Поль Отле і документаційна наука

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Ноября 2014 в 20:51, курсовая работа

Описание работы

Становлення документознавства як самостійного напрямку наукової діяльності відбувалося на початку ХХ століття. Його засновником став відомий бельгійський вчений Поль Отле. Він запропонував назвати нову науку що вивчатиме документаційну діяльність бібліологією або документологією, що було б пов`язано з ототожненням книги та документа. Предметом нової науки стали процеси, пов`язані з пошуком, збирання, систематизацією і поданням в користуванні різних видів документів. І хоча остаточне формування відбулося в ХХ столітті, йому передувала величезна наукова робота, викликана необхідністю вивчення такого важливого елементу людського життя як документування.

Файлы: 1 файл

курсова.docx

— 86.21 Кб (Скачать файл)

Єдність полягає в тому, щоб всю Документацію уявляти собі як одну сукупність і постійно прагнути до того, щоб до цього повертати все, що мало б тенденцію від цього віддалятися. Універсальність (Повнота) Запропонована загальна організація охоплює різні види документів, зборів і органів у наступні чотири етапи: 1. Універсальний прототип (ідеальний). Наукове мислення, з'єднане з винахідництвом, установлює в ідеалі, теоретично бажаний стан організації в сукупності й вроздріб. Воно створює для кожної частини Універсальний Прототип, що має чисто ідеальний характер, постійно здатний до розвитку й перегляду. 2. Стандарти: за згодою встановлюють єдині стандарти для всіх типів документів, зборів і органів. Вони оформляються як рекомендації, правила й угоди. 3. Документи, колекції й органи універсального типу дотримуються стандартів, що встановлені та застосовуються у всіх частинах або, Універсальної Мережі. Ці колекції повинні б бути позначені систематичною номенклатурою з міжнародними термінами ( латинською мовою). Editio Universalis, Bibliographia Universalis, Bibliotheca Universalis. Atlas Universalis. Projectio Universalis. Encyclopedia Universalis. Museum Universale.

4. Центральні колекції  й органи, а також сукупності, утворені за згодою під 

керуванням центральних органів, утворять кооперацію. Розширюваність (правило). Універсальні методи і особливі застосування А. Установлені методи розширювані. Вони можуть бути розвинені в різному ступені, але починаючи з вищого ступеня, тобто з максимуму зрозумілості й складності. Кожний елемент методу й організації припускає градацію ступенів, від найбільш простої до найбільш складної (дуже мала, мала, середня, досить більша, дуже більша) за принципом «та, котра здатна на більше, може й менше». Методи, призначені для універсальної документації, не виявляться, таким чином, непридатні для особливі документації.

Б. Застосування цих загальних принципів дозволяє зробити наступні спостереження: 1. Докладні правила каталогізації, які важливі для опису рідких

видань, наприклад, інкунабул, наприклад, можуть бути скорочені до двох ліній і навіть однієї лінії. 2. Класифікація може бути спрощена до того, щоб користуватися тільки 1, 2 або 3 розподілами, деякими загальними визначниками (мови, наприклад) або не використовувати їх зовсім, або тільки або навіть десятковий знак. 3. Матеріальна форма каталогу може бути картковою, з карток брістольського картону або скороченою, якщо це необхідно, у вигляді друкованого або рукописного каталогу тому. 4. Книги й статті будуть аналізуватися, і для цієї мети є правила, але має бути втримуватися від будь-яких аналітичних зауважень, від переказу втримування або критики. Зможе застосовуватися повна система копіювання й посилань, або вони будуть обмежені найбільш істотними. 5. В організації бібліотеки й зборів самих документів можна буде розташовувати одиниці зберігання в точній відповідності із класифікацією, а при багаторазових посиланнях вставляти на їхнє місце картонні заступники в такій кількості, в якому ці посилання є в каталозі; навіть більшу енциклопедичну бібліотеку можна буде розділити на частині, що відповідають головним розподілам класифікації, таким чином, щоб наблизити самих працівників до видань і дати їм вільний доступ до полиць.

