Діяльність спортивної споруди на прикладі Комунального підприємства «Харківський Палац спорту»

Спортивний комплекс - основна форма існування фізкультурно-спортивних споруд. Вона дозволяє використати у рамках фізкультурно-спортивних занять одним видом спорту декілька типів; створити краще середовище для занять; дозволяє економити міські землі; скорочувати витрати при будівництві і експлуатації; покращує умови організації занять і експлуатації споруд.

Існують два типи фізкультурно-спортивних комплексів - напівфункціональний, такий, що об'єднує споруди для декількох видів спорту, не залежних від місцевих умов, і спеціалізований - для одного виду спорту, як правило, пов'язаний з місцевими умовами. Принципи формування цих комплексів визначаються передусім необхідністю включення широкого складу тренувальних споруд, що надає в кожному центрі можливість вибору занять, а також збільшенням з часом кількості споруд і покращенням їх якості (капітальній, комфортності, технічному обладнанню) [22].

Універсальні спортивні зали класифікуються за розміром їх арени: зали з малою, середньою і великою ареною. З розміром арени збільшується і міра універсалізації. Зали з малою ареною (40 х 20м - 48 х 27м) призначені для 15 видів спорту: акробатики, бадмінтону, баскетболу, волейболу, гандболу, гімнастики спортивної і художньої, боротьби, боксу, тенісу, тенісу настільного, важкої атлетики, стрибків на батуті, фехтування, міні-футболу. У залах з середньою ареною (56 х 26м - 65 х 36м) проводяться ще і хокей, фігурне катання, шорт-трек. Зали з великою ареною (10000м2 і більше) можуть мати в основі велотреки, легкоатлетичні, футбольні арени, а також ковзанярські доріжки завдовжки 400 м, поля для хокею з м'ячем.

Універсальні зали з'явилися на початку XX ст. з виникненням нових видів спорту і видовищ. Спочатку для спортивних і суспільно-видовищних заходів пристосовували великі склади, цирки і тому подібне. З часом росли об'єми залів і місткість трибун. Сучасні універсальні зали з'явилися в 20-і роки в США. Це зал із спортивною ареною і сценою, призначеною передусім для суспільно-видовищних заходів (у Сан-Луї на 12 тис. глядачів та ін.).              Одночасно будували спортивно-демонстраційні зали великої місткості з різними розмірами арен, планувальна структура і склад яких схожі з аналогами колишніх років (зал університету Ілінойса в Урбане на 13 тис. глядачів, Олімпійський палац спорту в Римі на 14-16 тис.).

В цей же час в США працювали над багатоцільовим використанням універсальних залів з великою ареною, де якість спостереження значно нижча, ніж в залах з меншими аренами або спеціалізованих спорудах. Проте через велику різницю конфігурацій бейсбольного і футбольного поля і різної якості місць на трибунах для спостереження за грою не вдалося досягти оптимального рішення стаціонарних трибун багатоцільового стадіону. Надалі пришли до необхідності транстрибуни (пересувні), які створюють потрібну організацію місць для більшості видів заходів.

У 60-і роки в колишньому СРСР йшло інтенсивне будівництво універсальних залів. Було побудовано Палац спорту в Тбілісі (10 тис.), Теннисхолл ДСО "Калев" в Таллінні (3-6 тис.), спортивний зал "Динамо" в Єревані (2-3 тис.), Палац спорту "Експрес" в Ростові-на-Дону (2,5 тис.), Будинок спорту "Даугава" в Ризі (1 тис.), криті тенісні корти ЦСКА (0,85 тис. глядачів). Їх основне призначення - спортивно-демонстраційне, вони входять в спортивні комплекси, мають 1-2 тренувальні зали і допоміжні приміщення, мінімальні по площі і складу [14, 17].

Арена має форму прямокутника, трибуни переважно двобічні. У плані будівлі компактні, для перекриття використані плоскі системи і зведення. У 60-і роки за типовим проектом універсального демонстраційного залу на 7 тис. глядачів було побудовано більше за третину універсальних залів країни : в Казані, Барнаулі, Іжевську, Глазові, Ташкенті, Алма-Аті і інших містах.

Наступний етап - широке поширення універсальних залів з великою ареною. Для них характерна висока комфортність, високоорганізована система обслуговування з проведенням додаткових дозвільних і видовищних заходів, швидка трансформація арени і залу, телевізійні і електронно-інформаційні системи.

