Поэтический мир Сергея Есенина

Конкретність і виразність поетичного бачення виражається самою побутовою лексикою, словник простий, в ньому відсутні книжкові і тим більш абстрактні слова і вирази. Цією мовою користувалися односельці і земляки, і в ньому поза всякою релігійною забарвленістю зустрічаються релігійні слова, які поет використовує для вираження своїх суто світських ідей.

У вірші "Дымом половодье..." стоги порівнюються з церквами, а тужливий спів глухарки з покликом до всеношної. І, тим не менше, не слід бачити в цьому релігійність поета. Він далекий від неї, він просто малює картину рідного краю, забутого і покинутого, залитого повінню, відрізаного від великого світу, залишеного наодинці з похмурим жовтим місяцем, тьмяне світло якого висвітлює стоги, і вони, як церкви, оточують село. Але, на відміну від церков, стоги безмовні, і за них глухарка тужливим і невеселим співом кличе до всеношної в тишу боліт.

Видніється ще роща, яка “синим мраком кроет голытьбу”. Ось і вся непомітна, нерадісна картина, створена поетом, все, що він побачив в рідному затопленому і покритому синім мороком краї, позбавлених радості людей, за яких, далебі, не гріх і помолитись.

І цей мотив жалю про бідність і знедолення рідного краю пройде через ранню творчість поета, а способи вираження цього глибокого соціального мотиву в картинах природи, здавалося б, нейтральних до соціальних сторін життя, будуть все більше вдосконалюватися паралельно з розвитком словникового запасу поета.

              У віршах “Подражание песне”, “Под венком лесной ромашки”, “Хороша была Танюша…”, “Заиграй, сыграй, тальяночка…”, особливо помітне тяжіння поета до форм і мотивів усної народної творчості. Тому в них чимало традиційно фольклорних виразів типу: “лиходейская разлука”, как “коварная свекровь”, “залюбуюсь, загляжусь ли”, “в терем тёмный”, коса – “душегубка-змея”, “парень синеглазый”.

              Вірш "Хороша була Танюша ..." може служити прикладом вмілого поводження поета з фольклором. У вірші багато фольклорних слів, висловів, образів, і побудовано воно на основі народної пісні, на ньому відчувається рука майбутнього майстра. Тут поет використовує психологічний паралелізм, часто вживався в народній творчості для вираження горя, нещастя, смутку. Єсенін, однак, з'єднав його з бадьорим частівочним наспівом і домігся цим глибокого проникнення в душу своєї героїні: “Побледнела, словно саван, схолодела, как роса, душегубкою-змеёю развилась её коса”; “Ой ты, парень синеглазый, не в обиду я скажу, я пришла тебе сказаться: за другого выхожу”.

Прості, нехитрі слова і вирази, запозичені з народної творчості і створюють той непідробний, багатьом близький стиль С. Єсеніна.

 

2.4 Поетична техніка

 

Ліричний талант Сергія Єсеніна помітний і в оформленні рядків, строф і окремих віршів, в так званій поетичної техніці. Відзначимо насамперед словесну своєрідність поета: радість і горе, протестування і печаль, що наповнюють його вірші, він висловлює багатослівно, домагаючись виразності в кожному слові, в кожному рядку. Тому звичайний розмір кращих його ліричних віршів рідко перевищує двадцять рядків, яких йому достатньо для втілення часом складних і глибоких переживань або створення закінченої і яскравої картини. Наприклад:

Не дали матери сына,

Первая радость  не впрок.

И на колу под  осиной

Шкуру трепал ветерок.

Два останні рядки не тільки пояснюють перші, наявне в них метонімічне уподібнення містить цілу картину, характерну для сільського життя. Шкура на колу - знак досконалого вбивства, що залишається за межами вірша. 
            Чуттєвий поет і до фарб, які є в самому слові або в ряді слів. Корови розмовляють у нього “на кивливом языке”, капуста “волноватая”. В словах відчувається перекличка «кив – лив», «вол – нов», «во – ва». Звуки ніби підхоплюють і підтримують один одного, зберігаючи задане звукове оформлення рядка, його мелодію. Особливо це помітно в гармонії голосних: «твою озёрную тоску; в терем тёмный, в лес зелёный».

Строфа у поета зазвичай чотирирядкова, в якій кожен рядок синтаксично закінчений, перенесення, яке заважає наспівності, - виняток. Чотирьох- і дворядкові строфи не вимагають і складної системи римування і не дають її різноманіття. За своїм граматичним складом рими Єсеніна не однакові, проте помітне тяжіння поета до точної рими, що надає особливу гладкість і дзвінкість віршу.

Месяц рогом  облако бодает,

В голубой  купается пыли.

И кивал её месяц за курганом,

В голубой  купается пыли.

 

2.5 Аналіз віршів з точки зору використання частин мови

 

Прикметники.

Проаналізуємо колірній лексичний склад джерел з точки зору вживання різних частин мови. С.А. Єсенін використовує величезну кількість прикметників на позначення кольору. 
Характерно для палітри поета є використання прикметників червоного відтінку: червоний, яскраво-червоний, рожевий, багряний, пурпуровий.

