Зовнішня торгівля як чинник макроекономічного розвитку

     Нетарифні методи регулювання міжнародної  торгівлі.

     Незважаючи  на те, що історично мито є найбільш впливовим методом торговельних обмежень, існує велика кількість інших видів торговельних обмежень, таких як імпортні квоти, адміністративні заходи та антидемпінгове регулювання. Значення саме таких нетарифних обмежень істотно зросло у повоєнний період. Найбільш важливим видом нетарифних обмежень є квота, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим.

     Імпортні  квоти можуть застосовуватися з  метою захисту національної промисловості, сільського господарства та/або для збалансування торговельного та платіжного балансів. Імпортні квоти найбільш широко були розповсюджені у Західній Європі після Другої світової війни. Щодо України, то значення її експортної та імпортної квот коливалися від 25% до 55%, що свідчить про важливість зовнішньої торгівлі для економіки країни, адже експорт та імпорт сумарно складають переважну частку ВВП, а також про значну залежність національного виробництва від збуту товарів на ринках інших країн [13, c. 12] (див. рис. 1.1):

     Рис. 1.1 Динаміка квот у зовнішній торгівлі України

     Розглянемо  інші, ніж мита та імпортні квоти, види торговельних обмежень. До таких ми будемо відносити добровільні обмеження експорту, технічні, адміністративні та інші види регулювання. Такі торговельні обмеження виникли в результаті поширення діяльності торговельних картелів, розширення демпінгу та субсидіювання експорту. Останнім часом такі нетарифні обмеження стають дедалі все впливовішими в обмеженні торговельних потоків.

     Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обмеження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, "добровільно" обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країни-імпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвиваються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів.

     Потоки  міжнародної торгівлі також обмежуються  численними технічними, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Незважаючи на те, що більша частина таких вимог є розумною, існують і курйозні випадки, зокрема заборона на показ іноземних фільмів на британському телебаченні, заборона на рекламу віскі у Франції.

     Іншим торговельним обмеженням є законодавча  вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва.

     Міжнародні  картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт  товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Хоча діяльність національних картелів заборонена в більшості країн, оцінити владу міжнародних картелів не так просто, оскільки їх діяльність не підпадає під юрисдикцію жодної з країн. Найбільш відомим у наш час міжнародним картелем є ОРЕС (Організація країн — експортерів нафти), який, обмеживши видобуток сирої нафти у 1973 та 1974 pp., змусив ціни на цей товар збільшитися в чотири рази.

     Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок  демпінгу. Демпінг — це експорт товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном.

     Експортні субсидії — це прямі виплати або  надання податкових пільг чи пільгових  кредитів національним експортерам або потенційним експортерам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулювання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії можуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні субсидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, велика кількість країн надає їх у прихованій формі.

     Заходи  протекціонізму можуть стосуватися  тих галузей, які повинні конкурувати з продукцією, що виробляється в країнах, які розвиваються і які мають менше економічної та політичної влади порівняно з розвиненими, щоб ефективно протистояти перешкодам на шляху їхнього експорту.[16, c. 184-185]

     Вищезазначені заходи державного та міжнародного регулювання  процесів у зовнішньоекономічному секторі спрямовані, в першу чергу, на отримання зовнішньоторговельного прибутку. Адже з економічної теорії відомо, що обмін є продуктивним, що він здатний стрворювати або нарощувати вартість. В зовнішній торгівлі цей ефект є особливо відчутним, оскільки йдеться про великі партії товарів, значні обсяги наданих послуг. Джерелом доходу виступає світовий господарський простір.

     Зрозуміло, що зовнішньоторговельний прибуток безпосередньо залежить від ціни товарів і послуг, що складаються  на світових ринках. Його реалізація досягається за рахунок вигідної різниці між світовими цінами і цінами внутрішнього ринку. Отже, його можна трактувати як надприбуток, як додаткові надходження, зокрема від експортної діяльності порівняно з прибутком, який можна отримати від реалізації продукції всередині країни. Оцінка зовнішньоторговельного прибутку здійснюється як на рівні підприємства, так і на господарському ринку.

