Економічна суть та причини виникнення державного боргу

    Важливе значення для управління державним  боргом має класифікація державного боргу за типом кредитора. Визначення власників боргових зобов’язань  дає змогу, за умов передбачення їхньої поведінки, прогнозувати боргову політику держави на внутрішньому та світовому ринках.

• Внутрішні кредитори:

а) борг перед юридичними та фізичними особами

б) борг перед банківськими установами

в) борг перед іншими органами управління

г) борг, не віднесений до інших категорій

д) борг, що виникає внаслідок корегування вартісних оцінок

• Зовнішні кредитори:

а) борги перед міжнародними організаціями економічного розвитку

б) борги перед іноземними державами, зокрема під гарантію уряду

в) борги перед іноземними комерційними банками

г) заборгованість перед іноземними постачальниками

    Значно впливають на розмір державного боргу, що визначається на конкретну дату, терміни, на які залучаються додаткові кошти. Відповідно до термінів користування боргові зобов’язання поділяються на:

• короткострокові (термін користування запозиченими коштами менше року);
• середньострокові (позичальник користується коштами від 1 до 5 років);
• довгострокові (залучені кошти можуть використовуватися більше 5 років).

    Залежно від конкретного етапу економічного розвитку держави переваги можуть надаватися тим чи іншим строковим борговим зобов’язанням.

    Інвестори зацікавлені в короткострокових боргових зобов’язаннях. Це дає їм змогу зменшувати ступінь ризику (соціально-політичного і фінансового), а також отримувати чималі доходи. Уряд за умов платіжної кризи та існування значного бюджетного дефіциту змушений залучати додаткові кошти у своє розпорядження під невиправдано високі відсотки.

    Важливу роль відіграє розподіл за валютою:

• Борг у національній валюті
• Борг у валюті кредитора
• Борг у валюті третьої країни
• Борг у міжнародних розрахункових одиницях

    Під час оцінки суми державного боргу  в іноземній валюті та переоцінки вартості боргу за іноземними борговими  зобов’язаннями, обслуговування яких базується на вартості іноземної  валюти, за умов зміни обмінного  курсу валют відбувається і переоцінка суми боргу і в іноземній, і в національній валютах. Перерахування суми боргу, вираженого в іноземній валюті, на національну валюту здійснюється з використанням ринкового курсу цієї іноземної валюти щодо національної валюти на конкретну дату.

    Зміна розмірів державного боргу є підсумком здійснення операцій з управління державним боргом. До таких операцій треба віднести операції з емісії і розміщення нових боргових зобов’язань; операції з погашення раніше випущених боргових зобов’язань або внаслідок накопичення відсотків, зміни дохідності позик, анулювання боргів, відмови від сплати боргів тощо; виникнення або погашення заборгованості не в грошовій формі; внаслідок переоцінки суми заборгованості, яка виражена не в певній іноземній валюті чи прив’язана до неї та індексується. 
 
 
 

    Розділ 2: Аналіз зміни зовнішнього боргу в розвинутих країнах

1. Динаміки зростання зовнішнього боргу США

    Формування  державного боргу США почалося з 1775 року, коли північноамериканські колонії почали боротьбу проти Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Військові дії фінансувалися за рахунок коштів штатів. У штатах було запроваджено додатковий прибутковий податок, конфісковано майно громадян і випущено позики. Залучених коштів виявилося недостатньо, і для подальшого фінансування військових витрат північноамериканські колонії здійснили емісію паперових грошей і державних облігацій. Такими діями було започатковано формування спільних боргів конфедерації.

    Наступним поштовхом до зростання боргів федерації  та штатів стала громадянська війна 1861 року між Північчю та Півднем. Надходжень податкової системи не вистачало для покриття воєнних витрат (навіть після запровадження додаткових податків). Бюджетний дефіцит було покрито за рахунок випусків позик і грошей. Завершення громадянської війни дало змогу федеральному уряду здійснювати фінансування капітального будівництва невійськових об’єктів за рахунок федеральних позик. Запозичені кошти спрямовувалися на будівництво шосейних доріг, річкових портів тощо.

