Зовнішня торгівля як чинник макроекономічного розвитку

      Таблиця 1.1 

     Внесок  експорту та імпорту в зростання  ВВП, темпи приросту у відсотках  до попереднього року

 

    Вплив експорту на ВВП нічим не відрізняється від впливу на нього з боку споживання, валових інвестицій і державних закупок. Незважаючи на те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні, продаються за кордон, витрати на їхнє виробництво – це витрати іноземців на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни.

    Імпорт, навпаки, означає, що певна частка вітчизняних витрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого всередині країни, потрібно із загальної суми національних витрат відняти ту їхню частку, яка спрямовується на імпортні товари і послуги.

    Якщо  ж у підсумку врахувати одночасно  експорт та імпорт, то чистим результатом, від якого залежить ВВП, є чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом. За цих умов сукупні витрати в умовах відкритої економіки приймають таку структуру: Y=G+I+C+X_n. [4, c. 12]

     Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту і  імпорту країни або груп країн  за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовніш|ньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

     ЗТО = Е + І,

де ЗТО — зовнішньоторговельний обіг; Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях); I—обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

     Світовий  товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOB < GIF).

     Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у  міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

     ГТ = Е+І+Т,

де ГТ—  генеральна (загальна) торгівля; Е —  вартість експорту; I—вартість імпорту; Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

     Фізичний  обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів  у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

     Індекс  фізичного обсягу розраховується за формулою:

   І _ф.о.= ,

де  І _ф.о — індекс фізичного обсягу; Р₀ — ціна товару в базисному періоді;    q₁ — кількість товару в періоді, що вивчається; q₀ — кількість товару в базисному періоді.

     Результуючі показники, до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

     Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог  і зобов'язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов'язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалансованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відносин. Цю функцію виконує платіжний баланс.

     Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць). За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).

     Сальдо (від італ. saldo — розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу. Сальдо, розраховані за даними статей балансу поточних операцій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (перевищення експорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом та імпортом.

     Індекс  «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін.  Якщо індекс розраховується щодо великої  сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти). Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:

I _{y. т.} = ,

де I _{y. т} — індекс «умови торгівлі»; Р_х — індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти); Р_m — індекс імпортних цін.

     Індекс  «умови торгівлі» дає важливу  інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін.[14, с. 286]

     Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці. Розраховується за формулою:

     К_е = ,

де К_е — квота експортна; Е — річний обсяг експорту країни; ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

     Використовуючи  дані щодо експортної квоти країни в аналітичних цілях, слід брати до уваги такі закономірності:

• за стабільних (нормальних) умов відтворення експортна квота для кожної конкретної країни протягом певного історичного періоду зберігається більш-менш постійною;
• експортна квота тим більша, чим вище розвинуті виробничі сили країни;
• у великих країнах експортна квота, як правило, менша, ніж у малих;
• за відносно однакового рівня розвитку виробничих сил експортна квота тим більша, чим менший економічний потенціал країни;
• експортна квота країни тим вища, чим розвинутіші її виробничі сили, чим більше в її галузевій структурі виробництв з поглибленим технологічним розподілом праці, чим меншим є її економічний потенціал та забезпеченість власними природними ресурсами.[2, с. 18]

     Імпортна  квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:

     К_і = %,

де К_і — квота імпортна; І – обсяг імпорту країни за певний рік; ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.[20, с. 79]

     Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі.

     Макроекономічний  показник ефективності зовнішньоторговельного обігу:

     Е_т.о.= ,

     де Е_т.о.  — ефективність зовнішньоторговельного обігу; В_і — економія витрат у результаті імпорту; В_е — національні витрати на експорт.

     Макроекономічний показник ефективності експорту:

     Е_е = ,

де Е_е — ефективність національного експорту; V_е — валютна виручка від експорту товарів і послуг; В_е — національні витрати на експорт.

