Система судів загальної юрисдикції

     Ці  повноваження, а головне, завдання забезпечення однакового розуміння, тлумачення та застосування законів, яке могло бути реалізоване за наявності єдиного судового органу з такою функцією, мали своїм наслідком утворення тільки одного касаційного суду: Кримінального та Цивільного касаційних департаментів Правлячого сенату. Їхні рішення мали керівне, спрямовуюче, повчальне значення для суддів. Тому Статути передбачали обов’язкове оприлюднення усіх касаційних рішень у офіційних виданнях.

     У судах загальної юрисдикції (загальних  та спеціалізованих), що діють в Україні, судочинство здійснюється у декількох інстанціях, кожна з яких має свою особливість. Усі процесуальні кодекси передбачають розгляд справ у трьох судових інстанціях: першій, апеляційній та касаційній.

     Судом першої інстанції є суд, який уповноважений в межах своєї компетенції первісно розглянути і вирішити кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи. Суди першої інстанції розглядають справу по суті, встановлюючи обґрунтованість, необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право цивільне чи про захист прав, свобод та інтересів у публічно­правових відносинах) або винність чи невинність особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину). При розгляді справи по суті до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їхнім свідченням, а також документам, речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі яких встановлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Вирішення справи по суті завершується відповідним актом правосуддя: вироком по кримінальних справах, рішенням по цивільних та господарських, постановою по справах адміністративної юрисдикції.

     Суд апеляційної інстанції — це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень.

     Метою звернення до апеляції є перерішення, тобто повторний розгляд справи у цілому або в частині.

     Існують два види апеляції: повна і неповна.

     Неповна апеляція означає перегляд рішень судів першої інстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених ним з матеріалів, наданих особами, які брали участь у справі в суді першої інстанції.

     При повній апеляції особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, на відміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення. Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при неповній — перевірку рішення (вироку). Запропоноване у вітчизняному судочинстві апеляційне провадження є змішаним, тобто воно містить елементи як повної, так і неповної апеляції, вид якої залежить переважно від змісту апеляцій­ної скарги та тих вимог, що в ній сформульовані.

     У суді апеляційної інстанції справа може перевірятися або у повному обсязі, або в обсязі вимог, вказаних в апеляції. При створенні інститутів перегляду судових рішень західноєвропейські держави виходили з принципу tantum devolutum guantum appellatum — «скільки скарги — стільки й рішення». Відбиттям цього принципу стали відповідні правила у законодавстві цих країн, згідно з якими апеляційний суд перевіряє вірність рішення першої інстанції відносно особи, що подала скаргу, і лише відносно тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена.

     В Україні до введення апеляційного порядку  другою інстанцією була касаційна. Суд  касаційної інстанції був зобов’язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у повному обсязі як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, як відносно осіб, котрі подали скарги, так і відносно тих, які скарги не подавали. Тобто касаційна інстанція мала значні ревізійні повноваження. Після запровадження у якості другої інстанції апеляційної обсяг перегляду був визначений у процесуальному законодавстві порізному. Якщо цивільне процесуальне законодавство виходячи з диспозитивності цивільного судочинства повністю втілило принцип пов’язаності суду вимогами скаржника, то кримінальнопроцесуальне законодавство реалізуючи принцип публічності, залишило суду можливість вийти за межі апеляції, якщо її розгляд дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли. У такому випадку апеляційний суд зобов’язаний прийняти таке рішення.

     Поряд з правом на оскарження рішення суду в апеляційному порядку Конституція  надає право учасникам процесу  оскаржувати судові рішення в касаційному порядку. Тобто в Україні запроваджена двохінстанційність перевірки судових рішень за ініціативою сторін. За загальним правилом, касаційний порядок перегляду здійснюється відносно рішень, що набрали законної сили, тобто виконані чи виконуються, і лише відносно законності судового рішення. Перевірка обґрунтованості судового рішення (оцінка від­повідності висновків суду встановленим у справі обставинам) відбувається при апеляційному перегляді.

     Нове  вітчизняне процесуальне законодавство  розвивається в цілому саме у такому напрямку.

     По-перше, касаційна скарга може бути подана лише на рішення, що набрало законної сили. По-друге, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. По-третє, до суду касаційної інстанції звернення можливе після використання механізмів захисту прав та інтересів у суді попередньої — апеляційної інстанції. (Це правило не є загальним. З нього є винятки, які передбачені Кримінально-процесуальним та Господарським процесуальним кодексами України. І якщо у КПК це обумовлено незавершеністю побудови підсистеми загальних судів зі збереженими повноваженнями апеляційних судів розглядати у визначених законом випадках справи по першій інстанції, то у ГПК це обумовлено наявністю застарілих підходів до формулювання вказаних норм.)

     Судом касаційної інстанції в Україні  у системі загальних судів  є Верховний Суд України, а  в системі спеціалізованих судів  — відповідний Вищий суд.

     Отже, під судовою інстанцією розуміють судовий орган в цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя. Судові інстанції відрізняються колом процесуальних повноважень по розгляду справи і прийняттю судових рішень. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила рішення по справі. Суд апеляційної інстанції є вищим відносно суду першої ін­станції. Суд касаційної інстанції є вищим відносно суду апеляційної інстанції. Іноді одна судова установа наділяється декількома інстанційними повноваженнями. Наприклад, апеляційні обласні суди наділені повноваженнями по розгляду кримінальних справ як суди другої (апеляційної) ін­станції, а у випадках, передбачених законом, і як суди пер­шої інстанції.

