Процедуры банкротства

   Інститут  банкрутства містить в собі групи  спеціальних норм — процедур банкрутства. Таких процедур чотири: розпорядження майном, санація, ліквідація та мирова угода.  
Будь-яка з процедур має свою специфіку та призначення. В трьох процедурах — санація, ліквідація та мирова угода передбачена можливість заміни власника без його волі. Фінансове оздоровлення боржника здійснюється в двох процедурах — санації та мирової угоди. Основними судовими процедурами є розпорядження майном, санація та ліквідація.

   Мирова  угода — це субсидіарна процедура  і вона виникає на всіх судових  процедурах. Процедурам санації та ліквідації передує розпорядження  майном.

   Інститут  банкрутства передбачає, в залежності від виду суб'єкта боржника, наявності майна, виду його діяльності, загальний, спеціальний або спрощений порядок провадження в справі про банкрутство. Загальний порядок передбачає використання стадії розпорядження майном з наступним переходом до процедур санації, ліквідації та мирової угоди [20]. 

   Спеціальний порядок застосовується у випадку  притягнення до участі по справі додаткових учасників, подовження строків санації, поєднання двох процедур (розпорядження  та санації) та ін. (ст. 42-50, 53 Закону). Спрощений  порядок застосовується при ліквідації боржника без попереднього використання процедури розпорядження майном (ст. 51, 52 Закону) - банкрутство боржника, який ліквідується власником та банкрутство  відсутнього боржника [2]. 

   Процедура банкрутства, яка виникає внаслідок  абсолютної неплатоспроможності боржника, зумовлює участь у провадженні в  справі великої кількості учасників: боржника, кредиторів, арбітражного керуючого, інших учасників. 

   Що стосується участі кредиторів, то вони в своїй  масі неоднорідні, через те що існує  спеціальна черговість задоволення  вимог кредиторів, яка викликає протиріччя між ними. Наявність різних інтересів  між кредиторами боржника викликає конфлікт між ними. Такий конфлікт вирішується за допомогою спеціальних  норм при проведенні процедур банкрутства. Так, при провадженні по справі про  банкрутство інтереси всіх кредиторів по справі представляє спеціальний  орган — збори (комітет) кредиторів. При цьому рішення приймається  більшістю голосів та оформлюється протоколом. Кредитори, що не згодні з  прийнятим рішенням, які не голосували або голосували "проти", зобов'язані  підкоритися більшості, навіть якщо це призводить до зменшення майнових вимог. Приватний інтерес підкоряється загальній меті — відновленню  платоспроможності боржника. В підсумку в процедурі банкрутства перебільшує  громадський інтерес, який спрямований  на розвиток господарюючого суб'єкта [19].

   Згідно  зі ст. 1 Закону, розпорядження майном боржника — це система заходів  щодо нагляду та контролю за управлінням  та розпорядженням майном боржника, з  метою забезпечення збереження та ефективного  використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового  становища.  
Розпорядження майном — це сама перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не застосовуються лише в випадках спрощеного порядку банкрутства (ст. 51, 52 Закону), у відношенні громадян-підприємців (ст. 48). 

   Задачі  процедури розпорядження полягають  в: збереженні майнових активів боржника; виявленні кредиторів; складанні  та затвердженні реєстру грошових вимог  кредиторів; проведенні перших загальних  зборів кредиторів; прийнятті рішення  про перехід на наступну стадію процедури  банкрутства.  
Процедура розпорядження майном — дуже важливий, складний етап у справі про банкрутство. Від того, як пройде розпорядження майном, буде залежати подальша доля боржника. Тут максимально ярко знаходить своє відображення принцип конфлікту інтересів. Іде узгодження думок, поглядів та інтересів всіх учасників справи [20]. 

   Процедура розпорядження вводиться при  порушенні справи про банкрутство  або на підготовчому засіданні (ст. 13 п. 1 Закону). Разом з тим, не виключається варіант введення такої процедури  у проміжку між вказаними етапами  суду, якщо це стає необхідністю збереження та ефективного використання майна  боржника. Наприклад, якщо суду стало  відомо про укладання боржником  угод на невигідних умовах (заниження  ціни, низької якості сировини і  т.д.), або боржник розпочав реалізовувати  основні засоби і т.д.  
Строк процедури розпорядження складає 6 місяців і може бути подовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майном або власника (органу, уповноваженого керувати майном (ст. 13 п. 7 Закону). 

