Принципи оцінки вартості бізнесу згідно з міжнародними стандартами. Аналіз і оцінка ефективності окремих фінансових інструментів

Загальним для методів порівняльного підходу є етап формування переліку подібних ЦМК, що використовуватимуться як об'єкти порівняння та збирання інформації про них. Перелік подібних цілісних майнових комплексів формується з урахуванням таких критеріїв, як належність ЦМК (підприємства) певній галузі, його розмір, тип виробництва, рівень спеціалізації бізнесу, ринки збуту продукції (товарів, робіт, послуг), структура активів та інвестованого капіталу, місцезнаходження та інших суттєвих критеріїв. В Україні більшість крупних підприємств машинобудівного комплексу аналогів не має, тому вказаний підхід для них неможливий.

Метод ринку капіталу ґрунтується на припущенні про рівноцінність ринкової вартості цілісного майнового комплексу його ринковій капіталізації або можливій ринковій капіталізації з урахуванням вартості прав контролю. Ринкова капіталізація ЦМК визначається як добуток ринкового курсу однієї акції акціонерного товариства, що існує або може бути створене на базі оцінюваного ЦМК, на загальну кількість акцій такого товариства.

Ринковий курс однієї акції визначається виходячи з даних про продаж (пропонування) цінних паперів акціонерного товариства на фондових біржах та в позабіржових торгівельно-інформаційних системах. Ринковий курс однієї акції, за даними про продаж, визначається з використанням інформації про останню угоду, укладену в день, що визначений як дата оцінки, а за відсутності укладених угод у цей день — з використанням інформації про останню укладену угоду до дати оцінки, на яку визначається курс, з обґрунтуванням у звіті про оцінку можливості використання такої інформації. Ринковий курс однієї акції за даними про пропонування (максимальна ціна, яка пропонується покупцем, або мінімальна ціна, яка пропонується продавцем) визначається за цінами пропонування, дійсними на дату, на яку визначається такий курс, а у разі відсутності пропонування на дату оцінки — за цінами пропонування на найближчу минулу дату. Урахування вартості прав контролю здійснюється шляхом застосування контрольної надбавки.

Можлива ринкова капіталізація ЦМК дорівнює добутку фінансово-економічних показників діяльності підприємства, ЦМК якого оцінюється, на відповідні мультиплікатори. Мультиплікатори визначаються на підставі інформації про подібні підприємства, виходячи з цін продажу (пропонування) їх цілісних майнових комплексів. У разі проведення оцінки ЦМК на підставі його можливої капіталізації, ринкова вартість такого майнового комплексу визначається шляхом узагальнення отриманих результатів проведення розрахунку його можливої ринкової капіталізації, урахування вартості прав контролю та внесення у разі потреби інших поправок.

Метод ринкових угод ґрунтується на припущенні про еквівалентність ринкової вартості цілісного майнового комплексу цінам продажу подібних ЦМК. Як базовий показник для зазначеного методу застосовуються ціни продажу та ціни пропонування подібних цілісних майнових комплексів або ціни продажу та ціни пропонування їх корпоративних часток, що характеризуються певними правами контролю. У разі, коли базовим показником є ціна продажу (пропонування) подібного ЦМК, ринкова вартість оцінюваного цілісного майнового комплексу визначається як добуток фінансово-економічних показників, що характеризують діяльність підприємства, ЦМК якого оцінюється, та відповідних мультиплікаторів, визначених на підставі інформації про подібні об'єкти.

Під час підготовки висновку про вартість оцінюваного ЦМК, що визначається на підставі результатів застосування методів порівняльного підходу, може враховуватися інформація про ціни продажу та ціни пропонування оцінюваного ЦМК та його корпоративних часток.

Вимоги до звіту про оцінку цілісного майнового комплексу регулюються Національним стандартом № 1 (1440-2003-п) з урахуванням особливостей, визначених в пункті 8 Стандарту № 3.

