Огляд біографічних даних та педагогічної діяльності В. Сухомлинського

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Зміст

 

ВСТУП ………………………………………………………………..2

Розділ 1. Огляд біографічних даних та педагогічної

діяльності В. Сухомлинського ……4

Розділ 2. Аналіз творів  письменника………………………………….12

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………….24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У центрі сучасних технологій навчання і виховання  знаходиться

особистісно-зорієнтована модель, основною метою якої є індивідуальний

розвиток кожного  вихованця освітнього закладу. З огляду на це, особливого

звучання набуває  спадщина Василя Олександровича Сухомлинського -

вченого, філософа, неперевершеного педагога, який опікувався долею дітей.

Наш всесвітньо відомий сучасник великого значення надавав всебічному розвитку дітей, особливо вихованню в них моральних цінностей, духовному відродженню. Гуманістична педагогіка В.Сухомлинського має стати животворним джерелом розвитку теорії та практики національного

виховання.

Політична відлига кінця 50-х рр. ХХ ст. сприяла відновленню гуманістичної спрямованості вітчизняної педагогіки. На думку багатьох істориків педагогіки, провідною в педагогічному творчому пошуку радянської педагогіки 60-х рр. ХХ ст. була ідея створення гуманістичних стимулів для спонукання школярів до навчання й особистісного розвитку.

Як зауважують дослідники історії розвитку вітчизняної освіти й науково-педагогічної думки (О. Адаменко, Л. Березівська, В. Курило, О. Сухомлинська та ін.), у педагогічній теорії й практиці 60-х рр. ХХ ст. відбувається поступова зміна ціннісних орієнтацій – з панівної суспільної

установки на особистісну  орієнтацію.

Актуальність теми. У період переходу від державної до державно-громадської моделі управління школою актуальними є принципи управління, розроблені В.О.Сухомлинським, – це колективність управління; знання справи,  діловитість; критика і самокритика; поєднання перевірки виконання з повсякденною допомогою  вчителям; особистий приклад директора школи.

Практичне значення. Використання цих принципів забезпечує процес демократизації управління та спрямовує діяльність школи не на функціонування, а на розвиток. Отже, вони  зберігають свою актуальність в умовах сьогодення. Проте потребують подальшого дослідження

функції управління школою.

Актуальність  обраної нами теми посилюється тим фактом, що на сьогодні праці В. Сухомлинського, розпорошені на шпальтах педагогічної преси, ще недостатньо ґрунтовно досліджено.

Мета курсової роботи – розглянути публіцистичне мистецтво Василя Сухомлинського.

Предмет особливості публіцистичної творчості В. Сухомлинського

Об’єкт –твори В.Сухомлинського

Для реалізації поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

• дослідити педагогічну спадщину В.Сухомлинського
• розглянути публіцистичне мистецтво В. Сухомлинського
• проаналізувати педагогічні ідеї В. Сухомлинського

Новизна полягає в цілісному історико-педагогічному аналізі теоретичної та практичної діяльності В.Сухомлинського з проблеми виховання школярів засобами слова, зокрема, у дослідженні поглядів В.Сухомлинського в аспекті досліджуваної теми; у висвітленні його літературно-педагогічної спадщини як дитячого письменника.

Структура роботи: курсова робота складається з двох розділів, вступу, списку використаних джерел та висновку.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Огляд біографічних даних та педагогічної діяльності

У період переходу від державної до державно-громадської  моделі управління школою актуальними  є принципи управління, розроблені Сухомлинським, – це колективність управління; знання справи, діловитість; критика і самокритика; поєднання перевірки виконання з повсякденною допомогою вчителям; особистий приклад директора школи.

Реалізовуючи  принцип колективності в управлінні, вчений виходив з того, що відповідальність перед державою за виховання і рівень знань учнів несе директор школи, але керівником та вихователем учнівського колективу має бути не сам директор, а педагогічний колектив в цілому:

«Керувати навчально-виховним процесом через педагогічний колектив – це значить повсякденно спиратися на думку і досвід колективу» [3, 14]. Саме тому колективність керівництва в управлінській системі вченого найяскравіше виявилась у спрямуванні творчої думки колективу на поліпшення якості уроку та методів виховної роботи. На засіданнях педагогічної ради, предметних комісій і методичних об’єднань розглядали найважливіші питання дидактики і теорії виховання. У 1957–58 і 1958–59 навчальних роках педагогічний колектив Павлиської середньої школи розглянув такі важливі питання навчально-виховного процесу: «Cпецифіка уроків у перші дні навчального року», «Урок заключного повторення і систематизації знань» «Забезпечення індивідуального підходу до учнів на уроках», «Розвиток знань, у системі уроків», «Виховання науково-матеріалістичного світогляду в процесі вивчення основ наук про природу і суспільство», «Розвиток логічного мислення на уроках» та ін.

В. Сухомлинський, завуч школи та вчителі систематично виступали з доповідями, розповідями, розробками окремих уроків, оцінювали практичну роботу у світлі положень педагогічної теорії. Поглибленню теоретичних знань про урок сприяли доповіді Василя Олександровича та завуча, у яких вони аналізували відвідані уроки протягом тижня, місяця або чверті. Велике значення для вдосконалення навчально-виховного процесу мали також доповіді, присвячені огляду педагогічної літератури.

Велику роль у поліпшенні підготовки до уроків В.Сухомлинський відводив колективному аналізу програм, підручників та знань учнів. Такий аналіз у Павлиській середній школі проводили на початку року. Це дало змогу визначити найважливіші уміння та навички і конкретні шляхи розв’язання найголовніших виховних завдань школи – виховання любові до своєї вітчизни, колективізму, чесності, правдивості, сумлінного ставлення до праці.

