Світовий  ринок — це сукупність національних ринків, пов'язаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами. Він  грунтується на міжнародному поділі праці, який спочатку характеризувався обміном сировинними ресурсами і продуктами сільськогосподарського виробництва. Тепер на світовому ринку широко представлена готова продукція у вигляді різноманітної техніки, одягу, продуктів харчування, а також капіталу, робочої сили, валюти, цінних паперів, інтелектуальної власності, послуг тощо.

      Як  бачимо, перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відрізняються за об'єктом  купівлі-продажу, специфікою ціноутворення, формування попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці). Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого, що й утворює інституцію ринку.

1.2  Функції ринку

      Більш повно і глибоко сутність ринку  можна розкрити через функції, які  він виконує. Головні з них  такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

      Регулююча функція ринку забезпечує постійність  зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці  та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини  активно впливають на рівень витрат на виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільне необхідної та визначення цінності товару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці.

      У зв'язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після  продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що і призводить до наростання диспропорцій між попитом та пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загальноекономічного явища. Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути так само державними і недержавними.

      Стимулююча  функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто  найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання  найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб'єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва  будуть вищими, ніж суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

      У конкурентному середовищі ринкова  ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови  щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами — на багатих і бідних.

      Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

      Будучи  за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів  у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які засновуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє  товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільне необхідні інтернаціональні витрати праці, їхній власник стає неконкурентоспроможним.

      З викладеного можна зробити висновок, що результати діяльності ринкового механізму є ефективними завдяки певному порядку, який діє в економічній системі. Адам Сміт довів, що подібний порядок встановлюється згідно з принципом «невидимої руки». Сутність останнього полягає в тому, що кожна особа виходить з власної вигоди, якою керує «невидима рука», мета якої — досягти найбільшої вигоди для всіх. Адам Сміт вбачав за невидимою рукою непередбачену силу, яка сприяє досягненню гармонії інтересів між особою і суспільством. Через це він вважав будь-яке втручання держави у вільну конкуренцію шкідливим.

      Історія спростувала таку категоричність, довівши, що «невидима рука» призводить і  до нераціональних витрат, неефективного  ведення економіки, соціальних суперечностей. Ринок безжалісний. Механізм його дії апатичний до того, чи він призвів до процвітання одних, чи до банкрутства інших.

      Світовий  досвід переконливо засвідчив, що можливості ринкового механізму небезмежні.

      Для того щоб була побудована ринкова  економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать: 

• наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридичне незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різноманітних власників — індивідуальних, приватних, акціонерних, державних, кооперативних, змішаних;
• еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг не визнає;
• конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців використовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;
• вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;
• реальна інформація про ринок і його суб'єктів.

      Якщо  подібних умов не створено, то те, що називають  ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.

      Законами, декретами, указами будь-якої владної  структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об'єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини. 

      1.3 Види ринків

      Под современным рынком понимают любую систему, дающую возможность покупателям и продавцам совершать свободную куплю-продажу товаров. Рынок- это институт, или механизм, сводящий вместе покупателей (предъявителей спроса) и продавцов (поставщиков) отдельных товаров и услуг. А совокупность разнообразных рынков по признаку их взаимоотношений, то 
есть в зависимости от вида товаров и услуг, которые продаются и 
покупаются, представляет рыночную структуру. Итак, рассмотрим, какие же 
виды рынков составляют рыночную структуру.  
Существуют множество видов рынков, главные из которых можно 
сгруппировать по следующим признакам. 
Основные виды рынков с точки зрения соответствия действующему законодательству. 
по экономическому назначению объектов рыночных отношений.  
по пространственному признаку. 
-легальный рынок 
- теневой рынок  
- потребительский рынок 
- рынок капиталов 
- рынок рабочей силы 
-рынок информации 
-финансовый рынок 
- валютный рынок и др. 
- местный рынок 
- национальный рынок 
- международный региональный рынок  
- мировой рынок 
Каждый из этих рынков, в свою очередь, можно разделить на составляющие 
элементы. Так рынок средств производства включает рынок земли, станков, 
кормов, газа и т.д.; рынок информации - рынки научно-технических 
разработок, ноу-хау, патентов и др.; финансовый рынок - рынки ценных 
бумаг, банковских ссуд и других кредитных ресурсов. 
Возникшие еще в эпоху классического капитализма различные виды рынков, 
торговавших своими особыми товарами, ныне полностью развились в 
целостную рыночную систему, которая складывается из рынков 
потребительских (продовольственных и промышленных) товаров, услуг, 
средств производства, рабочей силы, научных разработок, инвестиций, 
рынка ценных бумаг, денег и валюты, рынка инноваций, рынка 
духовного(интеллектуального продукта). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН  ТА ЇХ    

                    ФУНКЦІЇ В УКРАЇНІ

2.1 Особливості становлення   ринкових відносин  та їх функції  в Україні

      Формування  ринкової економіки в Україні  розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в  зародковому стані. Це має відбуватися  за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої  країни.

      Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення їх, по суті, розпочалося  після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних  феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.

      Після 1917р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство  з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.

      У нас була відсутня визначальна ринкова  інституція — економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме вона гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.

      Відтворення інституцій багатосуб'єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми — колективну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.

      За  чисельністю працюючих, часткою  вартості основних фондів та обсягами виробленої продукції на недержавних промислових підприємствах України в 2000 р. досягнуто тієї «критичної маси» (понад 85 відсотків основних фондів і матеріально-технічних ресурсів, виробляється більше 50 відсотків продукції), яка тепер стає визначальною з точки зору впливу на загальний стан економіки країни.

      Невіддільною  інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного  середовища здійснюється еквівалентний  обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється  рівновага в економіці. Проте  це класичне положення економічної  теорії діє лише за наявності відповідних  інших ринкових умов: демонополізації  сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в розвиненому вигляді немає.

      Лібералізація цін за високого рівня монополізму  призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові інституції.

      Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні  інституції ринку можуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.

      Для того щоб суб'єкти національного  ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва  і продукцію, а й могли реалізувати  це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто у прийняті закони вносяться істотні зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Усе це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

      Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може затягтися, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.