Поль Отле і документаційна наука

Документацію як науку Отле вважав спорідненою бібліотекознавству, бібліографії (бібліографознавству), педагогіці. Останній - тому, що документаційна робота пов'язує виробника документа із споживачем; використання документа формує світогляд подібно школі, сприяє самоосвіті. Документацію Отле вважав відгалуженням науки про організацію розумової праці, або кажучи ширше, науки про організацію знання. У кінцевому результаті документацію П. Отле визначив як «книго-архіво-музеє- знавство». 

П. Отле вів велику термінологічну роботу. Йому довелося ввести цілий ряд неологізмів, багато з яких згодом були забуті, і зараз їх наново винаходять, повторюючи шлях, яким сто років тому вчений вже пройшов.

Він увів, наприклад, поняття «документові машини», перерахувавши десятки різних пристроїв, призначених для фіксування інформації на матеріальних носіях. Якщо б існував у 1920-ті рр. комп'ютер, Отле, безумовно, відніс би його до класу документових машин.

П. Отле розробив основні принципи створеної їм науки. Такими принципами він вважав:

• універсальність (охоплення всіх видів документів «від книги до незначної вирізки незалежно від змісту»);
• координацію (кожен документ розглядається як фрагмент єдиної «Книги Науки і Думки», елемент сукупного фонду Всесвітньої бібліотеки);
• кооперацію (шість ступенів взаємодії, що зв'язують всіх, хто має справу з якими б те ні було документами, в єдиний національний центр документації, найбільш бажане місце якого - при національних бібліотеках. Всі ці центри утворюють Міжнародний союз документації, який безперешкодно надає в міжнародному масштабі будь-який документ будь-якому охочому. Неважко побачити, що основні інформаційні програми ЮНЕСКО являють собою втілення цього принципу);
• уніфікацію всіх робіт, пов'язаних з виробництвом, обробкою, розсилкою й зберіганням документа.

Реалізація останнього принципу дозволила ввести міжнародні стандарти на формати паперу, поштових і каталожних карток, склад і розташування елементів титульного аркуша, змісту, транскрипції, таблиць і малюнків, пагінацію, рубрикацію, каталогізацію і багато іншого. УДК була зведена в ранг фундаменту документації як науки про документ.

Популярна нині концепція національної електронної бібліотеки базується на тих самих принципах і є логічним наслідком їх реалізації на сучасній технічній основі.

Думки про необхідність створити міжнародні галузеві центри документації витали в повітрі ще на початку минулого століття. Так, у 1905 р. на міжнародному конгресі із всесвітнього економічного розвитку було висловлено побажання організувати світову документацію з економіки, промисловості, комерції, юриспруденції і соціології. На міжнародних конгресах з фотографії (Марсель, 1906), із дешевого житла (1906), на Амстердамській виставці адміністративних робіт були прийняті такі ж рішення. На Міжнародному історичному конгресі (1908) була утворена навіть секція документації. Секція бібліографії та документації засідала на III Міжнародному конгресі ботаніки (1910). У 1908 р. на IX Географічному конгресі в Женеві було визнано за доцільне видати весь географічний репертуар і організувати бюро географічних консультацій. Конгрес 136 міжнародних асоціацій (1910) вирішив створити при Міжнародному бібліографічному інституті Міжнародне бюро адміністративної документації. II Міжнародний конгрес адміністративних наук та Міжнародний бібліографічний конгрес (Париж, 1923) постановили створити Міжнародний інститут документації. У 1925 р. Перший міжнародний конгрес технічної преси звернувся до Міжнародного бібліографічного інституту з проханням про створення міжнародного центру документації.

Це був золотий період у розвитку Міжнародного бібліографічного інституту - дітища П. Отле. Його діяльністю зацікавилася навіть Ліга Націй, з 1924 р. він отримав статус Виконавчого органу міжнародного союзу документації.

Отле чуйно відгукувався на технічний прогрес у засобах документаризації. Він вважав, що бібліологи повинні створювати нові форми книги, які збережуть її колишню сутність, але будуть зручнішими в користуванні і зможуть мати різне конструктивне виконання в залежності від цілей звернення до них. В 1906 р. він зацікавився проблемою створення мікрофотокниги і разом з винахідником цього способу фіксування друкованого тексту Робертом Ґолдшмідтом написав статтю «Про нову форму книги: мікрофотографічна книга». Він сконструював апарат «Бібліофот» (удосконалив його Р. Ґолдшмідт) і зробив про нього доповідь на Міжнародному бібліографічному конгресі (Брюссель, 1910). Продовжуючи цей напрям, в 1925 р. ці двоє вчених опублікували ще одну статтю, в якій підкреслювалася роль мікрофільмів для збереження друкованого тексту, розвитку каталогізації та бібліографії. Отле обґрунтовував тезу, що мікрокопіювання прискорить створення всесвітньої мережі центрів документації. У 1906 р. разом з Р. Ґолдшмидтом він запропонував формат стандартної мікрофіші (розміром з поштову листівку). У 1924 р. вони описують компактну пересувну бібліотеку мікрофільмів, за обсягом інформації еквівалентну фонду книжок, розміщеному на полиці довжиною 468 метрів.

Отле не тільки вірно оцінив значення мікрорепродуцирування та аудіовізуальних документів, він передбачив появу комп'ютерів і Глобальної інформаційної мережі. У цьому відношенні він проявив себе провидцем, чиї передбачення втілилися в реальність. В одній з останніх, підсумкових своїх монографій під назвою «Світ» (1935) він прогнозував: «Всі предмети Всесвіту і людини будуть реєструватися здалеку, як тільки вони будуть створені. Тим самим буде створено рухомий образ світу - його пам'ять, його справжня копія. Будь-яка людина зможе прочитати здалеку спроектоване на її особистий екран уривок, розширений або обмежений до необхідного предмета. Тим самим, сидячи в кріслі, будь-хто зможе споглядати весь світ або окремі його частини» . 

П. Отле правильно вловив виняткову роль бібліотек у справі збору, систематизації і зберігання документів. Він визначив стратегічну ініціативу бібліотек та бібліографічних центрів у справі всесвітньої реєстрації всіх документів. Недарма створена ним установа називалася Міжнародним бібліографічним інститутом. Розуміючи грандіозність поставленого завдання із збору і реєстрації всіх документів у всесвітньому масштабі, П. Отле виступив з ініціативою створення розподіленої по всьому світу мережі документарних інститутів. 

Поль Отле випередив свій час на ціле століття. Його ідея створення глобальної бібліотеки, висунута наприкінці XIX ст. практично почала реалізовуватися лише в кінці XX ст., в його часи для цього не було технічних можливостей. Але теоретичне обґрунтування того, що сьогодні розуміється під електронною бібліотекою, було блискуче виконано Отле. Саме він показав спорідненість всіх документарних систем суспільства. Саме йому належить думка про необхідність інтегрувати всі документні ресурси суспільства. Йому ж належить заслуга розробки Універсальної десяткової класифікації, яка знайшла широке визнання в усьому книговидавничому, бібліотечному та бібліографічному світі. 

Ідея класифікувати всі знання, накопичені і накопичувані людством, за простою, зручною схемою - шляхом їхнього формального поділу на 10 класів - запропонована бостонським бібліотекарем Шертлефом (США,1856) і розвинена іншим американським вченим - Дьюї (Десяткова класифікація Дьюї, скорочено ДКД). Усередині кожного класу виділяють 10 підкласів, кожен з яких, у свою чергу, ділиться на 10 розрядів, і так далі - аж до такого ступеня, який дозволяє з максимальним наближенням зашифрувати будь-який зміст цифровим кодом.

Ініціаторами та лідерами подальшого удосконалення системи були П. Отле і А. Лафонтен. До основної таблиці згодом були додані таблиці визначників – географічні, хронологічні, авторських знаків, предметних рубрик та інші. Ускладнилися правила співвідношення багатовимірних понять, - у такому співвіднесенні виникає потреба при індексуванні творів з багатоаспектним змістом. Так з'явилася Універсальна десяткова класифікація (УДК), яка виявилася дуже зручною в практичному застосуванні. 

Поль Отле - провісник ідеї депонування наукових рукописів. Важливі в науковому відношенні матеріали, які, однак, представляли інтерес лише для вузького кола фахівців, він пропонував розсилати в центральні бюро по кілька примірників у рукописному вигляді. Бюро доводили б ці рукописи до зацікавлених адресатів. При цьому їм ставилося в обов'язок проводити експертизу одержуваних рукописів на новизну, точність і повторюваність інформації. Мета цього заходу бачилася в тому ж, у чому вона бачиться і зараз: у скороченні інформаційного шуму при одночасному збереженні цінної інформації і її доставці дійсно зацікавленим в ній споживачам.

Ним же передбачена форма інформаційних листків - цих основних видів фактографічної документації, широко поширених в органах НТІ в 1960-1970-ті рр. Ще в 1901 р. Отле описував «відривний журнал», що видавався на автономних картках або відривних листках, щоб їх можна було включати у відповідні досьє. В 1906 р. ним було випущено карткове видання покажчика бельгійських журналів. У 1901-му та наступних роках у Бельгії випускався ряд інших видань у запропонованій Полем Отле формі.

Добре знаючи роботу десятків міжнародних організацій аж до самої широкої - Ліги Націй - включно, Отле прийшов до висновку, що єдиною надією на мир у всьому світі, на гармонійний розвиток людства залишається всесвітнє упорядкування документації. У монографії «Світ» П. Отле стверджував: «Оскільки світ йде зараз шляхом гіперсепаратизму, скоро лише одна документація буде встановлювати постійні і благотворні зв'язки між людьми»3.

За це і подібні висловлювання критики називали Отле утопістом, фантастом тощо. Втім, спочатку глузуванням піддавалася і розроблена ним УДК, і багато інших починань, що виправдали себе пізніше. 

Отле ще в 1905 р. поставив питання про створення всесвітньої інформаційної служби. За матеріалами його великої доповіді на Міжнародному конгресі з всесвітнього економічного розвитку (під головуванням бельгійського короля) було прийнято резолюцію, першим пунктом якої значилося: «У бібліотеках з їхніми зібраннями публікацій і музеях з їхніми колекціями різних предметів необхідно організовувати інформаційні служби, які повинні виступати в ролі посередників між суспільством і документами, надаючи за письмовим чи усним запитом всім зацікавленим особам інформацію щодо спеціальних питань...» . Бельгійський уряд закликався до створення Служби інформації для наукових та навчальних інститутів Бельгії.

Найголовнішим для П. Отле був план створення Документарного союзу урядів. Він детально розробляв цей план протягом всього свого життя. Першим кроком мала стати «Гора мистецтв» («Mont des Arts»). За цим проектом у певному місці, в безпосередній близькості один від одного треба було зосередити Королівську бібліотеку, архіви, музеї та інші освітні і культурні заклади, що знаходяться під егідою міністерств внутрішніх справ і народної освіти. Згодом Гора мистецтв стане науковим, освітнім і культурним центром усього світу, поступово перетворившись на світову документарну службу, здатну надавати будь-який документ будь-якому бажаючому.

Описувати всі документи слід у Світовому бібліографічному репертуарі, систематизованому за УДК. Передбачалися збирання та зберігання документів, представлених у картковій формі (Отле розробив і ввів стандарт таких карток) в одній велетенській «документарній енциклопедії», в якій будуть систематизовані – природно, за УДК - і багатоаспектно пов'язані між собою всі фрагменти світового знання. Ця ідея - провісниця сучасних гіпертекстових систем. Отле знову виступив у ролі провісника. В енциклопедії, на його думку, слід синтезувати результати діяльності всіх інститутів документальних комунікацій - бібліотечних, бібліографічних, архівних, книготоргових, діловодних. Неважко побачити в цьому прообраз сучасних національних електронних бібліотек, які теж являють собою симбіоз перерахованих соціальних інститутів.

Для того щоб всі вони працювали злагоджено, вони повинні спиратися на загальну теорію, яку Отле називав книгоархівомузеєзнавством.

Місце своїй енциклопедії П. Отле визначив в певній універсальній всесвітній бібліотеці, яка стане університетом письмового слова, архівіумом людства. Бібліотека буде органічно поєднуватися з науково-технічним бюро, об'єктом діяльності якого є не документи, а інформація. Отле спеціально обумовлював, що бібліотека і бюро - аж ніяк не конкуруючі організації. Навпаки, в майбутньому вони складуть єдину, інтегровану службу. На його думку, функції бібліотек розширяться і вони надаватимуть користувачам безпосередньо саму інформацію. В цьому полягала наукова помилка Отле.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ПОЛЬ ОТЛЕ «ТРАКТАТ ПРО ДОКУМЕН-ТАЦІЮ»

2.1. Цілі і структура документації, операції та методи роботи з документами

Цілі

Цілі Документації полягають у тому, щоб зуміти запропонувати документовані відповіді на запити з будь-якого предмету в будь-якій галузі знань: 1) універсальні за змістом; 2) точні й достовірні; 3) повні; 4) оперативні; 5) відображаючи останні дані 6) доступні; 7) заздалегідь зібрані й готові до передачі; 8) надані найбільшій кількісті людства.

 Операції

Документ є об'єктом циклу операцій, що здійснюють найбільш повний поділ праці й найбільш широке використання його результатів. Спочатку документ з'являється в оригіналі, або прототипі. Потім його розмножують і розсилають тим, кому він адресований. Потім він включається в колекції, або сукупності, у яких він не втрачає своєї індивідуальності. Крім того, він повинен стати предметом додаткової роботи, спрямованої на те, щоб його оцінити й визначити, щоб приєднати окремі дані з нього до вже існуючих даних у загальній системі знань; в остаточному підсумку, щоб його використовувати. Подальший, можливий, але не обов'язковий етап - руйнування документа, супроводжуване запобіжними заходами.

 Методи

Вони містять: 1) систематичне збирання самих документів; 2) класифікацію, що пропонує загальні рамки всім відділам, під індексами якої фігурує будь-яка тема, здатна викликати інтерес; 3) систему опису й систему вертикальної класифікації на картках і аркушах; 4) систему досьє, розташовану у вертикальні клясери, і утворюючу організовану сукупність; 5) розміщення каталожних карток, розмножених і сильно деталізованих з метою згадати документи в різних розділах класифікації, до яких вони відносяться; 6) механічне устаткування й хімічні процеси для захисту, розташування, відтворення, розмноження, відбору, класифікації, транспортування документів.