Ліквідаційна вартість цілісного майнового комплексу визначається виходячи з його ринкової вартості, що скоригована з урахуванням ступеня впливу умов продажу в скорочені строки. Під час визначення вартості ЦМК, оцінка якого проводиться з метою погашення зобов'язань відповідного підприємства шляхом його відчуження, зобов'язання, що підлягають погашенню за рахунок такого відчуження, у розрахунку не враховуються. Оцінка об'єктів у матеріальній та нематеріальній формах, вартість яких визначається вартістю ЦМК, що створений на їх основі (об'єкти, асоційовані з бізнесом), проводиться з відповідним коригуванням та обґрунтуванням у звіті про оцінку доцільності застосування положень Стандарту для таких об'єктів.

Оцінка окремих видів ЦМК проводиться з урахуванням особливостей діяльності підприємств, що функціонують на їх основі. Рецензування звітів про оцінку цілісних майнових комплексів проводиться відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14), Національного стандарту № 1 (1440-2003-п) та Національного стандарту № 3 [5,19,21].

До цього слід додати, що дія Стандарту № 3 обмежена оцінкою ЦМК, що відповідає завданню приватизації саме державного майна і не регламентує повну оцінку бізнесу у сфері підприємництва, хоча за документом визначається можливість оцінки об'єктів, приєднаних до бізнесу. Оцінка самого бізнесу жодним документом національного законодавства з оцінки не передбачається, то оцінювачі мають можливість на свій розсуд додавати до вартості підприємства, яке складає матеріальну та правову основу бізнесу, вартість нематеріальних об'єктів, які не вважаються активом, але приносять доход, що й буде визначати різницю вартості підприємства та бізнесу.

4.Міжнародні стандарти оцінки розробляються Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки (International Valuation Standards Committee-IVSC), міжнародною організацією, що об'єднує професійні організації оцінювачів більш ніж 50 країн світу.

Ні в США, ні в Європі «нормативи», або «стандарти», оцінки не розглядаються в якості непорушного зводу законів. Ось чому одним з основних завдань IVSC є досягнення узгодженості між національними стандартами оцінки та стандартами, які найбільш підходять для потреб міжнародного співтовариства.  
 
Стандарти та пов'язані з ними нормативні матеріали на даний момент висловлюють спільну думку близько 50 держав - членів IVSC.  
 
Міжнародні стандарти оцінки мають деяку єдину основу, міцний фундамент, що відображає єдність економічних принципів, що не залежать від політичних кордонів.  
 
В даний час IVSC у своїй діяльності приділяє особливу увагу взаємної ув'язці Стандартів оцінки та Стандартів фінансової звітності, що розробляються Міжнародним комітетом зі стандартів Фінансової звітності.  
 
1 липня 2000 IVSC прийняв нову редакцію Міжнародних стандартів оцінки (МСО - 2000), практично в два рази перевищують за кількістю включених до нього документів раніше діяли МСО, а 26 липня 2001 були прийняті МСО в редакції 2001 р. (МСО- 2001). Це видання розвиває і поглиблює положення видання МСО 2000 і відображає актуальні зміни на ринку оціночних послуг. У МСО-2001 включені рекомендації з оцінки для цілей фінансової звітності, доопрацьовані з участю Міжнародної комісії зі стандартів фінансової звітності (IASB).  
 
Вичерпне обговорення галузі знань, що включає в себе методи та практичні процедури оцінки, виходить за рамки завдань, що стоять перед Стандартами. Однак для забезпечення кращої узгодженості між різними професійними дисциплінами і для зменшення труднощів, пов'язаних з мовними бар'єрами, Стандарти містять у собі вступний розділ, присвячений загальним поняттям і принципам оцінки, який служить основою для кожного з Стандартів. Ринкова вартість і бази, відмінні від ринкової вартості, розглядаються в Стандартах 1 і 2 відповідно.  
 
МСО-2001 містить дві Рекомендації щодо застосування стандартів. Рекомендація щодо застосування № 1 розглядає особливості застосування стандартів для цілей фінансової звітності, рекомендація щодо застосування стандартів № 2 - застосування стандартів при оцінці, проведеної для цілей кредитування під заставу.  
 
