Позабюджетні фонди, їх призначення і використання

Мал.1.1.Фонди цільового призначення України

Соціальні фонди  формуються на постійній основі із метою державного фінансування забезпечення системи соціального страхування. Соціальне страхування являється самостійною галуззю страхування і являє собою сукупність відносин по формуванню і використанню колективних страхових фондів, призначених для забезпечення при постійній чи тимчасовій втраті працездатності чи місця роботи. [4]

В системі державного соціального страхування страхувальником  виступає держава, яка бере на себе відповідальність по створенню колективних  страхових фондів по виплаті страхового відшкодування.

На ринку  страхових послуг можуть функціонувати і недержавні компанії соціального страхування, які доповнюють і розширюють спектр страхових послуг.

Страхувальниками  виступають підприємства і організації, громадяни, держава.

Застрахованими  є робітники підприємств і  організацій, а за деякими виплатами і не працюючі громадяни.

В систему державних  цільових фондів входить понад 30 фондів. Найбільшими за абсолютними розмірами, з чітко визначеними джерелами  утворення, а також обов'язковим  характером відрахувань є: Пенсійний  фонд України, Фонд соціального страхування України, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд.

Основну групу  серед цільових фондів становлять фонди державного соціального страхування.

Соціальне страхування  — це самостійна галузь страхування, що охоплює сукупність відносин з  приводу формування і використання колективних страхових фондів, призначених  для виплати відшкодування за постійної чи тимчасової втрати працездатності або місця роботи.

На сьогоднішній день в Україні створено і діють  чотири із п’яти передбачених Основами законодавства про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  цільові страхові фонди. При цьому  між ними чітко розподілено сфери функціонування:

1. Пенсійний фонд України,

2. Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття,

3. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності,
4. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Пенсійний фонд – здійснює страхування на випадок  постійної втрати працездатності. Формою страхового відшкодування є пенсії.

Фонд соціального  страхування характеризує страхування  на випадок тимчасової втрати працездатності. Формою страхового відшкодування виступає матеріальна допомога на період непрацездатності і на відшкодування частини витрат для поновлення працездатності.

Фонд сприяння зайнятості населення забезпечує страхування  на випадок втрати місця роботи. Формою страхового відшкодування виступає матеріальна допомога по безробіттю, на перекваліфікацію, на працевлаштування. До цієї групи також можна віднести Фонд соціального захисту інвалідів, хоча він відображає відносини по фінансовій допомозі. А не страхуванню [22].

Питання створення  медичного страхування знаходиться  на етапі законопроектів, що розглядаються  у Верховній Раді України.

Ще одним  централізованим позабюджетним  цільовим фондом в Україні, який можна  розглядати як фонд соціального направлення, є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Різновидом  позабюджетних фондів держави є  Громади. У Законі "Про місцеве  самоврядування в Україні" використовується поняття "територіальна громада". Місцева громада - це більш складне  явище з різними акторами й позиціями. Складовими місцевої громади, якщо розглядати її як системне утворення, окрім громадян (членів територіальної громади), є також юридичні особи (в тому числі, громадські і благодійні організації, органи самоорганізації населення, громадські установи, бізнес-структури та ін.), що можуть виконувати різні ролі й займати різні позиції.

Централізовані  позабюджетні цільові фонди є  відносно новими інститутами фінансового  ринку. Тому відсутність єдиного  законодавчого акту, який би визначав правовий статус централізованих позабюджетних цільових фондів, та суперечливість, нестабільність і безсистемність існуючого законодавства щодо регулювання діяльності зазначених фондів, в якому домінують публічно-правові засади та спрямованість на захист публічних інтересів, є реальним фактором, який привертає увагу науковців до цих проблем.

Дані фонди  є достатньо динамічним елементом  фінансової системи. Це обумовлено тим, що вони, на відміну від державного бюджету, знаходяться у розпорядженні  спеціального державного органу. Тому, у порівнянні з бюджетом, перерозподіл всередині позабюджетних фондів і їх використання здійснюється більш оперативно. Крім того, через державний бюджет, як показала практика минулих років, не завжди вдавалось достатньо послідовно проводити в життя ті чи інші соціальні і економічні програми. Це пов’язано з тим, що у державному бюджеті доходи не закріплені за конкретними видами видатків, тому видатки на конкретні програми, як правило, виявляються урізаними. А також, окремі повноваження публічної влади мають особливе значення і потребують постійного та безперебійного фінансування, зокрема фінансування соціально значущих державних потреб (наприклад, пенсійне забезпечення), що не завжди можна здійснити шляхом розподілу грошових ресурсів через бюджетну систему. Тому такі потреби повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення [11].

