Художня своєрідність роману А. Моруа «Олімпіо, або Життя Віктора Гюго»

Характерною рисою романів-біографій  А. Моруа являється глибокий інтерес письменника до внутрішнього світу людини, найтонший аналіз психології героїв, художня майстерність письменника-гуманіста. Поглиблення аналізу мікрокосму душі в книгах А. Моруа пов’язане з рішенням письменника краще й глибше зрозуміти природу людини, а через неї і прояв людської природи у сучасному світі. Таким чином, сучасна спрямованість пошуків художника безперечна. А. Моруа прагнув на прикладі історії вирішити проблеми сучасності, зрозуміти її хід. Він виступав прибічником еволюційного способу розвитку суспільства, ненавидів революцію, насильство.

А. Моруа був одним з тих письменників, які розвинули жанр художньої біографії, він на практиці сприяв затвердженню методу критичного реалізму в романі-біографії. Він – один з кращих біографів в сучасній літературі.

РОЗДІЛ 2

РОМАН-БІОГРАФІЯ В  ТВОРЧОСТІ А. МОРУА (НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ «ОЛІМПІО, АБО ЖИТТЯ ВІКТОРА ГЮГО»)

2.1. Літературно-естетична  позиція А. Моруа. Формування творчого стилю письменника

Творчий шлях Андре Моруа  охоплює половину століття. Він автор життєписів великих людей, романів й новел, історичних праць й літературних есе, путніх нарисів й спогадів, поетичних й драматургічних дослідів; виступав він і як критик та публіцист.

У період між двома  світовими війнами Моруа виступив з біографіями політичних діячів: «Життя Дізраеля» (1927), «Едуард VII та його час» (1933), життєпис завойовника Марокко маршала Ліоті (1931). Моруа написані книги про Тургенєва (1931) та Вольтера (1932). Але головну, наскрізну лінію його творчості складають біографії письменників-романтиків: «Аріель, або Життя Шеллі» (1923), «Байрон» (1930), «Шатобріан» (1938). Спираючись на точну документацію, вірний психологічному методу дослідження, Моруа відтворює живі образи своїх улюблених героїв. Не з усіма оцінками Моруа можна погодитися. Письменнику справедливо докоряли за те, що в його книгах Байрон та особливо Шеллі недостатньо пов’язані зі своєю бурхливою, наповненою гарячими громадськими пристрастями добою [11, c.233].

Проте вирішальне значення мало те, що в період, коли наростала загроза війни та фашизму, перед лицем нового варварства Моруа в кращих своїх творах гуманістично затверджував образи творців великих цінностей світової культури.

У роки другої світової війни  письменник став свідком національної катастрофи. Він не міг залишатися в окупованій нацистами Франції і поїхав за океан. Позиція його була антифашистською, патріотичною. Трагедія Франції, випробування, що припали на долю Моруа, зробили його антифашистські переконання чіткішими, зміцнили віру в людей. Еволюція політичних поглядів письменника, подолання відомого консерватизму мислення благотворно позначилися на творчості Моруа. У нових післявоєнних книгах більше приділяється уваги громадському життю доби, зв’язкам письменника зі своїм часом. Тепер, і це головне, Моруа звертається до імен, що належать до прогресивної національної традиції. Істотні зміни намітилися і в манері написання: лірична емоційна стихія все більше поступається місцем початку об’єктивному, епічному, збільшується достовірна цінність документа. Так позначився новий період в творчості Моруа, реалізм набув нових властивостей. Усе це сприяло розквіту творчості Моруа в 50–60-і роки.

Повертаючись до свого  улюбленого жанру, Моруа пише «У пошуках  Марселя Пруста» (1949) та працю про свого наставника – філософа і есеїста Алена (1950), книгу про англійських поетів Роберта й Елізабет Броунінг (1955) й «Адриєнну, або Життя мадам де Лафайет» (1961), присвячену дружині генерала Лафайета. Принципово новим для письменника є звернення до світу науки: він створює книгу про винахідника пеніциліну Олександра Флемінга (1959). І як й раніше в центрі уваги Моруа залишаються фігури письменників-романтиків: «Лелія, або Життя Жорж Санд» (1952), «Олімпіо, або Життя Віктора Гюго» (1954), «Три Дюма» (1957).

50–60-і роки характеризуються у Франції й в інших країнах відродженням інтересу до творів біографічного жанру. У нашій країні сталося друге народження серії Горького «Жизнь замечательных людей». У обстановці напруженої уваги до документа, до життєписів видатних особистостей – в державній діяльності, науці, літературі, мистецтві – природна популярність книг французького письменника.

Значна частина творчої  спадщини Моруа – автора величезної кількості книг і статей, визнаного  класика біографічного роману –  продовжує зберігати свою привабливість для читача.

