Двомовні газети України

     Усвідомлення  того, що ми читаємо переклад, вносить  певні корективи в уявний образ  автора. Ми сприймаємо його, як представника іншої культури, і відповідно оцінюємо за іншими критеріями.

     Автори  газетних текстів, якщо й цитують  пісні, то тільки російські: Він сказав: "Поїхали! "; "Два відсотки як із куща ". Часто в українському тексті вони подаються без перекладу: ...співати хорал "Мы успели. В гости к Богу не бывает опозданий...". "Мы говорим вам — до сви-даиья!"...

__________________________________________________________________

[25] - Про комунікативну компетенцію див.: Заикuн Г. С. Уровни коммуникативной компетенции. Нормы человеческого общения. Горький, 1990. - С. 220-221; Федорва Л. Л. К понятию коммуникативной компетенции: Автореф. дис. ...канд. филол. наук. - М, 1980. - 25 с; Нутеs D. Оп сотти-пісаtivе сотреtепсе Sociolinguistics. Наr-топdsworth: Репgиіп, 1972. Р. 269 293.

[26] - Про фактор адресата див. також: Арутюнова Н. Д. Фактор адресата Изв. АН СССР. Сер.: Лит. и яз. - 1981. - Т. 40. С 356-367.

    Поезії, цитовані газетою, теж належать переважно  російським авторам; В думках настирливо крутився рядок Лєрмонтова: "все це було б смішно, якби не було так сумно". В поспішному українському перекладі вони втрачають і риму, і розмір. Тож для правильного розуміння доводиться робити зворотний переклад.

     Автори  газетних текстів виховані на російських казках і охоче використовують образи цих казок, не замислюючись навіть над тим, що в українській мові папа це

     1) глава католицької церкви і  2) дит. Хліб (див СУМ): Працюють, як  папа Карло, а платять, як  Буратіно. Іноді рішення залишити  певний уривок тексту без перекладу взагалі важко пояснити, як ось у такому підписі під малюнком: "Штирлиц, если ви не заплатите за злектричество,..."

     Каламбур - потужний стилістичний засіб, при  якому між співзвучними словами  виникають несподівані смислові зв'язки. Як правило, гра слів - явище суто національне і в принципі не перекладне. Отож перекладачам у таких випадках доводиться використовувати прийом компенсації. Але тільки не в двомовній газеті. Тут знайшли вихід простіший: Хоча "Муж&чин" не перегукується в українській мові з "мужчиной", тобто з чоловіком, назва рубрики звучить саме так.

     Відомо, що спілкуючись через перекладача, співрозмовники, зазвичай, свідомо  чи несвідомо, дотримуються певних правил. Частина цих правил явно сформульована і опублікована [27], друга частина наявна в текстах у прихованій формі і може бути визначена, наприклад, на основі лінгвістичних досліджень. До таких правил належить, зокрема вимога чітко формулювати думки, не припускаючи можливості подвійного тлумачення висловленого. Не слід супроводжувати свою мову каламбурами, ідіоматичними зворотами, цитуванням віршів. Прислів'я та приказки в перекладі можуть набути двозначності, а то й образливого звучання. Якщо виникає непорозуміння, перекладач, повинен просити автора пояснити свою думку простіше.

     Автор двомовної газети, порівнюючи український і російський тексти, дуже швидко відкриває для себе всі ці правила. Сумлінний автор у двомовній газеті повсякчас відчуває на собі пута двомовності, він змушений зважати на цілий ряд обмежень, які накладає на нього специфіка ЗМІ.

     Автор одномовної газети зацікавлений у тому, щоб збагачувати свою мову, він  підшу-ковує свіжі метафори, цікаві фразеологізми, каламбури. Автор двомовної  газети мусить уникати мовних пошуків - для успішної роботи йому потрібна якомога простіша мова, що її можна було б без проблем відтворити у перекладі.

При порівняння різномовних примірників двомовної  газети складається враження, що українська мова нашої двомовної преси це просто інший код російської мови, а не самостійна мова з власним  набором усіх мовних рівнів, оскільки норми цих рівнів систематично порушуються, а виражальні засоби перебувають у механічній залежності від засобів російської мови.

[27] - Див., иапр.: Головин В. Азбука дело-вого этикета // Эхо планеты. 1991. № 47.

    Українська  мова нашої двомовної преси практично витіснена на задвірки, вона позбавлена накопичувальної, культуроносної функції, оскільки автори текстів є носіями іншої культури зі своїм преінформаційним запасом. Тексти українського варіанту двомовної газети мають значно нижчу ефективність не лише через велику кількість помилок, а й через те, що автори не звертаються до фонових знань україномовної читацької аудиторії. Для адекватного розуміння таких текстів українському читачеві необхідна акультурація, тобто, засвоєння істотних фактів, норм і цінностей російської культури, що, очевидно і є метою двомовних видань.

