2.2.  Тіньова економіка в Україні та її вплив на ринкові відносини

      За  підрахунками світового банку, в 1994 р.  доля  тіньової  економіки  в Україні становила 48,1% сукупного обсягу ВВП. За деякими оцінками, в корумпованих взаємовідносинах знаходяться близько 40% підприємців і майже 90% комерційних структур. Більше 60% доходу середнього службовця, що займає важливу посаду, складають хабарі .

      За  останні роки обсяги тіньової економіки  в Україні значно зросли. Тут називають різні дані. Але всі згодні з тим, що в Україні не менше половини економіки слід віднести до неформального сектору. Він мас загальні ознаки, притаманні будь-якій тіньовій економіці:

      - прихований, таємний характер (діяльність  господарських суб'єктів не реєструється державою і не знаходить відображення в офіційній статистиці);

      - незаконне збагачення шляхом  приховування доходів від державного  оподаткування, безкоштовне привласнення чужого майна і перерозподіл суспільного багатства;

      - фіктивна господарська діяльність, створення різних фіктивних фірм, товариств, за допомогою яких створюються шахрайські засоби збагачення;

      - підпільна ("чорна") економіка  - заборонені законом види діяльності  (наркобізнес, контрабанда, фальшивомонетництво та інші кримінальні види діяльності).

      Основні причини, що породжують виникнення та розвиток тіньової економіки, такі:

• неефективне господарське право;
• недосконалість існуючої податкової системи;
• корупція (підкуп) і мафіозність державних чиновників та службових осіб, поставлених підгримувати законність в економіці (за деякими даними, на їх підкуп кримінальний світ витрачає до 30-50% своїх доходів);
• багаточисельність апарату державних чиновників, бюрократизм в їх діяльності;
• висока організованість дільців тіньової економіки.

      Отже, значною мірою тіньову економіку  породжує держава. Саме від неї і  в   першу   чергу   залежить   створення   ефективного   господарського   права, управління і податкової системи та контроль за їх виконанням. Мова йде про 
псі гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову. І держава несе основний 
тягар від великих масштабів тіньового сектора: це - дефіцит держбюджету, 
неможливість забезпечити дієву соціальну політику, оборону, екологію тощо.                  

      В цьому і сутність протиріччя: сама держава породжує тіньову економіку  і вона ж, а точніше, майже все  суспільство від цього несе збитки. Розірвати це "зачароване" коло може тільки сама держава.      

РОЗДІЛ 3.  ВДОСКОНАЛЕННЯ  МЕХАНІЗМУ  ФУНКЦІОНУВАННЯ  РИНКУ В УКРАЇНІ

      Світовий  досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і  специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває  Україна. Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

      Закономірністю  перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

      Особливістю економіки України є те, що перед  початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний  тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний  монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

      Створення достатньої кількості підприємств  в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого й середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

      Ураховуючи  те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка  регулюється тільки ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а  регресом і приводив би до часів  А. Сміта та відповідних методів  економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

      Модним  є так званий лібералізований  підхід, сутність якого полягає в  тому, що якщо не заважати економіці  розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

      Досвід  перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», самопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно  великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки  років.

      Орієнтиром  при переході до ринкової економіки  для України мають бути сучасні  розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що грунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

      Слід  також ураховувати, що ринок не можна  побудувати, скажімо, за шведським, американським  або ще якимось зразком. Він є  невід'ємним елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій, науково обгрунтовані правові засади.

      Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі  економіки, географічному положенню, менталітету народу. Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має грунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей. Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Еволюційний шлях грунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10—15 років). Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були пропозиції за 400—500 днів, 2—3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий сюжет. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується проведенням гранично жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанта. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

      Прихильників  «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказької (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. У наших умовах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки, дестабілізацію суспільства.

      Засади  ринкової економіки в Україні  мають вводитися прискорено, але  без «шоку».

      Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — нереальні, їх треба шукати всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи.

      Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

      Головним  чинником створення моделі ринку, про  яку йдеться, має бути послідовна діяльність держави щодо створення  необхідних інституцій ринку.

      Регулююча роль держави має здійснюватися  методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього  слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання.

      Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію національного ринку з міжнародним.

      Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими мають бути регулятори.

      Результати  економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

      Ринок є одним з найбільших досягнень  цивілізації,  загальноекомічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного господарства.

      Ринок вирішує три основні задачі:

• що виробляти. Це визначають покупці та продавці товарів та послуг;
• як виробляти. Це визначає конкуренція між виробниками; Саме конкуренція спонукає виробників  зменшувати витрати виробництва,  що можливо завдяки  запровадженню нової техніки, технології, організації виробництва, тощо;
• для кого виробляти товари, визначає попит.  Якщо населення буде отримувати високі доходи, воно буде   купувати все більш різноманітні  товари. Але, коли  більшість населення  країни буде мати обмеженні  доходи, воно купуватиме лише товари першої  необхідності. Отже, у першому випадку  попит стимулюватиме виробництво, а у другому його згортання.

      Ринок забезпечує зв'язок між виробництвом  та споживанням, пропорційність процесу  відтворення, його цілісність.

      Більш повно і глибоко сутність ринку  можна розкрити через функції, які  він виконує. Головні з них  такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

      Регулююча функція ринку забезпечує постійність  зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці  та безперервність процесу відтворення.

      Стимулююча  функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто  найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання  найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб'єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва  будуть вищими, ніж суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.