Поняття суб’єкта злочина згідно кримінальному законодавству зарубіжних країн

    Зміст осудності передбачає здатність фізичної особи в момент злочину адекватно усвідомлювати об'єктивні ознаки діяння, обстановку, час, місце вчинення і його суспільно небезпечні наслідки і в кінцевому підсумку керувати своїми діями ¹².

    У юридичній практиці питання про  осудність виникає при наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, а також у процесі відбування покарання засудженим ¹³.

    Кримінальної  відповідальності також підлягає і  обмежено осудна особа. Обмежена осудність - це такий психічний стан особи, при якому здатності усвідомлювати характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними обмежені через наявність у неї будь-якого психічного розладу .

    Концепція обмеженою або зменшеної осудності  була запропонована в XIX столітті для того, щоб була можливість дати кримінально-правову оцінку так званим прикордонним станам між психічним розладом і психічним здоров'ям . Вона була піддана різкій критиці з боку багатьох психіатрів і правознавців. Так, В. П. Сербський писав: «Введення в законодавство цього поняття - при неможливості дати будь-яку правильну мірку для програми його на практиці - викликало б значні непорозуміння і дало б помилковий напрямок вирішення питання про неосудність, що допускає тільки два рішення: або людина володіла свободою дії - і тоді вона осудна, або ж вона не володіла ними - і тоді вона неосудниа »¹⁴. М. С. Таганцев зазначав, що такі прикордонні стани «не можуть розглядатися як особливий вид або навіть особливий відтінок осудності, так як в цьому відношенні існує тільки двояка можливість: або визнати, що в даному випадку існують умови, що усувають осудність, або встановити, що такі відсутні. У першому випадку винний звільняється від відповідальності, у другому - підлягає покаранню; визнати будь-яке третє, від стану ми не можемо ні теоретично, ні практично»¹⁵.

    Тим не менш сучасна юридична наука визнає, що особи з порушеннями психіки  прикордонного рівня (різні форми  психопатії , неврози , залишкові явища  черепно-мозкових травм , алкоголізм , наркоманія , токсикоманія тощо) не можуть бути прирівняні в кримінально-правовому відношенні до повністю здоровим ¹⁶. Зважаючи на це в тій чи іншій формі концепція обмеженої осудності знаходить вираз в законодавстві багатьох країн світу.

    Відповідно  до законодавства України обмежена осудність враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

    Згідно  ч.2 ст. 19 КК неосудною визнається особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла віддавати собі звіт у своїх діях або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану ¹⁷.

    У процесі розвитку судової психіатрії і науки кримінального права  у вченні про неосудність деталізувати і уточнювалося даний стан, які розуміють і трактувалося вченими неоднозначно, особливо коли мова йшла про критерії неосудності ¹⁸.

    Орлов В.С. звертає увагу на те, що, з  медичної точки зору, неосудність  представляє собою хворобливий  стан психіки особи, яка позбавляє її здатності усвідомлювати об'єктивну дійсність і контролювати свою поведінку ¹⁹.

    І хоча дане визначення неосудності небездоганно, так як вимагає з позицій чинного  кримінального законодавства і  змістовної сторони уточнення, воно, тим не менше, має повне право на існування.

    Наведену  в законі сукупність ознак, що характеризують неосудність, називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального  права така формула дістала назву змішаної формули неосудності. Поєднавши в цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець у такий спосіб увів поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про неосудність конкретної особи²⁰.

    Поняття неосудності визначається за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) та  юридичного (психологічного).

    Ознаки  медичного критерію охоплюють всілякі випадки хворобливих розладів психічної діяльності людини. Однак психічне захворювання саме по собі не обов'язково повинне виключати здатність людини усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для визнання особи неосудною в момент вчинення ним суспільно-небезпечного діяння необхідна констатація якого-небудь розлади його свідомості або вольових функцій як наслідку психічного захворювання. Отже, медичний критерій виражений у постановці діагнозу захворювання.

    Психічне захворювання, яке потягнуло за собою порушення нормальної психічної діяльності, яке обумовлює неадекватну поведінку хворого, може належати до однієї з перерахованих у кримінальному законі категорій²¹.

    Відповідно  до ч.2. ст.19 КК ознаками медичного критерію неосудності є: хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інше хворобливий стан психіки²².

    Хронічна  психічна хвороба  — хронічний психічний розлад - тривале, важковиліковне або взагалі невиліковне психічне захворювання, яке розвивається, як правило, внаслідок органічного ураження мозку. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін.

    Тимчасовим  розладом психічної  діяльності визнається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та ін.

