Поняття суб’єкта злочина згідно кримінальному законодавству зарубіжних країн

    3. Суб’єкт злочину  за законодавством  країн континентальної  правової системи.

    Держави континентальної Європи на своїй більшості переважно мають романо-германської правову систему. До них відносяться: Франція, Німеччина, Італія, Україна, Бельгія та ін У даному розділі моєї курсової роботи розглянутий такий інститут кримінального права як суб'єкт злочину на прикладі трьох країн: Італії, Франції та Німеччини.

    Франція. Суб'єктами кримінальної відповідальності, згідно із Кримінальним кодексом Франції 1992 р., можуть бути фізичні та юридичні особи. У французькій кримінально-правової літературі автори не виділяють, як правило, спеціального розділу, присвяченого характеристиці суб'єкта злочинного діяння. Це пов'язано з тим, що суб'єкт як такий не є елементом діяння (на відміну від українського кримінального права, де суб'єкт злочину - елемент складу). Питання віку кримінальної відповідальності, неосудності тощо аналізуються французькими юристами стосовно характеристиці морального елемента злочинного діяння ⁴⁵.

    Фізичні особи як суб'єкти злочинного діяння. Першою ознакою фізичної особи як суб'єкта злочинного діяння є досягнення віку кримінальної відповідальності. У КК 1992 р. він прямо не встановлено, хоча в ньому й міститься положення про те, що в спеціальному нормативному акті визначені умови, при яких особам старше 13 років може бути призначено покарання (ст.122-8).

    Таким нормативним актом є Ордонанс № 45-174 від 02.02.1945 р. про неповнолітніх правопорушників (з подальшими змінами і доповненнями). Ордонанс встановлює спеціальний правовий режим відповідальності неповнолітніх, в основі якого лежить презумпція кримінальної відповідальності осіб, які не досягли 18 років.

    Можливість  залучення до кримінальної відповідальності та її принципи залежать від вікової  групи неповнолітнього. В кримінальному  праві Франції визнається існування  трьох таких груп.

    Перша група об'єднує неповнолітніх осіб, які не досягли 13-річного віку. Особам вказаної групи не може бути призначено покарання, у зв'язку з чим деякі французькі юристи стверджують, що для них презумпція кримінальної відповідальності є абсолютною. Друга група включає неповнолітніх у віці від 13 до 16 років. До них також може бути застосована презумпція кримінальної невідповідально з призначенням будь-якого виховного заходу. Третя група включає підлітків від 16 до 18 років. Як і особи другої групи вони можуть також скористатися презумпцією кримінальної невідповідальності, а також можуть бути визнані винними і засуджені. Відмінність даного режиму від режиму кримінальної відповідальності другої групи в тому, що для осіб третьої групи дію такого ознаки як неповноліття факультативно.

    Згідно  з французьким кримінальним правом осудність особи є необхідною передумовою для визнання її винною. Як вже зазначалося, осудність передбачає здатність особи діяти добровільно, не під примусом, вільно розпоряджаючись своєю волею. Така здатність може бути порушена у разі, коли фізична особа страждає яким-небудь психічним розладом ⁴⁶.

    У КК Франції Важливою передумовою  для виникнення кримінально-правової відповідальності у фізичної особи, яка вчинила злочинне діяння, є осудність останньої. Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності. Згідно КК Франції, для визнання людини неосудним необхідно дотримуватися двох критеріїв:

    1. Медичний критерій - наявність психічного розладу як такого. Під цей критерій підходять як хронічні, так і тимчасові захворювання, список яких досить широкий. Для визнання обвинуваченого неосудним необхідно довести наявність у останнього психічного розладу в момент скоєння злочину⁴⁷.

    Психічні  захворювання має бути встановлено  на момент вчинення злочинного діяння, при цьому не має значення, чи був такий розлад короткочасним або хронічним. Наявність психічного розладу в момент здійснення правопорушення означає не тільки відсутність осудності і морального елемента злочинного діяння, а й правопорушення в цілому.

    Рішення про припинення кримінального переслідування при встановленні ознак психічного розладу, в принципі, могло би бути зроблено вже на перших стадіях кримінального процесу, проте, як зазначається в спеціальній юридичній літературі, труднощі виявлення та діагностування психічних захворювань практично завжди вимагають попереднього розслідування з проведенням психіатричної експертизи або навіть судового розгляду. Якщо справа розглядається судом Ассизі, питання про наявність психічного розладу, що виключає настання кримінальної відповідальності, включається на правовій підставі в питання про винність особи.