Педагогічний  колектив Павлиської школи об’єднував свої зусилля, щоб успішно готуватися як до системи уроків, так і до кожного окремого уроку. Цьому великою мірою сприяло те, що В. Сухомлинський і завуч школи відвідували та аналізували уроки найдосвідченіших учителів і молодих педагогів. Раз на рік у школі випускали рукописний журнал, у якому вчителі ділилися своїм досвідом

Народився Василь 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (на той час — Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині.

Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр. Після приходу комуністичної влади в Україні був активістом колгоспного життя у селі, брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі.

Мати – Оксана Юдівна – вела домашнє господарство, ткала полотно, фарбувала його і  шила одяг не лише для своєї сім'ї, а й односельцям. Гарно вишивала. Багато уваги приділяла вихованню дітей: Івана, Василя, Сергія, Меланії. Вчила добру, чесності, людяності. Довгими зимовими вечорами за прядивом чи шитвом розповідала дітям казки, цікаві історії, читала книжки.

Пізніше Василь Олександрович писав: „Я не відчував би всієї краси літнього світанку в селі, якби в далекому дитинстві мене не вразили до глибини душі прочитані матір'ю слова Шевченка „Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють...”.

Брат Василя Олександровича Сергій згадує: „ Батько і мати наші були від природи народними педагогами... В сім'ї завжди було взаємне довір'я, повага до старших, праця... Я ніколи не бачив, щоб батьки марнували час, пам'ятаю їх завжди в роботі”. І дітей вони залучали до праці, навчали старанності та сумлінності.

У 1926-1933 роках  В.Сухомлинський навчався у Василівській семирічній школі, де був одним з  кращих учнів. Вчився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб  зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами  ходили на Новий рік посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садку, який діяв в колгоспі на період літніх канікул йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і вибір професії був не випадковий.

З 1956-го — до середини 1960-х років Василь Олександрович 

розробляє свою педагогічну систему. Рушієм творчого процесу для 

нього стає невдоволеність наявними на той час у педагогіці й практи-

ці роботи школи  авторитарно-догматичними структурами виховання

і схоластичним, відірваним від життя змістом  освіти. Це — особливий 

етап життя  Сухомлинського, час сподівань на радикальні зміни.

У ці роки він  звертається до тем і проблем, які раніше не були предметом педагогічної рефлексії. Так, 1961 р. він публікує книгу „Духовний

світ школяра”, 1962 — „ Людина неповторна”, 1963 — „Моральний ідеал молодого покоління”, а 1965 — „Виховання особистості в радянській

школі”. Ці праці  стали поштовхом для подальших  творчих пошуків.

Саме в цей період педагог висловлює своє досить критичне ставлення до політико-партійного керівництва школою — він пише листа

М. С. Хрущову, у  якому не погоджується з партійною програмою реформування школи, а також виступає на нараді при ЦК КПРС з приводу

організації шкіл-інтернатів, де називає ідею загального суспільно-державного виховання дітей з двох років необґрунтованою і небезпечною

[1, с. 82 — 88]. В. Сухомлинський виступав також з критикою положень, що обстоювали ідею ранньої професійної підготовки учнів.

Згодом, у 90-ті роки була висловлена думка про значний  вплив 

ідей В. О. Сухомлинського на розвиток тогочасної освіти в державі. В 

одній з монографій зазначається: „Свої погляди В. Сухомлинський 

активно обстоював  в Академії педагогічних наук, на нарадах працівників народної освіти, в періодичній пресі, їх поділяли вчителі, батьки й

самі учні. Ідеї, погляди, що висловлював В. Сухомлинський, вплинули значно сильніше, ніж це прийнято вважати, на деякі положення 19

тез ЦК КПРС і  в кінцевому підсумку на прийнятий у грудні 1958 року

Закон про зміцнення  зв’язку школи з життям” [3, с. 321 — 322].

Оскільки пошуки педагога збігалися із загальним напрямом демократизації суспільства, вони були підтримані на загальнодержавному рівні: у 1957 р. Сухомлинський був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР, у 1958 р. йому було  присвоєно звання заслуженого учителя школи УРСР, а в 1960 р. він  був нагороджений орденом Леніна.

Для Сухомлинського формування естетичного почуття  дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців.

 Звернення до педагогічної спадщини В.Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.

2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський  помирає, але його внесок у  життя та його твори залишаться  назавжди. Василь Олександрович Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Його книги виходили і виходять масовими тиражами в багатьох країнах світу (Росії, Німеччині, Японії, США, Канаді, Китаї та ін.). Він став визнаним класиком педагогіки 20 ст.

Найважливіше педагогічне уміння, за В.Сухомлинським, – брати до уваги індивідуальні особливості школярів. Педагогічна майстерність полягає в тому, щоб у дитячому колективі з самого початку будувати стосунки на основі душевної чуйності і сердечності.

Від педагогічної майстерності учителя залежить і успішна робота з неблагополучними, важкими дітьми.

Важливою складовою педагогічної майстерності В. Сухомлинський вважав

уміння вчителя  обходитися без покарання. Василь Олександрович доводив, що страх перед покаранням психологічно пригнічує учня, віддаляє вихователя від дитини.

Покараннями виховується, як правило, озлобленість, безсердечність, жорстокість. Педагогічна майстерність вихователя визначає і стиль взаємовідносин у дитячому колективі, його духовну атмосферу, встановлення доброзичливих стосунків з учнями, без чого неможливий виховний процес.