Процедуры банкротства

   За вимогою  кредиторів, у відношенні яких є  заперечення боржника, або коли суд  не згоден на включення до реєстру  не заперечених боржником вимог, виноситься окрема ухвала суду. В цій  ухвалі грошові вимоги вказаних кредиторів визнаються або відхиляються (повністю або частково) судом. Вимоги, визнані  боржником або господарським  судом, включаються розпорядником  майна до реєстру вимог кредиторів. Якщо боржник визнає лише частково грошові вимоги будь-якого кредитора, то розпорядник майна включає  до реєстру вимоги кредитора лише в цій частині, а спірна частина  повинна бути розглянута господарським  судом з винесенням окремої ухвали. 

   За результатами розгляду реєстру вимог кредиторів та вимог кредиторів, у відношенні яких були заперечення боржника, господарський  суд виносить ухвалу. Ухвалою за результатами попереднього засідання  суд затверджує реєстр вимог кредиторів. В реєстрі вимог кредиторів вміщуються відомості про кожного кредитора, розмірі його вимог за грошовими  зобов'язаннями або зобов'язаннями по сплаті податків та зборів (обов'язкових  платежів), черговість задоволення  кожної вимоги, окремо — розмір неустойки (штраф, пеня).Ухвала є підставою  для встановлення кількості голосів, які належать кожному кредитору  при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.Наступним кроком на шляху до засідання суду є проведення зборів кредиторів та створення комітету кредиторів.

   Перші загальні збори кредиторів повинні відбутися  не пізніше 3 місяців та 10 днів після  дати проведення підготовчого засідання  суду. Збори вважаються правомочними незалежно від кількості голосів  кредиторів, які беруть участь в  зборах, якщо всіх кредиторів письмово повідомили про час та місце проведення зборів. Збори кредиторів проводяться  за місцезнаходженням боржника [2].

   Кількість голосів визначається пропорційно  сумі вимог кредиторів, включених  до реєстру вимог кредиторів, кратній  тисячі гривень. 

   Оскільки  до реєстру включаються грошові  вимоги до боржника, а згідно ст.1 Закону до складу грошового зобов'язання неустойки (штрафи, пені), в том числі встановлені  рішеннями судів, не включаються, дані суми не враховуються при визначенні числа голосів кредиторів на зборах кредиторів. Крім того, по тим самим  підставам при визначенні кількості  голосів кредиторів на зборах (ко мітеті) кредиторів не враховуються зобов'язання, що виникли з завдання шкоди життю  та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, які витікають  з такої участі. Що стосується сум  штрафів, пені та фінансових (економічних) санкцій, в тому числі встановлених рішеннями судів, що витікають з  зобов'язань по сплаті податків, то вони також не враховуються при визначенні числа голосів кредиторів на зборах (комітеті) кредиторів з наступних  причин. Ст. 13 Закону України "Про  систему оподаткування" в якості видів податків та зборів (обов'язкових  платежів) визначені загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) і місцеві податки та збори (обов'язкові платежі), вичерпні переліки яких наведені відповідно в ст.ст. 14 та 15 цього Закону. Серед них не передбачено такий  вид податку або збору (обов'язкового платежу), як пеня, штраф або фінансові (економічні) санкції.  
Рішення питань про скорочення процедури розпорядження майном та переході до інших судових процедур належить комітету кредиторів (ст. 16 п. 8 Закону). 

   Заключним етапом процедури розпорядження  майном є засідання суду, яке є "межовим стовпом" для переходу до інших процедур. 

   На такому засіданні приймається рішення  про закінчення процедури розпорядження  майном і введення процедури санації  або відкриття ліквідаційної  процедури. Якщо до засідання суду була укладена мирова угода або погашено борг перед кредиторами, то провадження  по справі про банкрутство підлягає припиненню.  
Таким чином, процедура розпорядження майном боржника це - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Вона вводиться після порушення провадження по справі про банкрутство.

   3.2. Процедура санації  
Санація є системою заходів, що здійснюються під час провадження по справі про банкрутство з метою попередження визнання боржника банкрутом та його ліквідації, яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського положення боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів та капіталу і (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника (ст. 1 Закону). 

