Контрольная работа по "Інтелектуальна власність"

По-новому визначається в Законі співавторство. За Законом, співавторство визнається лише нероздільне. Законодавець України виходив із того, що коли твір складається із частин, написаних різними авторами, кожна з яких має самостійне значення, то в такому разі немає взагалі співавторства, а є колективний твір. На нашу думку, позиція законодавця не є безспірною.

Уже згадуваний нами Типовий закон ВОІС рекомендує в                                     ст. 8: Є Авторське право на твір, створений спільною творчою працею двох або більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи створює такий спільний твір одне неподільне ціле чи складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Важливою новелою Закону є норми про особисті (немайнові) права авторів і майнові права авторів. У Законі ці права поділені на дві окремі групи. Закон розширив особисті (немайнові) права авторів, чітко визначивши їх перелік. Основним немайновим правом автора Закон визначив виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. У Законі наведено перелік способів використання твору, який не є вичерпним.

Детально в Законі врегульовано вільне використання творів. Цьому присвячено п'ять великих статей (ст. 15 – 19). Вільне використання творів також поділяється на два види: без виплати винагороди і з виплатою винагороди. Але звертає на себе увагу така обставина: із 19 способів вільного використання твору, передбачуваних Законом, тільки один спосіб використання дає право на виплату винагороди (ст. 19 Закону). Інші 18 способів дають дозвіл на використання твору без згоди автора і без виплати йому винагороди.

Зазначені статті містять надто довгий перелік видів вільного використання творів без згоди автора і без виплати йому винагороди. Проте, в сучасних умовах це, мабуть, виправдано, оскільки таке використання творів має місце в загально суспільних інтересах, а детальна регламентація вільного використання унеможливлює зловживання цим правом. Ст. 19 Закону передбачає вільне використання аудіовізуального твору або твору, зафіксованого у фонограмі будь-якою фізичною особою, але з виплатою винагороди. Це єдиний випадок вільного використання твору з виплатою винагороди. Проте, редакція цієї статті закону, на наш погляд, потребує удосконалення. П. 2 цієї статті передбачає виплату винагороди за відтворення зазначених творів у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звукові (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків,                  компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Більш досконалими є норми Закону про так звані «службові» твори, які створені в порядку виконання службового завдання. Ст. 20 Закону про авторське право і суміжні права досить чітко визначає, що «службовим» визнається лише твір, створений на підставі договору автора з роботодавцем. У цьому ж договорі визначається розмір та порядок виплати винагороди за створення і використання твору.

Новою і практично доцільною є стаття 22 Закону, яка проголошує право автора на доступ до твору образотворчого мистецтва. За цією статтею, автор твору образотворчого мистецтва має право доступу до нього незалежно від того, кому належить цей твір. Закон надає авторові право доступу до зазначеного твору за таких умов: 1) авторові надається право доступу лише до творів образотворчого мистецтва; 2) цей твір на підставі договору переданий іншій особі у власність; 3) при цьому автор не поступився своїми майновими правами; 4) доступ авторові необхідний з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо; 5) такий доступ автора не зашкодить законним правам і інтересам власника твору образотворчого мистецтва.

При дотриманні автором зазначених умов, власник твору не може відмовити йому в доступі до твору без достатніх підстав. Право доступу відкриває для автора більш широкі можливості продовжувати роботу над твором.

Такою ж виправданою є стаття 23 Закону, яка встановлює нове для українського законодавства право слідування. За цим правом автор протягом свого життя, а після його смерті спадкоємці протягом строку чинності авторського права мають право на п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу твору образотворчого мистецтва.

Право на частку від перепродажу (п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу) виникає за таких умов: 1) це право мають автор твору образотворчого мистецтва і його спадкоємці; 2) це право невідчужуване;                  3) воно діє протягом життя автора, а після його смерті протягом чинності авторського права; 4) це право стосується лише оригіналів творів образотворчого мистецтва; 5) продаж здійснюється через аукціон, галерею, салон, магазин тощо; 6) право на частку від перепродажу настає лише після першого відчуження твору; 7) це відчуження здійснене самим автором.

Із редакції цієї статті, отже, випливає, що право слідування виникає лише після першого продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва, здійсненого самим автором за свого життя. Якщо ж перший продаж твору був здійснений після смерті автора його спадкоємцями, то право слідування не виникає і спадкоємці у цьому випадку права на частку від наступних перепродажів твору не мають.

Значним позитивним явищем у Законі про авторське право і суміжні права є встановлення нових строків чинності авторського права. В Законі України «Про авторське право і сумісні права» строк дії авторського права після смерті автора був встановлений 50 років, відповідно до ст. 7 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Закон детально регулює початок перебігу цього п’ятдесятирічного строку. Ст. 24 Закону встановила, що п’ятдесятирічний строк починає свій перебіг із 1 січня року, що настає за роком, в якому мали місце юридичні факти, які дали підставу для перебігу зазначеного п’ятдесятирічного строку. Такими юридичними фактами є:

а) смерть автора опублікованих творів;

б) для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, факт обнародування твору. При цьому, якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особу протягом 50 років, початком перебігу зазначеного строку є смерть автора;

в) якщо твір створено співавторами, смерть останнього співавтора;

г) для посмертно реабілітованих авторів чинність авторського права починається з дати їх реабілітації;

д) якщо твір померлого автора вперше опублікований після його смерті протягом 30 років, з дня правомірної публікації твору.