МСО-2001 включають в себе також сім методичних посібників, присвячених питанням оцінки нерухомості, орендних прав, машин і устаткування, нематеріальних активів, бізнесу, а також обліку токсичних забруднень при оцінці. У трьох Коментарях (1-3) до МСО розглянуто особливості проведення оцінки на ринках, що розвиваються, оцінки активів суспільного (державного) сектора, а також питання, пов'язані з оцінкою активів відповідно до вимог Базельського комітету з банківського нагляду (Basel committee of banking supervision) . Стандарт забезпечений розгорнутим глосарієм використовуваних термінів. Багаторічна діяльність IVSC з розробки стандартів призвела до усвідомлення того факту, що сама стандартизація на міжнародному рівні істотно відрізняється від процесу створення національних стандартів.  
 
У багатьох країнах торгове право і відповідний комплекс регулюючих процедур зумовлюють деякий напрям, іноді вельми специфічне, для стандартизації оціночної діяльності. Фонд оцінки США, різні організації в рамках ЄС і регулюючі установи країн Центральної та Східної Європи - ось далеко не повний перелік національних організацій та владних структур, які на національному рівні закладають фундамент стандартів практичної оцінки.  
 
Національні стандарти оцінки відображають:  
внутрішню політику і встановилися принципи практичної діяльності; 

національні політичні та громадські цілі; 

вплив найрізноманітніших звичаїв і мовних особливостей.  
 
Єдині стандарти професійної оціночної практики (ЕСПОП), які є обов'язковими для застосування в США і в інших країнах (Канада, Мексика), розробляються і затверджуються Радою за стандартами оцінки Фонду оцінки - некомерційної освітньою організацією, заснованою в 1987 р. провідними професійними організаціями США (Інститут оцінки, Американське товариство оцінювачів, Національна асоціація магістрів оцінки) для досягнення однаковості і професіоналізму в оцінці. Нині понад 50 організацій вступили до Фонду або в якості організацій-спонсорів (піклувальників), або в якості членів консультативних рад. Фонд оцінки управляється Радою опікунів, який виконує дві основні функції: забезпечує фінансову підтримку діяльності; призначає членів Ради зі стандартів оцінки і Ради але кваліфікації оцінювачів.  
 
Рада зі стандартів оцінки (ССО) розробляє, інтерпретує і вносить поправки до ЕСПОП, які є обов'язковими для застосування оцінювачами у своїй практичній діяльності. СЗГ складається з 5 висококваліфікованих оцінювачів та проводить публічні наради кожен місяць. Усі пропоновані положення та доповнення до ЕСПОП виносяться на публічні обговорення перед прийняттям ССО. Для розгляду та оцінки робіт, що проводяться під егідою ССО, у Фонді оцінки створена Консультативна рада за стандартами оцінки (КССО), який включає представників 32 організацій та урядових агентств, що представляють споживачів послуг з оцінки. КССО засідає кожен квартал, консультує ССО з важливих проблем технічного характеру і за списком проектів, винесених на порядок денний ССО. Всі наради КССО проводяться у Вашингтоні і відкриті для публіки.  
 
Єдині стандарти професійної оціночної практики були спочатку розроблені Спеціальним комітетом з розробки Єдиних стандартів у 1986-1987 рр.. і передані Фонду оцінки в 1987 р, До цього часу Фонд встановив свої авторські права на ЕСПОП. На своїй організаційній зустрічі 30 січня 1989 СЗГ одностайно прийняв і затвердив ЕСПОП в якості двох первинних оціночних стандартів, вироблених ССО.  
 
Дані Стандарти призначені для оцінювачів та користувачів послуг оцінки. Дотримуватися дані Стандарти необхідно професійним оцінювачам для підвищення рівня оцінки. Споживачам послуг оцінювачів надолужити вимагати проведення робіт у відповідності з даними Стандартами.  
 
Відповідно до реформи законодавства в галузі оцінки, схваленої конгресом, всі оцінки нерухомості, пов'язані з угодами федерального рівня, повинні проводитися на основі і відповідно до ЕСПОП.  
 