   Закон вміщує дві основні процедури, які за своєю сутністю відновлюють механізм платоспроможності. Це санація та мирова угода. Самою основною формою фінансового  оздоровлення боржника є санація. Вона можлива тоді, коли у боржника є  реальна можливість відновити свою платоспроможність.  
Тривалість процедури санації складає дванадцять місяців і 

   може бути подовжена не більш ніж на шість  місяців. Для містоутворюючих, особливо небезпечних підприємств Закон  допускає подовження строку санації  на 10 років при наявності клопотання органу місцевого самоврядування або  центрального органу виконавчої влади, які зобов'язалися за зобов'язаннями боржника (ст. 42, 43 Закону).  
Санація вводиться господарським судом за клопотанням комітету кредиторів і йде за процедурою розпорядження. Виключення складає процедура санації боржника його керівником (ст. 53 Закону). В цьому випадку процедури санації та розпорядження співпадають і виникають одночасно після порушення справи про банкрутство або коли кредитори вирішили застосувати положення вказаної статті в рамках звичайної справи (ст. 53 п.11 Закону).  
З моменту введення процедури санації арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника з розпорядження його майном можуть бути накладені виключно в межах процедури санації. Це означає, що ні податкова інспекція, ні державна виконавча служба, ні інші юрисдикційні органи не вправі обмежити майнові дії боржника. Тільки арбітражний керуючий по справі про банкрутство має такі повноваження.  
Іншим важливим елементом фінансового оздоровлення є додатковий мораторій по сплаті неустойки та збитків, що виникли в процедурі розпорядження майном. Сутність його полягає в тому, що після закінчення або дострокового припинення процедури санації неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які були на день прийняття рішення про санацію, з урахуванням положень мирової угоди у відношенні відстрочки і (або) розстрочки, прощення боргів [22].  
Важливою (ключовою) процесуальною фігурою в процедурі санації є керуючий санацією. Він призначається господарським судом одночасно з введенням процедури санації. Кандидатуру керуючого санацією пропонує господарському суду комітет кредиторів. Комітет кредиторів попередньо схвалює кандидатуру, запропоновану будь-яким з кредиторів, представником органу уповноваженого керувати майном боржника.  
В процедурі санації важливо вирішити три задачі. По-перше, необхідно обрати засоби відновлення платоспроможності боржника. По-друге - підготувати умови для реалізації таких засобів. І по-третє - виконати всі поставлені задачі і сплатити (погасити) заборгованість перед кредиторами. Відповідно до цього і побудована вся процедура санації. Вона представляє два великих етапи: а) позапланова санація — комплекс заходів, спрямованих на усунення негативних правових наслідків, скоєних боржником, які призвели до банкрутства, а також підтримка в нормальному господарському режимі виробничо-господарської діяльності підприємства боржника; б) планова санація — реалізація планових засобів відновлення платоспроможності боржника та погашення заборгованості перед кредиторами [22].  
Повноваження керуючого санацією умовно можна розділити на дві великі групи відповідно етапам процедури санації.  
К першій групі повноважень слід віднести дії по відмові від угод і по визнанню їх недійсними. Якщо договори не виконані повністю або частково і є невигідними для боржника, то керуючий санацією може в трьохмісячний строк з дня введення процедури санації відмовитися від них. Закон встановлює вичерпний перелік таких підстав: а) виконання договору завдає збитки бор жнику у порівнянні з аналогічними, які укладаються на таких самих умовах. Це може бути реалізація продукції за заниженими (по собівартості або нижче) цінами або на бартерній основі; б) договір є довгостроковим (більш 1 року) або розрахований на отримання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом більшим, ніж строки санації боржника. В процедурі санації всі попередні договори повинні бути пов'язані зі строком санації; в) виконання договору створює умови, які перешкоджають відновленню платоспроможності боржника. Це можуть бути договори на реалізацію продукції через посередницькі організації, вступ до різного роду об'єднань, договори оренди і т.п.[22].  
