Особливості цілей і напрямків діяльності підприємств в сучасних умовах господарювання

12.Структурні  зміни в суспільстві також  впливають на показники ефективності  на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні  зміни економічного та соціального  характеру. Головні з них відбуваються  в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

б) склад та технічний  рівень основних фондів (основного  капіталу);

в) масштаби виробництва  та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і  невиробничих галузях;

д) склад персоналу  за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле  використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності діяльності підприємств. При цьому слід зазначити, що обов " язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

Розділ ІІ. Напрямки та чинники розвитку сучасного підприємства

2.1. Впровадження  високих технологій та спеціалізація 

Сучасне виробництво  створює нові передумови для формування підприємства. Розглядаючи особливості  засобів виробництва (систему машин, на яких базується сучасне підприємство), можна виділити ряд закономірностей, які впливають, як на суть підприємства, так і на його організаційні форми.

Власне, цей системотворний фактор підприємства слід розглядати з точки зору техніко-економічних  особливостей промислового виробництва (капіталоємність, трудоємність, ступінь матеріало- та енергоємності виробництва того чи іншого продукту тощо), які визначаються специфікою техніки та технології його одержання, потреб суспільства у певних видах продукції, використанням досягнень науки та техніки в усіх процесах виробництва.

Техніко-економічні фактори є головною рушійною силою  формування витрат на одержання продукції  і визначаються нормами використання сировини, енергії, праці на виготовлення одиниці продукції. Ці норми індивідуальні для кожного виду товару і в кінцевому підсумку обумовлюють місце розташування виробництва та рівень продуктивності праці. Сучасні фактори виробництва характеризуються дуже високою динамічністю. Остання обставина зміщує акценти у виробництві з нових виробів до нових технологій, а також формує новий тип виробництва, а, значить, впливає на підприємство.

Особливості техніки  та технології виробництва (техніко-економічні фактори) визначальною мірою впливають  на форми його суспільної організації (комбінування, концентрацію та спеціалізацію виробництва).

Для сучасного  виробництва найконструктивнішою  та економічно вигідною є ідея спеціалізації  окремих підприємств (навіть регіонів) на виробництві певного виду товарів.

Пріоритетна роль технологій сьогодні виражається також через вплив на галузеву та територіальну структуру продуктивних сил. Відбуваються глибокі науково-технічні зрушення у господарстві, обумовлені впровадженням інноваційних технологій, розвитком глобальних процесів електронізації, біотехнологізації та інформатизації.

Пріоритетний  розвиток одержали так звані високі технології:

нові напрямки в науці (електроніка, біотехнологія, створення нових конструкційних матеріалів тощо);

власне технологічні інновації (плазмові, мембранні, лазерні  виробничі процеси);

організація заводського  процесу (комплексна автоматизація, впровадження нових джерел енергії та ін.);

розробка і  випуск нових видів техніки.

Останні два  елементи високих технологій здійснюються безпосередньо на підприємстві і мають прямий вплив на нього.

Вплив новітніх технологій на мікрорівні насамперед стосується підвищення ефективності виробництва  за рахунок зниження енерго-, матеріало-, водо-, трудо- та капітало-ємності при створенні нових виробництв. Споживання ресурсів і виробництво продукції небувало розширились, тому будь-яке зниження різного роду витрат у розрахунку на одиницю продукції само по собі забезпечує економію. Про це свідчить досвід впровадження енергозберігаючих технологій після кризи 1974-1975 рр. Розвинуті держави, знизивши споживання нафти, продовжували нарощувати обсяги випуску продукції з неї.

Ще більший  вплив виявляють нові технології на вдосконалення організації суспільного  виробництва у межах підприємств. Вони сприяють зміні підходів до аналізу взаємопов " язаності технологічних процесів у промисловому виробництві, врахуванню соціальних факторів його розвитку, зміні транспортних умов діяльності підприємств та потребують врахування екологічних проблем. Змінилося уявлення про економічну ефективність процесів комбінування, спеціалізації та кооперування виробництва.