   У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження  майном має більший строк. Так, у  відношенні фермерського господарства строк розпорядження не може перевищувати 15 місяців і може бути подовжено  на один рік (ст. 50 п. 6, 7 Закону). 

   З моменту  порушення справи про банкрутство  суд вводить мораторій на задоволення  майнових вимог кредиторів.  
Одним з інструментів, за допомогою якого відновлюється платоспроможність боржника, є мораторій на задоволення вимог кредиторів. 

   Мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання  боржником грошових зобов'язань  та зобов'язань по сплаті податків і  зборів (обов'язкових платежів), строк  виконання яких настав до дня введення мораторію, і зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання  цих зобов'язань і обов'язків  по сплаті податків та зборів (обов'язкових  платежів) (абз. 24 ст. 1 Закону) [2]. 

   Мораторій вводиться на задоволення всіх вимог  кредиторів, крім випадків, передбачених Законом (ст. 12 Закону) [2]. Це означає, що в період дії мораторію на задоволення  вимог кредиторів боржник не може сплатити за жодною з вимог будь-якого  кредитора. Також це означає, що жоден  з кредиторів не може в примусовому  порядку стягнути з боржника свій борг [20].

   Протягом  дії мораторію забороняється  стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення згідно з законодавством (пункт 4 ст. 12 Закону) [2].  
Таким чином, всі грошові зобов'язання та зобов'язання по сплаті податків та зборів, строк сплати (виконання) яких настав до дати порушення провадження по справі про банкрутство, протягом строку дії мораторію виконанню не підлягають і не можуть бути виконані в примусовому порядку. 

   Крім того, в період дії мораторію не нараховується  неустойка на зобов'язання боржника, що невиконані в строк.

   Протягом  дії мораторію на задоволення  вимог кредиторів не нараховуються  неустойка (штраф, пеня), другі фінансові (економічні санкції) за невиконання  або неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) (ст.12 Закону).  
Однак виключенням з правила є те, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не розповсюджується на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. Також мораторій не розповсюджується на задоволення вимог кредиторів, які виникли у зв'язку з зобов'язаннями боржника в процедурах розпорядження майном і санації (пункт 6 ст.12 Закону) [2].  
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться господарським судом одночасно з порушенням провадження по справі про банкрутство. Про введення мораторію суддя вказує в ухвалі, якою порушується провадження за справою (пункт 1 статті 11; пункт 4 ст. 12 Закону) [3]. 

   Дія мораторію  припиняється з дня припинення провадження  у справі про банкрутство, (пункт 7 ст. 12 Закону) [2]. 

   Сутність  мораторію полягає в зупиненні  виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня  введення мораторію, і зупиненню  заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань (ст. 1 Закону). 

   Це означає, що боржник не вправі самостійно виконувати грошові зобов'язання. Погашення  такої заборгованості можливо в  порядку, встановленому ст. 14 п. З  Закону. Для цього необхідна згода  кредиторів та погодження з розпорядником  майном, а виконання зобов'язань  боржником повинно здійснюватися  одночасно і пропорційно вимогам  всіх кредиторів, згідно реєстру. 

   Мораторій більше діє на користь боржника, ніж кредиторів. В процесі мораторію  накопичуються грошові кошти  у боржника. 

   Мораторій закінчується, коли припиняється провадження  по справі, і тільки тоді можуть бути пред'явлені неустойка (штраф, пеня) та збитки, які виникли до дня введення мораторію. На деякі види вимог кредиторів дія мораторію не розповсюджується. До них відносяться: заробітна плата, аліменти; відшкодування шкоди, завданої здоров'ю або життю громадян; авторська винагорода; вимога з поточної заборгованості (розпорядження та санація). 

   На жаль, в Законі не встановлено обов'язок суду щодо розсилки ухвали з вказанням  введення мораторію банкам, які обслуговують рахунки боржника, органу державної  виконавчої служби. Однак, на практиці суди здійснюють таку розсилку за власною  ініціативою, тому, що це сприяє ефективному  розгляду справи про банкрутство. 

   При отриманні  ухвали суду щодо порушення справи про банкрутство, банки і державна виконавча служба повинні, безумовно, зупинити виконавче провадження  з вимог, які підпадають під дію  мораторію. Якщо ж будь-який кредитор отримає задоволення за своєю  вимогою в порушенні мораторію, то боржник має право вимагати повернення безпідставно стягнутої  грошової суми. 

