Правова держава

    Сучасна правова держава - це демократична держава, у якій забезпечуються права і  свободи, участь народу в здійсненні влади (безпосередньо або через  представників). [15, c.89] Це припускає високий рівень правової і політичної культури, розвинуте цивільне суспільство. У правовій державі забезпечується можливість у рамках закону відстоювати і пропагувати свої погляди і переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у формуванні і функціонуванні політичних партій, суспільних об'єднань, у політичному плюралізмі, у свободі преси і т.п.

      Правова держава - це держава підпорядкована праву, в якій дії її органів влади і службових осіб здійснюються на засадах конституційності й законності, а також підконтрольні незалежним судам.

      Поняття "правової держави" означає :

      1) піднесення прав і свобод людини  і громадянина до рівня прямого  конституційного захисту;

      2) розмежування законодавчої і  виконавчої влади і утвердження  принципу конституційності в  державі і праві;

      3) юридичне обмежене урядування;

      4) судовий конституційний контроль  за діями державних структур.

      Як  демократична держава:

      а) забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (демократична виборча  система);

      б) має розвинуту систему прав і  свобод людини і громадянина;

      в) діє за принципом розподілу влад із залученням демократичного механізму  зняття суперечностей між окремими гілками державної влади;

      г) гарантує і забезпечує демократичний  статус органів місцевого самоврядування тощо.

      Як  соціальна держава :

      а) визнає людину як найвищу соціальну  цінність;

      б) правовими методами забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості;

      в) підтримує розвиток соціальної активності населення;

      г) здійснює соціальне орієнтовану  політику: разом із захистом соціальної слабкої частини населення всіляко  сприяє розвитку не забороненої законом  соціальної активності членів суспільства, у тому числі підприємницької  діяльності;

      д) закріплює в чинному законодавстві  ефективну систему державних  соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам  статусу пріоритетних у складі державного апарату.

      Як  правова держава:

      а) закріплює в Конституції принцип  верховенства права;

      б) на конституційному рівні забезпечує обов’язковість створення ефективного  механізму практичного захисту  прав і свобод людини і громадянина;

      г) забезпечує реалізацію у державі  усіх прав і свобод людини і громадянина, що закріплені у міжнародних актах, ратифікованих Україною.

      Реальна цінність права завжди пов’язана  з цінностями держави. При цьому  цінність права витікає не із його зв’язку з державою, взятою самою  по собі, а з його зв’язку з  особою. Вимірюється вона тим, чи забезпечує право, і якою мірою, гармонічний  та прогресивний розвиток особи, розширення її свободи.[15, c.110]

      Формування концепції правової держави та її реалізація передбачають:

• аналіз витоків теорії правової держави та її філософської основи;
• дослідження зарубіжних концепцій правової держави, конституцій країн, що закріпили створення правової держави за мету свого розвитку;
• переоцінку економічної ролі держави в умовах ринкових відносин;
• перегляд взаємовідносин держави і суспільства, невтручання держави у вирішення тих питань, що належать до компетенції громадських формувань;
• вдосконалення національно-державних відносин, відповідність законів потребам суспільства і особи, принципам Права як синоніма Правди, Праведності, розробку процедур і механізмів щодо розв’язання конфліктів між різними суб’єктами, високу правову і політичну культуру членів суспільства.

    Таким чином, правова держава – це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини. Саме така держава є одним з найвизначніших загально-людських політико-юридичних ідеалів.  Це така держава, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута і несуперечлива правова система й ефективна судова влада, забезпечено реальний розподіл влад з їхньою ефективною взаємодією та взаємоконтролем, з розвинутим контролем з боку суспільства державної влади.

2. Основні принципи правової держави

      Сам термін “правова держава” з'явився в  німецькій літературі в працях К.Т. Велькера і Р. фон Моля. Філософські основи теорії правової держави були сформульовані І.Кантом. Суть його теорії зводилася до декількох основних положень: “Кожний громадянин повинен бути паном сам собі”, “Чого народ не може вирішити відносно самого себе, того і законодавець не може вирішити відносно народу”. В цих положеннях мова йде, по суті, про юридичне закріплення основних прав і свобод людини.[24, c.18]

      В нашій країні ця ідея була відкинута  в зв'язку з тим, що вона була несумісна  з ідеєю “диктатури пролетаріату”  і взагалі з різними авторитарними  режимами. Правова держава — це вже не організація насильства одного класу над іншим, як розуміли тоді суть держави класики марксизму. Вона повинна оптимально і збалансовано виражати потреби і інтереси всіх класів і соціальних груп, повинна  стати соціально-демократичною державою. В колишньому СРСР до 1985 року ця ідея вважалась буржуазною, тому це поняття  зникло з наукової літератури.

     Лише  в зв'язку з так званою перебудовою  постало питання про необхідність побудови соціалістичної правової держави. Цій проблемі було присвячено декілька науково-практичних конференцій, на яких були розроблені основні принципи (риси) правової держави стосовно республік  колишнього Радянського Союзу. Правова  держава відрізняється від звичайної  держави наступними характерними рисами-принципами:

      1) верховенство права і правових  законів над підзаконними нормативними  актами, політичною і фізичною  силою держави;

      2) розподіл влади, яка належить  народу, на законодавчу, виконавчу  і судову;

      3) верховенство громадянського суспільства  і його представника — Парламенту  над державою і її апаратом;

      4) юридичне закріплення основних  прав і свобод людини в Конституції  та інших законах і їх фактичне  забезпечення;

      5) взаємоповага і взаємовідповідальність  особи і держави;

      6) громадянину дозволено робити  все, що не заборонено законом,  а державі і її чиновникам  лише те, що дозволено законом;

      7) демократичний плюралізм і гласність  — діяльність легальних політичних  партій і рухів, відносна свобода  засобів масової інформації і  т.п.