    Сучасна психіатрія відкрила і досить добре  вивчила так звані «прикордонні стани» - такі психічні розлади, які ведуть до зниження в особи здатності розуміти значення своїх дій або контролювати їх. Судова практика Франції, стикаючись з такими випадками, по-різному їх оцінювала: в деяких випадках вона визнавала подібні психічні розлади обставинами, пом'якшуючими відповідальність, в інших-відповідальність наступала на загальних підставах, в третіх - особа визнавалося повністю невинною ⁴⁸.

    Другою  підставою для визнання особи  неосудною є наявність психологічного критерію, тобто особа не могла усвідомлювати своїх діях і не могла керувати ними. Під «своїми діями» слід розуміти не будь-яку поведінку душевнохворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльності), які передбачені відповідною статтею КК. Цей критерій також представляє собою велику важливість, оскільки на момент скоєння протиправного діяння, особа, що хворіє психічним розладом, могла й не бути під його впливом.

    Таким чином, поряд з доведення наявності  у людини психічного розладу, необхідно  також встановити, чи був він під  впливом свого захворювання на момент вчинення злочинного діяння.

    Юридичні  особи. Згідно КК Франції кримінально-правової відповідальності підлягають всі юридичні особи, як приватні, так і публічні, крім держави. При цьому юридичні особи можуть бути притягнуті до відповідальності як поряд з фізичними, так і самостійно. Кримінально правова відповідальність юридичної особи у Франції виникає лише в тому випадку, коли злочин скоєно на користь юридичної особи і з боку його керівника (представника). Користь, переслідувана для юридичною особою, може бути як матеріальна (фінансова або ж майнова), так і політична (шпигунство, тероризм і т.д.). Правопорушення, вчинене з користю для юридичної особи, але не з боку вищого керівництва, не може спричинити за собою відповідальності юридичної особи⁴⁹. У КК Франції вказується, що юридична особа може нести відповідальність тільки за правопорушення, зазначені в нормативно-правових актах республіки⁵⁰. Судова практика Франції схиляється до того, щоб юридична особа несла відповідальність самостійно, «замість», а не «поряд» з фізичною особою . Юридична особа притягується до відповідальності не тільки за умисні злочини і проступки, але й і за необережні.

    Німеччина. Згідно з чинним законодавством ФРН кримінально-правової відповідальності підлягають осудні фізичні особи, які досягли на момент скоєння злочинного діяння 14 років ⁵¹.

    Вікове  початок кримінальної відповідальності міститься не в КК ФРН, а в Законі про відправлення правосуддя у справах  неповнолітніх від 04.08.1953 р. КК ФРН, як зазначалося, містить лише припис про  те, що неосудним є той, хто при  скоєнні діяння ще не досяг чотирнадцяти років (§ 19).

    Згідно німецької кримінально-правовій доктрині осудність, є передумовою вини і, отже, караність суб'єкта злочинного діяння.

    Про осудністі мова може йти з моменту досягнення особою чотирнадцятирічного віку (§ 19). Кримінальний кодекс ФРН містить також норми про неосудність внаслідок психічних розладів і про зменшену осудність. Так, § 20 містить медичні критерії неосудності: хворобливий психічний розлад, глибокий розлад свідомості, недоумство або інше важке психічне відхилення. Ця ж норма встановлює, що особа діє без вини, якщо вона при скоєнні діяння внаслідок зазначених психічних розладів не здатна була усвідомлювати протиправність діяння або діяти з усвідомленням їх протиправності.

    Глибокий розлад свідомості може бути, наприклад, в стані гіпнозу, афекту, наркотичного сп'яніння і на практиці трактується щодо довільно. Суперечливою є також проблема про значення сп'яніння для кримінальної відповідальності. Загальна частина КК ФРН не містить норм, що регулюють дане питання. У зв'язку з цим на практиці застосовується норма Особливої частини про стан повного сп'яніння (§323а).

    У положеннях § 20 закріплюється одна з основних характеристик неосудності  за німецькою кримінально-правовій доктриною: несамовита особа, здійснюючи діяння, виконує склад злочину, але в силу вказаних причин вона діє без вини.