Що стосується визнання угод недійсними, то керуючий санацією вправі ініціювати в господарському суді в межах процедури банкрутства їх розгляд. Закон встановив спеціальні підстави для визнання угод недійсними: а) угода вчинена боржником з заінтересованими особами, в результаті якої кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки. Це можуть бути угоди на реалізацію об'єктів нерухомості, цілісних майнових комплексів або установчі договори і т.п.; б) угода, що укладена боржником з окремим кредитором або іншою особою протягом шісти місяців до прийняття рішення про санацію, надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника, у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника. Правовим наслідком таких угод є двостороння реституція. І контрагент за спірною угодою становиться поточним кредитором.  
До першої групи повноважень керуючого санацією слід ще віднести: а) прийняття в господарське відання майна боржника і організація проведення його інвентаризації; б) організація ведення бухгалтерського та статистичного обліку і фінансової звітності; в) розгляд вимог кредиторів по зобов'язанням боржника, які виникли в процедурі розпорядження майном боржника та санації.  
До другої групи повноважень слід віднести самостійне розпорядження майном; розробку та подачу на затвердження комітету кредиторів плану проведення санації боржника; відкриття спеціального рахунку для проведення санації та розрахунків з кредиторами; укладання цивільно-правових договорів [22].  
Все вищезазначене свідчить про те, що фігура арбітражного керуючого є ключовою на всіх стадіях процесу банкрутства.  
На жаль, в Законі недостатньо детально описано порядок призначення арбітражних керуючих та відсторонення їх від виконання обов'язків. У зв'язку з цим при прийнятті рішення по тому або іншому питанню суди повинні, в основному, керуватися не правовими актами, як це передбачено статтею 4 ГПК України, а власним переконанням, що може призвести до хвилі суперечок, пов'язаних з переглядом судових рішень.  
Така ситуація стала можливою внаслідок використання в Законі нечітких формулювань, якими оперують не на користь інтересам справи деякі кредитори.  
Можна сказати, що передбачені всі можливі заходи для захисту інтересів кредиторів. На жаль, контрзаходи для попередження дії недобросовісних кредиторів в Законі відсутні.  
Процедура санації боржника реалізується шляхом плану санації. План санації представляє собою комплексну програму фінансового оздоровлення боржника і застосування спеціальних заходів з відновлення платоспроможності боржника і строк їх реалізації.  
В плані санації в обов'язковому порядку повинні бути передбачені умови участі інвесторів (при їх наявності) в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, в тому числі шляхом переводу боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих, згідно плану санації, обов'язків [20].  
В плані санації повинен передбачатися строк відновлення платоспроможності. Якщо план санації не вміщує всіх перелічених суттєвих умов, то він не може бути затверджений судом.  
Заходами відновлення платоспроможності можуть бути: реструктуризація підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частини майна боржника; виконання зобов'язань боржника власником або інвестором; продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу та інші засоби.  
В Законі не розкривається (ст. 18) або дається фрагментарно (ст. 1) зміст всіх пропонуємих заходів з відновлення платоспроможності боржника (см. ст. 18 Закону), що значно знижує ефективність застосування процедури санації. Процедура санації в такому Законі повинна бути детально регламентована, оскільки інвестування будь-якого виробництва повинно мати чітку програму та юридичні гарантії її збереження [22].  
Процедура санації може здійснюватися за рахунок наступних джерел: боржника, кредитора або інвестора. Внутрішнє інвестування виробництва можливо при наявності невеликого боргу та низького рівня зносу основних засобів. Інвестування можливо шляхом обміну боргів на акції або на майно. Що ж стосується інвестора, то його поява в якості процесуальної фігури можлива за умови подання заяви після публікації в офіційному печатному органі об'яви про порушення справи про банкрутство боржника (см. п. 1 ст. 14) і згоди комітету кредиторів (см. п. 2 ст. 17) [2].  
Як свідчить практика, інвестори з'являються тільки після введення процедури санації, без дотримання порядку їх виявлення, встановленого п. 7 ст. 14 Закону.  
