Принципи державного регулювання митноi справи Украiни щодо захисту нацiональних iнтересiв краiни

     На  основі законів України Державна митна служба України розробляє самостійно або за потреби разом з іншими відомствами виконавчої влади підзаконні нормативні акти (накази, постанови, розпорядження, інструкції) в яких конкретизуються порядок, технологія, умови реалізації конкретної митної норми, митної дії, процедури.

     У сучасних умовах економічного розвитку України, розширення зовнішньоекономічних зв'язків особливого значення набуває митна справа, основу якої складає митне законодавство.

     Митна політика України визначається Верховною  Радою України. Основними принципами митного регулювання є: верховенство права; законність і верховенство митного закону; захист економічних і політичних інтересів держави; збалансованість інтересів держави, фізичних та юридичних осіб — принцип справедливості; недопустимість подвійного оподаткування; однаковість митних режимів; єдність регулювання митних відносин, стабільність митного законодавства; додержання митними органами (посадовими особами) прав юридичних та фізичних осіб і відповідальність їх за незаконні рішення і дії; гласність.

     Згідно  з Митним кодексом України (далі — МК) митна справа включає до себе: порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане з встановленням мит і митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики. До складових частин митної справи належать митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил, розгляд справ про порушення митних правил.

     Загальна  характеристика митної справи пов'язана  з визначенням термінів і категорій, таких як митниця, митна територія, митний кордон, митний контроль, зона митного контролю, митне оформлення, митна декларація.

     Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначаються у Конституції, законах України (серед них особливе місце належить МК — комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах Президента України і Кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України (далі — Держмитслужба України) та інших центральних органів виконавчої влади. Виключно законами України визначаються засади митної справи.

     Проблемою нашої держави є те, що при розробці нормативно–правових актів, які  належать до сфери митного права, не було приділено достатньої уваги визначенню ролі та місця національних інтересів та питань забезпечення національної безпеки України у формуванні та проведенні в життя митної політики, хоча саме національні інтереси є тим наріжним каменем, на якому повинна будуватися державна політика. Національна безпека і національні інтереси є взаємопов'язаними проблемами і носять, у першу чергу, політичний характер, а вже потім, набувши конкретного суспільного і державно–політичного змісту і значення, знаходять свій формальний вираз у конкретних нормативно–правових актах різних органів публічної влади.

     У загальному розумінні "національна  безпека – це державна політика, скерована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих  для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; це стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та кожного його члена".

     У залежності від об'єктного складу (особи, суспільства або держави, що є об'єктом загрози) ми можемо класифікувати: міжнародну безпеку, національну безпеку (безпеку держави), особисту безпеку (безпеку конкретної особи) та суспільну безпеку (безпека невизнаного кола осіб). У залежності від сфери суспільних відносин, що є об'єктом загрози, ми можемо виділити: військову, економічну, політичну, екологічну, санітарно–епідеміологічну, культурну, інформаційну, технологічну, ядерну, пожежну, безпеку дорожнього, залізничного та повітряного руху, безпеку мореплавства та деякі інші види безпеки.

     Конкретний  зміст національної безпеки має діалектичну природу і визначається характером наявної чи можливої загрози чи загроз, тим самим актуалізуючи певні її складові: військові, екологічні, політичні тощо. Проблема національної безпеки конкретної держави носить індивідуальний характер і напряму залежить не тільки від теперішнього геополітичного становища країни але й від історичних, політичних та правових аспектів виникнення та розвитку країни протягом усього її існування (особливо це характерно для "молодих", таких як Україна, країн). Подібні аспекти включають у себе характер та зміст основної національної ідеї, наявність історичних загроз та супротивників у вигляді сусідніх країн.

     У цілому, політика національної безпеки  держави спрямована на зменшення  та уникнення наявних та можливих загроз нормальному розвиткові держави у відповідності до її цілей і є частиною національних інтересів держави. Характеризуючи поняття національних інтересів, необхідно усвідомлювати, що інтерес взагалі – це "об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети".

     Категорія національних інтересів носить системний  характер в тому розумінні, що з одного боку вона є основою для визначення цілей і напрямків державної  політики та діяльності органів публічної влади і політичної системи в цілому, а з іншого – в тому, що сам зміст національних інтересів формується в процесі розвитку держави і суспільства під впливом зовнішніх і внутрішніх об'єктивних факторів, у формуванні змісту національних інтересів приймають участь всі інститути держави, суспільства, окремі громадяни. Подібна ситуація вимагає комплексного підходу до формування національних інтересів та характеризує його як досить складний процес, оскільки при визначенні єдиної загальнонаціональної системи потреб (інтересів) необхідне врахування інтересів і потреб різних за характером суб'єктів (держави в цілому, її органів та інститутів, суспільства, суспільних індивідів).

     Згаданий  комплексний підхід та досягнення консенсусу щодо визначення конкретних національних інтересів передбачає урахування багатьох політико–правових, економічних, історичних, моральних факторів. Основою національних інтересів, як вже говорилося вище, є триєдина система, що включає в себе національну ідею, головні цілі та прагнення (потреби) суспільства. Нормативно–правовий вираз подібних цілей і прагнень ми можемо знайти в Конституції України, яка в даному випадку виступатиме в якості суспільного договору.

