Механізм формування, методи планування та управління прибутком підприємства

Планування прибутку є складовою фінансового планування і найважливішим аспектом фінансово-економічної діяльності підприємств. Від достовірності визначеного планового прибутку залежить ефективність господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Розрахунок  планового прибутку має бути економічно обґрунтований, що дасть змогу здійснювати  своєчасне і повне фінансування інвестицій, приросту власних оборотних активів, своєчасні розрахунки з бюджетом за податками тощо.

Прибуток планується окремо з кожного виду діяльності підприємства: від продажу товарної продукції; іншої продукції та послуг нетоварного характеру; продажу  основних фондів, іншого майна і  нематеріальних активів; від позареалізаційних доходів і витрат.

На підприємствах  виробничої сфери можуть бути використані  три методи розрахунку прибутку від  реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод [16, с. 172].

Метод прямого розрахунку найбільш розповсюджений на підприємствах у сучасних умовах господарювання. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції. Суть його в тому, що прибуток розраховується як різниця між виручкою від реалізації продукції (у відповідних цінах, за мінусом ПДВ і акцизів) і повною її собівартістю.

Метод прямого  розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.

1. Перелік і  кількість продукції відповідної  номенклатури (асортименту), що планується  до виробництва і реалізації.

2. Собівартість  одиниці продукції.

3. Ціна одиниці  продукції (ціна виробника).

Плановий прибуток розраховують за кожним видом продукції за такою формулою [16, с. 172]:    

 

                  Ппл = Об × (Оц – Спл),                                                                   (1.1),

 

 

де Об – запланований обсяг продукції у натуральних  одиницях; 

Cпл – планова собівартість  одиниці продукції; 

Оц – планова оптова ціна одиниці продукції;

або

 

                       Ппл = Чд  – Сзаг.,                                                                   (1.2),

 

де Чд – планова  сума чистого доходу від реалізації продукції (виручка без непрямих податків); 

Cзаг. – планова  сума собівартості продукції  підприємства. 

Використання  цього методу має як переваги, так і недоліки. Позитивні якості – простота і достовірність розрахунку показників фінансового плану. Недоліки – при розрахунку не враховується вплив окремих факторів на величину прибутку у плановому періоді.

Розрахунок  прибутку на підставі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Показник витрат на 1  гривню продукції розраховується шляхом ділення собівартості продукції  на виручку від реалізації продукції  у цінах виробника (чистий дохід) [16, с. 173] :

 

             Витрати на 1 грн. продукції   =  С / (Оц × Об)                                  (1.3),

або

             Витрати на 1 грн. продукції =  С / Чд,                                                 (1.4),

 

де  С –  собівартість продукції; 

Об – запланований обсяг продукції в натуральних одиницях; 

Оц – оптова ціна одиниці продукції;

Чд – планова  сума чистого доходу від реалізації продукції.

Отже, за цим  методом плановий прибуток розраховують за формулою:

  

           Ппл = (1 – Витрати на 1 грн. продукції) × Чд.                                (1.5),

 

 Економічний  (аналітичний)  метод планування  враховує фактори,  які можуть  впливати на рівень прибутку  та рентабельності у плановому  періоді (зміна обсягу, собівартості, ціни продукції тощо).

Планування  прибутку за цим методом здійснюють окремо за порівняною продукцією, тобто такою, що вироблялась у попередньому періоді, та непорівняною,  яка не вироблялась на підприємстві. 

Планування  прибутку за непорівняною продукцією здійснюють з допомогою показника  середньої рентабельності продукції по підприємству.

Планування  прибутку за порівняною продукцією відбувається за такою послідовністю [16, с. 174] :

1. Обчислюють  очікуваний прибуток від реалізації  продукції та очікувану собівартість  продукції. 

2. Обчислюють  базову рентабельність продукції  (Рбаз.),  тобто рентабельність, яка була б у наступному році, якщо підприємство працювало б з незмінними показниками обсягу виробництва. Проте в умовах зміни цін на готову продукцію та ресурси,  які формують собівартість товару, застосовують формулу [16, с. 174]:

 

                Рбаз = Ро – (1+Ро) × (1-Іц/Ів),                                                        (1.6),

 

де Ро – коефіцієнт очікуваної рентабельності продукції; 

Іц – індекс відпускних цін на готову продукцію;

Ів – індекс цін на ресурси, які формують собівартість продукції.