Вибір конкретного заходу фінансового оздоровлення боржника залежить від ряду факторів: виду виробництва, наявності соціальної сфери, зношеності основних засобів, суми кредиторської заборгованості, організаційно-правової форми діяльності боржника і т.д.  
Практика свідчить, що в більшості випадків кредитори обирають реструктуризацію підприємства в формі реорганізації підприємства шляхом розділу. В результаті такого розділу створюється нова юридична особа, в якій зосереджено головне (основне) виробництво боржника. Інші структурні підрозділи, соціальна сфера перетворюються в другі юридичні особи. Якщо об'єкти соціальної інфраструктури все ж передаються на баланс органам місцевого та регіонального самоврядування, то юридичні особи, створені на підставі майна, що залишилося від попереднього боржника, вже не можуть самостійно займатися підприємницькою діяльністю і їх чекає або самоліквіда ція, або банкрутство. Безумовно, така форма санації у вигляді реорганізації підприємства боржника далеко не завжди призводить до відновлення платоспроможності боржника.  
Тому слід використовувати таку форму фінансового оздоровлення, як обмін боргів на акції або передачу акцій інвестору в обмін на погашення боргу акціонерного товариства.  
Виступаючи як орган управління боржником, керуючий санацією наділений правом прийняття рішення про реструктуризацію статутного фонду боржника, реорганізацію підприємства, внесення змін до статуту боржника. Єдина умова полягає в тому, що всі дії керуючого санацією повинні бути регламентовані в плані санації, схваленому кредиторами, погодженому з органом, уповноваженим керувати державним майном (при наявності в майні боржника частки державної власності більш 50%), та затвердженому господарським судом.  
План санації розробляється арбітражним керуючим протягом трьох місяців з моменту введення процедури санації. Потім план санації підлягає розгляду на засіданні комітету кредиторів. Зібрати його керуючий санацією зобов'язаний в чотирьохмісячний строк з дня введення процедури санації.  
План санації вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів було віддано більше половини голосів кредиторів — членів комітету. Як свідчить практика, строки підготовки та схвалення плану санації є дуже тривалими і було б розумним скоротити їх вдвічі.  
Справа в тому, що фактично керуючий санацією здійснює свої повноваження без плану протягом тривалого (більш ніж 4 місяці) строку. При цьому арбітражний керуючий може відмовитися від невигідних угод тільки в 3-місячний строк.  
Схвалений комітетом кредиторів план санації підлягає затвердженню судом. При розгляді такого плану суд дає тільки правову оцінку обраних заходів з відновлення платоспроможності боржника, порядку переходу майна боржника, строкам відновлення платоспроможності боржника. Якщо план санації вступає в протиріччя законодавству, то суд відмовляє в затвердженні плану.  
Ця обставина не перешкоджає приведенню плану санації у відповідність з вимогами законодавства та наданню його до господарського суду.  
В Законі встановлено механізм реалізації в процедурі санації таких заходів фінансового оздоровлення боржника, як продаж цілісного майнового комплексу і частини майна боржника. Продажу такого майна передують процесуальні дії суду по скасуванню заходів з забезпечення вимог кредиторів.  
Продаж цілісного майнового комплексу (недержавної власності) здійснюється з метою задоволення вимог кредиторів в процедурі санації і збереження виробничо-господарського потенціалу підприємства. Тут відбувається заміна власника, а підприємство залишається "живим". Цим даний захід відрізняється від продажу майна в ліквідаційній процедурі, де відчужується набір індивідуально визначених речей [20].  
До складу майнових активів боржника не включаються грошові зобов'язання і зобов'язання по сплаті податків та зборів (обов'язкові платежі) на момент порушення справи про банкрутство.  
Всі трудові договори (контракти), укладені на момент продажу підприємства, зберігають свою силу, при цьому права та обов'язки роботодавця переходять до покупця майна боржника.  
Таким чином, продаж цілісного майнового комплексу являє собою реорганізацію юридичної особи з елементами правонаступництва. Це означає, що покупець становиться правонаступником майнового комплексу боржника в об'ємі, визначеному Законом.  
Продаж цілісного майнового комплексу відбувається на відкритих торгах, якщо інше не передбачено планом санації.  