Ст. 25 проголошує, що майнові права авторів переходять у спадщину. Ця стаття більш чітко визначає, що на спадкоємців покладається обов'язок                    (і право) захищати авторство і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Закон проголосив, що твори, строк правової охорони яких закінчився, стають надбанням суспільства. За раніше чинним законодавством такі твори проголошувались надбанням держави. Порядок і умови використання творів, проголошених надбанням держави, встановлювалися урядом. У законі про авторське право прямо підкреслюється, що твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватись будь-якою особою без виплати авторської винагороди.

Нове законодавство про інтелектуальну власність України проголосило результати будь-якої творчості товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Тому ст. 27 Закону проголошує, що майнові права можуть бути передані (відступлені) автором чи його правонаступниками іншій особі. Отже, автор має продати свій твір, обміняти чи якимсь іншим способом відчужувати своє творіння іншим особам. Таке відчуження твору має оформлятися окремим договором.

Закон дозволяє також відступати свої твори іншим особам. В ст. 14 Закону (п. 7) йдеться про те, що автор має право дозволяти або забороняти розповсюдження твору шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору. Про відступлення в цій статті не згадується. Із тексту даного пункту зазначеної статті випливає, що у ньому мова йде про розповсюдження шляхом продажу чи відчуження іншим способом твору, який тиражований в багатьох примірниках.

Важливим досягненням цивільного законодавства України є надання правової охорони так званим суміжним правам. До прийняття Закону України «Про авторське право і суміжні права» суміжні права в Україні на рівні закону взагалі не захищалися. Закон досить чітко визначив поняття та зміст суміжних прав, їх суб'єктів та об'єкти. У законі визначаються критерії для надання охорони суміжним правам, визначаються строки їх чинності.

Новим у Законі про авторське право є розділ про колективне управління авторськими правами. За Законом, автори, їх правонаступники та суб'єкти суміжних прав із метою забезпечення їх майнових прав можуть доручити управління ними на колективній основі організаціям. Зазначені організації не можуть займатися комерційною діяльністю. Вони діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм авторами, їх правонаступниками та суб'єктами суміжних прав. На їх діяльність не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

Закон «Про авторське право і суміжні права» передбачає нові і більш ефективні цивільно-правові засоби захисту суб'єктивних прав авторів та інших митців. Передусім, закон чітко визначає, що є порушенням авторського права і суміжних прав: відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу суб'єктів авторського права і суміжних прав та їх правонаступників творів фонограм програм мовлення. Закон дає досить широке поняття порушення авторського права і суміжних прав. Це не тільки протиправне відтворення, розповсюдження та інше використання творів, а також протиправне ввезення примірників творів в Україну. Примірники творів, фонограм, виготовлених і розповсюджених із порушенням авторського права і суміжних прав є контрафактними, тобто такими, що виготовлені не право-мірними способами.

Порушенням авторського права і суміжних прав за Законом визнається також ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України відповідно до чинного законодавства, із держави, в якій ці твори і фонограми не охороняються або перестали охоронятися. Особисті і майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав у залежності від характеру їх порушення можуть захищатися в порядку, встановленому адміністративним, кримінальним і цивільним законодавством.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» зберіг загальне правило цивілістики заподіяні збитки підлягають відшкодуванню. Тому в разі заподіяння порушенням авторського чи суміжного права шкоди їх суб'єктам, вони можуть вимагати:

1) відшкодування збитків, заподіяних порушенням авторського  права і суміжних прав, включаючи  також втрачену вигоду;

2) вилучення та спрямовування  на їх користь прибутків порушника, одержаних ним внаслідок порушення  авторського права і суміжних  прав, замість відшкодування збитків;

3) виплати компенсації, розмір  якої визначається судом, у сумі  віл 10 до 50000 мінімальних розмірів  заробітної плати, встановлених  законодавством України, замість  відшкодування збитків чи стягнення  прибутків.

Принциповим нововведенням є положення про накладання штрафу на порушників авторського права і суміжних прав. Суд чи арбітражний суд, крім відшкодування збитків чи стягнення прибутків на користь позивача, накладає штраф у розмірі 10 відсотків від сум присуджених судом на користь останнього. Стягнений штраф спрямовується до відповідного бюджету. Важливою та істотно новою є норма про відшкодування порушником авторського права чи суміжних прав їх суб'єктам моральної шкоди, її розмір визначається судом.

3. Передання прав на використання об'єктів права інтелектуальної власності за ліцензійним договором.

Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної власності у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

Майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності є сукупністю права володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа - патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (піцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.