У ЕСПОП представлені: умови, яких потрібно дотримуватися при здійсненні оцінки, перевірці звіту про оцінку або надання консультативних послуг; способи, якими виробляються оцінка, ревізія або консультативні послуги.  
 
На додаток до 10 Стандартним правилам ЕСПОП включають також Документи про стандарти, які спеціально служать для спрощення, тлумачення, роз'яснення або вдосконалення ЕСПОП. Документи поряд з Правилами стандартів обов'язкові до застосування. СЗГ також публікує консультативні думки, в яких містяться його поради з вирішення спірних питань при застосуванні ЕСПОП в оцінній практиці. Починаючи з видання 1994 р., ЕСПОП містить також глосарій всіх оціночних термінів.  
 
Європейська група оцінювачів основних фондів (TEGOVOFA) була створена як некомерційна асоціація національних організацій оцінювачів західноєвропейських країн в 1977 р. Після злиття з аналогічною організацією EUROVAL, група в даний час називається «Європейська група асоціацій оцінювачів» (The European Group of Valuers Associations-TEGoVA) . Однією з головних цілей при створенні цієї організації було створення загальних стандартів оцінки, що представляють погляди професійних організацій у всіх країнах Європейського союзу.  
 
В даний час членами TEGoVA є професійні оціночні організації Європейського союзу з активним і зростаючим участю партнерів з країн Центральної та Східної Європи, включаючи Росію (Російське товариство оцінювачів), Чеську Республіку, Угорщину, Польщу, Болгарію, Румунію і Албанію.  
 
TEGoVA працює в тісній співпраці з Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки.  
 
Особливості Європейських стандартів. Однією з головних особливостей Європейських стандартів оцінки (ЕСО) є їх орієнтація на оцінки, що виконуються для цілей складання фінансової бухгалтерської звітності відповідно до прийнятого європейським законодавством.  
 
Вказується на можливість поширення їх дії і на інші види оцінок, виконуваних у суспільно значущих цілях.  
 
З точки зору пересічного оцінювача і клієнта-споживача оціночних послуг справжні стандарти є орієнтиром, що встановлює мінімально допустимий рівень якості виконання оцінки, обумовлений статусом і кваліфікацією оцінювача, змістом договорів на виконання оцінки та звітів про оцінку, а також застосовуваними методичними підходами до оцінки в конкретних ситуаціях .  
 
Слід зазначити, що Європейські стандарти оцінки не мають обов'язкового характеру для членів організації, але рекомендуються для застосування як представляють кращий досвід, розроблений для включення у відповідні нормативні акти Європейського союзу і дають імпульс до прийняття відповідних національних стандартів країн ЄЕС. Цілі ЕСО - це забезпечення:  

• допомоги оцінювачам у підготовці узгоджених звітів для їх клієнтів шляхом надання ясних керівництв; 
• узгоджених оцінок шляхом використання стандартного визначення ринкової вартості і підходів до оцінки; 
• стандартів якості за допомогою затвердження загальноприйнятого рівня кваліфікації; 
• точної основи для економічного аналізу ефективного використання землі та будівельних ресурсів; 
• підвищення розуміння ролі оцінювача; 
• встановлення процедур, що забезпечують ясне, точне, однозначне визначення вартості відповідно до національного законодавства і з міжнародними стандартами оцінки та бухгалтерського обліку 6. 

 
Міжнародні стандарти оцінки, видані МКСО, повинні підтримуватися в тих країнах ЄС, де вони сумісні з національним законодавством, для того щоб гарантувати узгодженість оцінки відповідно до кращої світової практики. 