    Третім  етапом накопичення федерального боргу стала участь США у Першій світовій війні. Значна частина воєнних витрат була пов’язана з довгостроковими військовими кредитами, що надавалися союзникам США. За період з 1914 до 1919 року федеральний борг США зріс у 21 раз.

    Четвертим поштовхом зростання федерального боргу США стала економічна криза 1929–1933 років. Спроби уряду вийти з економічної кризи були пов’язані з використанням теорії державного втручання в економіку. Відповідно до положень теорії, розширено економічні функції федерального уряду. Це, своєю чергою, вплинуло на зростання розмірів витрат уряду і в абсолютних, і відносних показниках.

    Труднощі  в проведенні антикризових явищ, постійне зростання державного боргу стали  приводом для появи в американській  економічній літературі ідеї «дефіцитного фінансування». 1932 року у посланні конгресу Президент США Ф. Рузвельт заявив про те, що виконавча влада повинна мати такі самі широкі права для боротьби з економічним занепадом, як і права для боротьби зі справжнім зовнішнім ворогом. Впровадження політики «дефіцитного фінансування», отримані значні повноваження щодо державного регулювання економіки створили ситуацію, яку можна охарактеризувати як хронічний дефіцит за зростання державного боргу.

    Наступний п’ятий етап зростання державного боргу США пов’язаний з воєнними витратами уряду під час Другої світової війни. За період із 1941 до 1945 року борг федерального уряду США збільшився на 217,1 млрд. дол., тобто в 6 разів (1940 року він становив 42,9 млрд. дол., а 1945 – 260,0 млрд. дол.). Порівнюючи фінансування воєнних витрат під час Першої та Другої світових війн, необхідно зазначити, що більша частина воєнних витрат у Другій світовій війні фінансувалася за рахунок податкових надходжень.

    Реформування  економіки на воєнні цілі зумовлює спад виробництва продовольчих товарів, а наслідком таких змін є формування диспропорцій між розмірами споживчої товарної та грошової маси. Ускладнення економічної ситуації призвело до визначення неінфляційних методів пріоритетними джерелами фінансування воєнних витрат.

    Сильним поштовхом для збільшення федерального боргу США стало різке зростання  воєнних витрат, обумовлених розгортанням політики «холодної війни», створенням воєнних блоків (НАТО), проведенням  «локальних війн» у В’єтнамі та Перській затоці.

    Особливість ситуації, яка склалася упродовж 50–90-х  років, полягала в тому, що якщо раніше після завершення воєнних дій  заборгованість федерального уряду  зменшувалася, то після Другої світової війни вона збільшилась. І це зростання  було пов’язано з розвитком науки, техніки, нових технологій, озброєння тощо за умов високої зайнятості.

    Зростання боргової залежності було пов’язано  з бюджетними запозиченнями через систему фінансового ринку. Значні розміри фінансового ринку давали змогу уряду вільно розповсюджувати власні цінні папери та проводити свою економічну політику.

    Військова орієнтація економіки США потребувала  після завершення «холодної війни» здійснювати диверсифікацію виробництва, бо конверсійні програми потребують дотримання певних умов: інвестиційного фінансування та часу. Для диверсифікації виробництва потрібно було розширювати експорт озброєння. Тому друга половина ХХ ст. стала для економіки США ерою розвитку військово-промислового комплексу за дефіцитного федерального бюджету.

    У 1988 році федеральний борг США становив 2,6 трлн. дол. Тенденція до зростання розмірів федерального боргу залишалася і в подальшому (рис. 6.1) – якщо 1995 року він становив 5 001 млрд. дол., то на кінець 2009 вже досяг 11 000 млрд. дол. (рис. 1).