     Отже, адресат двомовної газети це насамперед росіянин, який живе в Україні, і  в другу чергу - україномовний  українець, котрому постачають замість  газети такий собі напівфабрикат, де від української мови залишилася хіба що графіка та окремі слова, поєднані в речення за законами російської іраматики. Російські імена, російські пісні, російські прислів'я, російська ментальність б'є в око з кожного рядка "української" газети. [28]

__________________________________________________________________

[28] - http://journlib.univ.kiev.ua

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

    Ця  робота була присвячена двомовності  і двомовним газетам України. Ми розкрили історію виникнення двомовності  в наслідок якої з’явилася двомовна преса. Розповіли про пропаганду української мови і чи потрібна вона українцям.

    Також в цій роботі були представлені українські двомовні видання та приведені  переваги інтернет-видянь над газетними видяннями.

    До  цього ж була внесена думка Миколи Свинтицького щодо української мови, двомовності та діаспори.

    Представлено  було рейтинг україномовних та російськомовних  видань в ЗМІ.

 

    Ми  вважаємо, що українці повинні шанувати свою рідну землю та мову. Бо, якщо переходити постійно на чиюсь сторону, то дуже скоро ми можемо залишитись ні з чим. Не повинно мати значення на якій території України ти живеш, ти повинен добре володіти державною мовою.

    Бо, як була пердставлена стаття з «Дзеркала  тижня», в якій більшість тексту була перекладена через «ПЕРЕВОДЧИК», то можна зробити висновок, що корабель «Україна» йде на дно.

    Україна здобула незалежність. Вона має свій гімн, свій прапор та тризуб. А ще, і ми це не повинні забувати, вона має свою рідну мову, якою повинні спілкуватися. Але це зовсім не означає те, що інших мов не повинно бути.

    Просто, якщо ми хочемо йти в Європу, то ми повинні бути єдиною державою, цікавою  та розумною нацією.

 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

[1] - http://www.president.gov.ua/content/chapter01.html

[2] - http://www.mk.ru/politics/news

[3] - Романчук  О. Знаки української агресії  // Урок української. — 2004. —  № 11-12.

[4] - Романчук  О. Чи потрібна Україні українізація?// http://www.universum.org.ua

[5] та [6]  -  http://www.adm.dp.ua

 

[7] - http://uk.wikipedia.org

 

[8] - Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова, К.1984р.

 

[9]  Огієнко  Іван. Історія української літературної  мови, К.2001

 

[10] - 1. http://www.eawarn.ras.ru/center/eawarn/ doklad/ch7.htm.

 

[11] –2. Див.: Алекссеева И. С. Профессно-нальньт треттг переводчика. Цит. за: http://www.trworkshop.net/articles/1.html

 

[12] - 3. Про склад і структуру фонових знань див.: Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язьік и культура: Лингвостраиоведение в препо-давании русского языка как иностранного. -3-є изд., перераб. и доп. М.: Русский язык, 1983.

[13] - 4. Докладніше про поняття лінгво-етнічного бар'єру та ного складники див.: Латьггиев Л. К. Перевод: проблемы теории, практики и методики преподавания. М. : Просвещение, 1988. - С. 81 91.

[14]  та [15] - http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386

 

[16] - http://journlib.univ.kiev.ua

 

[17] та [18] - http://journlib.univ.kiev.ua

 

[19] - http://journlib.univ.kiev.ua

 

[20] - http://ukrlife.org/main/prosvita/liknep.htm

 

[21] - Дзеркало тижня, 7-13 квітня 2001 р. № 14 (338).

[22]- Ющук І. П. Українська мова. К.: Вища школа, 1979. С. 171.

[23] - Про особливості функціонування дієприкметників у сучасній укр. мові див.: Антоненко-Давидовнч Б. Д. Як ми говоримо. К: Українська книга, 1997. - С. 191 і далі; Пономарів О. Д. Культура слова: мовностилістичні поради. К: Либідь, 1999. С. 156; Гнатюк Г. М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. - К. : Наукова думка, 1982.

[24] - Тут і далі: СУМ - Словник української мови: В XI тт. - К.: Наукова думка, 1970-1980.

[25] - Про комунікативну компетенцію див.: Заикuн Г. С. Уровни коммуникативной компетенции. Нормы человеческого общения. Горький, 1990. - С. 220-221; Федорва Л. Л. К понятию коммуникативной компетенции: Автореф. дис. ...канд. филол. наук. - М, 1980. - 25 с; Нутеs D. Оп сотти-пісаtivе сотреtепсе Sociolinguistics. Наr-топdsworth: Репgиіп, 1972. Р. 269 293.

[26] - Про фактор адресата див. також: Арутюнова Н. Д. Фактор адресата Изв. АН СССР. Сер.: Лит. и яз. - 1981. - Т. 40. С 356-367.

[27] - Див., иапр.: Головин В. Азбука дело-вого этикета // Эхо планеты. 1991. № 47.

[28] - http://journlib.univ.kiev.ua