Бюджетна система Украъни

      Отже, проаналізувавши показники бюджетної  системи України, ми пройшли до висновка, що бюджет країни є досить не стабільний. За остані чьотири роки показники як доходної так і видаткової частки послійно змінюються, при чьому не в кращу сторону.  З метою визначення можливостей вирішення існуючих проблем актуальним є дослідження іноземного досвіду у галузі бюджетних відносин, що здійснено у наступному розділі.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 4

ЗАРУБІЖНИЙ  ДОСВІД ПОБУДОВИ БЮДЖЕТНОЇ  СИСТЕМИ ТА МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ. 
 

     Вивчення  зарубіжного досвіду  організації  бюджетних відносин  може стати  корисним для вдосконалення вітчизняної  бюджетної системи.

     Нинішня бюджетна система України далека ні є досконалою і перед нами постає питання найбільш ефективного та раціонального управлінням бюджетними коштами та створення ефективної бюджетної системи. Тому необхідно вивчати світовий досвід функціонування бюджетної системи та, пристосовувати його до українських реалій.

     Відмінність бюджетної системи України від  зарубіжних країн в першу чергу  полягаю у територіально –  адміністративному поділі. Крім цього, ставка непрямих податків значно вище ніж у інших країнах ( у Франції  – 19,6; у Великобританії – 17.5%,  в  Україні - ¾ всіх податкових платежів громадян України).

     За  формою державного устрій країни підрозділяються  на дві групи: прості (унітарні) і  складні (федеральні).

     Проста  або унітарна держава - це єдина, централізована держава, що складається з різних адміністративно-територіальних одиниць (округів, дистриктів, областей, країв  і т.д)., що не мають в своєму складі інших держав або державних утворень. Тобто в унітарних державах бюджетна система складається з двох ланок - державного бюджету і місцевих бюджетів, що знаходяться у веденні  органів місцевого самоврядування (доходи і витрати місцевих бюджетів не входять до державного бюджету, формуються і використовуються територіями  самостійно). Прикладом унітарних  держав є - Франція, Туреччина, Італія, Японія, Великобританія, Іспанія.

     Складні - це держави, які є або союзом держав, або спільністю щодо самостійних  територіальних (державних) утворень. Прикладами складних держав служать федерація, конфедерація, імперія, тобто насильницьке створення держави. Найбільш поширеною формою є федерація. Для бюджетної системи федеральної держави характерні три ланки - державний федеральний бюджет (іноді його називають бюджетом центрального уряду), бюджети суб'єктів федерації (штатів - в США, земель (лендов) - у ФРН, провінцій - в Канаді, республік, областей і ін.), і місцеві бюджети. У федеральних державах місцеві бюджети не входять до бюджетів членів федерації, а бюджети членів федерації не включаються до федерального бюджету, тобто всі бюджетні рівні існують самостійно і не входять по доходах і витратах до вищестоящих бюджетів. Прикладом федеральних держав є - РФ, США, Німеччина, Індія, Бразилія, Канада, Мексика [27,c.12].

     Канада  є державою з федеральним устроєм. В даний час Канада складається  з 12 суб'єктів федерації: 10 провінцій  і 2 територій. 

     Бюджетна  система Канади відповідає федеральній  системі органів державної влади - уряд кожного рівня має свій власний бюджет. Прибуткова база федерального бюджету складається з надходжень федеральних податків, зборів і інших  платежів, а в доходи бюджетів провінцій  зараховуються податкові платежі  і міжбюджетні трансферти, отримані від федерального бюджету.

     Починаючи з 1962 року, в Канаді діють угоди  про збір податків, які були украдені зі всіма суб'єктами федерації за винятком Квебека. Згідно цим угодам, кожна провінція отримала право  на частку від надходжень федерального податку на її території, єдину для  всіх провінцій. Також провінції  мають право підвищити ставку федерального податку на своїй території  з тим, щоб перерахувати додаткові  податкові надходження в доходи своїх бюджетів. Вказаний порядок  відноситься до прибуткового податку  з фізичних осіб і корпорацій, податку  на товари і послуги. У доходи бюджетів провінцій зараховуються податки  на природні ресурси і податок  на майно.

     Витратні  повноваження органів влади різного  рівня також закріплені в конституції. Так, федеральний уряд зобов'язаний фінансувати: оборону, міжнародні відносини, промислову політику і наукові дослідження. Бюджети провінцій зобов'язані фінансувати державну освіту, охорону здоров'я і муніципальні служби. Обидва рівні бюджетної системи несуть витратні зобов'язання в областях сумісних інтересів: таких як, наприклад, сільське і лісове господарство. Також федеральний уряд несе витрати в області соціального забезпечення.

