Поняття суб’єкта злочина згідно кримінальному законодавству зарубіжних країн

    Сп'яніння виникає в тому результаті непередбаченого випадку, якщо особа, помірно вживала алкогольні напої, однак сп’яніла в силу наявності у неї захворювання, про яке вона не знала. Цим такого роду сп'яніння відрізняються від сп'яніння умисного, коли особа добровільно призводить себе в стан сп'яніння, і необережного, коли особа приходить в стан сп'яніння з причини своєї недбалості або неуважністі.

    До  особи, яка перебувала в момент скоєння злочину в стані наркотичного сп'яніння, застосовуються ті ж правила, що й до особи, яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння (ст. 93 КК Італії).

    ВИСНОВКИ

    Сучасне суспільство живе в епоху глобалізації та інформаційної відкритості, чому сприяє швидкий розвиток телекомунікаційних технологій. У всіх сферах життя держав і суспільств спостерігається зближення національних систем, формування єдиних стандартів і норм. Не обійшли ці процеси стороною і системи права, що склалися в різних державах. Перш ніж ввести який-небудь новий правовий інститут, законодавці намагаються максимально повно вивчити досвід зарубіжних колег, що веде до появи загальних парадигм в юриспруденції.

    Аналіз  теоретичного та практичного досвіду  в сфері вивчення суб'єкта злочину як в державах з англо-саксонською правовою системою так і континентальною дає можливість створення консолідованих наукових праць з порівняльного кримінального права, які представляли б загальну картину регулювання тих чи інших правових відносин у максимальній кількості держав. Черпаючи інформацію з таких робіт, можна ефективніше розвивати науку вітчизняного кримінального права і національне кримінальне законодавство.

    Синтез  основних положень, що стосуються суб'єкта злочину за кримінальним законодавством зарубіжних країн, дозволяє зробити висновки про те, що:

• з питання встановлення мінімального віку кримінальної відповідальності відсутня єдність. Це свідчить про те, що вік кримінальної відповідальності, як правило, встановлюється в залежності від понять конкретного суспільства про погане і добре в певний період часу, кримінальної обізнаності неповнолітніх, сформованих культурних і правових традицій;
• немає єдності щодо нормативного закріплення відповідальності юридичних осіб та у зв'язку з цим дана проблема вимагає свого законодавчого регулювання, тому що на сучасному етапі розвитку суспільства та зростання ролі юридичних осіб в економіці країни необхідно передбачити в законодавстві механізм огородження суспільства від вчинених ними злочинів, значно переважаючих за ступенем суспільної небезпечності злочини, що здійснюються фізичними особами;
• в зарубіжних країнах осудність суб'єкта злочину презюмується, і припускає здоровий психічний стан особи, яка вчинила злочин, а також відсутність яких-небудь інших обставин, що виключають можливість залучення такої особи до кримінальної відповідальності;
• на відміну від кримінального законодавства України, в кримінальному праві зарубіжних країн при притягненні до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочинне діяння в стані сп'яніння, розрізняються випадки добровільного і недобровільного сп'яніння. У разі недобровільного сп'яніння така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності;
• концепція обмеженої осудності поки не знайшла загального визнання. У деяких країнах (наприклад, Італія, Франція, ФРН), законодавчо визнана можливість або необхідність пом'якшення судом покарання у випадку вчинення особою злочинного діяння у стані обмеженої осудності. В Україні обмежена осудність може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

    Резюмуючи вищесказане, матеріал, викладений в основній частині моєї роботи, нижче я привів пропозиції, відносно вдосконалення українського кримінального законодавства, питання щодо яких, на мій погляд, є актуальними на сьогоднішній день і заслуговують належної уваги.

    В даний час стає актуальною проблема зниження віку кримінальної відповідальності. Проаналізувавши кримінальне законодавство  України та зарубіжних держав, я  зробив висновок про те, що встановлений на даний час у КК України загальний і мінімальний вік кримінальної відповідальності вище, ніж у більшості зарубіжних держав, але разом з тим, вважаю, що знижувати його не слід, так як неповнолітні символізують собою майбутнє суспільства і потребують у зв'язку з цим додаткового захисту. На мою думку, боротися зі злочинністю неповнолітніх необхідно за допомогою виховних заходів і соціальних молодіжних програм. Відповідно до загальносвітової тенденції для виправлення особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, варто застосовувати заходи виховного впливу і психологічної корекції поведінки.

    У рамках вчення про спеціальний суб'єкта злочину найбільш актуальний характер має проблема кваліфікації співучасті в злочинах, частина об'єктивної сторони яких здійснюється особами, що не володіють ознаками спеціального суб'єкта, зазначеними у відповідних статтях Особливої частини КК України. В якості одного з варіантів вирішення проблеми я пропоную доповнити статтю 27 КК України частиною 8 наступного змісту: «У випадку безпосередньої участі у скоєнні злочину, для якого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу передбачений спеціальний суб'єкт, особа, яка не є таким суб'єктом, визнається спеціальним співучасником даного злочину».

