Грошово-кредитна політика: сутність, різновиди, досвід застосування в сучасних умовах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра загальної економічної теорії

 

 

Курсова робота

на тему:

 Грошово-кредитна політика: сутність, різновиди, досвід застосування в сучасних умовах

 

Виконала студентка

Кредитно – економічного

факультету

ІІ курсу, 1 групи

Кирилова Аліна Юріївна

 

Науковий керівник

Викладач

Патлатой Олександр Євгенович

 

 

Одеса-2015

Зміст

 

 

 

 

 

Вступ

Сучасний етап розвитку економіки України висуває нові вимоги до грошово-кредитної політики, які полягають у необхідності стимулювання розвитку внутрішнього ринку через ефективне регулювання грошового обігу. Грошово-кредитна політика Національного банку України (НБУ), як складова частина економічної політики країни, має забезпечити відповідне монетарне підґрунтя для стабільного соціально-економічного розвитку – цінову стабільність та низьку інфляцію у довгостроковому періоді.

Дана тема є актуальною, тому що на сьогодні особливої ваги набуває необхідність впровадження ефективних механізмів регулювання грошового обігу, перехід до якісно нових засад грошово-кредитної політики, що базуються на реальних показниках економічного розвитку України.

Дослідження проблематики грошово-кредитної політики знайшли відображення у працях науковців: Н. І. Гребеника, О. А. Данилишина, В. В. Коваленко, О. В. Костюка, І. О. Лютого, С. М. Савлука, В. С. Стельмаха.

Мета роботи - визначення сутності грошово-кредитної політики, дослідження її сучасного стану в Україні, розгляд основних проблем та представлення шляхів їх вирішення, виявлення перспектив розвитку грошово-кредитного регулювання економіки.

Завданнями даної роботи є: дослідження сутності грошово-кредитної політики,її цілей та інструментів; розгляд основних етапів становлення та розвитку грошово-кредитної політики України та аналіз сучасного стану; визначення перспективи розвитку грошово-кредитної політики України.

Предметом – грошово-кредитна політика держави.

Об’єктом  роботи є процес здійснення грошово-кредитної політики.

Методами дослідження є системний аналіз і синтез; узагальнюючий;  статистичний метод; графічний; порівняльний.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів поділених на підрозділи, висновків, списку використаної літератури (23 позицій). Обсяг роботи – 30 сторінок.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОШОВО – КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Сутність та цілі грошово-кредитної політики

В економічній літературі існує декілька визначень поняття « грошово-кредитна політика», тому що різні вчені трактують його по-різному.

На думку А. М. Мороза, «грошово-кредитна політика – сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава з метою регулювання економічного росту, стримування інфляції, забезпечення зайнятості і збалансування платіжного балансу»[1,С.74].

М. І. Савлук під грошово-кредитною політикою розуміє «комплекс, взаємопов’язаних, скоординованих заходів держави у сфері грошового обігу і

кредиту, спрямованих на забезпечення стійкого, ефективного функціонування економіки, зокрема, на регулювання пропозиції грошей з метою стабілізації товарних цін, обсягів виробництва і зайнятості, процента, курсу національної грошової одиниці, згладжування коливань кон’юнктури ринків» [2,С.179].

М. Ф. Пуховкіна вважає, що «під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємопов’язаних, скоординованих на досягнення певних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк, а державне регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, а саме кількість і ціну ( процентну ставку) позичкового капіталу, щоб відповідно до цілей державної економічної політики впливати на попит і механізми використання позичок у народному господарстві» [3, С.133].

В економічному словнику, за редакцією А. Н. Азріліяна визначається, що грошово-кредитна політика включає в себе сукупність заходів у сфері

грошового обігу та кредиту, що направлені на регулювання економічного

зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання

платіжного балансу. Грошово-кредитна політика є одним із найважливіших

методів втручання держави в процес відтворення [4,С.529].

Можна вважати, що найбільш повним є визначення дане І. О. Лютим, за яким «економічна сутність грошово-кредитної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і Національного банку, спрямованих на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійснення впливу на суб’єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів» [5,С.20].

Зміст грошово-кредитної політики визначається вищими законодавчими органами країни, а реалізується урядами, центральними банками та міністерствами фінансів [1].

В. В. Коваленко та К. Ф. Черкашина виділяють такі об’єкти грошово-

кредитної політики як: пропозиція грошей; процентна ставка; валютний курс; швидкість грошового обігу; рівень інфляції.

Вибір об’єктів грошово-кредитної політики залежить від економічної

ситуації в країні і означає, що центральний банк залежно від ситуації може

здійснювати орієнтацію на окремі об’єкти регулювання [6,С.48-49].

Головною метою проведення грошово-кредитної політики держави є

реалізація заходів у сферах грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, забезпечення повної зайнятості та стабільності цін, стримування інфляції та вирівнювання платіжного балансу.

Залежно від розвитку економічних відносин у державі, визначаються цілі грошово-кредитної політики. Їх поділяють на три групи: стратегічні (загальноекономічні), проміжні та тактичні [7]. Вони мають певну ієрархію,

тобто досягнення цілей нижчого щабля повинно бути підпорядковане завданням вищого (рис. 1.1 [8]). Така взаємозалежність вимагає постійного

узгодження механізмів досягнення цілей грошово-кредитної політики. Не досягнувши цілей нижчого рівня, не можливо досягнути цілі вищого [9].

 

Рисунок 1.1 – Ієрархія цілей грошово-кредитної політики [8]

Ключовими складовими в загальнодержавній економічній політиці є стратегічні цілі. До них належать: забезпечення економічного зростання, стабільність цін, відсоткових ставок, високий рівень зайнятості, а також збалансування платіжного балансу.