    Недоумство (олігофренія) —  найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма). Дебільність - найслабкіша ступінь розумової відсталості , обумовлена затримкою розвитку чи органічного ураження мозку плода²³. Імбецильність (від лат. imbecillus - слабкий, немічний) - середня ступінь олігофренії , слабоумства, інтелектуального недорозвитку, обумовлена затримкою розвитку мозку плоду або дитини в перші роки життя²⁴. Ідіотія - ( прост. ідіотизм) (від грец. ιδιωτηια, idioteia - невігластво) - найглибша ступінь розумової відсталості, що характеризується майже повною відсутністю мови і мислення ²⁵.

    Під іншим хворобливим етапом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що їх не охоплюють раніше названі три види психічних захворювань. До них належать важкі форми психостенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівняні до них.

      Для наявності медичного критерію неосудності  досить встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діяння особа  страждала хоча б на одне із зазначених захворювань. Встановлення медичного критерію ще не дає підстав для висновку про неосудність особи на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом. Наявність медичного критерію є лише підставою для встановлення критерію юридичного, який остаточно визначає стан неосудності²⁶.

    У статті 19 КК юридичний критерій неосудності  виражений інтелектуальною та вольовою ознаками.

    Інтелектуальна  ознака вказує на нездатність особи  усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своєї  дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного суспільне небезпечного діяння. Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю), передбаченими законом як суспільне небезпечні.

    Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак - інтелектуальну чи вольову. Сукупність медичного критерію (одного із чотирьох видів психічних захворювань) і юридичного критерію (інтелектуальної чи вольової ознаки) дає підстави для визнання особи неосудною, і вона у зв'язку з цим не підлягає кримінальній відповідальності²⁷.

    Відповідно  до ст. 21 КК України особи, що вчинили  злочини у стані алкогольного сп'яніння в результаті вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших  одурманюючих речовин, підлягають кримінальній відповідальності. Згідно п.13 ч.1 ст.67 КК вчинення злочину особою у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, є обставиною, обтяжуючою покарання.

      У ст. 21 КК йдеться мова про так зване просте (фізіологічне) сп'яніння (за МКХ-10 - гостра інтоксикація) внаслідок прийому алкоголю, наркотиків або токсичних речовин, які можуть викликати помітні зміни в більшості сфер психіки, а саме у сфері орієнтації уваги, мислення, мовлення , сприйняття, контролю, пам'яті, не виключаючи й осудності. У теорії кримінального права поряд з фізіологічним сп'янінням виділяють патологічне сп'яніння. Патологічне сп'яніння - це гострий короткочасний психоз, викликаний прийомом алкоголю і супроводжується глибоким хворобливим порушенням свідомості, невмотивованим поведінкою²⁸. Особа, яка вчинила злочин у стані патологічного сп'яніння, визнається неосудною²⁹.

    Поряд з існуванням у кримінальному  праві загального поняття «суб'єкт  злочину», (фізична особа, вік, осудність), існує поняття «спеціальний суб'єкт злочину», що володіє додатковими властивостями, притаманними певній категорії осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння³⁰. Додаткові ознаки стосуються лише окремих суб'єктів і далеко не завжди передбачені в нормах Особливої частини. Саме тому додаткові ознаки, які характеризують суб'єкта як спеціального, відносяться до числа факультативних ознак суб'єкта ³¹.

    Ці  ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні  відносини (мати новонародженої дитини) та інші. У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначені в законі. Так, у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364-370, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більше того, у примітці 1 до ст. 364 дається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 зазначається, що спеціальними суб'єктами цього злочину є судді, винні в постанові завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови.

    Таким чином, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежувальними, бо вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Тому особи, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, у якому зазначений спеціальний суб'єкт³². 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Суб’єкт злочину за законодавством країн Англо-саксонської правової системи. 

    Англосаксонська правова система представлена наступними країнами: Англія, США, Нова Зеландія, Канада, Австралія, Індія, колишні колонії  Британської імперії. У даному розділі курсової роботи на прикладі Англії і США мною розглянуто поняття суб'єкта злочину за законодавством країн англосаксонської правової системи.

    Англія. За кримінальним законодавством Англії суб'єктом злочину за загальним (прецедентним) правом може бути будь-яка фізична особа - англійський підданий, іноземець та особа без громадянства. Виняток становлять особи, які звільняються від кримінальної відповідальності в силу свого положення. По-перше, за усталеною традицією вважається, що суверен (король або королева) не може здійснити злочину (King can do not wrong) і тому не може бути притягнутий до відповідальності. По-друге, відповідно до Закону «Про дипломатичні привілеї» від 31 липня 1964: «Посли та особи, що входять до складу службового персоналу іноземного посольства наділені імунітетом від кримінального переслідування. У разі звільнення дипломатичного представника від займаної посади він негайно втрачає привілей безвідповідальності за злочинне діяння, вчинене ним »³³.

    Кримінальна відповідальність може наступати з 10-річного віку, а в ранній історичний період вона мала місце з 8 років ³⁴. До повної кримінальної відповідальності в Англії можуть бути притягнуті особи, що досягли віку 17 років.