Подальше формування і розвиток типології універсальних залів відбивало популярність спортивних змагань і фізкультурно-оздоровчих занять, підвищення рівня підготовки спортсменів, поява нових форм організації дозвілля, розвиток конструктивно-технічної думки, засобів інформації. Розвиток універсальних залів йде шляхом насичення їх додатковими функціями - спочатку вони призначалися тільки для змагань, потім рентабельність експлуатації зажадала розвитку видовищної функції, а тепер універсальні зали стають ще і центрами навчально-тренувальної роботи. У зв'язку з цим розростається склад основних приміщень - універсальний зал доповнюється чисто тренувальними залами, передусім для спортивних ігор, гімнастики, боротьби, атлетичної підготовки, для спеціальної підготовки фігуристів і хокеїстів.

Розширюється склад і збільшується площа допоміжних приміщень - медико-реабілітаційного, тренерського і експлуатаційно-технічного блоків. Підвищується комфортність глядацької групи приміщень, з'являються клубні кімнати, видовищні зали, кегельбан, кафе.

Універсальні зали використовуються для активного відпочинку - масового катання на ковзанах і роликах, ігри в керлинг, танців на льоду, розважальних ігор. Універсальний зал кооперується з іншими громадськими будівлями. Сучасний універсальний зал - це складний кооперований комплекс, об'єднуючий демонстраційний і 4-5 тренувальних залів, басейн, тренувальний каток. У ряді країн кооперація з видовищними будівлями забезпечує форму центру дозвілля. При кооперації із спортивними спорудами учбових центрів універсальний зал використовується не лише учнями, але і усім населенням. Незважаючи на різноманітність функцій, універсальні зали залишаються передусім спортивними спорудами. Серед універсальних демонстраційних споруд можна виділити дві групи - спортивно-демонстраційні, тобто тільки для спортивних заходів, і спортивно-видовищні - для проведення не лише спортивних, але і культурно-видовищних, громадських або заходів для дозвілля [2].

1.2. Форми власності спортивних споруд

Всі організації в сфері фізичного виховання та спорту є відкритими системами, оскільки вони впливають і на них впливають соціальні, культурні, економічні умови того суспільства, в якому вони створені та функціонують. Організації залежать від суспільства в своєму ресурсному забезпеченні.

Всі багаточисельні організації, які функціонують у сфері фізичного виховання та спорту, можна поділити на умовні групи за ознаками їх діяльності. Це державні та недержавні; комерційні та некомерційні; такі, що проводять обов’язкові заняття та заняття фізичною культурою на добровільних засадах; організації, які виробляють товари, надають послуги та ін. Незалежно від типу та умовного віднесення організацій до тієї чи іншої групи всі вони мають спільні риси.

Організації фізкультуро-спортивної спрямованості можуть бути згруповані за різними ознаками, зокрема: формою власності та організаційно-правовою формою; цільовим призначенням; функціональним призначенням; рівнем ієрархії та ін. [11, 20, 21].

Ми розглянемо типи спортивних споруд за формою власності.

Фізкультурно-спортивну споруду можна розглядати як підприємство, так як:

              1. Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним   органом  державної  влади  або  органом місцевого самоврядування,  або іншими суб'єктами  для  задоволення суспільних  та  особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності   в  порядку,  передбаченому  цим  Кодексом  та  іншими законами.

              2. Підприємства  можуть  створюватись   як   для   здійснення

підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

           3. Підприємство,  якщо  законом  не встановлено інше,  діє на основі статуту.

            4.Підприємство є юридичною особою,  має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків,  печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

            5. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Згідно з Господарським кодексом України, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

              - приватне  підприємство, що діє на основі приватної  власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство,   що   діє  на  основі  колективної  власності (підприємство колективної власності);

- комунальне   підприємство,  що  діє  на  основі комунальної власності територіальної громади;

          - державне підприємство, що діє на основі державної власності;             
          - підприємство, засноване на змішаній формі власності (на  базі об'єднання майна різних форм власності).             
         В   Україні   можуть  діяти  також  інші  види   підприємств, передбачені законом.             
         У  разі  якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків,  воно визнається підприємством з   іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі  якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

         Залежно  від  способу утворення (заснування) та формування статутного  капіталу  в  Україні  діють  підприємства  унітарні та корпоративні.

         Унітарне підприємство створюється одним засновником,  який виділяє  необхідне  для  того  майно,  формує відповідно до закону статутний  капітал,  не  поділений  на  частки  (паї),  затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним  призначається,  керує  підприємством  і  формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та  ліквідації  підприємства.  Унітарними є підприємства державні, комунальні,   підприємства,   засновані  на  власності  об'єднання громадян,   релігійної  організації  або  на приватній  власності засновника.