     Отже, митна політика являє собою певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері.

     Засоби  державного впливу на зовнішньоекономічні відносини застосовуються щодо правових відносин, що виникають при переміщенні товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон України. Такий спосіб реалізації митної політики засновано на критерії територіальної юрисдикції, до складу якої входять права держави обкладати податками будь–яку особу чи підприємство, що знаходяться на його території та вимагати від них виконання вимог правових норм цієї держави (правомірної поведінки).

     Митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Серед таких проблем треба відзначити підтримання міжнародної безпеки, а саме контроль та боротьбу з незаконним переміщенням зброї, радіоактивних та токсичних речовин та так званих "критичних технологій", підтримання міжнародних економічних санкцій, підтримання екологічної безпеки та боротьбу з міжнародною злочинністю, в першу чергу з контрабандою наркотичних засобів. У формуванні митної політики виражаються інтереси держави та суспільства в цілому (національні інтереси) та інтереси окремих фізичних та юридичних осіб (наприклад, при проведенні антидемпінгових справ по заявах суб'єктів господарської діяльності).

     Відповідно  до ст. 11 Митного Кодексу України, до основних завдань митної служби в сфері національної безпеки належать:

• захист економічних інтересів України;
• сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньо- економічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;
• здійснення спільно з іншими уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
• боротьба з контрабандою та порушенням митних правил;

 Контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України в межах їх повноважень, визначених Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України.  
 
 
 

ВИСНОВОК

     Дослідивши  в даній роботі особливості митної політики держави можна зробити наступні висновки та узагальнення.

     Отже, митна політика являє собою певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері.

     Митний  кодекс України визначає засади організації  та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку ЇЇ економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

     Поняття національних інтересів та національної безпеки в даному випадку виступає тією головною категорією, за якою можливе  визначення ефективності та актуальності державного впливу на сферу зовнішньоекономічних відносин. Засоби державного впливу на зовнішньоекономічні відносини застосовуються щодо правових відносин, що виникають при переміщенні товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон України. 

     Категорія національних інтересів носить системний характер в тому розумінні, що з одного боку вона є основою для визначення цілей і напрямків державної політики та діяльності органів публічної влади і політичної системи в цілому, а з іншого – в тому, що сам зміст національних інтересів формується в процесі розвитку держави і суспільства під впливом зовнішніх і внутрішніх об'єктивних факторів, у формуванні змісту національних інтересів приймають участь всі інститути держави, суспільства, окремі громадяни.

     Митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством.

     Сучасний  етап характеризується для України  постійним зростанням обсягів та розширенням масштабів міжнародної торгівлі, ускладненням та посиленням динамізму торговельних процесів, посиленням вимог міжнародних організацій щодо забезпечення вільного доступу іноземних товарів на внутрішні ринки та зниженням національних торговельних бар’єрів.

     Реалізація цих вимог пов’язана з певними потенційними загрозами забезпеченню національних інтересів України. «Відкритість» національної митної території для міжнародної торгівлі може завдавати економічні збитки для держави у вигляді недонадходжень до бюджету внаслідок викривлення митної вартості товарів, шкоди здоров’ю і безпеці споживачів, спричиняти зростання контрабандних потоків тощо. В таких умовах актуалізується потреба підвищення ефективності національної митної політики в сфері забезпечення невідкладного реагування на зовнішні загрози та оперативної протидії можливим негативним наслідкам таких загроз, в напрямку посилення забезпечення економічних інтересів держави й максимального врахування в національній системі регулювання міжнародних правил та вимог. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ПРОПОЗИЦІЇ

     На  підставі зазначених висновків можна  зробити наступні пропозиції:

• забезпечення безперешкодної зовнішньої торгівлі та водночас подолання тіньових механізмів ввезення в Україну товарів й створення надійних бар’єрів для надходження на споживчий ринок продукції без сплати визначених чинним законодавством податків і зборів;
• вжиття низки заходів щодо нормативного забезпечення недопущення ввезення на митну територію України недоброякісної продукції.

     Виходячи  зі світового досвіду можна зробити наступні пропозиції:

• надання пільгових митних тарифів переважно для країн-постачальників сировини та товарів мінімальної технологічної обробки. При цьому митно-тарифна політика повинна стати, насамперед, інструментом регулювання внутрішнього ринку, а не наповнення державного бюджету і має відповідати економічним інтересам держави, а не окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• особливий захист слід надавати сільському господарству та окремим галузям машинобудування;
• забезпечення ефективного використання інструментів митного контролю щодо захисту ринку і стимулювання розвитку національної економіки;
• єдність зовнішньоторговельної політики як складової частини зовнішньої політики України;
• гнучке реагування на потреби виробників і споживачів, цінову ситуацію на внутрішніх ринках шляхом тимчасового зниження або підвищення ставок ввізних мит, надання тарифних пільг і відстрочок по сплаті митних платежів;
• впровадження обов’язкового попереднього інформування митних органів про товари, що ввозяться на територію країни;