Але можна застосувати принцип систематичної класифікації по полицях тільки в читальному залі й тим самим дати вільний доступ до полиць, у той час як у книгосховище застосувати розміщення в порядку надходження видань; тоді вимогою на їхнє одержання зі сховища був би порядковий номер інвентарного

списку з неодмінним обліком, якщо буде потреба, різних фондів, утворених колись.

В. Так універсальні методи утворять як би загальний резервуар. Кожному органу буде належати право самому визначати ступінь, у якій він їх буде застосовувати й поширення, що він вважає потрібним їм дати. Посібник з Методів буде доповнено письмовими інструкціями, розробленими в кожній установі, і в них будуть включені рішення, прийняті при використанні цього підручника.

Г. Принцип методу розширення припускає кілька переваг: 1. Робота, пророблена один раз, у який би те не було елементарного ступеня, буде придатна для використання в будь-якій наступній роботі. Знаючи точно, куди йдеш, можна починати з будь-якого кінця, маючи можливість у будь-який час робити краще й повніше, протистояти росту або надмірності зборів відповідно до нових вимог. 2. Ті, хто повинен організовувати більші масиви документів (бібліотека, каталог, архіви, служби й все, з ними пов'язане) почувають себе в робочому єднанні з усіма тими, хто в усьому світі застосовує подібні методи, здатними як вони розвивати й вдосконалити методи й станції універсальної мережі й бути активно пов'язаними із центром Універсальної Документації. 3. Для тих, хто повинен користуватися цими зборами документів і прибігати до послуг Бібліотек і Установам документації, це вигідно, оскільки вони повинні знати тільки один метод, загальний, синтетичний, єдиний, незважаючи на ступінь їхнього розвитку; це дозволяє виграти час і більш ґрунтовно використовувати документальні ресурси цих установ. 4. Стає все більше можливим встановлення співробітництва в здійсненні деяких робіт і послуг. Прогрес дійшов до концепції Єдності Документації, що відповідає Єдності Знань: завдяки Думці всі Бібліотеки, всі Архіви, всі Музеї, всі документаційні Бюро світу становлять ідеальні галузі єдиної великої Універсальної Організації, всі добутки якої перебувають у розпорядженні всіх шляхом безкоштовного читання, перегляду, консультації, видачі, копіювання або обміну. «Ut omnes uniti sint». Тут у центрі загальної проблеми теперішнього часу й також всіх часів виявляюється індивід і суспільство, егоїзм і альтруїзм. Чи має людина перевагу у вищих формах соціальності (солідарність, братерство); чи здатне піднятися до них свідомим, раціональним, керівним, постійним зусиллям? Безсумнівно, це зусилля виправдовується тільки, якщо є обмін, взаємність, взаємодопомога. Але треба ж починати й усвідомлювати, що завершальний цикл розширення, універсальності й всемирности не зруйнує сфер індивіда, суспільних інститутів, нації, але, навпроти, очистить їх від того егоїзму, що заважає самому їхньому розвитку.

Раціоналізація, нормалізація, стандартизація

А. Правила, яким треба випливати при стандартизації документації, не

могли б бути довільними. Вони повинні бути координованими не тільки між

собою, але й з усіма іншими стандартами й, головним чином, зі способами

найбільш відвернених дій, тому що вони найбільш природні або відповідають

суспільній практиці.

Б. Природні рухи засновані на переважному вживанні правої руки. Всі

активні жести, всі ті, які вимагають справедливості, чинності, милосердя,

зроблені правою рукою.

Адже рух правої руки визначається положенням великого пальця, що,

накладаючись на інші пальці, робить із руки інструмент хапання, здатний

тримати знаряддя, посуд і легко з ними управлятися. Це визначило положення

пера й напрямок листа, що у країн Заходу йде універсально ліворуч праворуч і

зверху долілиць.

