Трудовые споры

     У вирішенні колективних трудових спорів можуть брати участь незалежні посередники.

     Незалежний  посередник — визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення  
(ст. 10 Закону). Наказом Національної служби посередництва і примирення затверджено Положення [9], яке закріплює умови і порядок добору посередників, набуття та-припинення повноважень; порядок залучення посередників; порядок залучення посередника до участі у примирних процедурах; його права, обов'язки, кваліфікаційні вимоги до посередника, відповідальність. НСПП укладен список посередників в Україні з метою забезпечення сторін колективних трудових спорів, конфліктів інформацією про посередників.

     Трудовий  арбітраж — це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту).

     Трудовий  арбітраж утворюється з ініціативи однієї із сторін або незалежного  посередника у 3-денний строк у  разі:

     — неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) про встановлення нових або зміну існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, а також про укладення чи зміну колективного договору, угоди;

     - виникнення колективного трудового спору (конфлікту) про виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, про невиконання вимог законодавства про працю.

     Кількісний  і персональний склад трудового  арбітражу визначається за згодою сторін. Якщо сторони не досягнуть згоди, то трудовий арбітраж складається з трьох арбітрів [10]. До складу трудового арбітражу не можуть входити особи, які є представниками сторін колективного трудового спору (конфлікту), або особи, які тією чи іншою мірою зацікавлені в його однобічному вирішенні (п. 2.6 Положення).

     В Україні НСПП укладено Список арбітражів [11] затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення, арбітр — це підготовлена НСПП особа, яка в разі залучення її сторонами колективного трудового спору (конфлікту) для участі в роботі трудового арбітражу набуває статусу члена трудового арбітражу і має право розгляду колективного трудового спору (конфлікту) з метою прийняття рішення по його суті. Арбітр пропонується для участі в роботі трудового арбітражу органом НСПП за письмовою заявою однієї із сторін колективного трудового спору (конфлікту) (п. 3.1. Положення). Положенням визначено умови і порядок добору арбітрів, набуття і припинення повноважень; порядок залучення арбітрів до участі у роботі трудового арбітражу; права і обов'язки арбітра, кваліфікаційні вимоги до нього; відповідальність арбітра.

     Голова  трудового арбітражу обирається з числа його членів. До складу трудового  арбітражу також можуть входити  народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інші особи.

     Колективний трудовий спір (конфлікт) розглядається  трудовим арбітражем з обов'язковою  участю представників сторін, а в  разі потреби — представників інших заінтересованих органів та організацій.

     Трудовий  арбітраж повинен прийняти рішення  у 10-денний строк з дня його створення. За рішенням більшості членів трудового  арбітражу цей строк може бути продовжено до 20 днів. Рішення трудового арбітражу складається із вступної, описової, мотиваційної і резолютивної частини згідно Положення [12]., затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення

     Рішення трудового арбітражу приймається  більшістю голосів його членів, оформляється протоколом і підписується всіма  його членами. Воно є обов'язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися.

     З метою запобігання виникненню колективних  трудових спорів, їх прогнозування  та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення  таких спорів (конфліктів) [13] утворена Національна служба посередництва і примирення [14]. Згідно із Положення [15] Національна служба посередництва і примирення є постійно діючим органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів).

     НСПП відповідно до покладених на неї завдань:

     1) вивчає та узагальнює причини виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) і можливі їх наслідки на національному, територіальному і галузевому рівнях, виробляє пропозиції щодо запобігання виникненню колективних трудових спорів;

     2) здійснює реєстрацію висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів);

     3) аналізує висунуті працівниками вимоги та здійснює оцінку їх обґрунтування;

     4) сприяє встановленню контактів між сторонами колективного трудового спору (конфлікту);

     5) перевіряє в разі необхідності повноваження представників сторін колективного трудового спору (конфлікту);

     6) консультує сторони колективного трудового спору (конфлікту);

     7) за зверненням сторін (сторони) колективного трудового спору (конфлікту) розглядає матеріали щодо колективного трудового спору (конфлікту) з метою його вирішення;

     8) у випадках, передбачених [16], і коли рекомендації НСПП щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) не враховано, звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів;

     9) формує списки незалежних посередників та арбітрів тощо.

     НСПП  має право:

     — брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях;

     — координувати роботу трудового арбітражу, направляти своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів;

     — безоплатно отримувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, профспілок, роботодавців та їхніх об'єднань, сторін колективного трудового спору (конфлікту) інформацію, необхідну для використання під час проведення примирних процедур;

     — попереджати сторони про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду колективного трудового спору (конфлікту) та можливі наслідки таких порушень;

     — надсилати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування рекомендації щодо вжиття заходів для вирішення колективного трудового спору (конфлікту), реалізація яких належить до їх компетенції.

     НСПП  у межах своїх повноважень  приймає рішення, які мають рекомендаційний  характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового  спору (конфлікту), відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (п. 6 Положення). 

 

     

     3. Право на страйк та його реалізація.

     Правові наслідки законного  та незаконного страйку 

     Відповідно  Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів [17]. Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

     Страйк  може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

     Згідно  із ст. 17 Закону страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

     Страйк  застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення  колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

     Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або 1/3 делегатів конференції.

     Рекомендації  щодо оголошення чи не оголошення галузевого або територіального страйку приймаються на галузевому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі чи іншому виборному органі представників найманих працівників та/або профспілок і надсилаються відповідним трудовим колективам чи профспілкам.

     Наймані працівники підприємств галузі чи адміністративно-територіальних одиниць самостійно приймають рішення про оголошення або не оголошення страйку на своєму підприємстві.

     Страйк  вважається галузевим чи територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих відповідної галузі чи території.

     Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніш як за 7 днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві — за 15 днів.

     У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за 3 дні.

     Незаконними визнаються страйки, оголошені з  вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини; з вимогами, що не відносяться до колективних трудових спорів; з порушенням нормування вимог найманих працівників, профспілок, об'єднання профспілок чи уповноважених ними органів; у випадках, коли страйк оголошений до моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту); з порушенням порядку вирішення колективного трудового спору трудовим арбітражем; з порушенням порядку прийняття рішення про проведення страйку.

     Незаконними буде визнано страйки, розпочаті з порушенням найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами вимог Закону про керівництво страйком; якщо страйки оголошені у випадках, за яких забороняється їх проведення;які оголошені та/ або проводяться під час здійснення примирних процедур, передбачених Законом.

     Із  заявою про визнання страйку незаконним власник або уповноважений ним орган (представник) звертається до суду. Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніш як у 7-денний строк.

     На  відміну від раніше чинного Закону СРСР, в Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" не визначена родова підсудність справ про визнання страйків незаконними. Зі змісту цього Закону [18] випливає, що ця категорія справ підсудна районним (міським) судам.

     У судовій практиці постало питання, хто може бути відповідачем у справах про визнання страйків незаконними. В одних випадках вимога заявляється трудовому колективу, в інших — до страйкового комітету, до профспілкового органу. Видається, що в цьому випадку відповідачем має бути страйковий комітет або інший орган, який діє від імені трудового колективу, що має страйкувати.

     Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну  оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

     Забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу  життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.