     Макроекономічний  підхід дозволяє отримати  комплексну оцінку ефективності експорту, оскільки включає результати, які знаходяться за межами підприємства. Мова йде про митні платежі і збори, які виступають частиною народногосподарського доходу. Розрахунок зовнішньоторговельного прибутку передбачає перерахунок інвалютної виручки у національний еквівалент за ринковим курсом валют. Витрати в даному випадку представлені ціною виробника, яка включає витрати на траспортування до кордону і прибуток підприємства. Також потрібно зауважити, що зовнішньоторговельний прибутоквключає прибуток підприємства від експортної діяльності та мита, що надходить до державного бюджету. він може бути розрахований за наступною формулою:

     П_і = З_і Е - Ц_і - Т_і - С_і ,

де  Пі – зовнішньоторговельний прибуток, отриманий країною при експорті і-го товару; З_і – зовнішньоторговельна  ціна товару і; Е –курс національної валюти по відношенню до іноземної; Ц_і – ціна виробника і-го товару у національній валюті; Т_і – транспортні та інші витрати по доставці і-го товару до кордону; С_і – витрати пов’язані із страхуванням і-го товару.

      Зовнішньоторговельний прибуток, як було показано, формується за рахунок позитивної різниці між світовою та національною ціною товару. Для країн з «малою відритою економікою», якою, зрештою, є і Україна, світова ціна виступає екзогенною величиною, тобто такою, яка не піддається внутрішнім впливам. Отже, можливості підвищення результативності експортної діяльності слід шукати на шляху зниження внутрішньої ціни, зменшення собівартості продукції. Саме в цій площині варто проводити пошук додаткових можливостей та резервів. [19, c.112] 

 РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

УКРАЇНИ 
 
 

     Україна за роки незалежності здіснила значний  поступ у розвитку зовнішньої торгівлі. Про це свідчать великі обсяги експотрних та імпортних операцій, високе значення зовнішньоторговельної квоти. Достатньо сказати, що виробництво ВВП в нашій країні більше ніж на 100% обумовлено зовнішньоторговельним оборотом. Країна відновила статус «торговельної держави», який колись належав Київській Русі. Саме тому значення зовнішньої торгівлі є одним з ключових у процесах інтеграції як на регіональному, так і на глобальному рівні. Для України питання розвитку зовнішньоекономічних зв’язків відіграє важливу роль у національній економіці, темпах і пропорціях розвитку.

     Однією  з проблем розвитку зовнішньої торгівлі України є визначення стану її відкритості, оскільки еконоічна відкритість , розширення ринкового простору  й економічних відносин з іншими країнами – це важлива запорука швидкого виходу з кризи і прискорення економічного розвитку. На сучасному етапі зовнішньоторговельна політика України не сприяє зростанню відкритості економіки. Іншими причинами цього явища може також бути й те, що наявна геoграфічна й товарна структура зовнішньої торгівлі України вже вичерпала свій потенціал і її подальший розвиток може бути пов’язаний лише з її структурною перебудовою. Більшість дослідників сходяться на думці, що останнім часом, не зважаючи на стрімке зростання обсягів зовнішньої торгівлі України, невирішеними залишаються такі проблеми, як розбалансованість зовнішньоторговельного обороту, висока залежність національної економіки від сировинного експорту енергетичного імпорту, перманентний вплив на зовнішньоекономічні зв’язки факторів політичного характеру тощо. [12, c.33]

     Відповідно  до даних СОТ за обягами зовнішньої торгівлі товарами Україна посідає 48 місце у світі.  Це місце серед провідних експортерів та імпортерів світу є дужу почесним, але показники обсягів зовнішньої торгівлі не дають достатньої інформації про рівень інтегрованості країни до світової торгівлі та про її участь у міжнародному розподілі праці, про її відкритість. Це питання є надзвичайно важливим, оскільки за роки незалежності Україна намагалася реформувати власну економіку в напрямі реалізації та зростання її відкритості. [11, c.25]

     Сучасний стан зовнішньої торгівлі України відображає тенденції минулих років, які полягають у від’ємному сальдо зовнішньоторговельного балансу, переважанню сировинної складової експорта, збільшенням обсягів імпорту товарів та послуг, зменшеням частки співпраці з країнами СНД та інші. Про таку ситуацію свідчать статистичні дані, наведені нижче.