     Аналогічна структура повноважень в апеляційних адміністративних та господарських судах округів. Одна й та сама скарга не може послідовно проходити обидві інстанції в одному й тому ж суді. Це порушило б міжнародноправові вимоги, підтверджені багатьма рішеннями Європейського суду з прав людини щодо забезпечення здійснення правосуддя безстороннім, неупередженим судом.

     Отже, такі чинники як необхідність забезпечення кожному розгляду його справи в суді за суттю (по першій інстанції), реалізація його права (окрім випадків, встановлених законом) на апеляційне і касаційне оскарження рішень з одночасною забороною розгляду справи в одній судовій установі по двом інстанціям стали найважливішими крите­ріями побудови судової системи, а саме визначили кількість її рівнів (ланок).

     Поняття «ланка» — суто судоустрійне, воно застосовується для відокремлення в окремій судовій підсистемі судових установ, що за своїм статусом знаходяться на одному рівні. Зміст поняття «ланка судової системи» визначається колом повноважень, наданих тій чи іншій судовій установі, і обсягом обов’язків, які вона виконує. Суди, які утворюють певну ланку судової системи, мають однакову предметну компетенцію, аналогічну структуру, ті ж самі функції і діють в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної. Так, основну, нижню ланку в системі загальних судів утворюють районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Другою ланкою є апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

     Отже, юридично коректним є застосування поняття «ланка» лише в кожній підсистемі судів: загальних, адміністративних, господарських, тому що систему судів  загальної юрисдикції утворюють  не тільки загальні, а й спеціалізовані суди. Вони відрізняються як від загальних, так і поміж собою. У загальних, господарських та адміністративних судах різні предмет компетенції, структура, інстанційні повноваження, територія. Тому й суди, що утворюють певну ланку в підсистемі господарських чи адміністративних судів, не є ідентичними за вказаними ознаками ланці такого ж рівня в підсистемі загальних судів. Тому застосовувати поняття «ланка судової системи» необхідно поряд з визначенням певної підсистеми: загальної чи спеціалізованої, адміністративної чи господарської.

     У спеціалізованих судах нижчу  ланку судової системи утворюють:

• господарські суди Автономної Республіки Крим, обласні, міські Києва та Севастополя;
• адміністративні окружні суди.

     Другу ланку утворюють:

• апеляційні господарські суди округів;
• апеляційні адміністративні суди округів.

     Третю ланку утворюють відповідно Вищий  господарський суд України і  Вищий адміністративний суд України.

     Четвертою ланкою для обох гілок спеціалізованих  судів є Верховний Суд України.

     Для визначення підсистеми судів, які входять до єдиної системи судів загальної юрисдикції, в літературі застосовують також поняття «гілка судової системи». На відміну від поняття «ланка», яке покликане бути елементом систематизації такого складного і різноманітного утворення як судова система України «по горизонталі», поняття «гілка судової системи» застосовується для відокремлення певних її підсистем, тобто «по вертикалі», констатуючи певну їх автономність у межах єдиної судової системи: гілка загальних судів, гілка адміністративних судів, гілка господарських судів. 

 

2.Правосуддя в Україні

     Відповідно  до Конституції України правосуддя в Україні   здійснюється виключно судами.  Делегування   функцій   судів,   а   також   привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

     Юрисдикція   судів   поширюється   на   всі    правовідносини, що виникають  у державі.

     Судочинство  здійснюється  Конституційним  Судом  України   та  судами загальної  юрисдикції.

     Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

     Судові   рішення ухвалюються судами іменем Україниі є обов'язковими до виконання  на всій території України.

     Система   судів   загальної   юрисдикції   в   Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

       Найвищим судовим органом  у  системі  судів  загальної  юрисдикції  є Верховний Суд України.

     Вищими  судовими органами спеціалізованих  судів є відповідні вищі суди. Відповідно до   закону  діють  апеляційні  та  місцеві  суди.       Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

     Незалежність  і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив  на суддів у будь-який спосіб  забороняється.       Суддя не може бути без згоди Верховної  Ради України затриманий чи заарештований  до винесення обвинувального вироку судом. Судді    обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду  України  та  суддів,  які   призначаються   на  посаду судді вперше.

     Суддя  звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

     1) закінчення строку,  на який його обрано чи призначено;

     2) досягнення суддею шістдесяти  п'яти років;

     3) неможливості   виконувати   свої   повноваження за станом здоров'я;

     4) порушення  суддею  вимог   щодо несумісності;

     5) порушення  суддею  присяги;

     6) набрання  законної  сили обвинувальним вироком щодо нього;

     7) припинення його громадянства;

     8) визнання  його безвісно відсутнім  або оголошення померлим;

     9) подання суддею заяви про   відставку  або   про   звільнення   з посади за  власним бажанням.

     Повноваження судді припиняються у разі його  смерті. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

     Правосуддя  здійснюють  професійні  судді  та,  у  визначених   законом  випадках, народні  засідателі  і   присяжні.