Моделювання процесу прийняття управлінських рішень в Японських, Американських та Європейських організаціях

Історичний метод - дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток  подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей процесу прийняття рішень.

В другому розділі ми застосували системний підхід, який полягає в комплексному дослідженні великих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.  

Принцип цілісності допомагає розкрити моделювання як щось розчленоване на окремі частини, органічно інтегровані в єдине ціле.

Метод аналізу – метод наукового пізнання, який представляє собою уявне розчленування моделювання на складові елементи з метою вивчення його структури, окремих ознак, властивостей, зв'язків і відносин. 

У третьому розділі ми використали ситуаційний підхід. Центральним моментом даного підходу є ситуація, тобто конкретний набір обставин, які сильно впливають на організацію в даний конкретний час.

Метод моделювання - ефективний засіб виявлення суттєвих ознак явищ та процесів за допомогою моделі.

В даному підрозділі ми описали, які підходи, методи та принципи наукового дослідження ми використали для підготовки курсової роботи, зокрема це: процес ний, системний та ситуаційний підходи, термінологічний принцип, принцип цілісності, історичний метод, метод аналізу та метод моделювання.

Отже, у даному розділі курсової роботи ми розглянули основні поняття за трактуванням різних авторів. Визначили, що моделювання – це створення деякого образу об'єкта-оригіналу, названого моделлю, що у визначених умовах може заміняти сам об'єкт-оригінал, відтворюючи цікавлячі дослідника властивості і характеристики оригіналу й одночасно забезпечуючи наочність, видимість, приступність іспиту, легкість оперування й інші переваги. Моделювання є основою процесу прийняття рішень, так як воно дозволяє та розробити та прийняти оптимальні рішення, а також є спрямованим на розв’язання поставлених задач та досягнення цілей організації.

Застосування наукових підходів, принципів та методів дало змогу якомога повніше визначити та розкрити сутність, зміст, поняття, історію та особливості моделювання процесу прийняття управлінських рішень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ МОДЕЛЮВАННЯ У ПРОЦЕСІ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

 

 

2.1. Сутність моделювання  у системі прийняття рішень

 

Моделювання широко використовується для прийняття рішень. Модель – це подання об'єкта, системи чи процесу у формі відмінній від оригіналу, але зберігає основні його характеристики. Модель має цільовий характер, тобто вона відображає не сам по собі об'єкт-оригінал, а формується, виходячи з поставленої мети відображення цілком конкретних властивостей об'єкта моделювання.

Термін «модель» має вельми численні трактування. Під моделлю розуміється:

• представлення об'єкта системи або ідеї в деякій формі, відмінній від самої цілісності;
• образ або прообраз якогось об'єкта чи системи об'єктів, використовуваний при певних умовах в якості їх «замінника» або «представника»;
• зразок, який слугує еталоном (Пирогова, ст.22).      

Найважливішою якістю моделі є те, що вона дає спрощений образ, що відображає не всі властивості об'єкта-оригіналу, а тільки ті, які істотні для дослідження, тобто вона пропонує спрощений погляд на загальну дійсність.

В управлінні моделі використовуються для обґрунтування рішень. Такі моделі повинні забезпечити як опис, так і пояснення, і передбачення поведінки систем.

Необхідність застосування моделей пояснюється наступними причинами:

• складністю реального світу, виробничо-господарської діяльності;
• наявністю багатофакторних залежностей у процесі розв'язання управлінських завдань;
• необхідністю експериментальної перевірки альтернативних управлінських рішень;
• доцільністю орієнтувати управління на майбутнє.

Моделювання – єдиний до дійсного часу систематизований спосіб побачити варіанти майбутнього і визначити потенційні наслідки альтернативних рішень, що дозволяє їх об'єктивно порівнювати.  [Румянцева, с. 183].

Моделювання направлене на синтез результатів аналітичного пізнання, внаслідок чого описуються загальні закони і закономірності, стабільні властивості елементів і зв'язків у процесі функціонування або розвитку досліджуваного явища.

Процес моделювання часто використовується для вирішення складних проблем в управлінні, тому що дозволяє уникнути значних труднощів і витрат при проведенні експериментів у реальному житті. Основою моделювання є необхідність відносного спрощення реальної життєвої ситуації або події, разом з тим це спрощення не повинне порушувати основних закономірностей функціонування досліджуваної системи.