1.3. Система соціального страхування в Нідерландах

Система соціального страхування в Нідерландах не підпадає під класичну континентальну схему, але є однією із найрозвиненіших у Європі за масштабами виплат і має багато своєрідних рис. Соціальне страхування здійснюється у двох організаційно-фінансових формах: система державного страхування; система страхування найманих працівників. Також існує система страхування самозайнятих осіб на випадок інвалідності.

Державному страхуванню підлягає все населення країни (пенсійне забезпечення, втрата годувальника, інвалідність). Внески сплачує безпосередньо застрахована особа. Пенсії виплачуються всім особам, які досягли пенсійного віку, — 65 років. Розмір пенсії розраховується з мінімальної зарплати і складає 70 % для одиноких пенсіонерів і 100 % — сімейним. Повна пенсія по старості виплачується в разі 50 років проживання в Нідерландах від 15-річного до 65-річного віку. За кожний рік без страховки пенсія скорочується на 2%. Крім цього, близько 80% громадян, які мають право на пенсію по старості, отримують також додаткову пенсію, яку вони сплатили самі на добровільній основі. Пенсія в разі втрати годувальника виплачується залежно від доходу сім’ї. Якщо він перевищує певний рівень, то допомога не виплачується.

Допомога з державного страхування може надаватись як у грошовій, так і в натуральній формі (путівки, проживання в інтернатах). Система соціального захисту в Нідерландах передбачає: страхування службовців, державне страхування, соціальну допомогу. У разі страхування найманих працівників внески сплачують роботодавці і наймані працівники з фонду заробітної плати. Збір внесків здійснюють промислові страхові асоціації, яких в Нідерландах 17. Керують ними представники роботодавців та найманих працівників [10, с. 28]. До соціальної допомоги вдаються у двох випадках: у разі крайньої необхідності — як до останнього засобу (її надають муніципалітети); коли допомога по соціальному страхуванню менша гарантованого доходу (надають промислові страхові компанії).

Законодавством Нідерландів визначені такі види соціальної допомоги:

• допомога дітям;
• додаткова допомога безробітним і непрацездатним;
• допомога за віком і частковою непрацездатністю;
• допомога безробітним;
• допомога тим, хто працює за наймом.

Передбачена соціальна допомога дітям до 18 років. Її розмір залежить від: доходу дитини; розміру допомоги батькам; віку дитини; місця проживання дитини (удома чи ні).

Наймані працівники, котрі працюють у тій чи іншій посаді, застраховані в обов'язковому порядку у відповідності з наступними законами: Закон про медичне забезпечення (ZW), Закон про виплату допомоги з трудової непрацездатності (WAO), Закон про виплату допомоги з безробіття (WW) і Закон про обов'язкове медичне страхування (ZFW). З 1 березня 1996 року роботодавець, на підставі Цивільного кодексу, платить своєму хворому найманому працівникові протягом першого року хвороби 70% від зарплати (або більше, якщо це передбачено колективним трудовим договором, але, у всякому разі, не менше встановленої мінімальної заробітної плати для даного працівника). Два перших дні хвороби можуть не оплачуватися. Це повинно бути письмово зафіксовано в трудовому контракті, в регламенті даного підприємства або ж у колективному трудовому договорі.

Допомога по лікарняним листком може також виплачуватися при хворобі, що виникла внаслідок вагітності, пологів або донорської ампутації органів, а також при захворюванні в перші п'ять років після прийому на роботу найманого працівника, який є інвалідом. У зв'язку з пологами наймана працівниця має право на отримання грошей за лікарняним листком у розмірі свого денного заробітку (100%) протягом щонайменше шістнадцяти тижнів.

Закон про медичне страхування (ZW) являє собою "страхувальну сітку" для працівників, у яких немає роботодавця. Мова йде при цьому, зокрема, про працівників, які втратили роботу в перший рік їх хвороби, та про працівників, які знаходять роботу через посередницькі бюро. Обов'язок роботодавців продовжувати платити зарплату дійсний тільки щодо тих, що знаходиться у них на службі. Тому закон ZW діє в якості "страхувальної сітки" також і для тих, хто не має трудового контракту, але для кого трудові відносини розглядаються як службові відносини. Мова йде при цьому, наприклад, про осіб, що працюють на дому, і про стажерів.

