Технічно  обґрунтовані норми праці забезпечують нормальну інтенсивність праці, яка дозволяє тривалий час зберігати високу працездатність робітників, продуктивність та інтенсивність праці на протязі робочої зміни, а також відтворення робочої сили [12, 136-137].

 

1.3 Види норм праці та їх характеристика

 

       На  підприємствах використовується система  норм праці, які відображають різноманітні сторони трудової діяльності. Найбільш широке застосування отримали норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання [12, 137].

       Норма часу ( ) – це величина витрат робочого часу на виконання одиниці роботи, яка встановлюється робітнику або групі робітників (бригаді) відповідної кваліфікації у визначених організаційно-технічних умовах.

        ,     (1.1)

де  - норма виробітку (од.), - підготовчо-завершальний час за зміну (хв.)

       Норму часу, яка встановлюється на операцію або одиницю виробу, називають  нормою штучного часу, а при врахуванні підготовчо-завершального часу – нормою штучно-калькуляційного часу.

       Норма виробітку ( ) – це встановлений обсяг роботи, який робітник або група робітників відповідної кваліфікації мають виконати за одиницю робочого часу у визначених організаційно-технічних умовах.

  ,      (1.2)

де  - тривалість робочої зміни (хв.), - норма часу (хв./од.).

       Таким чином, норма виробітку являється  величиною, обернено пропорційною нормі часу: при зменшенні норми часу на х % норма виробітку збільшується на у %, при підвищенні норми виробітку на у % норма часу зменшується на х %. Величина зміни виробітку та норми часу визначається за формулами [6, 150]:

        ,      (1.3)

        , де     (1.4)

х – величина зменшення норми часу (%), у – величина підвищення норми виробітку (%).

       Норма виробітку встановлюється, як правило, в масовому або крупносерійному виробництві, де на кожному робочому місці виконується одна або декілька операцій.

       Норма обслуговування ( ) – це кількість виробничих об’єктів (одиниць обладнання, робочих місць і т.д.), які робітник або група робітників відповідної кваліфікації зобов’язані обслужити на протязі одиниці робочого часу у визначених організаційно-технічних умовах.

        ,      (1.5)

де  - тривалість робочої зміни (хв.), - норма часу (хв./од.), n – кількість одиниць роботи, К – коефіцієнт, що враховує виконання додаткових функцій, а також час на відпочинок і особисті потреби.

       Такі  норми застосовуються для нормування праці основних робочих-багатоверстатників, а також допоміжних робітників.

       Норма чисельності ( ) визначає кількість робітників певного професіонально-кваліфікаційного складу, потрібна для виконання конкретних виробничих функцій або обсягу робіт у визначених організаційно-технічних умовах.

  ,      (1.6)

де О – загальна кількість одиниць устаткування (робітників), які підлягають обслуговуванню.

       Норма керованості ( ) визначає кількість робітників, яке повинно бути безпосередньо підпорядковано одному керівнику.

       За  своїм змістом до норми виробітку  близька інша форма витрат –  нормоване завдання. Під ним розуміють встановлений склад та обсяг робіт, який має бути виконаний одним або групою робітників за певний період часу (зміну, місяць) [7, 21-22].

       В залежності від методів обґрунтування  та встановлення норм їх прийнято поділяти на дослідно-статистичні та технічно обґрунтовані.

       Норми, визначені на підставі дослідження нормувальника або майстра, а також на підставі аналогічних робіт, тобто встановлені на операцію в цілому, без вивчення та аналізу виробничих можливостей, технічних та економічних розрахунків, відносяться до дослідно-статистичних.

       Під технічно обґрунтованою нормою розуміється норма, встановлена інженерно-економічним розрахунком, на підставі проектування раціонального технологічного процесу та організації праці та передбачаюча ефективне використання засобів виробництва та самої праці.

       Технічно  обґрунтована норма праці, яка визначає витрати часу на виконання конкретних видів робіт за оптимальних умов, являється еталоном високоорганізованого виробництва. При технічно обґрунтованих  нормах трудовий процес організується та планується у єдності з технікою та технологією. Проте, не дивлячись на свою назву, такі норми обґрунтовуються не тільки з технічної, але й з економічної, психофізіологічної, соціальної сторони.

       Слід зазначити, що свою організаційну та мобілізаційну роль норми можуть виконувати лише тоді, коли вони всебічно та комплексно обґрунтовані та враховують дійсні можливості техніки, передовий досвід виробництва, психофізіологічні та соціальні фактори [12, 146].

 

2 Методичні основи нормування праці

2.1 Аналітичний підхід нормування  праці

 

       Рівень  обґрунтованості норм у чималому ступені залежить від методів, які  застосовуються для їх розрахунку. Методом, який дозволяє встановлювати  технічно обґрунтовані норми, являється  аналітичний підхід, заснований на вивченні та критичному аналізі конкретного трудового процесу, розділенні його на елементи, вивченні можливостей обладнання, раціональності організації робочого місця, застосовуваних методів та прийомів праці, психофізіологічних факторів та умов праці [12, 184]. На підставі такого аналізу визначаються найбільш ефективні режими роботи обладнання, послідовність трудових операцій. Усуваються недоліки в організації робочого місця, умов праці. Встановлюються раціональні режими праці та відпочинку, а потім розраховуються необхідні витрати часу на кожен елемент та проектуються норми витрат часу на роботу (операцію) в цілому. Такі норми являються технічно обґрунтованими.