Отже, моделювання дозволяє заздалегідь передбачити перебіг подій і тенденції розвитку, властиві керованої системі, з'ясувати умови її існування і встановити режим діяльності з урахуванням впливу різних факторів. Моделювання є основною і неодмінною умовою розвитку аналізу.

 

2.2. Види моделей у процесі прийняття управлінських рішень

 

У практиці управління широко використовуються моделі процесу прийняття рішень. Моделювання власне процесу прийняття рішень дозволяє зробити істотний крок убік кількісних оцінок результатів прийнятих рішень. При цьому роль якісного аналізу не принижується. Професійне використання моделей процесу прийняття рішень дозволяє менеджеру контролювати інтуїтивні розуміння при прийнятті рішень, зокрема забезпечувати великий ступінь несуперечності і надійності прийнятих управлінських рішень.

При моделюванні процесу прийняття рішень треба мати чітке уявлення про базисні елементи таких моделей:

• ситуацію ухвалення рішення;
• час для ухвалення рішення;
• ресурси, необхідні для ухвалення рішення;
• ресурси, які має організація;
• систему керованих чинників;
• систему некерованих чинників;
• систему зв'язків між керованими і некерованими факторами;
• альтернативні варіанти рішень;
• систему критеріїв (оцінна система) для оцінки результатів прийнятих рішень[Кузьмін О., c. 136-139].

Всі вживані менеджерами для прийняття рішень підходи поділяються на два типи, або дві моделі: класичну і адміністративну. Вибір менеджером моделі визначається його індивідуальними вподобаннями, програмованим рішенням, а також ступенями ризику, невпевненості або невизначеності ситуації [Дафт, ст. 274].

Класична модель прийняття рішень ґрунтується на економічних припущеннях. Дійсно, управлінське рішення повинне відповідати економічним інтересам організації. В основі класичної моделі лежать наступні припущення:

1. Приймає рішення особа прагне до досягнення відомих і узгоджених цілей. Проблеми визначені і точно сформульовані.
2. Відповідальний за вибір співробітник прагне до визначеності, отриманню усієї необхідної інформації, прораховуються всі допустимі варіанти і можливі наслідки.
3. Відомі критерії оцінки альтернатив. Особа, яка приймає рішення, обирає варіант, який несе найбільшу економічну вигоду для організації.
4. Особа, яка приймає рішення, діє раціонально і логічно підходить до оцінки варіантів, розстановці пріоритетів, його вибір найкращим чином відповідає досягненню цілей організації.

Адміністративна модель більш реалістична в плані прийняття складних, не програмованих рішень, так як:

1. Цілі рішення, як правило, не відрізняються визначеністю, конфліктують один з одним. Менеджери часто не підозрюють про існуючі в організації проблеми і можливості.
2. Раціональні процедури використовуються далеко не завжди, а якщо використовуються, то обмежуються спрощеними поглядом на проблему, не відображає складності реальних подій.
3. Пошук менеджерами альтернативних рішень обмежений через існування людських, інформаційних і ресурсних обмежень.
4. Більшість менеджерів задовольняються прийнятними, ніж максимізує рішеннями. Почасти це відбувається через обмеженість наявної у них інформації, почасти - через нечіткість критеріїв максимізації [Дафт, ст. 276].

Найпоширенішими типами моделей, за допомогою яких приймаються рішення, є: теорія ігор, моделі теорії черг,  моделі управління запасами, модель лінійного програмування, транспортні завдання, імітаційне моделювання, мережевий аналіз, економічний аналіз [Кузьмін О., с. 187 – 188].

Теорія ігор. Даний метод служить для моделювання оцінки впливу прийнятого рішення на конкурентів. У бізнесі ігрові моделі використовуються для прогнозування реакції конкурентів на зміну цін, модифікацію та освоєння нової продукції, пропозиції додаткового обслуговування і т.д. Теорія ігор корисна для визначення найбільш важливих і потребують врахування чинників у ситуації прийняття рішень в умовах конкурентної боротьби. Завдяки застосуванню даної теорії організація може прогнозувати дії конкурентів, що є перевагою і збільшує конкурентоспроможність [Злобіна].

