Макроекономічні цикли і безробіття

    Таблиця – 2 Показники рівня безробіття 

    Закон Оукена пов'язує коливання рівня безробіття з коливаннями ВВП: 

                                   (3) 

де Y - фактичний  обсяг виробництва;

Y* - потенційний ВВП;

u - фактичний рівень безробіття;

u* - природний рівень безробіття;

β - емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття.

    Якщо  фактичний рівень безробіття вище природного на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижче потенціального на β%.

    Коефіцієнт  β встановлюється емпіричним шляхом і різний в різних країнах. Нерідко його значення потрапляють в інтервал від 2 до 3, що свідчить про значні втрати ВВП, викликаних циклічної безробіттям. 

                             (4) 

де Y - фактичний  обсяг виробництва в поточному  році;

- фактичний обсяг  виробництва в  минулому році;

u - фактичний рівень безробіття в поточному році;

- фактичний рівень безробіття в минулому році.

    Якщо  фактичний рівень безробіття не змінився по відношенню до показника попереднього року, то темп зростання реального ВВП становить 3% на рік. Цей темп зумовлений приростом населення, нагромадженням капіталу і науково-технічним прогресом. При кожному збільшенні рівня безробіття на один процент (по відношенню до показника минулого року) темп зростання реального ВВП знижується на 2%.[15]

    8 ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ І ЇЇ ЕФЕКТИВНІСТЬ 
 

    Державне  регулювання зайнятості в зарубіжних країнах свідчить, що зусилля урядів більшості розвинених країн концентруються на розробці і реалізації програм із зближення траєкторій попиту та пропозиції робочої сили.

    Принципи  державного регулювання зайнятості населення наведені на рисунку 4. 

    Рисунок 4 – Схема державного регулювання  зайнятості населення 

    Метою багатьох державних програм є  зниження природного рівня безробіття шляхом зменшення фрикційного безробіття. Державні служби зайнятості поширюють інформацію про вакансії для підвищення ефективності пошуку роботи незайнятою частиною працездатного населення. Державні програми з професійної перепідготовки покликані полегшити перехід робітників із галузей, що згортаються, у ті, що швидко зростають. Наскільки ці програми сприяють збільшенню рівня працевлаштування, настільки вони знижують природний рівень безробіття.

    І навпаки, система страхування із безробіття являє собою державну програму, що збільшує число фрикційних безробітних. Відповідно до цієї програми безробітні можуть частково одержувати заробітну плату протягом певного періоду часу після втрати роботи. Хоча конкретні умови виплати допомоги з безробіття змінюються з року в рік і від штату до штату, типовий американський робітник, охоплений програмою із безробіття, одержує 50% своєї останньої заробітної плати протягом 26 тижнів.

    Пом'якшуючи  економічні наслідки втрати роботи, страхування  із безробіття одночасно збільшує кількість фрикційних безробітних і збільшує природний рівень безробіття. Безробітні, які одержують допомогу , не так активно шукають роботу і частіше відхиляють непривабливі, із їхньої точки зору, пропозиції, і це знижує показник темпу наймання. Крім того, існування системи страхування із безробіття, мабуть, дозволяє підприємцю легше зважуватися на звільнення робітників, тим самим мри і водячи до зростання показника темпу звільнення.

    Той факт, що страхування із безробіття збільшує її природний рівень, сам по собі не означає небажаності цієї політики. Її позитивна сторона полягає в тому, що вона створює у робітників впевненість в одержанні певного прибутку. Більш того, дозволяючи робітником відмовлятися від непривабливої роботи, ця політика, мабуть, сприяє встановленню більш точної відповідності між характеристиками робочої сили і структурою робочих місць. Оцінка відносної результативності і вартості різних систем страхування із безробіття - складна проблема, що залишається предметом серйозних досліджень.

