Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні

    З врахуванням вищесказаного можна  дати наступне визначення малому підприємству: це імманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище.

    Роль  і місце малих підприємств  в національній економіці найкраще виявляється в виконуваних ними функціях.

    1. Вагомий внесок у формування  конкурентного середовища. Малий  бізнес сприяє становленню конкурентних  відносин, оскільки є антимонопольним  за своєю природою. Здатність малого бізнесу швидко реагувати на тенденції ринку й розробляти нові товари для задоволення потреб споживачів визнана великими компаніями.

    2. Надає ринковій економіці гнучкості,  оперативно реагуючи на зміни  кон’юнктури ринку, особливо, в  умовах швидкої індивідуалізації  та диференціації споживчого  попиту, зростання номенклатури товарів та послуг. Невеликий обсяг виробництва і обмежені ресурси змушують МП швидко пристосовуватись до нових умов, а великі компанії є менш повороткими в плані пристосування власної стратегії до нових тенденцій в економіці.

    3. Прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей, наукоємкої продукції. Понад 60% новизни XX ст. створено незалежними винахідниками й невеликими компаніями. Основою таких досягнень є більш вільні організаційні умови на малих підприємствах, більше індивідуального підходу в розробках.

    4. Створення нових робочих місць  і поглинання надлишкової робочої  сили під час циклічних спадів  та циклічних зрушень економіки  (вирішення проблеми зайнятості).

    5. Пом’якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин, передумова створення середнього класу. Малий бізнес виконує функцію послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ.

    В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі види МП: комунанти, патієнти, експлеренти.

    МП-комунанти  спеціалізуються на виготовленні окремих  вузлів і деталей. Ці підприємства тісно  взаємодіють з великими підприємствами через систему кооперативних зв’язків, системи субпідряду. При їх допомозі великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного неефективного виробництва. МП даної групи знаходяться у великій залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

    МП-патієнти спеціалізуються на випуску готової  продукції, орієнтованої на локальні ринки  збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони досить незалежні від великих  підприємств і можуть навіть конкурувати  з ними за якістю продукції.

    МП-експлеренти  – це ризикові фірми або інноваційні  підприємства, які займаються, в  основному, науковими, конструкторськими  розробками, комерційним освоєнням  технічних відкриттів, виробництвом дослідних, пробних партій товарів.

    Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони володіють самостійністю в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати податків та інших зобов’язань. 
 
 
 
 

    2. Законодавча база.

    Згідно  зі ст.1 Закону України "Про підприємництво" від 07.02.1991 р. (зі змінами і доповненнями), підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

    Підприємництво  здійснюється на основі таких принципів:

    - вільний вибір видів діяльності;

    - залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

    - самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

    - вільний найм працівників;

    - залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

    - вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

    - самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. 

    Підприємці  мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. 

    Суб’єктами  підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

    - громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (дієздатними вважають осіб після досягнення повноліття – 18 років);

    - юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність";

    - об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції. 

    Закон "Про підприємництво" передбачає також певні обмеження в здійсненні підприємницької діяльності. Так, заборонено займатися підприємництвом:

    - військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

    - особам, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком суду;

    - особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Вони не можуть також виступати співзасновниками підприємницької організації, займати керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Роль малого бізнесу в ринковій економіці.

    Підприємництво — первинна ланка народного господарства. Народне господарство країни є складною структурою галузей, що виробляють найрізноманітніші товари та надають послуги населенню, суспільству з відповідною системою виробничих відносин.

    На  основі суспільного поділу праці  народне господарство ділиться на такі галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля та ін. Статистика налічує понад 400 галузей. Від розвитку кожної з них і всієї їх сукупності залежать у кінцевому підсумку величина валового національного продукту, рівень життя населення.

    Підприємництво у політекономічному розумінні — це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка виступає як товаровиробник і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

    На  підприємстві відбувається безпосередньо  поєднання робочої сиди із засобами виробництва, значною мірою вирішується  доля НТП, ефективності виробиицтва. Від діяльності окремих підприємств залежать величина створюваного валового національного продукту, соціальне-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб населення. Як самостійна господарська одиниця підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію і з якого оплачуються рахунки інших підприємств за поставку сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата членам трудового колективу, здійснюються інші платежі.