Організатором торгів виступає керуючий санацією або залучає для цих цілей спеціалізовану організацію. Керуючий санацією зобов'язаний опублікувати об'яву про продаж такого майна в офіційних печатних органах за тридцять днів до дати проведення торгів. У випадку, якщо в строки, вказані в об'яві, отримана заявка тільки від одного учасника, торги з продажу цілісного майнового комплексу не проводяться. При наявності згоди комітету кредиторів таке майно може бути продано цьому заявнику без проведення повторних торгів. У випадку проведення торгів в формі конкурсу, умови конкурсу повинні погоджуватися з комітетом кредиторів [19].  
Переможець аукціону (конкурсу) та керуючий санацією (організатор торгів) підписують протокол та договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.  
Суми, отримані від продажу цілісного майнового комплексу, включаються до складу майнових активів боржника. У випадку, коли така сума задовольняє вимоги кредиторів в повному обсязі, виробництво по справі підлягає припиненню господарським судом за заявою керуючого санацією.  
Іноді по-іншому складається справа при недостатності грошових коштів. Тоді керуючий санацією пропонує кредиторам укладати мирову угоду. У випадку не укладання мирової угоди, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. До винесення судових актів керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами. 
Переможець торгів зобов'язаний сплатити продажну ціну майна боржника в строк, визначений протоколом або договором купівлі-продажу, але не пізніше місячного строку після дня проведення торгів.  
Якщо майно боржника не було продано на перших торгах, то воно виставляється на повторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. У випадку не реалізації майна на повторних торгах, воно може бути продано керуючим санацією з згоди комітету кредиторів на підставі договору купівлі-продажу, укладеного без проведення торгів.  
За підсумками процедури санації арбітражний керуючий надає письмовий звіт зборам кредиторів не пізніше ніж за п'ятнадцять днів до спливу встановленого строку процедури санації або при наявності підстав для її дос трокового припинення.  
Звіт керуючого санацією повинен вміщувати: баланс боржника на останню звітну дату; рахунок прибутків та збитків боржника; відомості про наявність вільних грошових коштів боржника, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника; відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату надання звіту про нереалізовані права вимоги боржника; інші відомості про можливості погашення кредиторської заборгованості, що залишилася. До звіту керуючого санацією повинно бути надано реєстр вимог кредиторів. За підсумками розгляду звіту та з урахуванням пропозиції керуючого санацією про оцінку процедури санації збори кредиторів приймають одне з таких рішень: про виконання плану санації; про закінчення процедури санації і відновлення платоспроможності боржника; про звернення до господарського суду з клопотанням щодо дострокового припинення процедури сана ції у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника і переходу до розрахунків з кредиторами; про звернення до господарського суду з клопотанням щодо подовження встановленого строку процедури санації; про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури; про укладання мирової угоди [20].  
Якщо платоспроможність боржника дійсно відновлена, то суд затверджує звіт керуючого санацією. У випадку наявності підстав для скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності суд відмовляє в затвердженні звіту.  
Затвердження судом звіту керуючого санацією є підставою для припинення провадження по справі за виключенням проведення розрахунків з кредиторами. В цьому випадку суд встановлює кінцевий строк розрахунків з кредиторами, який не повинен перебільшувати шести місяців з дня винесення судом про це ухвали і після повної сплати боргу припиняє провадження по справі.  
Слід мати на увазі, що вказаний строк розпочинає перебіг окремо від процедури санації і починається з дня затвердження судом звіту керуючого санацією.  
У випадку клопотання зборів кредиторів, відмови у затвердженні звіту керуючого санацією, неподання такого звіту в встановлений строк або не проведення розрахунків з кредиторами у визначені строки господарський суд признає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру [2].  
Отже, санація це - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. З наведеного вище, процедура санації спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації.