    Економісти, які вивчають питання страхування  із безробіття, часто пропонують шляхи  реформування цієї системи для скорочення числа безробітних. Одна з поширених  пропозицій полягає у вимозі, щоб фірма, яка звільняє робітника, сплачувала за нього допомогу із безробіття в повному обсязі. Така система називається системою стовідсоткової компенсації, оскільки внесок кожної фірми на страхування із безробіття точно відбиває масштаби безробіття, пережиті її власними робітниками. Більшість же діючих програм засновано на системі часткової компенсації. Відповідно до неї з фірми, що звільняє робітника, стягується тільки частина майбутньої допомоги із безробіття цього робітника. Оскільки на фірму лягає лише частина витрат із підтримки життєвого рівня звільнених працівників, остільки їй вигідно звільнятися від зайвих робітників при тимчасовому зниженні попиту. Збільшення розміру компенсації може обмежити широко поширені тимчасові звільнення.[16]

    Безробіття  у Великобританії між першою і другою світовими війнами постійно знаходилися на високому рівні. З 1920 по 1938 рр. рівень безробіття у Великобританії в середньому складав 14% і ніколи не опускався нижче 9%. Економісти Деніел Бенджамін і Левіс Кончин висловили ідею про те, що високий рівень безробіття у Великобританії значною мірою був обумовлений щедрими допомогами із безробіття. На доказ правильності своєї точки зору вони приводили три факти.

    По-перше, вони виявили, що у Великобританії збільшення виплат допомога із безробіття в період із 1920 по 1938 рр. супроводжувалося зростанням рівня безробіття. По-друге, вони звернули увагу на те, що рівень безробіття серед підлітків, які одержували меншу допомогу із безробіття  або взагалі їх не одержували, був набагато нижче, ніж серед дорослого населення. По-третє, вони довели, що коли в 1932 р. допомога замужнім жінкам була знижена, рівень безробіття серед них помітно впав у порівнянні з рівнем безробіття серед чоловіків. Наведені факти розглядалися як свідоцтво наявності зв'язку між розміром посібників із безробіття і рівнем безробіття.

    Дане  пояснення високого рівня безробіття у Великобританії в період між двома війнами є предметом дискусій серед економістів, що вивчають цей історичний період. Справа в тому, що фактичні відомості, що стосуються розмірів допомоги із безробіття і рівня безробіття, можуть насправді відбивати два різні причинні взаємозв'язки - економічний і політичний. З одного боку, чим більший розмір посібників, тим більша ймовірність того, що безробітний відмовиться від непривабливого робочого місця, і це сприяє зростанню рівня безробіття. З іншого боку, чим вищий рівень безробіття, тим більший вплив чинить воно на політиків, і тим більш значну допомогу із безробіття потребують виплачувати уряду. Отже, не виключено, що саме високе безробіття могло призвести до збільшення розмірів допомоги із безробіття, а не навпаки. Спостерігаючи емпіричний зв'язок між безробіттям і розмірами допомоги із безробіття, ми не можемо з достатньою впевненістю сказати, чи існує тут економічний або політичний взаємозв’язок або їхня деяка комбінація.

    Інший спосіб продемонструвати вплив системи  страхування з безробіття на інтенсивність  пошуків роботи полягає у вивченні впливу економічних стимулів на процес працевлаштування. Для цього необхідно проаналізувати дані про окремих безробітних, а не дані про рівень безробіття в країні. Дані про окремих індивідів найчастіше є більш показовими, такими, що піддаються більш однозначній інтерпретації.

    З цих даних можна зробити висновок, що після закінчення встановленого терміну одержання допомоги імовірність знаходження безробітним робочого місця значно збільшується.[17]

    ВИСНОВКИ 
 

    Ринок праці посідає центральне місце  серед інших ринків.Основними его складовими є робоча сила та роботодавці. Робоча сила - це здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які має людина і які вона використовує для виробництва товарів та послуг. Пропозиція робочої сили визначається сукупністю таких факторів: рівнем заробітної плати, культурою, податковою системою, рівнем профспілкового захисту. Попит на робочу силу визначається двома основними факторами: загальним рівнем сукупного попиту та технічним оснащенням виробництва.