    У більшості країн романо-германської правової сім'ї (наприклад Франція), а також у всіх країнах загального права (Сполучене Королівство, США та інші) юридичні особи можуть нести кримінальну відповідальність. Причому коло держав, що закріпили у своєму законодавстві принцип кримінальної відповідальності юридичних осіб, постійно розширюється. У світлі сучасних тенденцій розвитку кримінального права українському законодавцю доцільно переглянути в КК України норми про кримінальну відповідальність виключно фізичних осіб.

    При складанні переліку злочинів, за які  особа може нести кримінальну  відповідальність, яка досягла віку 14 років, в кримінальному законодавстві  країн як з романо-германською правової системи, так і англосаксонською, законодавець спирається і на те, що відбувається, зумовлене соціокультурними чинниками, чинниками збільшення потоку інформації, - прискорення у розумовій і фізіологічної сфері розвитку людини. Таким чином представляється необхідним доповнити список в частині 2 статті 22 КК України наступними злочинними діяннями, характерними для неповнолітніх: масові заворушення (ст.294 КК), умисне легке тілесне ушкодження (ст.125 КК), катування (ст. 127 КК).

    Будь-яке  вчення вимагає свого розвитку, більш  глибокого теоретичного осмислення з позицій сучасних реалій і труднощів сьогодення, а законодавство - вдосконалення. У даному випадку не буде винятком і вчення про суб'єкт злочину в кримінальному праві на сучасному етапі розвитку української держави. А комплексність і системність вивчення суб'єкта злочину, забезпечення правильного розуміння кримінального закону відносно осіб, які вчинили злочин, неодмінно буде сприяти не тільки неухильному його виконанню, а й зміцненню законності в діяльності правозастосовчих органів у попередженні злочинів. 
 