     Федеральний устрій Німеччини дуже своєрідний —  відношення між різними рівнями  державної влади ФРН володіють  багатьма ознаками, характерними в  основному для унітарних держав: широкі повноваження федерального уряду, одноманітність законодавства зі всіх найважливіших питань, а також  єдність податкової системи для  всієї федерації. При наданні  соціальних послуг, державні органи виходять не з мінімальних соціальних стандартів, а з принципу забезпечення рівного  рівня життя для всіх жителів  країни.

     У сфері компетенції федеральних  органів влади ФРН знаходяться  оборона, міжнародні відносини, питання  громадянства, еміграції і імміграції, валютна політика, фінансування і  регулювання федерального транспорту, поштових і телекомунікаційних послуг. Повноваження органів влади земель розповсюджуються на регулювання питань культури, освіти, юстиції і правопорядку, охорони здоров'я, а також регіональної економічної політики.  У веденні муніципальних органів влади знаходяться комунальні послуги, місцеві установи охорони здоров'я, спорт, будівництво житла, дорогий, шкіл. Витрати в області соціальної політики і будівництва об'єктів інфраструктури, наприклад, здійснюються бюджетами всіх рівнів. Також існує тенденція передачі витратних повноважень на нижній рівень бюджетної системи: в даний час з муніципальних бюджетів фінансується близько 2/3 всіх державних капітальних витрат, причому велика частина повноважень по їх фінансуванню передана бюджетами вищестоящого рівня.

     Право органів влади різного рівня  встановлювати ті або інші податки, а також розподіл податкових надходжень між рівнями бюджетної системи  закріплений в Конституції і не може бути змінене інакше як через поправки до неї. Надходження від всіх основних податків ФРН підлягають розподілу між бюджетами різного рівня.

     Для німецької бюджетної системи  характерна триступінчата система  міжбюджетного вирівнювання. По-перше, здійснюється прибуткове вирівнювання через надходження ПДВ до бюджетів суб'єктів федерації: 25% від частки бюджетів земель в загальних надходженнях ПДВ розподіляється між всіма  землями. Другий вид міжбюджетного  вирівнювання полягає в перерозподілі  бюджетних ресурсів між бюджетами  земель без втручання з боку федерального уряду. Третім видом фінансової підтримки  регіонів у ФРН є прямі федеральні гранти деяким територіям.

     Бюджетна  система ФРН, припускає, що усередині  кожного суб'єкта федерації існує  власна методика перерозподілу ресурсів між бюджетами муніципальних  утворень. Зазвичай при складанні  таких методик органи влади земель виходять в першу чергу з витратних  потреб муніципалітетів, зважаючи на структуру  регіональної економіки.

     Бюджетна  система США складається з  федерального бюджету, бюджетів штатів і бюджетів муніципалітетів. В даний  час налічується 50 штатів і близько 83000 муніципальних утворень, причому  для США характерна наявність  муніципальних органів влади  з обмеженою сферою відповідальності - шкільних округів і районів спеціального обслуговування.

     У США органи влади на рівні штатів і муніципалітетів традиційно несуть відповідальність за забезпечення населення  основними державними послугами: початкова  і середня освіта, місцева поліція  і пожежна охорона, муніципальний  транспорт, суспільні роботи і соціальне  забезпечення, а також вища освіта на рівні штату. На федеральному уряді  лежить обов'язок фінансування національної оборони і систем державного соціального  забезпечення.

     Конституція США наділяє власними податковими  повноваженнями тільки федеральне і  регіональні уряди, тоді як органи влади  муніципалітетів отримують права по встановленню і збору податків в результаті їх делегування органами влади штатів. 

     Для бюджетної системи Сполучених Штатів характерне право органів влади  на кожному її рівні по адмініструванню  тільки тих податків і платежів, які вони мають право вводити  і регулювати. Такий порядок надає  органам влади на різних рівнях велику фіскальну незалежність і контроль за базою і ставкою закріплених  за ними податків

     У Сполучених Штатах бюджетам нижчестоячого  рівня надається як цільова умовна, так і безумовна фінансова  допомога. Основним видом безумовної фінансової підтримки є програма міжбюджетного прибуткового вирівнювання, заснована на виділенні трансфертів, розрахованих по законодавчо затвердженій формулі, що враховує витратні потреби  і фіскальний потенціал. В даний  час федеральний бюджет не надає  нецільової фінансової допомоги бюджетам нижчестоячого рівня, хоча безумовна  фінансова підтримка місцевим бюджетам з боку бюджетів штатів широко використовується.