Світогляд самого Моруа  відрізнявся послідовністю і  цілісністю. За своїми поглядами він  близький до просвітників XVIII ст. Письменник любив повторювати: «Я не чистый материалист и не чистый идеалист» [9, c.87], що цілком у дусі Просвітництва. На його сприйняття філософських поглядів і систем величезний вплив справив Ален. Особливо близька йому думка учителя про те, що «человек и Бог сливаются в свободном человеке» [9, c.93].

У героях його книг, особливо біографічних, читач бачить саме таку людину – людські достоїнства і слабкості зливаються в ній з божественним призначенням.

«Моруа привлекает определенный тип – люди, которые без принуждения выбирают добро. Важной для понимания эстетичных взглядов писателя есть мысль о художнике как о выразителе идей равенства людей и народов, национальной терпимости» [11, c.235]. Невипадково героями романів Моруа були люди різних національностей, а об’єктом його дослідження – творчість не лише французьких, але й англійських, американських, російських письменників.

Письменник, які б погляди  він не сповідував, до якої б школи  не належав, повинен, на думку Моруа, дотримуватися лише трьох заповідей: говорити правду, прагнути до прекрасного, захищати свободу, адже без свободи  немає правди.

У творчій спадщині Моруа біографії займають особливе місце. Про їх успіх свідчать велика кількість нагород, яких удостоєний письменник. Техніці цього жанру він міг навчитися ще у Плутарха, але були, звичайно, і ближчі учителі – адже особливого поширення біографічний жанр набув в XX ст. Це пов’язано, очевидно, з пильною увагою до особистості.

Критики і літературознавці, кажучи про біографічні книги  Моруа, оперують різними поняттями: художня біографія, біографічний роман, романізована й навіть белетризована  біографія. Останнє визначення письменник рішуче затверджував, що у своїх роботах він спирається виключно на факти; документ стає у нього необхідною, органічною частиною книги.

«Романтичний» первісток  в творах Моруа, за його думкою, полягає  в неминучому розриві між тим таким чином світу і людей, який виникає у кожного підлітка, і тією точнішою картиною, яку розгортає перед ним час [5, c.131]. У центрі біографічних романів Моруа – творча особа, людина дії, трудівник, бунтар. Песимістичному смутку в людині він протиставляє віру у індивідуума, якого створюють не лише зовнішні обставини, але і він сам. Такими виникають у нього Шеллі і Дж.Г. Байрон, В. Гюго, Жорж Санд і Дюма. Його біографічні дослідження виникли на зламі історичного дослідження, аналізу літературознавства і психологічного роману.

На думку письменника, біографія в естетичному плані  має певні переваги над романом: «Когда мы читаем биографию знаменитого человека, мы заранее знаем главные перипетии и финал событий… Мы словно прогуливаемся знакомым местом, оживляя свои воспоминания и дополняя их. Духовный покой, с которым мы осуществляем эту прогулку, лишенную неожиданностей, оказывает содействие эстетичной установке»« [5, c.123].

Моруа цікавить, передусім, духовний розвиток особистості, історія виступає тут лише як фон в тій мірі, в якій вона необхідна для розуміння цього розвитку. Йому цікаво простежити, як поступово формується характер в зіткненні з людьми і подіями. Письменнику важливо показати романтичну особу, яка обирає свободу. Він знає смак читача, його зацікавленість інтимним життям великих. Заради справедливості треба сказати, що Моруа цією небезпекою нехтує, а іноді на зло пише про це з метою збільшення популярності. Моруа хотів показати велику людину не лише у величі, але і в слабкості.

«Моруа последовательно выступает за реалистическое искусство, за верность классической традиции, он против модернистских увлечений» [13, c.7]. Віддаючи належне естетичним відкриттям великих письменників XX століття «Від Пруста до Камю» (так називається одна із збірок літературних портретів Моруа), критик в роздумі зупиняється там, де, на його думку, художній пошук виявлявся малопродуктивним.

Показові в цьому сенсі міркування Моруа про «новий роман» в роботі «Шістдесят років мого літературного  життя» (1966) : «Рождался новый роман; он уходил от романа бальзаковского, и от романа событийного, и от романа психологического. Теперь связный рассказ о какой-либо истории выглядел художественным промахом, неупорядоченность повествования делала автору честь, темный эзотеризм обеспечивал ему славу» [9, c.61].

Говорячи про свій живий інтерес  до творів Клода Моріака, Мішеля Бютора, Алена Роб-Грійє, Наталі Саррот, людей  обдарованих, по-своєму блискучих, Моруа  підкреслює, що в багатьох їх книгах є «формалистическая, бесчеловечная сторона», яка йшла врозріз з його внутрішніми спрямуваннями і примушувала його знову і знову звертатися до своїх учителів – Бальзака і російських класиків.

«Второй решающий критерий, выдвигаемый  Моруа, – это гуманизм. Писатель не раз вступал в полемику с «черными» авторами, полагающими, что трагические стороны современной действительности могут породить только мрачное, пессимистическое искусство» [13, c.8].