    Населення ділиться на економічно активне та пасивне. Економічно активне населення включає: осіб найманої праці; самостійних робітників; неоплачуваних членів сім'ї в працездатному віці;осіб, що тимчасово не працюють з об'єктивних причин; учнів та осіб, що проходять профпідготовку. Економічне пасивне населення включає всіх тих, хто незалежно від віку та статі не входить до вище визначеної категорії.

    Безробіття - це явище, за якого частина економічно активне населення не може використати свою робочу силу. Природний рівень безробіття являє собою стійку протягом тривалого періоду частку безробітних у робочій силі. Він залежить від показників кількості найманих на роботу і кількості тих, хто звільняється з роботи. Оскільки на пошук роботи, яка щонайкраще відповідає навичкам і смакам конкретного працівника, іде певний час, неминуче існування фрикційного безробіття. Фрикційне безробіття використовується стосовно робітників, які шукають роботу або чекають одержання роботи в найближчому майбутньому. Економічна політика, така як, наприклад, страхування із безробіття, впливає на рівень безробіття. Безробіття очікування виникає, коли реальна заробітна плата перевищує рівень, що відповідає рівності попиту і пропозиції праці. Законодавчі акти, що регулюють мінімальний розмір заробітної плати, « однією з причин, що викликають жорсткість заробітної плати, іншою причиною є професійні спілки або загроза їх виникнення. Нарешті, теорія стимулюючої заробітної плати припускає, що в силу різноманітних причин фірмі може вигідніше підтримувати заробітну плату своїх працівників на високому рівні, незважаючи навіть на надлишкову пропозицію праці.

    Вплив держави на рівень виробництва методами політичної експансії -  основний елемент механізму державного регулювання зайнятості населення. Основною метою державних програм є створення додаткових умов для працевлаштування безробітних.

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 

1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2-е изд.,перераб. и доп. / Под общей редакцией профессора, д.э.н. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ им. М.В.Ломоносова. Издательство «Дело и сервис», 1999.
2. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 2-е, стереотипне. - К.: Либідь, 2002.
3. Бункина М. К., Семенов В. А. Макроэкономика (основы экономической политики). -- М.: АО “ДИС”, 1996.
4. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. - K.: Либідь, 1999.
5. Экономика: Учебник / Под ред. A.C. Булатова. - М., 1995.
6. Коюда П. М., Самофалов Л. Д. Макроекономіка (макроекономічна нестабільність): Навч. посібник / МО України; ІЗМН; ХТУРЕ. - Харків: ХТУРЕ, 1999.
7. Андрусенко Г. О. Економічна теорія: макроекономіка: Навч. посібник / УАДУ, ХарРІ. - Харків: ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003.
8. Канаев В.Д. и др. Учебник по основам экономической теории. М., 1994.
9. Ховард K., Журавлёва Г. Принципы экономики свободной рыночной системы. Учебник. - М., 1995.
10. Коюда П. М. Макроекономіка. Навч. посібник, - Харків: ХНУРЕ, 2001.
11. Мэнкью Г.Н. Макроэкономика: Пер. с англ., М., 1994.
12. Базылев Н.И., Базылева М.H., Гурко С П. и др. Макроэкономика. Учебное пособие. - М.: БГЭУ, 1998.
13. Самуельсон П., Нордхауз В Макроекономіка. - K.: Основи, 1995.
14. Дробуш Р., Фишер С. Макроэкономика. - М.: Из-во МГУ, 1997; ИНФА-М, 1997.
15. Сакс Д., Ларрен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. - М.: Дело, 1996.
16. Макконнелл K.P., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ., М., 1992.
17. ГІухтаєвич Г. О. Макроекономічний аналіз: Навч. посібник / Мін-во освіти і науки України: КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2000.