Економічна суть та причини виникнення державного боргу

 

Вступ

    Питання державної заборгованості є надзвичайно  актуальним, адже це економічне властиво кожній країні,  а політика боротьби з метою  його скорочення займає не останнє місце. 

    Створення боргу – це механізм, за допомогою  якого заощадження передаються  економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні  до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби  поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

    Державний борг – це загальний розмір, накопиченої  заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

    Для України вивчення цього питання  є вкрай важливим. Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів.

    До  перших з них можна віднести несприятливий  інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення.

    Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку.

    Існування великого державного боргу може підірвати  економічне зростання країни і негативно  впливати на її фінансовий стан. Наявність  державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи.

    Розділ 1: Економічна суть та причини виникнення державного боргу

    Поширення грошей у розрахунках між окремими особами можливо розглядати, з одного боку, як підсумок розвитку суспільно-економічних відносин, суспільного розподілу праці, досягнення значного рівня розвитку продуктивних сил, а з іншого – як базу для подальшого розвитку економічних систем.

    Можливість  використання грошей як платіжного засобу призвела з часом до виникнення кредитних  грошей. Це свідчить про значний  розвиток суспільного виробництва  і суспільних відносин, хоча формування кредитних відносин почалося з окремих випадкових явищ, які були спричинені тимчасовими труднощами окремих осіб.

    Державний борг — це сума заборгованості за всіма  борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові  зобов’язання держави перед суб’єктами економіки.

    За економічною сутністю, державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу позикових капіталів і вартості ВВП позичальника. Державний борг складають усі випущені й непогашені боргові зобов’язання, емітовані державою або від її імені (основна сума боргу та сума прострочених відсоткових платежів, оформлена як державний борг за згодою сторін) перед кредиторами щодо повернення отриманих у позику коштів.

     В історії держав часто виникали такі ситуації, коли єдиним виходом зі скрутного  становища залишалося використання кредиту в тій чи іншій формі. Звернення держави до кредиту  відбувалося тоді, коли всі інші засоби формування доходів державної казни були вичерпані. За таких обставин уряд брав кредит у заможних громадян, купців, торгівців, бояр, виписуючи власні боргові розписки. Таким чином тимчасово вільні кошти останніх надходили у вигляді позик до держави.

     За  відсутності коштів усередині держави запозичення здійснювалося і ззовні. Здебільшого у наданні зовнішніх позик до позичальника висували певні вимоги, які необхідно було виконувати: підтримка під час військових дій, зменшення оподаткування товарів кредитора тощо.

    У більшості наукових праць XVIII і XIX ст. державний борг розглядався як явище негативне. Так, А. Сміт наголошував у своїх працях, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника.

    Досить  категорично щодо державних запозичень висловлювався інший відомий учений Т. Р. Мальтус. Він зазначав, що великий державний борг — це ракова пухлина, яка роздирає життя народу і його добробут. Цієї ж думки дотримувався Ж. Б. Сей, який порівнював державний борг із новою зброєю, страшнішою за порох, якою держава повинна користуватися лише у крайньому разі.

    Державний борг — це складне явище, зумовлене  низкою факторів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку. Підтвердженням тому є досвід Англії, яка вважається батьківщиною державного кредиту і яка, незважаючи на зростання державного боргу, досягла розквіту економіки.

    Державний борг має здатність до накопичення. Розмір державного боргу складається  з боргів минулих років і новостворених. Накопичення основної суми, яка підлягає поверненню кредиторові (відповідно до укладених угод або номінальної вартості випущених боргових зобов’язань), і прострочених платежів, згідно з емітованими борговими зобов’язаннями, враховуються та обліковуються у складі державних боргів.

    Державний борг відображає обсяги випущених і  непогашених боргових зобов’язань держави на конкретну дату. Розміри державного боргу треба розглядати як показник соціально-економічного розвитку та фінансового стану держави, рівня ефективності функціонування її урядових структур.

    Ширшим  за поняття державного боргу є поняття державної заборгованості, або заборгованості держави, яка відображає економічні відносини, з одного боку, всередині держави та, з іншого боку – між фізичними і юридичними особами – резидентами і нерезидентами, урядами іноземних держав, міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

    Для більш повного розуміння  поняття «державний борг», необхідно розглянути види державного боргу, їх особливості і чинники, які є підставою для здійснення класифікації державних боргів.

    Залежно від структурних складників і різних підходів до врахування цих складників, які можуть бути і за територіальним устроєм, у розгляді проблеми державного боргу використовуються поняття:

• валовий державний борг
• федеральний борг
• державний борг

    Валовий державний борг – сума всіх випущених і непогашених державних облігацій разом із нарахованими відсотками. Федеральний борг (наприклад США) охоплює борг, сформований за рахунок випуску боргових паперів Державним казначейством США та уповноваженими федеральними агентствами.

    У розгляді державного боргу, залежно від сфер розміщення, виділяють:

• внутрішній
• зовнішній борг.