Моделі теорії черг, або моделі оптимального обслуговування використовуються для визначення оптимального числа каналів обслуговування по відношенню до потреби в них. Використовуються для врівноваження витрат на додаткові канали обслуговування та втрат від обслуговування на рівні нижче оптимального.

Моделі управління запасами використовуються для визначення часу розміщення замовлень на ресурси та їх кількості, а також маси готової продукції на складах. Мета даної моделі - оптимізація запасів на підприємстві. Надмірне їх накопичення хоча допомагає уникнути втрат, зумовлених їх нестачею, у багатьох випадках зводить до мінімуму витрати на розміщення замовлень, так як вони розміщуються у великих кількостях, але також веде до додаткових витрат на зберігання, перевантаження, втрати від псування, зменшення оборотних коштів, що зменшує мобільність підприємства в прийнятті рішень при виникненні нової ситуації на ринку.

Моделі лінійного програмування застосовують для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів при наявності конкуруючих потреб. Даний вид моделі найбільш поширений на промислових підприємствах. Він полягає в тому, що допомагає максимізувати прибуток при наявності одного, декількох ресурсів, кожен з яких використовується для виробництва декількох видів товару.

Транспортні завдання - це завдання, за допомогою яких оптимізується доставка ресурсів при наявності декількох пунктів відправки і декількох пунктів отримання при різній вартості доставки в різні пункти, є приватним видом задач лінійного програмування.

Імітаційне моделювання означає процес створення моделі та її експериментальне використання для визначення змін реальної ситуації. Імітація використовується в ситуаціях, занадто складних для математичних методів типу лінійного програмування. Експериментуючи на моделі системи, можна встановити, як вона буде реагувати на певні зміни чи події, в той час, коли відсутня можливість спостерігати цю систему в реальності.

Мережевий аналіз. З мережевого аналізу в основному використовується теорія графів. Теорія графів дозволяє складати оптимальні графіки здійснення різноманітних проектів. Це дозволяє мінімізувати як час здійснення проекту, так і витрати по ньому.

Економічний аналіз один з найпоширеніших методів моделювання, хоча він і не сприймається як моделювання. Економічний аналіз вбирає в себе майже всі методи оцінки витрат та економічних вигод, а також відносної рентабельності діяльності підприємства. Економічний аналіз включає в себе аналіз беззбитковості, визначення прибутку на інвестований капітал, величину чистого прибутку на даний момент часу і т.д. Дані моделі широко застосовуються в бухгалтерському та фінансовому обліку [Злобіна].

Отже, спираючись на те, що моделі прийняття рішень є досить різноманітними, керівник організації сам повинен обрати, в залежності від ситуації, саме ту модель, яка являється найкращою та найефективнішою для прийняття управлінського рішення.

 

2.3. Порядок розробки  та використання моделей в процесі прийняття управлінських рішень

 

Багато непорозумінь, а також «розчарування» в результатах застосування моделей виникають через використовування не відповідної для даної задачі моделі або застосування моделі для вирішення задачі, яка не відповідає її можливостям.

Рисунок 1 – Формування вимог і адекватності моделей

Адекватність управлінських моделей необхідно оцінювати принаймні з трьох точок зору:

• за відповідністю структурі і властивостям об'єкта управління (керованого процесу);
• за відповідністю властивостям і можливостям методів складання даних моделей і експериментування з ними;
• за відповідністю вимогам вирішуваної управлінської задачі [Евенко, ст 78].

Світова практика виробила певний порядок розробки моделей. Мескон М., Альберт М., Хедоурі Ф. пропонують найдоцільніше застосовувати такий процес їх побудови [ с. 160 – 162]:

• постановка завдання;
• формування моделі;
• перевірка моделі на достовірність;
• використання моделі;
• відновлення моделі.

Постановка задачі. Перший і найважливіший етап побудови моделі, здатний забезпечити правильне рішення управлінської проблеми, полягає в постановці задачі. Правильне використовування математики або комп'ютера не принесе ніякої користі, якщо саму проблему не буде точно діагностовано.