   3.3. Укладання мирової  угоди  
Під мировою угодою по справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником та кредиторами відносно відстрочки і (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін [2].  
Мирова угода є особливою (специфічною) угодою, в якій є свої ознаки, які відрізняють її від подібних цивільно-правових угод. 
По-перше, мирова угода укладається в процедурі банкрутства.  
По-друге, вона вступає в силу з моменту затвердження її господарським судом.  
По-третє, сторони угоди не можуть в подальшому вносити зміни.  
По-четверте, сторони угоди не можуть самостійно її розірвати. Для цього необхідно рішення господарського суду.  
По-п'яте, розірвання мирової угоди або визнання її недійсною 

   тягне відновлення  провадження по справі про банкрутство  та відновлення попередніх вимог  в незадоволеній частині.  
Крім того, слід відрізняти мирову угоду як процесуальну угоду та процедуру банкрутства.  
Процедура мирової угоди представляє собою порядок досягнення домовленості між кредиторами та боржником про умови відстрочки (розстрочки), прощення боргів, а також процес затвердження господарським судом мирової угоди.  
Мирова угода може бути укладена на всіх стадіях банкрутства. Але, є деякі етапи банкрутства, де мирову угоду укласти неможливо. Наприклад, в процедурі розпорядження майном мирова угода можлива лише після попереднього засідання суду та затвердження реєстру вимог кредиторів.  
До публікації в газеті мирова угода не укладається, а використовується такий інструмент як відзив заяви кредитора (ст. 10 Закону). В процедурі ліквідації та санації мирова угода можлива до погашення повністю всієї заборгованості на етапі розрахунків з кредиторами. 
Значення мирової угоди полягає в тому, що вона є механізмом фінансового оздоровлення фінансово неспроможних підприємств. Тут застосовуються пільги в частині прощення та розстрочки (відстрочки) податкової заборгованості, обмін боргів на акції. Вона дуже ефективна при банкрутстві підприємств з планово-збитковою економікою, де процедура санації не застосовуються. Інститут мирової угоди в процедурі банкрутства ефективно сприяє розвитку ринкових відносин в економіці України тому, що сприяє досягненню компромісу між боржником та кредиторами [19].  
Рішення про укладання мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів-членів комітету і вважається прийнятим за умови, що всі заставні кредитори дали письмове погодження на її укладання.  
Рішення про укладання мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника (в процедурі розпорядження майном) або арбітражним керуючим (в процедурі санації та ліквідації).  
Мирова угода укладається в письмовій формі. Вона підписується з боку боржника — керівником або арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), а від імені кредиторів — головуючим комітету кредиторів.  
В мировій угоді вміщуються обов'язкові та можливі умови.Вона повинна вміщувати положення про розміри, порядок та строки виконання зобов'язань боржника; відстрочку або розстрочку, прощення (списання) боргів або їх частини.  
Для кредиторів, які не приймали участі в голосуванні або проголосували проти укладання мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів тієї ж черги, які голосували за її укладання [2].  
Мирова угода є глобальною та охоплює всіх кредиторів: забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 Закону.  
З наведених умов мирової угоди слід проаналізувати списання, прощення боргів та обмін вимог кредиторів на акції боржника. Формулювання в ст. 1 Закону прощення боргів як припинення зобов'язань за угодою сторін слід розуміти у вузькому сенсі. Так в ст. 604 ЦК України припинення зобов'язання за угодою сторін передбачає новацію, тобто заміну одного зобов'язання іншими між тими ж особами. Прощення боргів як одна з форм припинення зобов'язань за угодою сторін — це звільнення кредитором боржника від обов'язків по сплаті боргу (ст. 605 ЦК України)[4].  
Таким чином, припинення зобов'язань за угодою сторін, згідно ст. 1 Закону, слід вважати тільки в формі прощення боргів, без новації та відступного. Що ж стосується новації та відступного, то такі можливі в якості додаткових умов мирової угоди: виконання зобов'язань боржника третіми особами, обмін вимог кредиторів на акції боржника, задоволення вимог кредиторів іншими засобами, які не суперечать Закону (п. 4 ст. 37).  
Після того, як мирова угода буде підписана всіма діючими сторонами, заява про її затвердження повинна бути передана арбітражним керуючим в п'ятиденний строк до господарського суду. До заяви арбітражного керуючого повинні бути додані: текст мирової угоди; протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладання мирової угоди; список кредиторів з визначенням поштової адреси (коду), який ідентифікує платника податків та суми заборгованості; зобов'язання боржника по відшкодуванню витрат, відшкодування яких передбачено згідно ст. 31 Закону, крім заставних кредиторів; письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладання мирової угоди, або голосували проти цього (при їх наявності).  
Господарський суд, отримавши заяву про затвердження мирової угоди з доданими до неї документами, зобов'язаний призначити засідання суду для розгляду мирової угоди, про що повідомляється сторонам угоди.  
При розгляді мирової угоди суд заслуховує думки сторін, а також кожного присутнього кредитора, у якого виникли заперечення по укладанню мирової угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладання угоди [2].  
Задача господарського суду в такому засіданні полягає лише в перевірці відповідності законодавству умов мирової угоди, а також дотримання порядку його укладання. 
Якщо мирова угода відповідає переліченим вимогам, то господарський суд її затверджує та припиняє провадження по справі про банкрутство.  
Мирова угода вступає в силу з дня її затвердження господарським судом. З цього моменту боржник приступає до погашення вимог кредиторів, згідно з умовами мирової угоди.  
Мирова угода є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від виконання умов мирової угоди не дозволяється.  
Господарський суд також може відмовити в затвердженні мирової угоди. Таке можливо, якщо: порушено порядок укладання мирової угоди, встановлений Законом; умови мирової угоди не відповідають законодавству. Винесення господарським судом ухвали про відмову в затвер дженні мирової угоди не перешкоджає укладанню нової мирової угоди з іншими умовами.  
За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України (ст. 39 Закону). З аналізу положень ст. 203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) мирова угода може бути визнана недійсною, якщо: зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, не має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі; правочин не вчинявся у формі, встановленій законом; правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним [2].  
Розірвання мирової угоди як між його сторонами, так і між окремими кредиторами та боржником за своєю ініціативою Законом не передбачено.  
Мирова угода може бути розірвана тільки за рішенням господарського суду у випадку невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів (ч.5 ст. 39 Закону). Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів (ч.6 ст. 39 Закону).  
У випадках визнання мирової угоди недійсною або її розірвання, повідомлення про поновлення провадження по справі про банкрутство повинні публікуватися в офіційних печатних органах. Крім того, Закон встановлює правові наслідки для кредиторів. Так, вимоги кредиторів, за якими проведені розрахунки відповідно до умов мирової угоди, вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їх задоволенні обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов'язані повернути все отримане в порядку виконання мирової угоди [2]. 
Крім того, вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі у незадоволеній частині.  
У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.  
Таким чином, мирова угода це - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів). На відміну від процедури санації, мирова угода спрямована на відновлення платоспроможності боржника шляхом відстрочки та (або) розстрочки платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів) між боржником та кредиторами.