Можна виділити три групи принципів оцінки:  
· Засновані на уявленнях власника;  
· Пов'язані з експлуатацією власності;  
· Зумовлені дією ринкового середовища.  
Велика кількість принципів не означає, що можна застосувати їх всі відразу. У кожному випадку виділяються основні та допоміжні принципи.  
Коли мова йде про принципи, то з'являються лише основні закономірності поведінки суб'єктів ринкової економіки. У реальному житті цілий ряд чинників може спотворювати їх дію. Наприклад, державне втручання іноді спотворює реалізацію тих чи інших принципів оцінки.  
Недосконалість ринкових відносин, характерне для етапу переходу до ринкової економіки, ще більше деформує дію принципів оцінки. З цих причин принципи оцінки відбивають лише тенденцію економічної поведінки суб'єктів ринкових відносин, а не гарантують такої поведінки.  
Разом з тим, у міру розвитку в нашій країні ринкових відносин дію об'єктивних принципів оцінки бізнесу буде посилюватися.  
Розглянемо першу групу принципів.  
Ключовим критерієм вартості будь-якого об'єкта власності є його корисність. Бізнес має вартістю тільки в тому випадку, коли може бути корисний реальному потенційному власнику.  
Корисність для кожного споживача індивідуальна, але якісно і кількісно визначена в часі, в просторі і вартості. Однак як загальну корисність об'єкта для власника в ринковій економіці можна виділити його здатність приносити дохід.  
Корисність бізнесу - це його здатність приносити прибуток у даному місці і протягом даного періоду часу. Принцип корисності полягає в тому, що чим більше підприємство здатне задовольняти потребу власника, тим вища його вартість.  
З принципу корисності випливає ще один принцип оцінки - принцип очікування або передбачення.  
Звичайно, минуле і сьогодення бізнесу є важливим, проте його економічну оцінку визначає майбутнє. Минуле і сьогодення стан бізнесу є лише вихідною основою, ключем до розуміння майбутньої поведінки.  
Корисність будь-якого бізнесу, підприємства визначається тим, у скільки сьогодні оцінюються прогнозовані майбутні вигоди (доходи). На оцінціпідприємства безпосередньо позначається уявлення про чисту віддачі від функціонування підприємства і очікувана виручка від перепродажу.  
При цьому дуже важлива величина, якість і тривалість очікуваного майбутнього потоку доходу. Проте очікування щодо цього потоку можуть змінюватися. Принцип очікування можна визначити наступним чином. Очікування - це визначення поточної вартості доходу або інших вигод, які можуть бути отримані в майбутньому від володіння даним підприємством.  
Друга група принципів оцінювання зумовлена ​​експлуатацією власності і пов'язана з поданням виробників.  
Прибутковість будь-якої економічної діяльності визначається чотирма факторами виробництва: землею, робочою силою, капіталом і управлінням. Прибутковість бізнесу - це результат дії всіх чотирьох факторів, тому вартість підприємства як системи визначається на основі оцінки доходу.  
Для оцінки підприємства потрібно знати внесок кожного фактора у формування доходу підприємства. Звідси випливає ще один принцип оцінки - принцип внеску, який зводиться до наступного: включення будь-якого додаткового активу в систему підприємства економічно доцільно, якщо отримуваний приріст вартості підприємства більше витрат на придбання цього активу.  
Кожен фактор має бути оплачений з доходів, що створюються даною діяльністю. Оскільки земля фізично нерухома, фактори робочої сили, капіталу та управління повинні бути залучені до неї. Це означає, що спочатку повинна бути проведена компенсація за ці чинники, і залишкова сума грошей йде в оплату користування земельною ділянкою її власнику.  
Залишкова продуктивність може бути результатом того, що земля дозволяє користувачеві отримувати максимальні доходи або до межі зменшувативитрати. Наприклад, підприємство буде оцінено вище, якщо земельна ділянка буде забезпечувати більш високий дохід, або якщо його положення дозволяє мінімізувати витрати. Залишкова продуктивність земельної ділянки визначається як чистий дохід, віднесений до земельної ділянки, після того як сплачені витрати на менеджмент, робочу силу і експлуатацію капіталу. Це принцип залишкової продуктивності.  