    Тривалий  час в економічній науці та практиці була поширена думка про переваги великого виробництва над дрібним. Тому вживалися заходи щодо централізації виробництва. З цією метою у 60-х і особливо у 70-х роках наполегливо проводилася політика створення на території республік колишнього Союзу, у тому числі і в Україні, виробничих і науково-виробничих об'єднань. Наприкінці 60-х років їх налічувалося в СРСР- 608, а на початку 1981 р. стало вже 4,1 тис., наприкінці 1990 р. — 4,7 тис. У них об'єднувалася половина підприємств країни. В організації таких об'єднань не обійшлось без помилок. Був взятий курс на ліквідацію малих і середніх підприємств шляхом їх штучного залучення до об'єднання. Такі адміністративно-організаційні утворення в ряді випадків були малоефективними і не дали очікуваних результатів. Підтвердженням цього є те, що у таких об'єднаннях було зайнято понад 60 % виробничого персоналу, а давали вони продукції трохи більше 57 %.

    Важливою  проблемою суспільного виробництва  є визначення оптимальних розмірів підприємств. Оптимальними вважаються такі розміри, за яких створюються найбільш сприятливі умови для використання досягнень науки, техніки, при мінімальних затратах досягається ефективне виробництво високоякісної продукції. Оптимальні розміри підприємства визначаються у кожному окремому випадку і залежать від досягнень рівня техніки, технології, паливно-енергетичних ресурсів, розвитку транспорту, професійного рівня робітників тощо. Відповідно до цих умов підприємство може бути великим, середнім або малим.

    Розрахунки  економістів показують, що на сучасному  етапі розвитку продуктивних сил в автомобільній промисловості найбільш вигідними є підприємства з обсягом виробництва 500-600 тис. легкових і 130—150 вантажних автомобілів. У взуттєвій промисловості найбільша ефективність досягається на підприємствах, що виробляють 4— 5 млн. пар взуття на рік. Розширення виробництва понад ці межі призводить до зменшення економічної ефективності роботи підприємства через збільшення термінів будівництва, транспортних витрат, ускладнення у системі управління підпривмством тощо.

    НТР не завжди пов'язується з укрупненням виробництва, збЬялпенням підприємства. На перший погляд здається, що автоматизація виробництва обов'язково вимагає створення великих підприємств. Проте досвід показує, що за умов технічного прогресу, які постійно змінюються, вигідніше мати не гігантські автоматичні лінії, а окремі високопродуктивні автомати, роботи, верстати з програмним управлінням, які легше піддаються переналадці і блокуванню відповідно до потреб ринку.

    При визначенні оптимальних розмірів підприємств враховують не лише чисто технічну сторону виробництва, а й соціальне-економічне становище — наявність трудових ресурсів, їх зайнятість, ступінь задоволення потреб населення у тому чи іншому товарі тощо.

    Міжнародний досвід свідчить, що поряд з великими підприємствами, об'єднаннями доцільне функціонування середніх і малих. Невеликі, технічно добре оснащені підприємства у багатьох випадках мають переваги. Вони можуть швидше і гнучкіше враховувати технологічні нововведення, зміни попиту, більш оперативно задовольняти потреби у дрібносерійній і поштучній продукції, краще використовувати вільні трудові ресурси, особливо у малих містах.

    Дрібні підприємства можуть бути субпостачальниками різних деталей для великих підприємств. Причому це вигідно обом сторонам. Досвід закордонних великих корпорацій США, інших капіталістичних країн, а також наших підприємств-гігантів показує, що виготовляти самостійно все, до дрібних деталей, невигідно і недоцільно, оскільки другорядним виробам завжди приділяється менше уваги, ніж основним, а це у свою чергу впливав на якість кінцевого виробу.

    Для малого підприємства дрібні деталі є  основними виробами, тому вони приділяють їм належну увагу. Малим підприємствам  властива вузька спеціалізація виробництва, вони виготовляють одну-дві споріднені деталі і можуть при цьому домогтися високої організації виробництва та праці. Крім того, таке підприємство можна легко замінити у виробництві деталей іншим, що служить додатковим стимулом у боротьбі за якісні поставки продукції.