   3.4. Ліквідаційна процедура  
Відповідно до ст.1 Закону ліквідація — це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.  
Ця процедура є заключною в справі про банкрутство і вийти з неї можна тільки одним шляхом — через мирову угоду. В процедурі ліквідації немає фінансового оздоровлення — тут вже реалізовується майно боржника. Вона менш ефективна, ніж процедура санації, оскільки при реалізації майнових активів боржника кредитори отримують в п'ять-десять разів менше їх балансової вартості. З іншої сторони, ліквідація боржника — це крайній захід отримання заборгованості та її списання за бухгалтерською звітністю.  
Процедура ліквідації відкривається лише в чотирьох випадках: коли кредитори, в особі комітету кредиторів, 

   звертаються з клопотанням до суду про введення такої процедури (ст. 16 п. 8 Закону) як підсумок розпорядження майном (ст. 50 п. 8 Закону);  
коли залишилися незадоволеними підсумки процедури санації (ст. 18 п. 6, ст. 19 п. 12, ст. 21 п. 6, п. 15 Закону);  
коли суд застосовує спрощені процедури банкрутства (ст. 51,52 Закону);  
у випадку банкрутства громадян-суб'єктів підприємницької діяльності (ст. 47-49 Закону).  
Загальний строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцять місяців. У випадку необхідності, суд може подовжити цей строк ще на шість місяців [2].  
Процедура ліквідації має наступні етапи: введення процедури; формування та оцінка ліквідаційної маси; реалізація майна боржника; задоволення вимог кредиторів; затвердження звіту ліквідатора.  
Про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури господарський суд приймає постанову. Такий акт обумовлює настання для боржника наступних правових наслідків:  
підприємницька діяльність боржника завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у випадку можливості її продажу;  
строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;  
припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;  
відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;  
укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;  
скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;  
вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;  
виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому Законом.  
Основною процесуальною фігурою в ліквідації є ліквідатор, який призначається господарським судом в постанові про визнання боржника банкрутом. Порядок призначення ліквідатором той самий, що і керуючого санацією. В той самий час ліквідатором може бути призначено особу, яка раніше виконувала обов'язки розпорядника майном або (і) керуючого санацією боржника.  
Поряд з ліквідатором господарський суд може призначити членів ліквідаційної комісії. В даному випадку керівником ліквідаційної процедури боржника буде колегіальний суб'єкт — ліквідаційна комісія [20].  
Створення ліквідаційної комісії можливо за клопотанням ліквідатора, погодженого з комітетом кредиторів. В даному випадку членами ліквідаційної комісії можуть бути представники кредиторів (комітету кредиторів), фінансових органів. Якщо банкрутом об'явлено державне підприємство (більш 25 % частки державної власності), то членами ліквідаційної комісії є при необ хідності представник — органу місцевого самоврядування, представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства ст.25 Закону [2].  
При банкрутстві юридичної особи, майна якого недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд може обов'язки ліквідатора покласти на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в нього ліцензії (ст. 51 п. 2 Закону).  
У випадку банкрутства відсутнього боржника (прирівняних категорій боржників) господарський суд призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.  
Для досягнення основної мети ліквідаційної процедури ліквідатор наділений певними повноваженнями. Він: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу. Ліквідатор також : пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.  
Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту. Ліквідатор: заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими; з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом; здійснює інші повноваження, передбачені Законом [2].  
Ліквідатор зобов'язаний опублікувати об'яву в офіційному печатному органі з відомостями про визнання боржника банкрутом та про відкриття ліквідаційної процедури. Відомості повинні вміщувати: найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом; найменування господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство; дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію) [2]. 