    список  використаної літератури 

1. Кримінальний  кодекс України. – К., 2001.
2. «Про судову експертизу з кримінальних та цивільних справ». Постанова пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 // Збірник постанов Пленума Верховного Суду України. – К., 2001.
3. «Про порядок проведення судово-психіатричної експертизи». Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 08.10.2001 № 397.
4. Анісімов В.І., Багрій-Шахматов Л.В. та ін. Кримінальне право України. Загальна частина. Х.: «Одиссей», 2003, - 582 с.
5. Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. та ін. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
6. Вереша Р. Суб’єкт злочинного діяння за кримінальним законодавством зарубіжних держав. Право України. – 2006. - № 9.
7. Головко Л.В., Крилова Н.Є. Кримінальний кодекс Франції; пер. з фр. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 650 с.
8. Гофман І. «Уявлення себе іншим у повсякденному житті» / Пер. з англ. Ковалева О.Д. М.: Конон-Пресс-Ц; Кучкове поле, 2000.
9. Гришаєв П.І. Кримінально-правові теорії та кримінальне законодавство буржуазних держав. М., 1959., - 560 с.
10. Дагель П.С. Вчення про особистість злочинця. – Владивосток, 1970. Цит. за: Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. та ін. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
11. Додонов В. Н., Єрмаков В. Д., Крилова М. А.  Великий Юридичний словник. М.:ІНФРА-М, 790 с.,- 2001.
12. Ігнатова М.А. Кримінальне право Італії: основні інститути. Автореферат дисертації на співшукання вченого ступеня кандидата юридичних наук. Наук. кер. Ф.М. Решетніков – М., 2002. – 24 с.
13. Кандінський В.Х. До питання про неосудність. М., 1890. Цит. за Павлов В.Г. Суб’єкт злочину. –  Видавництво «Юридический центр Пресс», 2001. – 318 с.
14. Кольцов Є.Г. Спеціальний суб’єкт злочину в кримінальному праві Росії та Франції. // Юридичні науки. – М.: МГЛУ – Рема, 2007, - 160 с.
15. Кольцов Є.Г. Суб’єкт злочину в кримінальному праві Російської Федерації та зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аналіз: дисертація кандидата юридичних наук: 12.00.08 / Кольцов Євген Геннадійович; [Місце захисту: Моск. держ. лінгвіст. ун-т].-Москва, 2009. – 238 с.: ил. РГБ ОД, 61 09-12/534.
16. Козочкін І.Д. Кримінальне законодавство зарубіжних країн. – М., 1999. - 478 с.
17. Козочкін І.Д. Кримінальне право зарубіжних країн. Загальна частина: Учбовий посібник. – М.: Омега-Л, Інститут міжнародного права та економіки ім. А.С. Грибоєдова, 2003. – 576 с.
18. Коржанський М. Й. Словник кримінально-правових термінів - Київ, 2000, - 544 с.
19. Кругліков Л.Л Кримінальне право Росії. Загальна частина. М.: Волтерс Клувер, 2005, - 436 с.
20. Кузнєцова Н.Ф., Тяжкова І.М. Курс кримінального права. Загальна частина. Том 1: Вчення про злочин. М.: Юристъ, 2002, - 358 с.
21. Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. - К.: А.С.К., 2001, - 536 с.
22. Мірошниченко Н.А. Склад злочину: Текст лекцій // Одеська національна юридична академія.–О.:Фенікс, 2006.–Вид.2-ге, доп. – 74 с.
23. Міхлін О.С. Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина: практикум. М.: Юристъ, 2004, - 608 с.
24. Орлов В.С. Суб’єкт злочину за радянським кримінальним правом. М.: Госюриздат, 1958, - 259 с. Цит. за: Павлов В.Г. Суб’єкт злочину. –  Видавництво «Юридический центр Пресс», 2001. – 318 с.
25. Павлов В.Г. Суб’єкт злочину та кримінальна відповідальність. Монографія. Серія «Підручники для ВНЗ. Спеціальна література» - СПб.: Видання «Лань», Санкт-Петербурзький університет МВС Росії, 2000. – 192 с.
26. Павлов В.Г. Суб’єкт злочину. –  Видавництво «Юридический центр Пресс», 2001. – 318 с
27. Прохоров А.М., Абашидзе І.В. та ін. Радянський енциклопедичний словник, - 4-те вид. – М.: Рад. енциклопедія, 1989, - 1632 с., з іл.
28. Рарог А.І. Кримінальне право Росії. Частини Загальна та Спеціальна. Підручник. М.: ТК Вербі, вид-во «Проспект», 2004. – 640 с.
29. Рарог О.І. Російське кримінальне право. В двух томах. Том 1. Загальна частина. М.: Профобразование, 2001, - 600 с.
30. Сербський Вл. Судова психопатія. Вид.1 М., 1896, - с.44. Цит. за: Кузнєцова Н.Ф., Тяжкова І.М. Курс кримінального права. Загальна частина. Том 1: Вчення про злочин. М.: Юристъ, 2002, - 358 с.
31. Стрельцов Є.Л. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Видання шосте, перероблене та доповнене. – Х.: «Одессей», 2009, – 816 с.
32. Стрєльцов Є.Л. Кримінальне право України. Загальна та особлива частини: Підручник – Х.: ООО «Одиссей», 2006. – 720 с.
33. Сухарьов О.Я. В.Є.Крутських . Великий юридичний словник – 2-ге вид., перероб. та доп.-М.: ІНФРА-М, 2002.-704 с.
34. Таганцев Н.С. Російське кримінальне право. Частина загальна. Т.1. М.: Наука, 1994, - 524 с.
35. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.
36. Хохлова І.В., Шем’яков О.П. Кримінальне право зарубіжних країн (в питаннях та відповідях): Навчальний. – Київ: Центр навчальної літератури 2006. – 256 с.
37. Шестаков Д.О, Рачкова Н.С.. Кримінальний кодекс ФРН. - М.: Юридичний центр прес., 2003 р., - 524 с.
38. Act of the Parliament of the UK and Northern Ireland: Children and Young Persons Act 13th April 1933.

   http://www.opsi.gov.uk/RevisedStatutes/Acts/ukpga/1933/cukpga_19330012_en_1

39. Act of the Parliament of the UK and Northern Ireland: Diplomatic Privileges Act 1964 31th July 1964

   http://www.opsi.gov.uk/RevisedStatutes/Acts/ukpga/1964/cukpga_19640081_en_1

40. Act of the Parliament of the UK and Northern Ireland: Health and Safety at Work etc. Act 1974 31st July 1974

   http://www.opsi.gov.uk/RevisedStatutes/Acts/ukpga/1974/cukpga_19740037_en_1

41. Act of the Parliament of the UK and Northern Ireland: Interpretation Act 1978  20th July 1978

   http://www.opsi.gov.uk/RevisedStatutes/Acts/ukpga/1978/cukpga_19780030_en_1

42. Act of the Parliament of the UK and Northern Ireland: Sexual Offences Act 1993 20th July 1993

   http://www.opsi.gov.uk/acts/acts1993/Ukpga_19930030_en_1.htm

43. Corporate Culpability under Federal Sentensing Guidelines // 34 Ariz. Law Review, 743 (1992).
44. FergusonR.W. Readings on concepts of criminal law. St. Paul (Minn). 1995.P.543.