У Єсеніна відзначається вживання прикметників на позначення кольорів жовтого тону: жовтий, золотий, золочений, лимонний. 
            Рідше поетом використовується малиновий, маковий, вишневий, вогненний, бордовий, кривавий. 
            З білим кольором в поезії Єсеніна пов'язана багатозначність, філософічність буття. 
            Через контрастні прикметники білий-чорний поет висловлює роздуми про своє життя. Це характерно для циклу «Москва кабацкая», коли болісно відчувається розрив між тим середовищем, в якому Єсенін опинився, і поетичним натхненням, продиктованим романтикою почуттів, наприклад:

Дар поэта - ласкать  и карябать,

Роковая на нем  печать.

Розу белую  с черной жабой 

Я хотел на земле повенчать 

Або:               Вижу сон. Дорога черная.

  Белый конь. Стопа упорная.

Дуже часто поет з'єднує два прикметника, що позначають колір: червоний і жовтий - виходить рудий, іржавий, мідний, типу:

Тихо в чаще можжевеля по обрыву.

Осень, рыжая  кобыла, чешет гриву 

або:                 Я на всю эту ржавую мреть

   Буду щурить глаза и суживать.

Крім повної форми прикметників, Єсенін використовує і коротку, яка зустрічається в стилізовані під народні творах, наприклад:

Погадала красна девица в семик.

Расплела волна  венок из повилик 

Або:               Не белы снега по-над Доном

  Заметали степь синим звоном.

Були відзначені і складні прикметники, які дають нову якісну характеристику явища, предмета, типу:

   О чудотворец! Широкоскулый и красноротый…

Або:                 Парень бравый, синеглазый

    Загляделся не на смех.

Іменники.

Аналізуючи твори С.А. Єсеніна, не можна не помітити його особливої ​​пристрасті до вживання в якості колоративної лексики іменників жіночого роду: синь, зелень, бель, чернь, темь, смоль, муть, хмарь, ржавь, та ін., наприклад:

Там синь и  полымя воздушней 

И легкодымней  пелена

Або:                Кадила темь, и вечер тощий

   Свивался в огненной резьбе

Або:            И Грибоедов здесь зарыт,

                   Как наша дань персидской хмари.

Подібні лексеми кольоропису нерідко зустрічаються і в інших поетів, але С.О. Єсенін використовує їх особливо широко, різноманітно, з винятковою емоційністю. Такі іменники утворюються нульовою суфіксацією, зазвичай від прикметників, рідше від дієслів і в зовсім поодиноких випадках - від іменників. Основне їх значення - абстрактна ознака, в аналізованих прикладах – колірна, наприклад:

Они на землю  градом лягут,

Багрец свергая  с высоты

або:                Каждый вечер, как синь затуманится,

  Как повиснет заря на мосту,

  Ты идешь, моя бедная странница,

  Поклониться любви и кресту.

        У Єсеніна часто зустрічається поетизм «синь», наприклад:

Сквозь синь стекла, желтоволосый отрок

Лучит глаза  на галочью игру

або:                 Та собака давно околела,

   Но в ту ж масть, что с отливом в синь,

   С лаем заливисто ошалелым

Меня встрел молодой ее сын.

Дієслова.

У ліриці С.О. Єсеніна звертають на себе увагу деякі дієслова, що несуть колірне значення. На мій погляд, ця група не менш цікава, ніж прикметники та іменники, хоча й нечисленна. Поет не має пристрасті до якої-небудь певної форми дієслова, тому приклади з його творів дуже різноманітні. 
            Були відзначені: 
а) зворотні дієслова недоконаного виду, наприклад:

Серебрится  река.

Серебрится  ручей.

Серебрится  трава 

Орошенных cтепей 

або:                 На ветке облака, как слива,

   Златится спелая звезда

б) дієслова недоконаного виду теперішнього часу однини і множини, наприклад:

Только видно  на кочках и впадинах,

Как синеют кругом небеса

або:                Не твоя ли шаль с каймою

  Зеленеет на ветру?

в) дієслова минулого часу, наприклад:

У плетня на косогоре

Забелел твой сарафан 

або:                 Покраснела рябина,

   Посинела вода

г) дійсні дієприкметники теперішнього часу, наприклад:

Бреду и чую  яровое

По голубеющей воде

або:                 И золотеющая осень,

   В березах убавляя сок, <…>

   Листвою плачет на песок

або:              А вдали, чернея, выползают тучи

И ревет сердито  грозная река.

 

 

ІІ. ЄСЕНІН: ПОЕЗІЯ В КОЛЬОРІ

 

Поезія Єсеніна багатобарвна, але не просто наділена фарбами, а органічно злита музикальністю і кольором з внутрішнім світом поета і тим навколишнім простором, в якому він живе і творить. Єсенінська символіка кольорів більш стійка, а деякі колірні епітети стають постійними символами.