   Одна з  важливих задач суду полягає в  прийнятті заходів з забезпечення грошових вимог кредиторів. Неприйняття  таких заходів призводить до того, що боржник може передати своє майно  іншим особам і тоді процедура  банкрутства втрачає свій сенс. 

   Прийняття заходів по забезпеченню майнових вимог  кредиторів є правом господарського суду і воно реалізується за клопотанням  сторін, учасників по справі, або  за ініціативою суду. Виключення складає  банкрутство громадян-підприємців. Тут суд зобов'язаний одночасно  з прийняттям заяви про порушення  справи про банкрутство накласти арешт на майно громадянина-підприємця, за виключенням майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути направлено стягнення (ст. 48 Закону). 

   Після порушення  справи про банкрутство боржник  зобов'язаний надати до господарського суду і заявнику відзив на заяву  про порушення справи про банкрутство. Строк пред'явлення такого відзиву  не повинен перевищувати термін проведення підготовчого засідання. Відзив повинен  містити: заперечення боржника проти  вимог заявника; загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, в том  числі по заробітній платі робітників боржника, а також заборгованість по податках та зборах (обов'язковим  платежам); відомостей про наявність  у боржника майна, в том числі  і засобів, які знаходяться на його рахунках в банках або інших  фінансово-кредитних установах, почтові  адреси банків та інших фінансово-кредитних  установ.  
Відносно заперечень боржника, слід мати на увазі, що вони повинні стосуватися лише розміру грошових вимог заявника. Оскільки грошові вимоги заявника носять безспірний характер, то питання про їх правомірність повинно вирішуватися в позовному порядку. В даному випадку боржник повинен вказати в відзиві про звернення з позовом до суду про оскарження таких вимог (визнання такими, що не підлягають виконанню) і тоді господарський суд повинен зупинити провадження по справі про банкрутство в порядку ст. 79 ч. 1 ГПК.  
Відсутність відзиву боржника не перешкоджає розгляду справи про банкрутство. 

   Початок процедури  розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майном. Пропонувати  кандидатуру розпорядника майном можуть кредитори. 

   Права та обов'язки розпорядника майном закріплені в ст. 13 п. 8, 9 Закону. Розпорядник майном має  право: скликати збори кредиторів і  брати в них участь з правом дорадчого голосу; аналізувати фінансовий стан боржника; рекомендувати зборам кредиторів заходи з фінансового  оздоровлення боржника.  
До числа його обов'язків відноситься: розгляд спільно з посадовими особами боржника, копій заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника; повідомлення кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником; прийняття заходів по захисту майна боржника; скликання зборів кредиторів, а також надання господарському суду та комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансовий стан боржника; пропозиції про можливе поновлення платоспроможності боржника і т.д. 

   Публікація  в офіційному печатному органі об'яви  про порушення справи про банкрутство  означає, що процедура банкрутства  переходить на наступний етап —  виявлення кредиторів. На цьому етапі  відбувається відсіювання кредиторів і в першу чергу на вимушених  та забезпечених кредиторів. Сутність такого режиму полягає в тому, що після публікації всі кредитори, незалежно від настання строку виконання  зобов'язань, повинні в місячний строк звернутися до господарського суду з заявами про грошові  вимоги до боржника. Якщо кредитори  не звернулися за вказаний строк, то вони втрачають право на отримання  заборгованості в рамках справи про банкрутство. В силу пункту 5 ст. 31 Закону України вимоги кредиторів, заявлені після спливу строку, встановленого для їх пред'явлення, не розглядаються і вважаються погашеними. Встановлений в ст. 14 Закону місячний строк, є кінцевим і його сплив є припиненням у кредитора права на заборгованість (частина 5 ст. З 1 Закону). Тому кредитори повинні своєчасно звертатися до суду з належним чином оформленою заявою. 

   У зв'язку з застосуванням частини 5 ст. 31 Закону України на практиці може виникнути  ситуація, коли заборгованість дебітора за отримані від кредитора товари (роботи, послуги), грошові кошти, фінансовий кредит або позику і т.д. погашаються  без компенсації дебітором вартості відповідних матеріальних цінностей, нематеріальних активів або без  повернення відповідної суми коштів кредитору, який своєчасно не надав  до господарського суду письмову заяву  про грошові вимоги до боржника, а також підтверджуючі документи, відповідно до Закону, вже вважаються погашеними. Тому помилка кредитора  при визначенні розміру вимог  може коштувати йому втрати частини  вимог [20].