Права сторона визначає почесне місце. (Це місце визначене вже Євангелієм: Христос сидить по праву руку Батька). Це можна виправдати легкістю приходити на допомогу тому, кого хочуть відзначити. На ходу пропускають інших праворуч, так, як, якщо йдуть назустріч, легше привітати їхнім капелюхом, подати руку.

В. У документації природно найбільше додержуватися звичаїв книги й книжкової сторінки. Цей веде до чотирьох напрямків або головних підстав: 1) Ліворуч праворуч (напрямок листа й читання); 2) Регулярне повернення в початок нового рядка, потім сторінки, замість проходження лінії й довжини паперу; 3) Нижній лівий кут - підстава всіх вирівнювань. Цей кут завжди визначений, яким би не був розмір.

Звідси наступні додатки:

1. Книги розміщаються  на полках ліворуч 

праворуч, зверху долілиць, відновляючись після кожної полиці й після кожного прольоту. 2. Картки в картотеках розташовуються попереду назад; хронологічний порядок карток так само йде попереду назад; ящики розташовані зверху долілиць і рядами, відмінними від одного ящика. 3. У досьє, старі листи розташовуються першими. 4. У файлах і клясерах роздільники містяться перед документами а не за ними; виступаючі кінці стрічечок і виїмки (для швидкого орієнтування) розташовані ліворуч праворуч і в точному порядку підпорядкування

Кооперація. Співробітництво

А. При виконанні роботи людина може мати двоє відносин: ізоляції або кооперації. Не можна створити ніякий добуток просто по команді, даної предметам, треба, щоб робота здійснювалася послідовно. Можливо, що людина

здійснить послідовність необхідних операцій розподілом, введеним у свою власну роботу, але можливо також, що по різних мотивах у розподіл завдань будуть включені інші люди. Це переважно акт соціалізації. Мотиви можуть бути примусом, обміном вартості або незацікавленим актом, як з погляду іншої особи, так і виходячи з роботи, яку треба виконувати.

Б. Коли відносини стали міжнародними, вони привели до міжнародного співробітництва. Відтепер важливо припускати й обговорювати питання документації також під універсальним і світовим кутом зору.

В. Тут ставиться питання обов'язковості або волі кооперації. Чи всіма можливими треба способами його здійснювати, коли необхідний мінімум у будь-яких областях? Приклад Радіо типовий. СРСР діє там по-своєму, він не сприяє світовій організації хвиль; він створює власні частоти хвиль у всій системі, здійснюваної іншими країнами.

Г. У методах, на яких засноване співробітництво, є п'ять етапів: 1. Вони починаються з теоретичної ідеї; 2. Потім вони застосовуються індивідуально; 3.

Потім вони є предметом рекомендацій; 4. В остаточному підсумку, стають правилами; 5. Можна передбачати момент, коли закони, а також угоди й міжнародних договорів, укладені між керівництвом, зроблять обов'язковими деякого правила, без яких фундаментальні роботи не можуть тривати.

Публічність добутків і наукових праць

Ця публічність є основою всього того, чим є саме видання книги, що визначається самим словом «публікація». Є розходження між можливістю знати факти й зусиллями, що вживаються для знайомства з ними дійсно дуже великої кількості людей. Наука, техніка, промисловість, ведення суспільних справ повинні поступово переходити від стану таємності до стану гласності. Гласність вже існує для законів, патентів, цивільного кодексу, актів громадянського стану, адміністративних повідомлень, таких, як статистика. Численні види робіт, які чекають своєї черги знайти гласність, будуть змушені здійснити їхню реєстрацію в спеціальні бюро, де кожний зможе одержувати необхідні копії (експедиція).

