Технології реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками делінквентної поведінки

                                                        ВСТУП

    Актуальність  теми.  Всьому світу, соціальному буттю й кожній людині властиво відхилятися від осі свого існування та розвитку. Причини цих відхилень лежать в особливостях взаємозв’язку й взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і самим собою. Відхилення в поведінці – є природною умовою розвитку людини та життя всього суспільства. Одним з видів відхилень в поведінці є деліквентна поведінка, що розуміється як антисуспільна протиправна поведінка індивіда, вона набрала в останні роки масовий характер і поставила цю проблему в центр уваги багатьох спеціалістів. Проблема ранньої злочинності є надзвичайно серйозна й складна. В Україні, в умовах перехідної економіки цей феномен зростає. Надзвичайно актуальною є ця проблема стосовно осіб підліткового віку, які ще перебувають на етапі активного, як правило, досить складного і суперечливого процесу визначення життєвих цінностей, вироблення переконань, самовдосконалення в духовній та фізичній сферах. Враховуючи суспільну значимість та суб’єктивну потребу вивчення технологій реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками деліквентної поведінки, актуальність даної проблеми, її недостатню теоретичну та практичну розробленість, темою даного дослідження обрано "Технології реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками деліквентної поведінки".

    Об’єктом  дослідження є реабілітаційно-педагогічна робота з підлітками.

    Предметом дослідження виступають технології реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками деліквентної поведінки.

    Мета  дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та запропонуванні шляхів покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками деліквентної поведінки.

    Відповідно  до поставленої мети визначені такі завдання :

- дослідити  на основі всебічного аналізу джерел рівень наукової розробки теми; 

- охарактеризувати  основні поняття роботи;

- розглянути технології реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками деліквентної поведінки;

- запропонувати шляхи покращення та удосконалення застосування технологій реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками деліквентної поведінки.

    Гіпотеза  дослідження. В основу дослідження було покладено припущення про те, що на ліквідацію проявів деліквентної поведінки серед підлітків впливають, певні технології за якими необхідно працювати з даною категорією дітей.

    Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось на базі Миколаївського обласного реабілітаційного центру для деліквентних підлітків.

    Практична значущість проведеного дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані при написанні рефератів, доповідей, в практичній діяльності шкільного психолога та педагогів.

    Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 30 найменувань та 5 додатків. Загальна кількість сторінок – 35, з них основного тексту – 30 сторінок.                                                                                                                                                         

РОЗДІЛ 1.  ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕЛІКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ 

        1.1. Історичний аспект становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками.

         В даному підрозділі для того, щоб прослідкувати як відбувалося становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками, необхідно розглянути історію вивчення відхиленої поведінки, адже вивчення та аналіз існуючих думок, поглядів, теорій щодо проблеми відхилень у поведінці дає можливість нам визначити основні причини виникнення одного з видів такої поведінки, як деліквентної. Отже, необхідно, зупинитися на поглядах вчених, які є цінними для розуміння даної проблеми. Грецькі філософи Демокрит, Платон, Аристотель були переконані в тому, що виховання шляхом переконань має позитивний вплив на розвиток вихованців. Так, Демокрит вважав, що погане оточення негативно впливає на дитину, Платон відзначав, що вихователь повинен завжди пояснювати дитині позитивність і негативність вчинків, оцінювати їх, Аристотель рекомендував вихователям враховувати вікові та індивідуальні особливості дитини і дотримуватися середини при вихованні.[№8]

        Видатний чеський педагог Я.А.Коменський у своїй “Великій дидактиці” звертався до проблеми відхилень у поведінці дітей. Так, Коменський вважав, що діти не народжуються поганими чи добрими, такими вони стають у результаті виховання. Він акцентував увагу на тому, що “ласкаве слово”, вправляння у хороших вчинках, похвала - найкращі методи виховання. [№11]

        Позитивні ідеї філософа Ж.Ж.Руссо є актуальними і сьогодні. Це ідея природо відповідності виховання, врахування індивідуальних і вікових особливостей. Ж.Ж.Руссо запропонував метод “природних наслідків”, який можна використовувати у вихованні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Якщо дитина зламала стільчик, то не слід поспішати дати їй новий стілець. Нехай вона відчує, як незручно без стільця.[№2] Цікавими є також погляди науковців Б. Мореля, Ч. Ломброзо, Е. Кречмера щодо причини злочинної поведінки людини. Ломброзо висловлював думку, про "природжений тип злочинця". Злочинця, за його теорією, можна впізнати за певними зовнішніми ознаками атлетична фігура, низьке скошене чоло, великі вуха та ін. [№7]

    Американські  вчені Е.Х’ютон, У.Шелдон доводили, що поведінка людини, в тому числі протиправна, залежить від показників росту, об'єму грудини, кольору шкіри та ін. Хоч хибність цієї теорії є очевидною, адже злочинці є невисокі, худі, із слабко розвиненою грудною кліткою, дослідники продовжують пошуки існування злочинного типу особистості.[№11]