3.  Розраховують  собівартість планового року  з урахуванням індексу цін  на ресурси і темпу зростання  обсягів виробництва продукції  (Спл).

4.  Розраховують  прибуток у плановому періоді  (Ппл.):

         

                         Ппл = (Рбаз. × Спл) / 100%,                                                (1.7)

 

де Спл  –  собівартість продукції в плановому  році;

Рбаз.  – базова рентабельність продукції.

На відміну  від методу прямого розрахунку, аналітичний метод планування прибутку показує вплив факторів на величину прибутку. Але і він в достатній мірі не враховує вплив усіх змінних умов господарювання на фінансові результати і не забеспечує їх достовірність перш за все через умови господарювання, які постійно змінюються [24, с. 402].

 

 

1.3. Управління  прибутком підприємства

 

Метою створення  будь-якого підприємства є отримання  прибутку. Максимізація прибутку є  одним із основних завдань фінансового  менеджера, яке для свого вирішення  потребує оптимальних рішень у сфері капітальних вкладень, управління структурою та вартістю капіталу, доходами і витратами, основним і оборотним капіталом. Стабільне зростання прибутку — це результат ефективного управління фінансами господарюючого суб'єкта в цілому. Тому управління прибутком можна розглядати як у широкому, так і вузькому розумінні.

Управління  прибутком у вузькому розумінні  полягає [24, с. 172]:

• у збільшенні доходів підприємства;

• зменшенні  витрат;

• формуванні та реалізації ефективної податкової політики;

• оптимальному розподілі прибутку.

Збільшення  доходів підприємства можливе за рахунок розширення ринків збуту  продукції та освоєння виробництва  нових видів продукції. При цьому  збільшення доходів за рахунок підвищення ціни реалізації продукції можливе лише при освоєнні нових видів продукції, які користуються підвищеним попитом у споживачів. При збільшенні обсягів реалізації продукції, як правило, ціна реалізації зменшується, а вигоду підприємство отримує переважно за рахунок зростання загального обсягу виручки від реалізації.

Зростання доходів  підприємства насамперед забезпечується ефективною маркетинговою політикою  та розробкою нових перспективних  видів продукції, на які очікує споживач. Ці напрями діяльності не є безпосередньо  напрямами фінансового менеджменту. Однак і маркетингові дослідження, і науково-технічні розробки потребують значних витрат, тому фінансові менеджери підприємства повинні знаходити оптимальне співвідношення між розміром таких витрат та можливою вигодою в результаті збільшення доходів, поліпшення конкурентної позиції підприємства на ринку, зростання його економічного потенціалу та фінансової стійкості. Для цього необхідно розробляти стратегії розширення виробництва, освоювати нові перспективні напрями діяльності та складати відповідно до цих стратегій бізнес-плани.

Зменшення витрат полягає насамперед у проведенні аналізу витрат. Аналізу підлягають склад та структура операційних  витрат, зокрема виробнича собівартість, адміністративні витрати, витрати  на збут, основні складові виробничої собівартості, а також по-заопераційні витрати. В результаті аналізу виявляють резерви скорочення матеріальних витрат, витрат на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих на виробництві, та працівників апарату управління.

Перед проведенням  аналізу попередньо з'ясовують, які витрати значною мірою визначаються фінансовою політикою підприємства, а які переважно залежать від зовнішніх чинників. Враховують також характер виробництва, тобто матеріаломістким чи трудомістким воно є. Концентруючи увагу на найвагоміших складових витрат і тих, що переважно визначаються внутрішніми чинниками, фінансові менеджери підприємства визначають шляхи скорочення витрат, які не призводять до негативних наслідків, наприклад, зниження продуктивності праці, зростання підприємницьких ризиків загалом і ризиків в операційному циклі, зокрема зниження якості продукції тощо.