Регулярність зусиль. Етапи

Існує більша різниця між створенням будь-якої справи з потужними ресурсами ідей, людей, грошей і необхідністю організації, що з'єднала б існуючі елементи, що мають власні засоби існування й керування. Можна одержати все примусом у першому випадку; треба очікувати всього від доброї волі в другому випадку. У цьому випадку разюча аналогія між науковою організацією й науковим синтезом. Це постійно й спонтанно відбувається в житті, в основному з особливих аналітичних результатів і з їхнім завершенням у загальних директивах і принципах, сформульованих розумами синтезаторів. Цей синтез відбувається, так сказати, всередині нього самого. Книга, яку треба організовувати, - вживаючи реальність, і її органи функціонують подібно всім соціальним органам, частиною спонтанно, частиною обдумано, розважливо, обумовлено. Тіло Документації (Corpus documentarium) дає основу й носій бібліологічному втримуванню (Materia bibliologica), що ріднить його з наукою,

мистецтвом, літературою, технікою й будь-якою діяльністю, важливо тільки не

руйнувати того, в чому провадять заміну, реформувати тільки в загальних рамках, вміти розрізняти тактовно й тонко те, що треба залишати в житті й те, що треба, навпроти, поміщати в логічну й природну рамку. У результаті, вся встановлювана й обумовлена реорганізація повинна відбуватися по етапах, обумовленим обставинами.

 

2.5.  Бібліологічний синтез. Майбутнє та прогноз книги

Проблеми документації. Найближчі проблеми

Є проблеми старі й проблеми нові. Проблеми Бібліотек і Зборів книг, а також Бібліографії й Каталографії вирішені теоретично. Методи й організація були встановлені; тільки їхнє застосування спізнюється.

Нових проблем, які привертають увагу, три: 1. Як публікувати книги й документи, що відповідають вимогам оптимальної документації. 2. Як з випущених книг робити книги більше загального втримування, трактати й енциклопедії, розширюючи їхню концепцію до стану універсальної для кожної

науки книги, енциклопедії в обновлюваних синтетичних і аналітичних таблицях, здійсненої в досьє-клясерах, складання яких доручено спеціальному для кожної галузі органу, залежному від асоціації або міжнародного конгресу. 3. Як організувати систематичне й узагальнене читання або використання книг і

документів.

Майбутнє й прогноз книги. Фази розвитку

Еволюція Документації розвивається в шість етапів. На першій стадії Людина сприймає Реальність Світу своїми органами почуттів. Безпосереднє, інтуїтивне, спонтанне й необдумане знання. На другій стадії він обмірковує Реальність і акумулює досвід, узагальнюючи, інтерпретуючи, він створює нове про неї подання. На третій стадії він вводить Документ, що реєструє те, що сприйняли його органи почуттів і те, що створила думка. На четвертій стадії він створює науковий інструментарій, і Реальність починає тоді здаватися збільшеною, деталізованою. Інший Світ послідовно виявляє всі свої розміри. На п'ятій стадії Документ втручається знову, щоб безпосередньо зареєструвати результат, отриманий за допомогою інструментів. Документи й інструменти тоді настільки об'єднані, що не є більше двох відмінних предметів, але єдиний - Документ-Інструмент. На шостій стадії, на якій всі почуття найбільшою мірою розвиваються, а інструментарій, що реєструє, установлений для кожного з них, коли нові почуття виходять із первісної однорідності й спеціалізуються, у той час як розум удосконалює концепцію, у цих умовах передбачається Гіпер-Інтелект. «Почуття - Сприйняття - Документ» - предмети, поняття суцільні. Візуальні документи й звукові документи доповнюються іншими документами - тактильними, смаковими та іншими. На цій стадії також «непочуттєве», невідчутне стане чутливим і видимим конкретним посередником інструмента документа. У свою чергу, ірраціональне, все те, що непередавано й чим зневажили, і що через це повстає й хвилюється, як це трапляється в наші дні, ірраціональне знайде своє «вираження» поки ще не відомими шляхами. І це буде дійсно стадія Гіпер-Документації.

Информация о работе Поль Отле і документаційна наука