    Рис. 1: Динаміка зростання державного боргу США http://kontrakty.com.ua/ 

    Важливим  питанням відносин між федерацією та місцевими органами влади є вилучення  з оподаткування доходів за муніципальними облігаціями. Доходи за облігаціями  місцевих органів влади оподатковуються на місцевому рівні і не підпадають під оподаткування на вищому рівні. Іноді облігації місцевого органу влади звільняють від оподаткування тільки на території, що підпорядковується даному органу влади, але це залежить від особливостей емісії паперів.

    Оскільки федерація не отримує частину своїх доходів, конгрес США неодноразово робив спроби скасувати чи обмежити податкову пільгу щодо відсотків за муніципальними позиками. З іншого боку, штати та місцеві органи влади робили спроби розширення списку емітованих облігацій, у який включалися цінні папери, пов’язані з економічною діяльністю і місцевої влади, і фізичних та юридичних осіб. Поправки до законів щодо обмеження пільг у 1923, 1940, 1942 роках прийняті не були.

    Подальше  реформування законодавчої бази щодо емісії та оподаткування цінних паперів було пов’язано із законодавчими змінами 80-х років. Так, 1980 року було прийнято податковий закон про іпотечні субсидії, в якому запроваджено обмеження та посилено вимоги щодо неоподатковуваних іпотечних бон для житлового будівництва. 1982 року прийнято закони про оподатковуваний акціонерний капітал, фіскальні зобов’язання посилили вимоги та зобов’язали емітентів реєструвати всі цінні папери, що випускаються.

    Після податкової реформи 1986 року розпочався новий етап розвитку муніципальних  бон. У податковому законі підтверджується  виведення з оподаткування муніципальних  бон, за винятком бон, пов’язаних з приватною діяльністю, та арбітражних бон. До бон, пов’язаних з приватною діяльністю, належать такі муніципальні облігації (без урахування мети випуску або джерела погашення), 10 або більше відсотків надходжень від продажу яких буде використано приватною або юридичною особою для фінансування майна.

    За  останні роки, зовнішні борги США  досягли критичного значення 13 трильйонів дол. За підрахунками The Washington Times кожен  американець винен 42 тис. доларів.

    На 1 вересня 2009 року, державний борг складав  $11.8 трлн, або близько 83 % від американського ВВП. Приблизно 60 % цього боргу знаходиться на руках у інвесторів, у вигляді державних облігацій. Решта 40 % є внутрішньоурядовим боргом.

    Основними іноземними держателями держборгу  США є Китай ($740 млрд на січень 2009-го) та Японія ($635 млрд). Росія посідає восьме місце в рейтингу держателів державного боргу США. На 1 липня 2009 року доля американського державного боргу перед Росією складала 118.0 млрд доларов, або 3,8 %.

    Споживчі  борги (в основному кредитні карточки та автомобільні ссуди) домогосподарств США складали на червень 2009-го $2500 млрд. Іпотечні борги перевищували $11 трлн в кінці 2008-го.

    Для порівняння, багатство-нетто (майно  мінус борги) американських домогосподарств  перевищує $50 трлн, хоча і сильно упало в результаті фінансової кризи

2. Розвиток зовнішнього боргу Англії

    Основну роль у розвитку державного кредиту  в країні і в цілому світі відіграв Банк Англії, створений на комерційних засадах 1694 року групою багатих лондонських купців і фінансистів. Разом з появою Банку Англії почав формуватися національний борг. Фінансування воєнних витрат 1694 року призвело до зростання розмірів боргу в цьому ж році до 15 млн. фунт. ст.

    До 1714 року (до закінчення війни проти  Людовіка ІV) національний борг Великої  Британії збільшився до 36 млн. фунт. ст. Значним поштовхом у розвитку державного кредиту стала війна з Наполеоном (1793–1815 роки). Під час війни національний борг країни зріс до 240 млн. фунт. ст. Англійські воєнні витрати частково покривалися за рахунок позик Банку Англії. Позики уряду надавалися у вигляді грошової емісії нових банкнот, за рахунок яких виділялися субсидії союзникам і для фінансування закупівель іноземної сировини.