Собівартість продукції та методи її калькулювання на підприємстві

Міністерство  освіти і науки України

Запорізька  державна інженерна академія

Факультет економіки та управління

Кафедра економіки підприємства 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства»

Спеціальність 6.030504 «Економіка підприємства»

на тему « Собівартість продукції та методи її калькулювання на підприємстві» 
 

Здала:                                                                         ст. гр. ЕП-09-1д 

Варіант № 12

Номер залікової книжки                                                            №  

Перевірила:                                                                доц.  
 
 
 
 

Запоріжжя

2011

Реферат

          Курсова робота: нараховує 34 сторінки, 6 рисунків, 21 літературне джерело.

      Мета дослідження: розглянути методи калькулювання собівартості на підприємстві та застосування їх на підприємстві в сучасних умовах.

      Задача  дослідження: в даній курсовій роботі розглянуто собівартість продукції, визначені методи калькулювання собівартості продукції та застосування даних методів на сучасному підприємстві.

      Об’єкт  дослідження: ПАТ «Запорізький феросплавний завод»

      Методи  дослідження: описовий, розрахунково –  аналітичний 
 

      Собівартість, калькулювання, методи калькулювання, ВИТРАТИ, СТАТТІ КАЛЬКУЛЯЦІЇ, КАЛЬКУЛЯЦІЯ, ОБ’єКТ АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ, ВИРОБНИЧА СОБІВАРТІСТЬ 
 
 
 

                                                         

                                                          
 
 
 

ЗМІСТ

1. Теоретичні засади собівартості продукції

1. Сутність, методи, класифікація собівартості продукції…………………………………………………………...с. 6

2. Джерела інформації для аналізу собівартості продукції……….с. 10

2. Аналіз собівартості продукції на прикладі ПАТ «Запорізький феросплавний завод»

1. Характеристика підприємства……………………………………с. 21

2. Аналіз витрат на гривню товарної продукції……………………с. 22
3. Аналіз витрат на оплату праці……………………………………с. 25
4. Аналіз непрямих витрат…………………………………………..с. 26

3. Шляхи зниження собівартості продукції

Висновки………………………………………………………………….с. 32

          Список використаної літератури……………………………………...…с. 31 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

      При здійсненні господарсько - виробничої діяльності на будь-якому підприємстві природним чином споживають сировину, матеріали, паливо, енергію, працівникам виплачується заробітна плата, відраховуються платежі на їхнє соціальне і пенсійне страхування, нараховується амортизація, а також здійснюється ще ряд необхідних витрат. За допомогою процесу звернення ці витрати постійно відшкодовуються з виручки підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг), що забезпечує безперервність виробничого процесу. Щоб підрахувати суму всіх витрат підприємства, їх потрібно привести до єдиного знаменника, тобто представити в грошовому вираженні. Це і є собівартість.  
 У повсякденній діяльності підприємств, господарств, фірм такий важливий аспект їх функціонування, як формування та результативне визначення собівартості продукції набуває все зростаючу значимість і необхідність. Собівартість застосовується для визначення ефективності як локальних заходів щодо вдосконалення техніки і технології, організації виробництва і праці, освоєнню нових виробів або розширенню обсягів випуску традиційної продукції, так і при вирішенні глобальних питань будівництва та розміщення нових або реконструкції і модернізації діючих підприємств. Поліпшення використання показника собівартості в цих випадках може мати серйозний вплив на підвищення ефективності капітальних вкладень, їх концентрацію на об'єктах забезпечують високу економічну віддачу.  
 І це зрозуміло: адже собівартість продукції - найважливіший якісний показник, що характеризує ефективність господарювання комерційного суб'єкта. Від рівня собівартості залежить величина прибутку підприємства. 