Фактори виробництва оцінюються не самі по собі, а з урахуванням періоду їх відтворення, місця в обороті капіталу. З цієї точки зору застаріле технологічне обладнання вимагає повної заміни, оплати демонтажу та монтажу нового обладнання, що повинно враховуватися при оцінці вартості підприємства.  
І, навпаки, висококваліфікований склад робочої сили повинен оцінюватися з точки зору зміни чи незмінності виду виробничої діяльності; висококваліфікованих працівників, що мають великий досвід роботи на застарілому обладнанні, важче перевчити. Всі ці фактори повинні бути враховані покупцем.  
Зміна того чи іншого фактора виробництва може збільшувати або зменшувати вартість об'єкта. З цього важливого положення економічної теорії випливає ще один принцип оцінки бізнесу, зміст якого можна звести до наступного: у міру додавання ресурсів до основних факторів виробництва, чиста віддача має тенденцію збільшуватися швидше темпу зростання витрат, проте після досягнення певної точки загальна віддача, хоча і зростає , проте вже сповільнюються темпи.  
Це уповільнення відбувається до тих пір, поки приріст вартості не стане менше, ніж витрати на додані ресурси. Цей принцип базується на теорії граничного доходу і називається принципом граничної продуктивності.  
Підприємство є системою, однією з закономірностей розвитку та існування якої є збалансованість, пропорційність її елементів. Найбільша ефективність підприємства досягається при об'єктивно обумовленої пропорційності факторів виробництва. Різні елементи системи підприємства повинні бути узгоджені між собою по пропускній здатності й іншим характеристикам. Додавання будь-якого елемента в систему, що приводить до порушення пропорційності, призводить до зростання вартості підприємства.  
Отже, при оцінці вартості підприємства необхідно враховувати принцип збалансованості (пропорційності), згідно з яким максимальний дохід від підприємства можна отримати при дотриманні оптимальних величин факторів виробництва.  
Одним з важливих моментів дії даного принципу є відповідність розмірів підприємства потребам ринку. Так, якщо підприємство є занадто великим для задоволення потреб ринку, то його ефективність падає, особливо якщо утруднена доставка ресурсів або товарів.  
Третя група принципів безпосередньо обумовлена ​​дією ринкового середовища.  
Провідним фактором, що впливає на ціноутворення в ринковій економіці, є співвідношення попиту і пропозиції. Якщо попит і пропозиція перебувають у рівновазі, то ціни залишаються стабільними і можуть збігатися з вартістю, особливо в умовах досконалого ринку.  
Якщо ринок пропонує незначне число прибуткових підприємств, тобто попит перевищує пропозицію, то ціни на них можуть перевищити їх вартість. Якщо на ринку має місце надлишок підприємств-банкрутів, то ціни на їх майно виявляться нижче реальної ринкової вартості.  
У довгостроковому аспекті попит і пропозиція є відносно ефективними силами у визначенні напрямку зміни цін. Але в короткі проміжки часу сили попиту і пропозиції можуть і не мати можливості ефективно працювати на ринку майна підприємств. Ринкові спотворення можуть бути наслідком монопольного становища власників. Крім того, на цей ринок можуть впливати державні механізми контролю. Наприклад, органи влади можуть встановити контроль над продажем підприємств.  
Як вже зазначалося, корисність визначена в часі і просторі. Ринок враховує цю визначеність, перш за все, через ціну. Якщо підприємство відповідаєринковим стандартам, характерним у даний час для даної місцевості, то ціна на нього буде коливатися навколо середньоринкового значення; якщо ж об'єкт не відповідає вимогам ринку, то це, як правило, відбивається через більш низьку ціну на це підприємство.  
З дією такої закономірності пов'язаний інший принцип - принцип відповідності, згідно з яким підприємства, які не відповідають вимогам ринку по оснащеності виробництва, технології, рівнем прибутковості і т. д., швидше за все, будуть оцінені нижче середнього.  
З принципом відповідності пов'язані принципи регресії і прогресії. Регресія має місце, коли підприємство характеризується зайвими стосовно до даних ринкових умов поліпшеннями. Ринкова ціна такого підприємства ймовірно не буде відбивати його реальну вартість і буде нижче реальних витрат на його формування. Прогресія має місце, коли в результаті функціонування сусідніх об'єктів, наприклад, об'єктів, що забезпечують поліпшену інфраструктуру,ринкова ціна даного підприємства, швидше за все, виявиться вище його вартості.