До недавнього часу процеси комбінування були досить вигідними. Наприклад, у машинобудуванні  переважали універсальні підприємства, які самі виробляли переважну частину комплектуючих. Це було раціонально, оскільки продукція була відносно не дуже складною для виробництва. Комбінування було поширеним і в інших галузях промисловості, особливо в металургії та хімічній промисловості. Комбінати досягли величезних розмірів. Зростали потужності окремих агрегатів на підприємствах внаслідок впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

В сучасних умовах виникла потреба у спеціалізованих  підприємствах, замість універсальних  в машинобудуванні, оскільки зросла необхідність у розширенні асортименту комплектуючих. Наприклад, для збирання телевізора необхідно від 400 до 700 деталей, для легкового автомобіля 7—10 тис., а для авіалайнера типу «Боїнг — 747» — 4,5 млн. деталей. Жодне підприємство не зможе забезпечити такий широкий асортимент комплектуючих. Тому, наприклад, компанія Ford має 5 тис. постачальників деталей з різних країн світу.

Розвиток спеціалізованих  виробників потребує, насамперед, кооперування виробництва. Використання компонентів  з інших підприємств повинно гарантувати їхню безвідмовну роботу після збирання основного виробу. Це визначило проблему стандартизації і якості комплектуючих деталей, що потребує глибоких науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських розробок на підприємствах-суміжниках. Іншою проблемою успішної діяльності спеціалізованих виробництв є швидка і чітка доставка («точно в строк») комплектуючих на головні підприємства.

Науково-технічна революція на транспорті сприяла  вирішенню складних проблем щодо транспортування продукції — збільшилась здатність до перевезень старих видів транспорту, створені нові транспортні засоби. Досягнення у сфері сучасних перевезень вантажів обумовили зміну в організації та управлінні підприємством (зникла необхідність у громіздкому складському господарстві).

2.2. Зміни принципів  організації виробництва 

Сучасний перехід  від індустріального до постіндустріального (інформаційного) етапу розвитку виробництва  супроводжується змінами принципів  організації виробництва - від методів  конвеєрного виробництва (стандартизація, спрощення та уніфікація окремих виробничих процесів у ході масового виробництва) до методів, що орієнтують виробництво на дедалі специфічніші запити споживачів. Наприклад, доходи компанії «Дженерал Електрік» вже на початку 90-х років на 40% формувалися за рахунок послуг — емісія пластикових карток, кредитування, операції з страхування тощо. До розряду «непромислових» відноситься і взуттєва компанія «Найк» (більше половини її обороту припадає на сферу послуг) і компанія у виробництва напоїв «Пепсіко» (перше місце серед компаній у галузі «громадське харчування»).

Одним з основних напрямків розвитку виробництва, спрямованого на задоволення запитів споживачів, є використання гнучких виробничих технологій.. Це дозволяє ефективно  використовувати одне і те саме обладнання для виготовлення різноманітних продуктів. Використання таких гнучких виробничих технологій є комплементарним, з використанням нових можливостей телекомунікацій та транспорту. Цю взаємодоповнюваність можна проілюструвати на прикладі «Allen Bradley» — американського виробника засобів електронного обладнання. На своєму підприємстві у Мілуоці компанія так програмує обладнання для гнучкого виробництва, щоб задовольнити кожне передане електронною поштою індивідуальне замовлення окремо, не зберігаючи товарних запасів готової продукції і відправляючи продукт експрес-авіапоштою протягом дня. Без здатності швидко обробляти замовлення і відразу відправляти результати, здатність «зміщувати» виробничий процес з однієї моделі на іншу за секунди була б менш цінною.

Гнучкі процеси  вимагають особливої організаційної політики і процесу порівняно  з традиційними. Наприклад, традиційні процедури розрахунку виробничих витрат, характерні для систем масового виробництва, в яких для кожного типу продуктів  використовувалися спеціалізовані інструменти і найконтрольованішими витратами є витрати робочого часу, не підходять для інформаційних рішень про продукти, які виробляються новими способами. Коли машини придатні для різноманітних сфер використання, необхідна система аналізу, щоб забезпечити інформацію для прийняття рішення про вибір найкращої серед цих сфер у той чи іншій проміжок часу. Обладнання для гнучкого виробництва також сприяє частішій зміні продукту, що, в свою чергу, змінює потреби у проектуванні, маркетингу і поставках, а також складальних заводах. Так, часті зміни продуктів форсують реорганізацію процесів його конструювання і проектних функцій підприємства. У традиційному масовому виробництві конструктори були відсторонені від реальної виробничої діяльності. Продукт проектувався, потім проект направлявся інженерам, які перетворювали його у фізичну реальність у вигляді специфікацій, технічних розробок і надсилали на виробництво, підрахувавши економічно вигідний обсяг продукції.