      У собівартості продукції відбиваються всі сторони виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства: ступінь використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому. Саме собівартість продукції є основним фактором, що визначає обгрунтовану ціну на вироблену продукцію. Таким чином, зниження собівартості продукції дозволяє не тільки отримати більшу суму прибутку, але і знижувати договірні ціни на реалізовану продукцію. Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції. Зниження собівартості продукції означає економію уречевленої і живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень.  
 Головне, щоб зменшення собівартості не стало самоціллю на шкоду якості продукції. Фірма повинна постійно відстежувати динаміку змін своїх витрат, собівартості та ін важливих економічних показників, тільки тоді фірма зможе працювати найбільш ефективно і приймати правильні рішення з приводу свого подальшого розвитку. Без налагодженої калькуляційної роботи, постійного контролю за собівартістю і рентабельністю продукції неможливо надовго забезпечити високі доходи. Систематичний контроль за собівартістю продукції дозволяє не тільки встановити вплив окремих факторів на неї, а й виявляти резерви її зниження і розробляти заходи для їх мобілізації.  
 
 
 
 
 
 
 

1. ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
1. Сутність, методи та калькуляція собівартості продукції

      Собівартість  як економічна категорія - відокремлена частина вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В економічному розумінні собівартість – це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) [3, c. 252].

      Як  економічна категорія собівартість:

• є основою для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізацію продукції;
• служить базою ціни товару і її нижньою межею;
• визначає прибуток і рентабельність;
• відображає ефективність використання виробничих ресурсів, удосконалення системи організації та управління виробництвом;
• є важливим елементом економічного обгрунтування управлінських та інвестиційних рішень [14, c. 201].

      Об'єктами аналізу собівартості є такі показники:

• витрати на одну гривню продукції;
• виробнича собівартість продукції за калькуляційними статтями та за елементами витрат;
• собівартість одиниці окремих видів продукції [14, c. 204].

           За Типовим положенням планування,обліку і калькулювання собівартості (робіт,послуг) затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 року № 473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут [17, с. 1].

         Класифікація за економічними елементами операційних витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів, визнані економічні санкції тощо). Дані про економічні елементи витрат обліковуються за класом 8 Плану рахунків і відображаються у фінансовій звітності (форма №2, розд. ІІ „Елементи операційних витрат”). Витрати за цією ознакою визначають по підприємству в цілому з метою аналізу структури витрат, порівняння її зі структурою економічних елементів витрат інших підприємств галузі, а також аналізу динаміки зміни економічних витрат у часі, виявлення тенденцій змін [18, с. 1].

           Собівартість реалізованих товарів визначають за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 „Запаси”. Собівартість реалізованої продукції складається з виробничих витрат та над нормованих виробничих витрат.

      До  виробничої собівартості продукції  включаються:

• прямі матеріальні витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до оплати праці;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• загальновиробничі витрати.

      Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство.

      Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції – проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби скоригувати структуру виробничої програми [11, c. 136].

     Класифікація  витрат за ознакою їх розміру від  обсягів виробництва: змінні і постійні.

     Класифікація  витрат за способом віднесення на собівартість продукції: прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції. а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами. До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників. До непрямих – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати. адміністративні витрати і витрати на збут.

     Класифікація  витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).

     Аналіз  собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.

     Залежно від об'єкта обліку (замовлення, переділ, процес) виділяють такі методи калькулювання  собівартості: прямого обліку, попередільний, позамовний, нормативний [12, c. 234].

     Метод прямого обліку ґрунтується  на аналізі фактичних  витрат розрахункового періоду. Під фактичними витратами розуміють  витрати, що дійсно мають  місце на даному об’єкті в періоді, що розглядається, при фактичному обсязі виробництва і рівні обсягу спожитих виробничих ресурсів, помноженому на діючі ціни на ці ресурси.

     Головним  недоліком цього  методу полягає в  неможливості поточного  контролю витрат.

     

      Рисунок 1.1 – Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції

     Попередільний метод обліку витрат на виробництво застосовується в масових виробництвах, де технологічний  процес складається  з кількох послідовних  переділів – окремих  стадій обробки, що утворюють  сукупність операцій або процесів, під  час яких виготовляється однорідна за вихідними матеріалами і характером обробки продукція.

     Попередільний метод застосовується головним чином в металургійній, текстильній, деревообробній, скляній, паперовій, харчовій промисловості.

     Позамовний  метод обліку витрат на виробництво застосовується в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах обробних галузей промисловості, де виробляються вироби, що не повторюються чи повторюються рідко.