    Кримінальний  кодекс ФРН знає інститут зменшеної  осудності (§ 21), яка має місце, «якщо за зазначеною в § 20 причини здатність особи усвідомлювати протиправність діяння або діяти відповідно до цього була істотно зменшена». Такий стан, на відміну від стану, зазначеного в § 20, не виключає осудності. Відповідно до цього положення покарання цій особі може бути пом'якшене⁵².

    Що  стосується алкогольного та наркотичного сп'яніння, то в КК ФРН не має точних приписів на цю тему. У зв'язку з цим в практиці застосовується норма Особливої Частини КК про стан повного сп'яніння. Кримінальне право Німеччини також визнає інститут зменшеної осудності, згідно з яким, з певних причин, в особи була значно зменшена здатність усвідомлювати злочинність свого діяння.

    Як  і в Україні, у ФРН юридичні особи не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

    Італія. Згідно з нормами КК Італії суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку (ст.ст. 85,97 КК). Таким чином, як і в українському кримінальному праві, обов'язковими характеристиками суб'єкта злочину в Італії вважається осудність і досягнення певного віку. За загальним правилом притягнення особи за скоєний будь-який злочин можливе з 14 років, однак для неповнолітніх у віці від 14 до 18 років передбачається обов'язкове пом'якшення покарання (ст. 98 КК)⁵³. 

    Осудною вважається особа, яка на час скоєння злочину мало здатність усвідомлювати і бажати (ст. 85 КК).

    Особа, яка в результаті захворювання було в момент скоєння злочину в психічному стані, який виключає здатність усвідомлювати і бажати, визнається неосудною звільняється від кримінальної відповідальності і покарання (ст. 85 КК). Італійський КК виділяє кілька категорій неосудних осіб:

• особи, які страждають психічними захворюваннями;
• особи, що знаходилися в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння внаслідок непередбаченого випадку або непереборної сили;
• глухонімі, які на момент вчинення злочину, не могли усвідомлювати і бажати унаслідок своєї хвороби⁵⁴.

    Говорячи  про неосудних осіб, італійський  КК передбачає повну неосудність  і зменшену осудність. Згідно зі ст. 88 КК Італії особи, які на момент вчинення злочину знаходилися в такому психічному стані, який повністю виключав можливість усвідомлювати і бажати, повністю звільняються від кримінальної відповідальності. Згідно зі ст. 89 КК Італії особа, яка на час скоєння злочину знаходилася в такому психічному стані, який не виключав, але істотно знижував здатність усвідомлювати і бажати, несе відповідальність за скоєне, але покарання для неї має бути знижене.

    В італійській судовій практиці осудність  визначається як «компонент природного характеру кримінальної відповідальності людини», а неосудність як медико-правове  поняття, що визначає патологічний психічний стан особи, який повністю або частково виключає можливість усвідомлювати й бажати. Будь-яка аномалія, не пов'язана з психічним розладом, але притаманна характеру або чутливості особи, не впливає на її осудність. Так, не дають підстави для визнання особи неосудною «стану хвилювання, розлад темпераменту, моральні або соціальні вади почуттів, не пов'язані з психічним захворюванням особи»⁵⁵.

    Спеціально  виділяється в КК Італії питання  про відповідальність глухонімих. Так, у ст. 96 КК говориться, що «не підлягає покаранню глухонімий, який у момент здійснення діяння не мав з причини своєї хвороби здатність усвідомлювати й бажати. Якщо здатність усвідомлювати і бажати була значно знижена, але не виключена, покарання зменшується». Відносно глухонімих, які вчинили кримінально карані діяння та звільнення від відповідальності, застосовуються заходи безпеки.

    Неосудною визнається також особа, яка на час скоєння злочину знаходилася в стані сп'яніння, повністю виключає здатність усвідомлювати й бажати. Якщо стан сп'яніння не виключав, але істотно обмежував спроможність створювати та бажати, то особа підлягає кримінальній відповідальності, проте покарання їй обов'язково пом'якшується (ст. 91 КК). При цьому враховується стан сп'яніння, що виник в результаті непередбаченого випадку або непереборної сили. Особа, яка добровільно призвела себе в стан сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності, і покарання їй не пом'якшується. Якщо ж особа призвела себе в стан сп'яніння з метою вчинення злочину або підготовки собі виправдання, покарання їй, навпаки, посилюється (ст. 92 КК) ⁵⁶.