      Багато  з цих принципів закріплено в  Конституції України 1996 року, зокрема  в розділі І. В ст.3 говориться, що людина, її життя і здоров'я, честь  і гідність, недоторканність і  безпека визначаються в Україні  найвищою соціальною цінністю. Права  і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість  діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

      В ст.6 вказується, що державна влада в  Україні здійснюється на засадах  її поділу на законодавчу, виконавчу  та судову. В ст.8 закріплено, що в  Україні визнається і діє принцип  верховенства права. Конституція України  має найвищу юридичну силу.[25, c.10]

      В ст. 1 Конституції закріплено, що Україна  є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

      Але потрібно підкреслити, що для реалізації ідеї побудови правової держави необхідно  багато часу. В багатьох країнах  Заходу ця ідея проголошена вже давно, але ще жодна держава її не побудувала. Ідею правової держави потрібно розглядати як ідеал, як соціальну мету демократичного суспільства, оскільки реалізація принципів  правової держави дає можливість розвивати демократію, забезпечити  законність і правопорядок, права і свободи людини, забезпечити вільний розвиток кожної людини, як умови вільного розвитку всіх.

3. Система поділу влад в правовій державі

      Державна влада в правовій  державі не є абсолютною.  Це  обумовлено не тільки пануванням  права, обмеженістю державної  влади правом, але і тим, як  організована державна влада,  у яких формах і якими органах  вона здійснюється.  Тут необхідно  звернутися до теорії поділу  влади. 

    Поділ влад - це політико-правова доктрина і конституційний принцип, що лежить в основі організації влади демократичної правової держави. [16,c. 150]

    Ідея  поділу влади, висунута ще античними  мислителями (Арістотель), була розвинута  в епоху буржуазних революцій (зокрема, французьким правителем Монтеск'є) у противагу абсолютизму і  феодальній сваволі.  Зачатки доктрини поділу влади вбачаються вже в  працях видатних мислителів Древньої Еллади і Древнього Рима.  Серед  них можна виділити Арістотеля (384-322 р.м. до н.е), Энікура (від 341- 270 р.м. до.  н.э), Полібія ( 201- 120 р.м. до н.э).  Проте  авторство належить, безперечно, двом мислителям, що стали деякою мірою  провісниками революційних змін у своїх  країнах: англійцю Джонові Локку (1632-1704) і французу Шарлю Монтеск'є (1689-1755).

    Ш. Монтеск'є зробив цю концепцію цілком завершеною і такою, що мала стрункий вид, що не менше важливо, у його інтерпретації концепція поділу влади одержала свій відбиток і закріплення в конституційних актах, багато з яких зберігають свою дію і по сьогоднішній день.  

    Серед цих актів особливу увагу приваблюють  два: Декларації незалежності Східноамериканських  Сполучених Штатів від 4 липня 1776 р. і  французька Декларація прав людини і  громадянина 1789 року.  Декларація 1789 року є складовою частиною теперішньої  Конституції і чинного права  Франції.  Особливий інтерес для  з'ясовування того, як законодавчо проголошувався і закріплювався принцип поділу влади, подає стаття 15 Декларації.  «Будь-яке суспільство, у якому не забезпечене здійснення прав і не закріплений поділ влади, - говорить ця стаття, - не має конституцій.  Під словом «конституція» вони розуміли демократичний конституційний устрій, заснований на визнанні і реалізації основних прав і свобод людини і поділом влади.  Звертає на себе увагу, що Декларація в рамках однієї статті об'єднує, здавалося б, два різних принципи: гарантію прав і свобод і поділу влади.  На перший погляд, може показатися, що подібне поєднання випадкове або є результат редакційної похибки.[10, c.140]  У дійсності це не так.

          Проблема здійснення прав і свобод і принцип поділу влади тісно взаємопов'язані.  У визначеному розумінні можна  навіть говорити про їхню органічну  єдність.  Увердження інституту прав і свобод, їхні гарантованість - це своєрідний зовнішній механізм обмеження влади.  Але настільки ж необхідний і  аналогічний внутрішній механізм.  Він би перешкоджав надмірній  концентрації влади чреватої її повним зосередженням у руках однієї особи або обмеженої вузької  групи осіб, яка б правила за своїм розсудом, не рахуючись ні з правовими розпорядженнями, ні з правами і свободами людини.  Відповіддю на цю потребу в механізмі, який би перешкоджав узурпації влади, стали концепція і конституційний принцип поділу влади.  Пошук найкращих  форм організації влади, дослідження  механізму її здійснення пронизують всю історію політичної думки.  Арістотель, звичайно, ще дуже далекий  від принципу поділу влади в тому виді, як ми його знаємо сьогодні.  Проблема співвідношення свободи і влади  привертає увагу відомих мислителів у всі наступні сторіччя.

    «Абсолютна  деспотична влада або керування  без установлених постійних законів  не можуть ні в якій мірі відповідати  цілям суспільства й уряду»,- констатує Дж. Локк.  Звідси і випливає головний висновок, що склав серцевину концепції поділу влади: влада по прийняттю законів і влада по їхньому виконанню повинні бути розділені.