Формування  та реалізація ефективної податкової політики сприяють зниженню податкового  тиску, зменшенню обсягу податкових платежів, а отже, збільшенню обсягу фінансових ресурсів, що залишаються в розпорядженні підприємства та можуть бути використані для його подальшого розвитку. Оскільки податок на прибуток, з одного боку, є одним із основних податків, які сплачує підприємство, а з другого, — найбільш регульованим із боку підприємства, управління податками полягає переважно у формуванні ефективної політики щодо сплати податку на прибуток.

Податкова політика підприємства — це комплекс заходів, спрямованих на зменшення об'єкта оподаткування й формування грошового  потоку податкових платежів, найбільш сприятливого для підприємства. Оскільки податок на прибуток розраховується відносно прибутку, що залежить від валових витрат та обсягу амортизаційних відрахувань за звітний період, важливо проаналізувати склад і структуру як усіх витрат підприємства, так і валових витрат. Доцільно, щоб витрати, які здійснює підприємство в процесі функціонування, повністю або в переважній своїй частині належали до складу валових витрат, оскільки це зменшує об'єкт оподаткування і загальну суму податку на прибуток. Розмір витрат подвійного призначення, тобто тих, які лише частково входять до складу валових, слід оптимізувати так, щоб вигода, отримана підприємством у результаті здійснення таких витрат, перевищувала втрати від збільшення об'єкта оподаткування та зменшення чистого прибутку. Так само необхідно підходити до вибору методу нарахування амортизації, оскільки до валових витрат можуть бути віднесені амортизаційні відрахування тільки в розмірі, визначеному податковим законодавством.

Підприємство може в певних межах регулювати не тільки розмір податкових платежів, а й їх послідовність у часі. Так, певні витрати можуть бути здійснені раніше чи пізніше, доходи отримані із затримкою в часі або завчасно, що коригує величину податку на прибуток у відповідному періоді в бік збільшення чи зменшення.

Такі управлінські рішення не змінюють загальної суми податку на прибуток, однак впливають  на розмір окремих податкових платежів, що дає змогу більш ефективно  управляти грошовими коштами  підприємства.

Велике значення в процесі управління податками мають також пільги зоподаткування, на які може розраховувати підприємство і які може отримати згідно з чинним законодавством.

Для ефективного  управління податками фінансові  менеджери мають добре знати  податковий та управлінський облік, а також законодавчу і нормативну бази.

У процесі управління прибутком велике значення має не тільки максимізація прибутку, що залишається  в розпорядженні підприємства, а  й оптимальний його розподіл та використання. Підприємство, яке отримує стабільний прибуток, має забезпечувати за рахунок прибутку стійке економічне зростання. Підприємство, яке не може наростити за рахунок прибутку свій економічний потенціал, неефективно управляє процесами розподілу та використання прибутку, а отже, неефективно управляє прибутком у цілому.

В яких пропорціях і на які цілі буде використано  прибуток, визначає фінансова політика підприємства. Частина прибутку, що залишається в розпорядженні  підприємства після сплати податків, може бути спрямована на виплату дивідендів власникам-акціонерам та на інші цілі, не пов'язані з його фінансово-господарською діяльністю, наприклад, добровільні внески до благодійних фондів, безповоротна фінансова допомога іншим господарюючим суб'єктам тощо. Ця частина прибутку не збільшує фінансових ресурсів підприємства і не може бути використана для його економічного зростання. В умовах розвиненої ринкової економіки виплата дивідендів у визначеному розмірі є необхідним елементом фінансової політики підприємства, що забезпечує стабільний інтерес до нього з боку акціонерів та потенційних інвесторів і сприяє підтримці конкурентної позиції підприємства на належному рівні. В умовах перехідної економіки та недосконалої законодавчої бази підприємство залежно від його ринкової позиції та потреб у фінансових ресурсах може досить широко варіювати розмір дивідендних виплат, не побоюючись відпливу акціонерів.

Частина прибутку, що залишається після виплати  дивідендів та використання на інші цілі, збільшує фінансові ресурси підприємства, а отже, його економічний потенціал. Прибуток частково направляється на збільшення резервного (якщо його розмір не досяг визначеного рівня) та статутного капіталу, а також може залишатись нерозподіленим. У будь-якому разі залишені в розпорядженні підприємства кошти інвестуються в оборотні або необоротні активи, які підприємство використовує надалі в процесі фінансово-господарської діяльності з метою отримання прибутку.