Алла Марченко у своїй книзі «Поэтический мир Сергея Есенина» робить детальний аналіз символіки кольору у Єсеніна: «Многосмысленность и многозначность - в природе любого образа, но Есенин доказал, что цветовой образ, так же как и фигуральный, может быть «тучным», то есть вобравшим в себя сложное определение мысли, не переставая при этом быть образом, не превращаясь в абстракцию, аллегорию. В том, что Есенин перевел его из «пристяжных» в коренные, заставив везти «упряжку смысла» наравне с фигуральными уподоблениями, - и состояло, собственно, его открытие. С помощью слов, соответствующих краскам, он сумел передать тончайшие эмоциональные оттенки, изобразить самые интимные движения его души»⁹

 

3.1 Синій

 

У ранній поезії С.Єсеніна, ще дуже спокійній і безтурботній, переважають блакитні та зелені тони, що перемежовуються з білим "снегом черемухи". Сама Русь, величава і некваплива, зробила крок на сторінки єсенінської лірики. Вона ще спляча, безтурботна, освітлена золотими променями місяця.

Я не скоро, не скоро вернусь!

Долго петь и  звенеть пурге,

Стережет голубую  Русь

Старый клен на одной ноге.

Часом поета заповнює "половодье" спогадів, в його ліриці зелено-блакитні фарби і їх ніжність переповнюють його вірші. Він безмірно любить свою "убогую" Русь, не треба йому іншої землі, але як справжній художник і патріот він хоче змін на краще. Прогресу не зупинити, що б він не приніс із собою. Поет із сумом дивиться на все старе, що відходить і більше ніколи не повернеться, на все те звичне для нього, що раніше безтурботно дрімало, але вже гине під натиском прогресу.

Видели ли вы,

Как бежит  по степям,

В туманах  озерных кроясь,

Железной ноздрей  храпя.

На лапах  чугунный поезд?

А за ним 

По большой  траве,

Как на празднике отчаянных гонок,

Тонкие ноги, закидывая к голове,

Скачет красногривый жеребенок?

Милый, милый, смешной дуралей,

Ну, куда он, куда он гонится?

Неужели он не знает, что живых коней 

Победила стальная конница?

Як народному поетові, Єсеніну виявилася близька гама кольорів, традиційно використовувана в фольклорі і давньоруському живописі. Єсенін залив блакиттю рязанські пейзажі, наповнивши і поля, і хащі то ніжною, то майже чорної синню, за якою ми чітко пізнаємо його руку: «В прозрачном холоде заголубели долы», «Голубизна презримой гущи» ¹⁰. Синій колір і його відтінки не були для Єсеніна повсякденного палітрою, так як висловлювали щось божественне, недомовлене, романтичне: «Несказанное, синее, нежное…». Поет навіть саму Росію асоціював з синім кольором, кажучи, що в цьому слові є «синее что-то». Хоча в іншому вірші Єсенін «одягнув» Русь в червоний одяг і зелену шаль.

Контрастні кольори створюють внутрішню напруженість, психологізм присутній у кожному двовірші. На диво точно і драматично передається поетом туга, яка звучить в російській народній пісні, її лірична краса. Зелений і блакитний - традиційні кольори Росії в поетичному світі Єсеніна. Автор часто з'єднує їх, даючи як відтінки один одного. З дитинства вихований у православній сім'ї, Єсенін не міг не знати, що блакитний колір - це заступництво діви Марії, заступниці Русі, і колір невинності, чистоти. Такою він бачить свою батьківщину - піднесеною і прекрасною.

За темной прядью перелесиц,

В неколебимой  синеве,

Ягненочек кудрявый - месяц 

Гуляет в  голубой траве.

Єсеніну близькі неосяжні простори Росії, він мислить космічними масштабами, включаючи в свої вірші землю і небо. Дух захоплює від тих образів, якими мислить поет, від епітетів, якими нагороджує все суще. Улюбленим прийомом автора є уособлення. Він звертається до дерев і трав, річок і озер, степах і полях, як до близьких друзів, включаючи їх у свій довірлива розмова. Звідси особлива спорідненість поета з навколишнім світом, повне злиття з природою, до яких постійно прагне автор. Якщо немає цієї гармонії, поет відчуває тугу, смуток, дискомфорт. Його друг – природа, вона чуйно реагує на стан автора, або навпаки. Єсенін прекрасно бачить настрій навколишнього світу, вміє чуйно передати його у фарбах.

 

3.2 Золотисто-жовтий

 

Наступний колір, яким поет уміло фарбував свою поетичну творчість, - це золотисто-жовтий: «Луна под крышей, как злат бугор», «Мне снились реки златых долин», «Хвойная позолота». Для поета це не колір осені і в'янення. До речі, жовтою палітрою поет навіть малював свій автопортрет: «Эти волосы взял я у ржи». Проте в деяких віршах жовтий колір стає кольором гіркоти та песимізму. І кожен раз, коли в ранніх, ще веселих та легких віршах звучить мотив "загиблої душі", вривається гіркий жовтий колір: