Поль Отле і документаційна наука

 

 

Міністерство освіти і науки України

Національний Транспортний Університет

Факультет транспортних та інформаційних технологій

Кафедра філософії та педагогіки

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Документознавство»

на тему: «Поль Отле і документаційна наука »

Студентки І курсу 1 групи

напряму підготовки: 6.020105

«Документознавство та інформаційна діяльність"

Лоза В.А.

Керівник ст. викладач Ткаченко В.В.

 

Національна шкала _________

Кількість балів: ________

Оцінка: ECTS __________

 

                 Члени комісії 

                        ____________  _________________________

                             (підпис)             (прізвище та ініціали)

                         ____________  _________________________

                             (підпис)             (прізвище та ініціали)

                          ____________  _________________________

                             (підпис)             (прізвище та ініціали)

 

Київ – 2014

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Становлення документознавства як самостійного напрямку наукової діяльності відбувалося на початку ХХ століття. Його засновником став відомий бельгійський вчений Поль Отле. Він запропонував назвати нову науку що вивчатиме документаційну діяльність бібліологією або документологією, що було б пов`язано з ототожненням книги та документа. Предметом нової науки стали процеси, пов`язані з пошуком, збирання, систематизацією і поданням в користуванні різних видів документів. І хоча остаточне формування відбулося в ХХ столітті, йому передувала величезна наукова робота, викликана необхідністю вивчення такого важливого елементу людського життя як документування. 

Перед тим як перейти до більш детального вивчення питання становлення документознавства, слід висвітлити й ті умови, що передували його виникненню. З далеких часів дійшли до нас різні види документів за допомогою яких можна дослідити історію розвитку суспільства в цілому, його окремих елементів або напрямків розвитку. Необхідність у складанні документів виникла одночасно з появою писемності. Існує думка, що саме потреба у складанні різних документів і викликала появу писемності, як засіб збереження різного виду інформації (торгівельних, державних угод тощо).  
Поняття „документ” є центральним, фундаментальним в документознавстві. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що є об`єктами практичної діяльності зі створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, розповсюдження та використання документної інформації

в суспільстві. 

Документ – формалізоване, узагальнююче поняття, що характеризує матеріальний об`єкт, в якому на конкретному матеріальному носії за допомогою різних знакових систем при застосуванні різних способів документування закріплюється соціально важлива інформація для передачі її в просторі і часі. 

Поняття „документ” існує дуже давно і з точки зору гносеології нараховує вже кілька століть. Існує дуже багато визначень даного поняття. Слово „документ” (від лат. Documentum – взірець, доказ, свідоцтво) походить від дієслова „docere” – вчити, навчати. Корені цього слова походять від індоєвропейської прамови, де вона мало значення жесту простягнутої руки, пов`язаного з передачею, прийомом, або отриманням чого-небудь.  
За іншою версією, слово “dec”, походить від числа десять, що символізує кількість пальців у двох простягнутих долонях. Поступово корінь “dec” було замінено на “doc” в слові “doceo” – вчу, навчаю, від якого були утворені слова “doctor” – вчений, “doctrina” – вчення, “documentum” – той, що вчить, повчальний приклад. 

Поняття документу широко використовується в різних сферах суспільної діяльності. Майже в кожній галузі знання є одне або кілька своїх власних визначень даного поняття у відповідності до специфіки тих об`єктів, яким надається статус документу. Звідси й багатозначність (полісемічність) цього поняття, що ускладнює спілкування та взаєморозуміння між фахівцями документо-комунікаційної галузі. 

Систематизація, узагальнення різних значень, що включає поняття „документ”, класифікація його різних видів, стандартизація і уніфікація всіх процесів, що пов`язані з документуванням, вдосконалення методів та способів документування – ось далеко не повний перелік завдань теоретичного і практичного документознавства на сучасному етапі.

Предметом дослідження є внесок П. Отле в документаційну науку.

Мета дослідження – докладніше вивчити біографію П. Отле та його науковий внесок в документознавство та дослідити його наукову працю «Трактат про документацію».

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПОЛЬ ОТЛЕ – ОСНОВОПОЛОЖНИК ДОКУМЕНТА ЦІЙНОЇ НАУКИ

1. Біографія Поля Отле

Поль Марія Гіслен Отле, бельгієць, народився в Брюсселі 23 серпня 1868р. в дуже багатій родині. Його батько був членом бельгійського парламенту, великим бізнесменом-мільйонером, який зробив свій статок на продажі трамваїв по всьому світу. По лінії матері, яку він втратив в дитячому віці, Поль виявився пов'язаним із сімейством Верхарнів, з якого вийшов найбільший бельгійський поет Еміль Верхарн.

В юнацькому віці Поль вирішив стати адвокатом, вступивши в Лувенський університет. Цікаво, що під час канікул він у пошуках екзотики неодноразово відвідував Росію. Після довгих роздумів Отле, однак, відмовився увійти до спільноти юристів - еліту суспільства. У 15 років у нього виявилася схильність до створення документів (щоденників, описів ботанічних і географічних зразків, виписок з книжок тощо) та їхнього класифікування. Він поїхав у Париж, почавши вивчати філософію позитивізму. Суспільство в цілому він сприймав як єдиний величезний організм, який можна організувати оптимально, базуючись на досить примітивних даних. Але спочатку треба було зібрати всі записані знання, класифікувати, а потім синтезувати їх. Отле почав створювати власні класифікації знання. Повернувшись до Бельгії, він закінчив Брюссельський університет, в 1890 р. став доктором права і почав все ж кар'єру бізнесмена і адвоката. Однак судова практика здалася йому тяжкою і сприймалася як духовне убозтво. Отле захопився ідеями філософа-позитивіста Герберта Спенсера, який прагнув створити «абсолютно єдину систему пізнання», яку і висловив у своїй «синтезуючій філософії». Його філософські ідеї дуже вплинули на світогляд П. Отле і поступово привели його до розуміння того, що всі відомості про універсальну систему знань здатна дати бібліографія.

На ґрунті такої концепції він зблизився з ще одним юристом за освітою і бібліографом за покликанням - Анрі Лафонтеном, який будучи на 15 років старше Отле, тим не менш на все життя став його другом і однодумцем. Лафонтен вже в 1891 р. керував секцією бібліографії Товариства соціально-політичних досліджень.

У 1892 р. з'являється перша з багатьох статей Отле з бібліографії. Тому в свідомості багатьох вчених він сприймається головним чином як бібліографознавець, щоправда, дещо своєрідний. Але це надто вузьке уявлення. Доля його ідей можна порівняти з долею ідей К. Е. Ціолковського: в суспільній свідомості Ціолковський - батько космонавтики, ідеолог ракетобудування, винахідник дирижабля - та тільки. Але насправді Ціолковський насамперед філософ космічного масштабу, а розрахунки ракети, штучного супутника Землі та інші винаходи – лише, з його точки зору, деякі засоби перевірки грандіозних філософських ідей.

Так і з Отле: створений ним (у співдружності з А. Лафонтеном) Міжнародний бібліографічний інститут, модернізація класифікації М. Дьюї, перетворення її на універсальну і світову та багато іншого - це лише окремі сходинки на шляху до впорядкування всього світового співтовариства. Вміючи мислити глобальними масштабами, Отле й ідеї висловлював відповідні. Ось деякі з них.

Під час Першої світової війни багато міжнародних організацій розмістили свої штаб-квартири в Брюсселі: з подачі П. Отле це місто зарекомендувало себе як міжнародний центр з найкращої сторони. Серед них був і Союз товариств за створення Ліги націй, активістом якого був Поль Отле. Коли Ліга була утворена (1919), вона в основному прийняла розроблену П. Отле (знову разом з А. Лафонтеном, майбутнім лауреатом Нобелівської премії миру) «Світову конституції Ліги Націй», «Світову хартію» та ряд інших документів міжнародного значення.

Вирішивши одну задачу, П. Отле тут же ставить наступну. У ряді публікацій («Інтелектуальне суспільство націй» - 1919, «Про створення міжнародного університету» - 1920 та ін.) і в особистому зверненні до керівників Ліги він обґрунтовує необхідність організації не тільки політичної Ліги Націй, а також інтелектуальної та економічної. На свій бік він залучив Союз товариств за створення Ліги націй та Міжнародну федерацію студентів. У 1922 р. при Лізі націй за пропозицією П. Отле був створений Міжнародний комітет з інтелектуального співробітництва. До його складу увійшли такі видатні вчені, як М. Склодовська-Кюрі, А. Ейнштейн, Г. Марфі.

Після припинення діяльності ліги Націй (1946) ідеї Отле були реалізовані вдруге у вигляді створення Організації Об'єднаних Націй (1946) та ЮНЕСКО - Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (1946). ЮНЕСКО не громадська, а міжурядова організація, і вона грає у світі головну цементуючу роль у забезпеченні взаємодії між собою бібліотек, архівів, органів інформації, музеїв та інших документально-комунікаційних інститутів світового співтовариства.

Інші ідеї П. Отле міжнародно-організаційного плану реалізуються - іноді частково, іноді у зміненому вигляді, до сьогодні, через багато десятиліть після їхнього висунення. Наприклад, його пропозиція ввести міжнародну грошову одиницю відноситься до 1926 р. а реалізована вона - поки тільки в масштабі Західної Європи з появою євро - через більш, ніж 70 років. Утілена в життя й ідея створення Міжнародного банку, висловлена в 1929 р. Такий довгий термін впровадження можна розглядати і як доказ надзвичайної далекоглядності Отле.

Бельгійський вчений пропонував зосередити в одному місці всі міжнародні асоціації, які координують виробництво і розповсюдження людських знань у всіх галузях. Цей центр, на його думку, має включити в себе всі світові документні фонди. Архітектурні форми будівлі повинні відображати і матеріалізовувати ідею самої установи. Всесвітній центр (він отримав найменування «Мунданеум») спочатку міг би розміститися в одному палаці, але з часом йому належало б розростися в екстериторіальне місто, в якому «кожна країна була б представлена своїм павільйоном, а кожна поважна міжнародна організація розміщувалася б в окремій будівлі». Статус міста бачився таким самим, як у Ватікана, Монако, Ліхтенштейна та інших міні-держав, чия незалежність визнається всіма. Отле почав планувати Світове місто, зумівши захопити цією ідеєю архітекторів зі світовою популярністю - Ле Корбюз’є та П. Жанре.

Ліга націй відкинула цю ідею в 1923 р. Незабаром Отле запропонував заснувати Мунданеум у Женеві. У 1928 р. він спільно з Ле Корбюз’є опублікував додаток до архітектурних креслень Світового міста. Але і на цей раз і Ліга націй і Американська бібліотечна асоціація ухилилися від прийняття позитивного рішення.

Сам П. Отле так підводив підсумки своєї діяльності: «Я розробив ідею [Міжнародного бібліографічного] інституту. Я створив його. Я визначив етапи його подальшого розвитку: Інститут бібліографії, Спілка міжнародних товариств, Музей, Всесвітній палац, Мунданеум, Всесвітнє місто».

На Міжнародному конгресі загальної документації (Париж, 1937) вчений закликав узагальнити і синтезувати всі документаційні органи і приступити до створення Всесвітньої мережі документації. Вона повинна забезпечувати доступ до інформації будь-якого роду будь-якій зацікавленій особі або колективу будь-якої країни.

Цю ідею гаряче підтримав видатний англійський письменник-фантаст Герберт Уеллс, який виступив на тому ж конгресі з концепцією створення світового мозку. До речі, П. Отле тісно контактував і з іншими відомими в бібліотечно-бібліографічному світі діячами - творцем Десяткової класифікації Мелвилом Дьюї, автором знаменитого закону розсіювання інформації Самюелем Бредфордом, найбільшим американським бібліотекознавцем широкого профілю Джессі Широй.

Із метою створення Всесвітньої мережі документації Міжнародний інститут документації був перетворений в існуючу донині Міжнародну федерацію з документації. Її центр був перенесений з Брюсселя до Гааги, і П. Отле поступово відійшов від участі в долі породженого ним дітища. Він переключився на написання трьох монографій, які  склали підсумок його життя.

Помер Поль Отле 10 грудня 1944 р. е Брюсселі у віці 76 років, переживши свого старшого друга Анрі Лафонтена на півтора року.

2. Наукова діяльність Поля Отле, його роль у становленні документаційної науки

  Заслуги П. Отле перед сучасною наукою незаперечні. Їх значення з плином часу зростає і роль П. Отле ще тільки належить оцінити належним чином. Ось лише найголовніші намічені ним напрямки, які з роками розробляються у всьому світі все активніше.

П. Отле затвердив широке розуміння терміна «документ». Він довів можливість застосовувати це поняття не лише в галузі адміністрування та діловодства; першим широко використовував його у бібліотечній справі, бібліографії, книжковій, архівній та музейній діяльності. Інформатики в 1960-ті рр. прийняли цей термін. За ними пішли бібліотекознавці і бібліографознавці, які теж (але з сімдесятирічним запізненням) визнали поняття «документ» своїм. Більш обережно, але в тому ж напрямі просуваються книгознавці і музеєзнавці.

До П. Отле не існувало загального поняття для всіх найменувань матеріальних джерел інформації. На таку роль претендувало поняття «книга» в  значенні будь-якого твору друку або рукописного твору. Отле визначив документ як усякий матеріальний пам'ятник, створений за допомогою графічних знаків. Зібрання документів П. Отле назвав «документацією» (1903), і це слово було для свого часу неологізмом. Згідно визначенню автора, документацію складають насамперед фонди бібліотек (оскільки слово фонд тоді ще не існувало, він оперував терміном бібліотека-книгосховище), потім фонди зображень – іконотека, нот – фототека, рукописів – манускриптотека, а також ідеограм (креслень, планів, карт, діаграм тощо), патентів, циркулярів, проспектів і. т.. д.. Другий рівень документації, згідно П. Отле, складають описи перерахованих видів документів, тобто бібліографія, іконографія, нотографія, манускриптографія.

Під документацією, згідно з поглядами П. Отле, розуміються:

• «ансамбль документів» всіх видів;
• наука організації документів у єдине ціле;
• сукупність дій із перетворення набору документів в єдине ціле.