       Встановлення  норм аналітичним методом здійснюється в наступному порядку:

• нормована операція (робота) розчленовується на складові елементи (переходи, проходи, трудові прийомі);
• визначаються фактори, які впливають на час виконання кожного елемента. Такими факторами можуть бути вага деталі, довжина обробки, матеріали, інструмент і т.д.;
• аналізуються склад та послідовність виконання операцій за виділеними елементами. При цьому кожен з них оцінюється з точки зору його доцільності та раціональності виконання;
• вивчаються виробничі можливості виконання кожного елемента операції з мінімальними витратами при ефективному використанні обладнання, приладів, інструментів, наявності раціональної системи обслуговування;
• враховуються психофізіологічні особливості впливу операції на людину та фактори виробничого середовища (наприклад, вага вантажу, темп роботи, санітарно-гігієнічні фактори);
• проектуються раціональний склад операції та послідовність виконання її елементів з урахуванням оптимального поєднання факторів, які впливають на їх тривалість;
• визначається тривалість виконання кожного запроектованого елемента та операції (роботи) в цілому;
• розробляються організаційно-технічні заходи, які дозволяють запровадити запроектований трудовий процес на операції;
• запроваджується розрахована норма праці [12, 184-185].

       В залежності від того, як буде здійснюватись  нормування елементів операції (роботи) – за допомогою нормативів або шляхом безпосередніх спостережень із вимірюванням тривалості їх виконання, - аналітичний метод поділяється на аналітично-розрахунковий та аналітично-дослідний.

       При аналітично-розрахунковому методі операція (робота) розчленовується на укрупнені елементи, тривалість виконання яких визначається з використанням централізовано розроблених нормативів або за формулами залежності часу від факторів, які впливають на їх тривалість. Таблиці нормативів побудовані таким чином, щоб, користуючись ними, легко встановити часову характеристику того чи іншого елемента з урахуванням конкретних факторів, які впливають на тривалість його виконання.

       Найбільш  повна система нормативних матеріалів розроблена для галузей машинобудування. Для нормування основного (машинного) часу застосовуються загальномашинобудівні нормативі режимів різання на металорізальних верстатах [8, 143]. Розроблені нормативи на всі елементи допоміжного часу, часу обслуговування робочих місць, підготовчо-заключний час, час на відпочинок та особисті потреби. На їх основі розраховані нормативи на технологічні переходи та обробку поверхонь деталей, окремі операції та в цілому на виготовлення деталей. Використовуючи ці нормативи, можна розрахувати норму часу на потрібну операцію. Розрахунок норми, наприклад, на операцію по механічній обробці деталей проводиться в наступному порядку:

• операцію розділяють на технологічні переходи;
• із складу переходів виокремлюють основний (технологічний) та низку допоміжних , пов’язаних з переходом (управління верстатом, зміна режимів різання та ін.) елементів;
• аналізуються склад елементів операції, послідовність та ефективність їх використання, здійснюється раціоналізація операції;
• для кожного з елементів спроектованої операції встановлюють фактори, від яких залежить тривалість їх виконання;
• за допомогою нормативних таблиць для кожного елемента операції знаходять необхідний час їх виконання; для основного час за нормативами обирають режими різання, а потім на їх підставі за нормативами розраховують нормативний час;
• сумуванням тривалості виконання кожного елемента операції визначають нормативний час її виконання [9, 158].

       При використанні аналітично-дослідного методу нормування, аналіз та проектування складу та послідовності виконання елементів оперативної роботи здійснюється в результаті безпосереднього вивчення операції методом хронометражних спостережень, які виконуються в умовах попередньо забезпеченої раціональної організації праці та виробництва на робочому місці. Машинний час розраховується, виходячи з продуктивності обладнання при оптимальних режимах його роботи. Величина підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця встановлюється на основі даних фотографії робочого часу. Час на відпочинок та особисті потреби визначається або розраховується за нормативами у процентах від оперативного часу. Отримані при цьому дані слугують основою для визначення витрат часу на операцію в цілому [12, 186].

2.2 Мікроелементне нормування праці

 

       Мікроелементне  нормування праці засновано на визнанні того факту, що вся різноманітність дій робітника при виконанні трудового процесу можна звести до обмеженого кола елементарних, простих трудових рухів пальців, рук, корпусу, ніг робітника, зорових елементів. Ці первинні елементи трудової операції отримали назву мікроелементи [12, 187].

       У порівнянні з аналітично-розрахунковим  методом перевагою даного методу являється те, що при розрахунку норм часу проектується найбільш ефективна послідовність та склад рухів, трудових прийомів, які виконуються робітником. Це особливо цінно при встановленні норм на знову проектовані технологічні операції, які ще не функціонують. Крім того, норми, розраховані за мікроелементними нормативами, мають велику ступінь достовірності.

       Найбільше поширення мікроелементне нормування праці отримало в США, Німеччині, Франції, Японії, Польщі та багатьох інших країнах. До того ж на практиці застосовуються різноманітні системи, основною з яких являється система МТМ (Methods – Time Mausarument, “система вимірювання робочого часу із визначенням методів її виконання»).

       В цій системі трудові рухи розділені  на 19 мікроелементів: 8 варіантів рухів  руками, 9 варіантів рухів тулубу та ніг та 2 варіанти рухів очей. Для кожного мікроелементу розроблені нормативи його тривалості, які враховують довжину переміщення при виконанні рухів, масу деталі, точність та ін.

       Також широко застосовується система Work Factor («система, що враховує фактори складності роботи»). Вона відрізняється тим, що тут нормативи на мікроелементи встановлені окремо на основні та допоміжні рухи в залежності від кількості факторів складності, що враховуються. До основних рухів відносяться ті, які потребують мінімальних зусиль або точності. Решта рухів відносяться до допоміжних. Величина надбавки для додаткових рухів залежить від відстані переміщення, ступеня точності та опору руху.