Шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства

Нарахування амортизації  починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання (п.29 П(С)БО 7). Амортизація нараховується щомісячно протягом всього терміну корисного використання об'єкту (п.23 П(С)Б0 7). Разом з тим, нарахування амортизації призупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації об'єкта (п.23 П(С)БО 7) або припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів (п.29 П(С)БО 7).

Визначаючи строк  корисного використання об'єкта основних засобів, слід враховувати:

- очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

- фізичний та приблизний  моральний знос;

- правові чи інші  обмеження щодо строків використання  об'єкта.

При цьому строк  корисного використання об'єкта основних засобів не обов'язково повинен збігатися з нормативним строком його використання. Підприємство має право здійснити заміну такого об'єкта значно раніше, ніж закінчиться нормативний (паспортний) строк його використання.

Підприємства, які  мають сезонний характер виробництва, річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації  при застосуванні прямопінійного методу визначається діленням річної суми амортизації  на 12. Місячна сума амортизації при  застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12.

Стандартом визначено п’ять бухгалтерських методів нарахування амортизації і один – податковий:

- прямолінійний;

- зменшення залишкової вартості;

-прискореного зменшення залишкової вартості;

-кумулятивний;

-виробничий;

-податковий.

Відмінність застосованих методів амортизації  полягає в різному рівні нарахованих  амортизаційний відрахувань, а також у способі їх розподілення. В залежності від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності – підприємства по своєму бажанню застосовують найбільш ефективний і доцільний метод амортизації.

1) Прямолінійний метод (метод прямолінійного списання). Згідно цього методу амортизуючи вартість об’єкта основних засобів рівномірно списується на протязі терміна його використання. Цей метод найбільш характерний для пасивної часті основних фондів: будівлі, споруди, їх структурні компоненти, меблі т.д.

Річна сума амортизації  визначається діленням вартості, яка  амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;

де АВ –  амортизаційні відрахування;

В_ПЕРВ – первісна вартість;

В_ЛІКВ – ліквідаційна вартість;

Т_К.В. – термін корисного використання; 

2)   Метод зменшення залишкової вартості. Суть його в тому, що на початку експлуатації основних виробничих фондів засоби суми нарахованої амортизації значно перевершують амортизаційні суми, нараховані на кінець терміна служби об’єкта. Використовуючи цей метод, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють більш ефективно, доти вони ще нові і мають високий виробничий потенціал. З часом, витрати на ремонт збільшаться. Це приведе до того, що загальна сума витрат на ремонт і амортизаційні відрахування з часом залишається практично незмінною на протязі кілька років. В результаті корисність об’єктів основних засобів залишається однаковою тривалий період часу. Тому цей метод застосовують для тих засобів, які схильні до впливу швидкого морального зносу внаслідок науково-технічного прогресу – комп’ютери, принтери, ксерокси, та інша електроніка.

Річна сума амортизації  визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації  та річної норми амортизації. Річна  норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;   

, 
 

де СА_Р – річна сума амортизації;

В_ЗАЛ – залишкова вартість об’єкта основних засобів;

НА_Р – річна норма амортизації;

n – кількість  років корисного використання  об’єкта.

В_ЛІКВ – ліквідаційна вартість;

В_ПЕРВ – первісна вартість; 

3)   Метод прискорення зменшення залишкової вартості. При цьому методі ліквідаційна вартість об’єкту не враховується. Цей метод економічно більш виправданий по відношенню до активної частини, наприклад, машини, механізми, верстати та інше виробниче обладнання. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

  

       де  НА – норма амортизації;

       В_БАЛ – балансова вартість;

       АВ  – амортизаційні відрахування; 

       4) Кумулятивний метод. Цей метод називають методом списання вартості по сумі кількості років. Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

 
, 

       де  АВ – амортизаційні відрахування;

       В_ЛІКВ – ліквідаційна вартість;

       В_ПЕРВ – первісна вартість;

       К_КУМ – кумулятивний коефіцієнт.  
 

       5)   Виробничий метод. Цей метод базується на тому, що амортизація є тільки результатом експлуатації об’єкта основних засобів, і термін часу нема ніякої ролі в процесі начислення. Найбільш доцільно використовувати цей метод по відношенню до транспортних засобів. За цим методом місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

 
, 

де АВ – амортизаційні відрахування;

N – фактичний  річний обсяг продукції (робот,  послуг);

АС_ВИР – амортизаційна ставка виробнича;

В_ПЕРВ – первісна вартість;

В_ЛІКВ – ліквідаційна вартість;

N_{ЗАГ. РОЗР.} – загальний розрахунковий обсяг виробництва. 

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

2).Амортизація  резервів покращення  використання основних  виробничих фондів  підприємства.

2.1).Сутність  і система показників  ефективності використання основних виробничих фондів підприємства.

 
 
 

. Показники використання основних виробничих фондів переважно поділяються на дві великі групи:

• натуральні;

• вартісні.

Іноді додатково  виокремлюють ще одну групу показників — умовно-натуральні.

До натуральних показників належить продуктивність на одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і .-вимірюється в натуральних одиницях (Інт./год; км/год; т/год). Вона заноситься в технічний паспорт основного фонду. Натуральні показники використання основних виробничих фондів є найбільш вірогідними, але вони не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Так, неможливо порівняти продуктивність доменної печі та металорізального верстата. З метою усунення таких незручностей на деяких підприємствах застосовують умовнонатуральні показники, їх сутність полягає в тому, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі спочатку розраховують індекси зведення, а потім, з урахуванням цих індексів — продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.

Натуральні  та умовно-натуральні показники використання основних виробничих фондів застосовують для активної їх частини. Проте визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо майже неможливо. З огляду на це для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовують вартісні показники.

Вартісні  показники поділяються на три основні групи.

І. Показники, що характеризують технічний стан основних виробничих фондів.

1 . Коефіцієнт зносу Показує, яка частка вартості основних фондів підприємства вже -перенесена на вартість готової продукції, інакше кажучи, характеризує ступінь зносу основних фондів і визначається відношенням вартості зносу до первісної вартості основних фондів на кінець року:

к_зн = Cзн / Сперв.к.р. (2.1)

2. Коефіцієнт придатності. Характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається відношенням недоамортизованої вартості основних фондів С_зал до їх первісної вартості на кінець року Сперв.к.р.

К_приб = C_зал / С_{перв .к .р} =( С_{перв.п..р} - C_зн) / С_{перв. к. р} (2,2)

 
Слід пам'ятати, що

К_приб+ К_приб=1 (2,3)

II. Показники, що характеризують рух основних фондів.

1. Коефіцієнт оновлення. Характеризує інтенсивність уведення в дію нових виробничих потужностей і визначається відношенням вартості введених основних фондів до первісної вартості всіх основних фондів на кінець року:

К_онов= C_введ / С_{перв .к .р} (2,4)

2. Коефіцієнт вибуття. Характеризує інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду і визначається відношенням вартості основних фондів, що вибули до первісної вартості основних фондів на початок року:

К_виб= C_виб / С_{перв .п .р} (2,5)

III. Показники, що характеризують технічне оснащення підприємства.

1. Фондооснащеність. Показує, яка частина загальної вартості основних фондів припадає на одиницю основного устаткування і визначається за формулою:

Ф_осн= C_ср / А _обл (2.6)

де C_ср—середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства;

А _обл облікова кількість устаткування на підприємстві, що має найбільшу питому вагу.