Закон про виплату допомоги з безробіття (WW) забезпечує страхування найманих працівників молодше 65 років, які перебувають у службових відносинах з роботодавцем, від фінансових наслідків безробіття. Щоб мати право на отримання допомоги по безробіттю, працівник повинен за 39 тижнів, що передували втраті роботи, працюватиме щонайменше протягом 26 тижнів. Той, хто задовольняє тільки цій умові, отримує протягом півроку допомогу по безробіттю у розмірі 70% мінімальної зарплати. Щоб отримувати допомогу з безробіття, співвіднесені з реальною зарплатою, працівник повинен протягом, щонайменше, чотирьох з п'яти календарних років, що передують року, коли втрачена робота, отримувати зарплату протягом 52 або більшого числа тижнів. Тривалість виплати допомоги по безробіттю, співвіднесеної із зарплатою,  залежить від трудового стажу і може складати від, мінімум, півроку до, максимум, п'яти років. Ті, хто після закінчення терміну виплати співвіднесеного із зарплатою допомоги по безробіттю, як і раніше не мають роботи, мають право на отримання допомоги по безробіттю протягом ще двох років. Це допомога становить 70% мінімальної зарплати. Ті, чий вік у момент втрати роботи досяг 57,5 років або вище, мають право на отримання допомоги ще протягом максимум 3,5 років. Допомога виплачується не довше, ніж до 65 років.

Закон про обов'язкове медичне страхування (про лікарняні касах) (ZFW) надає право на лікування в лікарні, на отримання медичної та, в обмеженій кількості, зуболікарської допомоги. На підставі цього закону є також право на отримання допоміжних пристосувань, ліків та перев'язувальних засобів, а також на реабілітаційне лікування. Більшість осіб, які отримують допомогу, і наймані працівники, які можуть отримувати допомогу відповідно до Закону ZW, застраховані також і відповідно до Закону ZFW. Здійснення цього закону покладено на лікарняні каси.

Закон про виплату допомоги по непрацездатності (WAO) регулює страхування які перебувають на службі найманих працівників до 65 років від фінансових наслідків тривалої непрацездатності. Щоб мати право на отримання допомоги по непрацездатності, особа, що претендує на цю допомогу, після закінчення терміну в 52 тижні має бути визнаною непрацездатною щонайменше на 15% для виконуваної ним роботи. Допомога по непрацездатності надається на п'ять років. Не пізніше, ніж за три місяці до закінчення цього періоду, необхідно подати повторний запит на отримання допомоги. Розмір цієї допомоги залежить від ступеня непрацездатності та щоденного заробітку застрахованої особи, а також від віку на момент визнання непрацездатності. Існує сім ступенів непрацездатності в діапазоні від 15% до більше 80%. Кожній ступеня непрацездатності відповідає певний відсоток допомоги, що варіюється від 14% до 70%. Період виплати допомоги ділиться на дві фази: фаза виплати допомоги на компенсацію від втрати зарплати строком, максимум, у 6 років і фаза виплати допомоги. Загальна кількість осіб, що мають, у відповідності з різними постановами, право на отримання допомоги по непрацездатності, становить майже один мільйон чоловік. Більшість з них (понад 800 тисяч) отримує допомогу згідно із Законом WAO. Тому більшість політичних партій прагнуть таким чином змінити Закон WAO, щоб більше число (частково) непрацездатних найманих працівників продовжувало працювати.

З 1998 року діють окремі обов'язкові законодавчі постанови про страхування на випадок непрацездатності для підприємців і для інвалідів молодого віку. Закон про страхування по непрацездатності WAZ страхує підприємців, які беруть участь у їхніх підприємствах подружжя, осіб вільних професій (до них, зокрема, відносяться директори-тримачі великого числа акцій, священики і т.д.). Розмір допомоги залежить від ступеня непрацездатності і від базисної суми (втрати доходів) за фінансовий або календарний рік, що передує року визнання непрацездатності. Оскільки доходи підприємців часто змінюються, при визначенні їх доходів можна виходити з середньої суми за останні п'ять років, якщо це для застрахованої особи вигідніше. Розмір допомоги становить не більше 70% від мінімальної зарплати. Жінки, які застраховані згідно WAZ, мають право отримувати допомогу у зв'язку з пологами протягом щонайменше 16 тижнів (не більше 100% від мінімальної зарплати). Участь у страхуванні згідно з Законом WAZ обов'язково.