У сучасній проектній  роботі інженерам необхідно знати більше про витрати у максимальній потужності існуючого обладнання. Тому підприємства змінюють традиційні послідовні моделі взаємодії окремих спеціалістів командами конструкторів, інженерів-технологів і виробників, які працюють разом, щоб створювати якісні і ефективні продукти. Така модель підтримується впровадженням систем комп " ютерного проектування і комп " ютеризованого виробництва. Використання таких технологій доповнює часту заміну продукту, оскільки воно скорочує витрати на конструювання продукту, вводячи нові моделі у виробництво швидко і дешево. Викликані технологіями зміни впливають також на характеристики робочих місць і службове просування працівників. Багато інженерів часто переміщуються на різних робочих місцях, аби глибше вивчити потенційні можливості і потреби різних виробничих ланок компанії.

Ті самі фактори, обумовлені змінами, впливають і  на виробників, які намагаються оволодіти  новими трудовими навичками, щоб  бути затребуваними на виробництві, яке постійно оновлюється. Вони часто працюють в командах, одержують винагороди за майстерність. Саме рівень знань і майстерності робітників, більше, ніж будь-який фактор, визначає, як швидко підприємство може виправити недоліки у виробництві нового продукту і застосувати нові технології. Визнаючи ці фактори, прогресивні підприємства розвиваються, наділяючи своїх робітників більшою відповідальністю і свободою дій, дозволяють їм краще використовувати спеціальні локальні знання, якими володіють тільки вони.

У галузях, де темп змін продукції високий, ринок окремого товару уже не є центром прийняття стратегічних рішень. Нині управління повинне передбачати запити споживачів і вкладати капітал у формування можливостей задовольнити ці запити. Вибір такого нового центру інтересів вимагає відповідних змін.

Підприємства  розробляють системи для підтримання  ефективного зв " язку з поведінкою споживачів, щоб знати про їхні плани і потреби. Вони розвивають здатність до швидкого конструювання  і виготовлення нових продуктів, допомагають робітникам оволодіти багатьма видами професійних навичок і винагороджують їх за це.

У розвинутих країнах  більшість робітників вступають  у довгострокові відносини з  одним роботодавцем, які тривають 20 і більше років. З метою оптимального розподілу між робітниками всередині підприємства і для визначення рівня оплати праці формуються внутрішні ринки праці. Особливістю традиційного внутрішнього ринку праці є відповідність ставок заробітної плати класифікації робіт, а не індивідуальним якостям працівників. Така система ефективна, якщо вимоги до працівників і їхні завдання не змінюються протягом довгого часу, однак, зі зміною технологій і вироблюваної продукції підприємство змушене заохочувати «гнучкість» своїх працівників. У цьому випадку воно пов " язуватиме рівень заробітної плати, насамперед, з кваліфікацією працівника, а потім - з фактично виконаною роботою. Це заохочує працівників до оволодіння специфічними навичками, які в сукупності формують специфічний людський капітал підприємства.

Трудові відносини  всередині підприємства теж змінюються. Закономірними стають відносна нестабільність трудового колективу, існування тимчасових груп, один і той самий працівник може одночасно входити до складу кількох таких груп, які займаються впровадженням певних проектів. У зв " язку з цим змінюється система взаємовідносин з адміністрацією, послаблюється роль профспілок, які не спроможні захищати різноманітні інтереси працівників. Крім того, працівники стають співвласниками, що ще більшою мірою ускладнює систему взаємовідносин всередині колективу і з зовнішніми акціонерами.

2.3. Сучасні зміни  в організації, управлінні та  стратегії 

Системотворні фактори підприємства, розглянуті вище, дають уявлення про підприємство як об " єкт впливу зовнішнього  середовища, як пасивний елемент структури ринку. Воно може реагувати відповідним чином на навколишнє середовище, наприклад, на зміни технології чи контрактні відносини, що існують у галузі, приймає «правила гри», а також формує ці правила. У зв " язку з цим для дослідження сучасного підприємства потрібен аналіз таких факторів, як організація, управління, стратегія. Остання трактується як цілеспрямована поведінка фірми і в короткостроковому, і в довгостроковому періоді. Теорія інвестицій та інституціональних змін, у рамках якої найповніше досліджуються названі системотворні фактори, розглядає ринок як структуру, що охоплює різноманітні інституції: закони, правила гри, певні кодекси поведінки, типи відносин та зв " язків. Розвиток економіки відбувається під впливом взаємодії інституцій та організацій (у тому числі і підприємств), де перші визначають «правила гри», а другі є її гравцями. Інституції — це розроблені людьми формальні (закони, конституції) і неформальні (договори, добровільно ухвалені кодекси поведінки) обмеження, а також фактори примусу, які структурують їх взаємовідносини.