    Внутрішній  державний борг – це сукупність грошово-економічних відносин, пов’язаних із фінансуванням державних витрат фізичними та юридичними особами у національній валюті.

    Зовнішній державний борг – це сукупність економічних відносин, в яких держава виступає на світовому ринку позикових капіталів у ролі позичальника. Валюта отримання кредитних ресурсів є визначальною в поділі на внутрішній і зовнішній борг в Україні, Росії та окремих постсоціалістичних країнах.

    Внутрішній  державний борг визначається Законом  України «Про державний внутрішній борг» як строкові зобов’язання уряду  України у грошовій формі. До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду України і позики, здійснені за його безумовної гарантії, для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг складається із заборгованості минулих років і заборгованості, яка знову виникає за борговими зобов’язаннями уряду.

    До  боргових зобов’язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання в грошовій формі, гарантовані урядом, за одержані ним кредити. Визнання інших зобов’язань державним боргом встановлюється винятково законом. Державні боргові зобов’язання забезпечуються усім майном, яке перебуває у власності держави.

    До  зовнішнього державного боргу, звичайно, належать борги, платежі за якими  проводяться в іноземній валюті або в товарах і послугах і  які впливають на платіжний баланс. На розміри зовнішнього державного боргу впливає залучення коштів за рахунок зовнішніх державних позик, кредитів міжнародних фінансово-кредитних організацій, урядів окремих держав та обсяги надання державних гарантій.

    Зовнішній державний борг залежить від таких  чинників:

• видів кредиторів (уряди інших держав, міжнародні фінансово-кредитні організації)
• видів кредитів (комерційні, фінансові)
• форми надання:

а)    у грошовій формі (у валюті країни-кредитора, у валюті країни-позичальника, у валюті третьої країни за домовленістю сторін, у міжнародних розрахункових одиницях)

б)     у товарній формі.

• умов кредитування (звичайні кредити на ринкових засадах, пільгові кредити)
• джерел рефондування (внутрішні, зовнішні, змішані)
• форми повернення коштів (товарними поставками, у грошовій формі)
• форми зобов’язань (облігаційна, підписання і ратифікації угод)
• способів погашення (із можливістю дострокового погашення, без можливості дострокового погашення, рівномірне погашення, разове погашення, борг і відсотки).
• ставок кредитування (плаваюча, фіксована, комбінована)
• механізму отримання (разове надходження, багаторазове надходження)
• умов отримання (ринкові умови, пільгові умови, наявність конкретних економічних, соціальних чи політичних умов, відсутність конкретних умов, дотримання яких передбачає можливість отримання наступних траншів)
• характеру фінансування (інвестиційні, поповнення золотовалютних резервів і підтримки платіжного балансу, фінансування бюджетного дефіциту, фінансування реструктуризації фінансового сектор, погашення раніше сформованого боргу)
• джерел погашення (за рахунок державних доходів, за рахунок здійснення нових запозичень, за рахунок прибутку від кредитних проектів, за рахунок компенсаційного постачання, через взаємозаліки)

 

    Обсяг залучених зовнішніх позик для  будь-якої країни визначається такими чинниками, як:

• по-перше, скільки іноземного капіталу вона може поглинути;
• по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи за зовнішніми платежами;
• по-третє, обсяги необхідних фінансових коштів міжнародного ринку капіталів.

    Залежно від ступеня охоплення державних  боргових зобов’язань, державний борг поділяється на:

• капітальний
• поточний

      Капітальний державний борг – це сукупність усіх раніше випущених і непогашених на цей момент боргових зобов’язань, зокрема відсотки, які належить сплатити. Поточний державний борг – це сума витрат поточного періоду (зазвичай фінансового року), спрямованих на погашення частини державного боргу, термін сплати якого настав, і на сплату щорічних відсотків для обслуговування капітального боргу, який переходить на майбутнє. Виділяють також поняття чистого боргу як суми зобов’язань без урахування відсотків за користування позиками.

    Залежно від позиції уряду щодо накопичення  державного боргу, борг може бути:

• активний
• пасивний

      Активний державний борг виникає внаслідок дискретних заходів уряду із залучення додаткових ресурсів. Виникнення активної форми державного боргу пов’язано з формуванням активної форми бюджетного дефіциту, адже створюється внаслідок державного втручання у подолання кризи.

    Пасивний  державний борг створюється автоматично під час виникнення пасивного бюджетного дефіциту,  у результаті того, що під час економічної кризи та спаду виробництва, зменшуються доходи населення, доходи суб’єктів господарювання, розміри товарообігу, а тому – і податкові надходження до бюджету.  

    Залежно від одержувача кредитних ресурсів, може формуватися державний борг:

• прямий
• умовний

    Прямий  державний борг відображає обсяги залучених кредитних ресурсів, які надійшли у розпорядження уряду країни. Умовний державний борг – це борг, сформований через залучення кредитних ресурсів у розпорядження господарюючих суб’єктів під гарантію уряду, коли виникають зобов’язання держави як гаранта повернення ресурсів кредиторові у разі неплатоспроможності позичальника.