Надати таку об'яву ліквідатор повинен протягом п'яти днів з дня винесення постанови суду. Значення об'яви в офіційному печатному органі полягає в тому, що кредитори повинні знати правові наслідки співпраці з особою, що визнана банкрутом. Більш того, з моменту публікації починається другий режим відсіювання кредиторів, який встановлений ст. 23 Закону. Сутність його полягає в тому, що кредитори поточної заборгованості, зобов'язані звернутися до суду після публікації. Строк такого звернення співпадає зі строком ліквідаційної процедури. Слід мати на увазі, що тільки господарський суд визнає вимоги кредиторів (за виключенням привілейованих кредиторів). Недотримання такого порядку позбавляє права кредиторів вимагати погашення заборгованості за рахунок реалізації майна в ліквідаційній процедурі [20].  
Важливим етапом ліквідаційної процедури є формування ліквідаційної маси. Тут ліквідатор має широкі повноваження. Він, може відмовитися від виконання договорів банкрута в порядку як в процедурі санації, приймає заходи з пошуку, виявленню та поверненню майна боржника; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо поверненню дебіторської заборгованості банкрута.  
Ліквідатор для поповнення ліквідаційної маси може заявити вимоги до третіх осіб, які несуть у відповідності з законодавством субсидіарну відповідальність по зобов'язаннях боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір таких вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів та ліквідаційною масою [20].  
Якщо ліквідатор виявить частку банкрута в загальному майні, то така частка підлягає виділенню.  
Іншим важливим елементом формування ліквідаційної маси є інвентаризація та оцінка особистого майна банкрута. До складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів (майно та майнові права), які належать банкруту на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлення в процесі її. З ліквідаційної маси виключаються: майно, вилучене з обороту; майнові права, пов'язані з особистістю боржника; індивідуально визначені речі, якими володіє банкрут на підставі майнових прав.  
Наступним етапом ліквідаційної процедури є продаж майна боржника. Ліквідатор приступає до продажу майна тільки після його інвентаризації та оцінки. Продаж майна банкрута здійснюється на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу.  
Через засоби масової інформації ліквідатор зобов'язаний сповістити про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна, погоджені з комітетом кредиторів.  
Продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону "Про приватизацію державного майна" та інших нормативних актів про приватизацію [13].  
Ліквідатор може виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу не встановлено комітетом кредиторів.  
Продаж майна банкрута оформлюється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором та покупцем згідно з Законами України.  
При проведенні ліквідаційної процедури ліквідатор використовує тільки один рахунок в банку. Всі інші рахунки підлягають закриттю, а залишки грошових коштів на них повинні бути перераховані на основний рахунок боржника.  
Отримані від реалізації майна боржника кошти, повинні бути зараховані на основний рахунок боржника, з якого, в наступному, здійснюються виплати кредиторам в порядку черговості.  
Гроші, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, а також наявні в нього гроші в готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори та використовуються за рішенням господарського суду.  
За вимогою господарського суду ліквідатор зобов'язаний надати необхідні відомості у відношенні проведення ліквідаційної процедури.  
Після продажу майна банкрута наступним важливим етапом становиться  
погашення вимог кредиторів.  

   Закон встановив шість  черг задоволення  вимог кредиторів.

    
В першу чергу задовольняються : вимоги, забезпечені заставою; вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують  порушенню справи про банкрутство  чи припиненню трудових відносин у  разі звільнення працівника до порушення  зазначеної справи, грошової компенсації  за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки  працівникам, які мають дітей, право  на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам  у зв'язку з оплачуваною відсутністю  на роботі (оплата часу простою не з  вини працівника, гарантії на час виконання  державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:  
витрати на оплату державного мита;  
витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;  
витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;  
витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;  
витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;  
витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;  
витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 Закону.

   У другу  чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених  у першу чергу, зобов'язань, що виникли  внаслідок заподіяння шкоди життю  та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації  відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів  України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств  або інших суб'єктів підприємницької  діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).