     Цільова фінансова допомога надається у  вигляді грантів двох типів. Перший тип — блок-гранти — виділяється  на фінансування достатньо широкого спектру витратних статей при  встановленні обмежень на перерозподіл засобів між цими статтями. Існують  блок-гранти на охорону здоров'я, соціальне  забезпечення, а також на фінансування інших витратних груп.

     Другим  видом цільової фінансової допомоги бюджетам нижчестоячого рівня є  так звані категорійниє гранти, в  рамках яких виділяються кошти на фінансування окремої витратної  програми.

     Важливою  ознакою бюджетної системи США  є те, що федеральний уряд не несе відповідальності по цінних паперах, випущених  органами влади нижчестоячого рівня. У такій ситуації інвестори спираються на рейтинги приватних агентств, які, кінець кінцем, і визначають ціну запозичень бюджетів штатів і муніципалітетів  на відкритому ринку [32,c.99].

    Що  стосується бюджетних (міжбюджетних) трансфертів, то вони є доповнюючим елементом  фінансових відносин, який відіграє суттєву  роль у багатьох країнах: його частка у доходах місцевих громад досягає  у деяких краєнах значних величин. У ФРН, Франції провідними серед  видів трансфертів виступають загальні трансферти, а у Польщі – цільові.  

    Висновки  до третього розділу 

     Отже, економічна природа та суть бюджетної  системи проявляється не в її структурі, тобто не в тому, скільки в ній  ланок, а в тому, які фінансові  можливості законодавчо закріплені за кожною ланкою, який рівень фінансової незалежності мають ці ланки при  здійсненні покладених на них конституцією держави та законодавством функцій. Кожна країна сформувала специфічну, властиву лише їй, модель бюджетної системи. Проаналізувавши бюджетні різних країн, можемо чітко виділити проблеми бюджетної системи України та можливі шляхи їх вирішення у наступному розділі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 5

ПРОБЛЕМИ  РОЗВИТКУ БЮДЖЕТНОЇ  СИСТЕМИ УКРАЇНИ  ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ  ЇХ ПОДОЛАННЯ 

    Відсутність стратегії реформування бюджетної  системи, непослідовність дій і  прямі помилки не дали змогу створити ефективну в  умовах  переходу  до ринку цілісну систему бюджетних  відносин в Україні. Діюча бюджетна система потребує серйозного реформування.

    Перехід України до ринкової економіки повинен  передбачати  відповідну систему  відносин між ланками бюджетної  системи [14,c.31], також основною метою  є скасування принципу єдності бюджетної  системи України та перехід до автономного функціонування центрального, регіональних та місцевих бюджетів і на цій основі фінансове забезпечення функцій, які покладені на центральну, регіональну та місцеву влади. Кожна з ланок влади має функціонувати на основі власної доходної бази. Це покладе край ідеології утриманства, яка сьогодні побутує, створить умови для розвитку засад бюджетного самофінансування як у центрі, так і на місцях. Також в бюджетній системі  Україні існують і інші проблеми, а саме: включення одних бюджетів до складу інших, що зумовлено успадкованою з радянських часів практикою входження одних адміністративно-територіальних одиниць до складу інших; недосконалий розподіл бюджетних повноважень органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування на обласному та районному рівнях; суперечливий правовий статус обласних і районних бюджетів, які формуються за рахунок коштів державного бюджету та виконуються органами виконавчої влади; невідповідність функцій і повноважень органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування законодавчо визначеним видаткам і доходам державного та місцевих бюджетів; нераціональна система закріплених за місцевими бюджетами джерел доходів.

     На  сьогоднішній день постала нагальна потреба внесення змін до нормативно-правових актів у сфері регулювання  бюджетних відносин та, насамперед, до Бюджетного Кодексу України, що зумовлена потребою розширення фінансової основи місцевого самоврядування як важливої складової механізму підвищення добробуту населення й економічного розвитку громад, удосконалення міжбюджетних відносин з метою забезпечення справедливого і неупередженого розподілу бюджетних ресурсів та дотримання визначених законодавством принципів збалансованості і самостійності бюджетів, підвищення ефективності використання бюджетних коштів, а також створення дієвих стимулів розширення і мобілізації належних бюджету доходів[33,c.107].