Проміжні цілі грошово-кредитної політики – такі зміни в певних економічних процесах, які повинні сприяти досягненню стратегічних цілей[10]. Особливістю проміжних цілей є те, що вони діють протягом тривалого періоду, впродовж якого можуть реалізуватися та довести свою ефективність. Наприклад, активізація кон’юнктури ринку через зростання маси грошей або зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може призвести до зростання попиту та цін.

Тактичні цілі – це оперативні завдання банківської системи, які полягають у регулюванні ключових економічних змінних, насамперед грошової маси, процентної ставки та валютного курсу забезпечуючи досягнення проміжних цілей.Визначальними ознаками тактичних цілей є: короткостроковість дії, реалізація виключно оперативними заходами центрального банку, взаємодоповнюваність, суперечливість та багатоаспектність. Дані особливості сильно ускладнюють вибір механізмів та методів їх реалізації. Наприклад, зміною процентної ставки й валютного курсу можна знешкодити інфляційний тиск від зростання маси грошей в обігу[7].

 

 

 

 

1.2 Інструменти грошово-кредитної політики

На думку А. М. Мороза: «інструменти грошово-кредитної політики це такі регулятивні заходи ( прийоми, методи), які перебувають у певному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються, і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики».

Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й реальному та зовнішньому секторах [11,С.175-180].

Застосування того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики

залежить від історичних традицій застосування фінансових інструментів у

державі, наявності банківсько-фінансових установ, розвитку ринкових відносин, загальнодержавного стану економіки та ін.

В. С. Стельмах, А. О. Єпіфанов, Н. І. Гребеник та В. І. Міщенко у своїй праці «Грошово-кредитна політика в Україні» виділяють такі основні монетарні інструменти як:

• регулювання облікової ставки;
• встановлення «кредитних стель» на кредитні вкладення»
• встановлення мінімальних обов’язкових резервів для комерційних
• банків;
• здійснення операцій на відкритому ринку;
• здійснення операцій на валютному ринку;
• регулювання імпорту й експорту товарів;
• випуск депозитних сертифікатів центрального банку [7,С.57].

Використання тих чи інших інструментів змінюється залежно від напрямку економічної політики держави, ступеня відкритості економіки, рівня розвитку грошового ринку, особливостей банківської системи та ін.

Залежно від ознак, інструменти грошово-кредитної політики можна класифікувати таким чином:

а) за характером впливу на грошовий ринок:

• інструменти прямої дії (адміністративні) – регулятивні заходи центрального банку у формі лімітів, обмежень, директив (наприклад, встановлення центральним банком «кредитних стель» для комерційних банків).
• інструменти опосередкованої дії (ринкові) – регулятивні заходи впливу з боку центрального банку на грошовий ринок через формування на ринку необхідних умов, які визначають подальшу поведінку суб’єктів ринку(наприклад, операції на відкритому ринку).

б) залежно від спрямованості регулятивного впливу:

• інструменти загальної спрямованості – дія поширюється на грошовий ринок, на всі банки у цілому (наприклад, процентна політика центрального банку);
• селективні інструменти – дія поширюється вибірково, на окремі банки або групи банків, певні види банківської діяльності тощо (наприклад, рефінансування центральним банком окремих банків).

в) залежно від характеру впливу на ліквідність банків:

• інструменти спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків (наприклад, купівля центральним банком цінних паперів на відкритому ринку);
• інструменти спрямовані на вилучення надлишкової ліквідності (наприклад, розміщення центральним банком депозитних сертифікатів).

г) залежно від періодичності використання:

• інструменти постійної дії (наприклад, постійно діюча в межах Європейської системи центральних банків лінія рефінансування банків з надання кредиту «овернайт»);
• інструменти разового використання (наприклад, розміщення центральними банками у разі потреби депозитних сертифікатів)[11].

 

 

1.3 Типи грошово-кредитної політики

Грошово-кредитну політику можна класифікувати за кількома критеріями. Найбільш поширеною є класифікація за спрямованістю та мірою впливу регулятивних заходів на пропозицію грошей. За цим критерієм зазвичай виділяють два типи: політику монетарної експансії та політику рестрикції, які є крайніми, протилежними за спрямованістю дії варіантами з усіх можливих механізмів регулювання пропозиції грошей. Але між ними можуть бути проміжні варіанти таких механізмів — політика рефляції та політика дезінфляції [11, С.404-408].

Експансійна політика полягає в довільному, швидкому зростанні пропозиції грошей, завдяки чому гроші стрімко «дешевіють», а інфляція набуває високих темпів. Тому цю політику називають ще політикою інфляції, або політикою «дешевих грошей». На етапі розгортання експансійної політики послаблюються контроль і обмеження на емісійну діяльність та операції з рефінансування центрального банку, на кредитну діяльність комерційних банків (знижується норма обов’язкового резервування, облікова ставка, ставки рефінансування, ставки на ринку міжбанківського кредиту тощо).

Зазвичай метою переходу до експансійної політики проголошується посилення стимулювання ділової активності, економічного зростання та скорочення безробіття, тобто ті стратегічні цілі, які перебувають виключно в реальному секторі економіки і не зачіпають рівня цін. У короткостроковому періоді вказані цілі можуть бути досягнуті завдяки інтенсивному нарощуванню платоспроможного попиту та зменшенню процента за кредит. Ці чинники спричинюють зростання кредитних вкладень у реальний сектор, зростання інвестицій та обсягів виробництва, кількості робочих місць та зайнятості. Одночасно зростають доходи та заощадження населення, збільшуються інвестиційні ресурси, у тому числі банківські резерви, розвивається кредитування споживчих потреб населення. На цій основі активно розширюється попит на споживчому ринку, що стимулює зростання виробництва товарів та послуг для населення.