     Макроекономічний  показник ефективності імпорту:

     Е_і = ,

де Е_і — ефективність національного імпорту; В_і — економія витрат у результаті імпорту; V_і — валютні витрати на імпорт.

     Сферою  застосування цих макроекономічних показників є тільки аналітичні макроекономічні  розрахунки з метою розробки та обґрунтування можливих варіантів торговельно-політичних заходів, спрямованих на реалізацію державних інтересів у розвитку зовнішньоторговельної діяльності країни. [4, с. 11]

     Одним з напрямів реалізації зовнішньоекономічної політики є державне регулювання  зовнішньої торгівлі. Тобто державне регулювання зовнішньої торгівлі – це діяльність держави, яка здійснює цілеспрямований вплив на поведінку учасників зовнішньоторговельних відносин з метою забезпечення реалізації зовнішньоекономічної політики держави та державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності в межах здійснення регуляторної діяльності у сфері зовнішньої торгівлі, діяльності з реалізації положень регуляторних актів, контролю за їх виконанням та застосування заходів примусу за недотримання або їх невиконання. В загальному вигляді розрізняють  митно-тарифні та нетарифні методи регулювання зовнішньоної торгівлі. [18, c. 41]

     Митно-тарифні  методи регулювання міжнародної  торгівлі.

     Найвпливовішим  видом торговельних обмежень є мито. Митом вважається податок, який стягується з товару при перетині ним митного національного кордону. Імпортне мито — це податок, який стягується з імпортованих товарів, в той час як експортне мито накладається на експортовані товари. Більшість країн застосовують саме імпортне мито, а експортне в основному застосовується країнами, що розвиваються, по відношенню до традиційного експорту, щоб отримати кращі ціни та збільшити виручку (наприклад, експортне мито стягується при експорті кави з Бразилії, або какао з Гани). З іншого боку, імпортне мито накладається з метою захисту окремих галузей економіки.

     Мито  може встановлюватися на вартість та на кількість товару. Адвалорне мито встановлюється як процент від вартості товару, що є предметом торгівлі. Специфічне мито встановлюється як фіксована сума коштів на фізичний обсяг товару. Комбіноване мито передбачає одночасне встановлення як адвалорного, так і специфічного мита.

     Таким чином, за допомогою мита проводиться  перерозподіл доходів від споживачів, які змушені платити більше, до виробників цього товару в країні, які можуть отримати більш високу ціну за свій товар, також підвищуючи дохідність того фактора, який вважається відносно рідкісним у країні і застосовується для виробництва імпортозаміщувальної продукції, і знижуючи дохідність того фактора, який в країні є у великій кількості і використовується для виробництва експортних товарів. Такі тенденції призводять до зниження загальної ефективності економіки і є ціною, яку необхідно заплатити за введення мита. Якщо ж ми розділимо втрати економіки на кількість "врятованих" робочих місць, то отримаємо вартість одного "врятованого" робочого місця.[7, с.41- 42]

     Розширимо можливості аналізу часткової рівноваги для визначення, обчислення впливу ступеня ефективного протекціонізму. Ця концепція почала розроблялися лише з кінця 60-х років XX ст., але широко використовується в наш час. Дуже часто країна не встановлює мита на імпорт сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для створення кінцевої продукції на території цієї країни. Основною причиною цього є спроба заохотити місцеве виробництво та створити робочі місці в країні. У такому випадку показник ефективного протекціонізму, який розраховується відносно до доданої вартості, що створюється в країні, або обсягів національного виробництва, є більшим за номінальну митну ставку, яка розраховується відносно до вартості кінцевої продукції. Національна додана вартість визначається як різниця між ціною кінцевої продукції та вартістю імпортованих матеріалів і напівфабрикатів, які використовуються для виробництва цього товару. В той час, як номінальне мито має більше значення для споживачів, оскільки визначає ступінь збільшення ціни на внутрішньому ринку, ступінь ефективного протекціонізму має більше значення для виробників, оскільки визначає ступінь реального захисту національного виробництва, яке конкурує з іноземним.[14, с. 273]