Усі читали біографії великих людей, що належать перу Андре Моруа, багато хто – його психологічні романи, мало хто – критичні статті. А тим часом ця частина його літературної спадщини представляє великий інтерес. Літературні портрети він писав з таким же блиском, що і біографії, тим більше що жанри ці дуже близькі. Інший життєпис (скажімо, Вольтера) є як би розгорнутим літературним портретом, а книги Моруа про Діккенса або Шатобріана, Тургенєва або Пруста наближаються до типу критичного дослідження.

Головне, що об’єднує усе, написане Моруа, – це його метод, біографічний підхід до творчості. У французькій критиці  у Моруа були імениті попередники. На приклад, Сент-Бев стверджував, що художній твір невід’ємний від його творця.

Моруа схильний бачити в кожному  значному персонажі, створеному письменником, частку його особистості, його творче «я» («Нечто от самого Бальзака присутствует не только в Луи Ламбере, но и в Вотрене и даже в бароне Юло»). Звідси – місце, яке Моруа відводить особі художника: він не відокремлює «человека от писателя» [13, c.9].

Часто Моруа – і в біографіях і в критичних статтях –  перебільшує значущість особистих стосунків письменника для його творів. Дійсно, обставини життя письменника, особливості його душевного складу допомагають зрозуміти певні сторони його творів. Не можна не бачити незгладимий вплив, який наклало бурхливе життя Байрона, його яскрава особа ним створена. Але чи можна обмежитися «біографічним» поясненням творчості письменника? Там, де Моруа не приділяв належної уваги часу, епосі, що формує творчу особу, він перемоги не отримав. Показова в цьому сенсі біографічна робота Моруа «Аріель, або Життя Шеллі» (1923). Але і сам Моруа побачив з часом недоліки не лише цієї книги, але і обмеженість одного лише біографічного підходу. Уся творча еволюція Моруа – від життєпису Шеллі до біографії Бальзака – говорить про те, що він все тісніше і тісніше пов’язував життя письменника з тими громадськими обставинами, в яких воно складалося і проходило.

«Интересы Моруа-критика шире и  многообразнее интересов Моруа-биографа. Многочисленные статьи Моруа охватывают крупнейшие явления французской  и мировой литературы» [13, c.10].

Над усе ставив Моруа російську  класику. В наші дні Моруа продовжив  благородну традицію вивчення і популяризації  російської літератури, традицію, закладену  у Франції Проспером Меріме. Особливий  інтерес представляє сказане  Моруа про Тургенєва, Чехова, Толстого.

«Найбільшим» називає  Моруа Льва Толстого, художника, особливо близького його серцю. Він присвятив  Толстому немало статей, виступав з  розмовами про його життя, книги, мріяв на старості років написати його біографію. Моруа говорив про  світове значення Толстого, про вплив на французьку літературу, який випробував сам. «Війну та мир» і «Ганну Кареніну» Моруа вважав найпрекраснішими романами з усіх коли-небудь написаних. Моруа стверджував, що «творения Шекспира, Бальзака и Толстого – три величайших памятника, воздвигнутые человечеством для человечества» [9, c.185]. Бальзака ж Моруа вважав і вершиною французької літератури.

Особливим поглядом на історичний процес вітчизняні літературознавці пояснюють  інтерес А. Моруа до біографічного жанру, в першу чергу до біографій «творцов духовного облика эпохи – писателям» [13, c.236]. І для вітчизняного літературознавства французький письменник цікавий не стільки як новеліст і романіст, скільки як автор художніх («белетристичних») біографій. Вважається, що А. Моруа був якщо не творцем жанру белетристичної біографії, то, в усякому разі, визнаним авторитетом і найбільш популярним автором, що працює в цій області.

Початком вивчення біографічного  жанру в творчості А. Моруа з’явилися праці Ф.С. Наркирьєра. У книзі «Від Роллана до Моруа» літературознавець відмічає вміння Моруа-біографа побачити і передати суперечність натури своїх героїв, контрастність їхнього життя. Ф.С. Наркирьєр визначає основні риси біографічних творів французького письменника: їх внутрішню динаміку, створену поліфонією декількох лейтмотивів. «Моруа – один из тех писателей, кто уловил, как изменилось в XX веке привычное соотношение между действительностью и искусством, жизнью и литературой, увидел в «человеческом документе» основу художественных открытий, подготовил попорот к документальному искусству XX века» [11, c.234].

Він з’являється як письменник-гуманіст, що протистояв нівеляції людської особистості. За Ф.С. Наркирьєром, «обращение А. Моруа к художественной биографии не только отвечало духу времени, но и было неизбежным следствием литературного развития А. Моруа – романиста и историка» [11, c.234]. Проте, як і усе радянське літературознавство, Ф.С. Наркирьєр засуджує Моруа за його ідеалістичні погляди на історичний процес, вважає, що французький письменник переоцінює роль окремої особистості в історії.