     За  січень-вересень 2008р. обсяги експорту товарів та послуг порівняно з січнем-вереснем 2007р. збільшились на 48,4%, імпорту - на 58,7% і становили відповідно 62406,1 млн.дол. та 72690,2 млн.дол.США. Від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу складало 10284,1 млн.дол. (у січні-вересні 2007р. – 3742,6 млн.дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту становив 0,86 (у січні-вересні 2007р. - 0,92).

    У структурі зовнішньої торгівлі України порівняно з січнем-вереснем 2007р. відбулось незначне збільшення  у бік товарів у співвідношенні частки товарів та частки послуг в експорті та імпорті.

   Загальний обсяг експорту товарів та послуг до країн СНД становив 22108 млн.дол. і збільшився в порівнянні з січнем-вереснем 2007р. на 37,6%, до країн ЄС – 17181,4 млн.дол. і збільшився на 39,9%. [22]

     Обсяг імпорту товарів та послуг  з країн СНД становив 28176,7 млн.дол.  і збільшився в порівнянні  з попереднім періодом минулого року на 48,5%, з країн ЄС – відповідно 25440,7 млн.дол. і збільшився на 48,2%.

   Частка  експорту до країн СНД та країн ЄС зменшилась відповідно до 35,4% та 27,5% (проти 38,2% та 29,2% у попередньому періоді минулого року), імпорту – 38,8% та 35% (у січні-вересні 2007р. – 41,4% та 37,5%).

    Обсяги експорту товарів з України зросли на 50,1%, імпорту - на 60,2%  і становили відповідно 53562,3 млн. та 67845,4 млн. доларів. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 14283,1 млн.дол. (у січні-вересні 2007р. - 6664,4 млн. дол.).

   Україна здійснювала зовнішньо-торговельні  операції товарами з партне- рами з 215 країн світу.

   У структурі експорту частка поставок до країн СНД зменшилась і склала 35,1% проти 37,8% у січні-вересні 2007р., країн  ЄС – до 26,4% проти 28,4%. Із країн СНД імпортовано 40,3% усіх товарів, країн ЄС - 33,5% (у січні-вересні 2007р. – відповідно 43,5% та 36,4%).

   Найбільші обсяги експортних поставок товарів  здійснювались до Російської Федерації - 23,9% від загального обсягу експорту, Туреччини - 7,5%, Італії - 4,3%, Польщі – 3,4%, Білорусі – 3,1%.

   Найбільші імпортні надходження здійснювались  з Російської Федерації - 24%, Німеччини - 8,3%, Туркменістану – 6,4%, Китаю – 6,3%. [15, c. 39]

   У структурі експорту товарів порівняно  з січнем-вереснем 2007р. збільшилась частка чорних металів, енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки, зернових культур, залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання, добрив, руд, шлаків та золи. Натомість зменшилась частка виробів з чорних металів, механічних машин, жирів та олій тваринного або рослинного походження.

   Зростання обсягів експорту товарів  порівняно  з січнем-вереснем 2007 року відбулося  за рахунок збільшення поставок  чорних  металів – на 7653,8 млн.дол. (на 62,6%), зернових культур – на 1813,5  млн.дол. (у 3,4 р.б.),  енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – на 1255,9 млн.дол. (на 59,3%), залізничних або трамвайних  локомотивів, шляхового обладнання – на 904,2 млн.дол. (на 70,8%).