    Серед основних соціальних факторів, які  негативно впливають на формування особистості, дослідниками визначаються: популяризація злочинності засобами масової інформації, незадоволені матеріально-побутові умови як фактор, який впливає на формування асоціативного типу особистості. Вчені Елеонора і Шелдон Глюк, обстеживши 500 неповнолітніх деліквентів, дійшли висновку, що більшість із них почали виявляти ознаки відхилень у поведінці в дитячому віці. Взагалі більшість дослідників абсолютизують роль раннього періоду розвитку особистості. Таким чином, дослідження зарубіжними вченими проблем відхилень у поведінці дітей і молоді характеризуються різноманітністю та різноаспектністю.[№22]

    У вітчизняній літературі ще з часів  Київської Русі знаходимо думки  щодо запобігання відхилень у  поведінці. Це насамперед, у праці В.Мономаха “Повчання” в якому визначаються основні засоби запобігання лінощам, привчання до праці; тактовне і гуманне ставлення до оточуючих. Проблему відхилень у поведінці дітей з XVIII століття досліджували багато вчених. Видатний український письменник та філософ Г.Сковорода вважав, що моральні вади та інші відхилення в поведінці людини породжуються суспільними умовами, неправильним вихованням, неосвіченістю. У правильному вихованні дитини з перших днів її життя філософ вбачає основу профілактики відхилень та протиправних дій.[№23]

       В Україні з минулих століть після тривалої наукової розробки проблеми педагогічної роботи з підлітками відхиленої поведінки її широкомасштабна практична реалізація розпочинається в XIX столітті з відкриттям мережі притулків, колоній, прихистків, виховних будинків та інших типів закладів, специфіка реабілітаційної діяльності яких позначалась узагальнюючим поняттям “виправно-виховні”. І лише з 70-80-х років XIX століття увагу Міністерства народної освіти України починають привертати діти з педагогічною і соціальною занедбаністю, та діти з відхиленою поведінкою для яких упроваджувалися додаткові уроки, повторювальні класи, літні шкільні й виховні колонії, санаторні школи.[№7]

    Також, після розвитку педагогічної роботи в XIX столітті, у 20-ті роки ХХ століття дану проблему почав вивчати науковець В.П.Кащенко. Причому він привертав увагу до проблеми поєднання методико-терапевтичних, навчально-педагогічних і виховних прийомів, спрямованих на корекцію характеру і відновлення особистості вцілому. До того ж наголошувалась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного процесу від терміну його початку: чим раніше почати, тим більше надії на успіх.[№14]

Важливими принципами  реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками є :

1) заміна домінуючого у виховній роботі педагога на самого вихованця, який визначає зміст і методи роботи педагога;

2) орієнтація на потенційну соціальну психологічну повноцінність особистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне соціальне середовище;

3) постійне вивчення так званої винятковості індивіда у процесі корекційно-реабілітаційної роботи має здійснюватися у тісній взаємодії педагога та психолога.[№3]

     Не можна обминути при розгляді даного питання соціальну, корекційну та реабілітаційну діяльність видатних педагогів А.С.Макаренка та С.Т.Шацького, які у 30-ті роки XIX століття заклали основні принципи, зміст і методи соціальної роботи з підлітками, яким притаманна відхилена поведінка. В основу своєї педагогічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціального середовища[№4]. У 60-ті роки XIX сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціально-правовому, педагогічному і медичному аспектах. Причому, причини деліквентної поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від нормальних дітей, своєрідності прояву протесту проти пригнічення їхніх інтересів. У цей період видатний педагог В.О.Сухомлинський запропонував різноманітні засоби стимулювання особистості. Домінантною в його рекомендаціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, на гуманізацію засобів виховання девіантних та деліквентних підлітків. [№6] Про необхідність реабілітаційно-педагогічної роботи в Україні почали говорити в середині 90-х років ХХ століття, коли із прийняттям незалежності відбулося реформування усіх сфер суспільного життя, ускладнилися процеси соціальної адаптації, особливо вразливих груп населення, люди з особливими потребами, особи з девіантною та деліквентною поведінкою тощо. Відповідно, відбулися зміни в змісті, характері та завданнях реабілітації таких осіб. Якщо до середини 90-х років реабілітація в Україні мала яскраво виражений медичний аспект та спрямовувалася переважно на осіб з обмеженими фізичними можливостями, то сьогодні спостерігається розвиток саме соціальної складової реабілітаційного процесу. Цьому сприяли, насамперед, розвиток теоретико-методологічної бази організації та практики соціальної роботи та підготовка професійних соціальних працівників, що реалізують теоретичні положення на практиці. Необхідність  реабілітації окремих груп населення-клієнтів соціальної роботи девіантів, деліквентів, дезадаптованих підлітків, інвалідів, осіб, що перебували в складних життєвих ситуаціях тощо, закріплена в численних міжнародних та вітчизняних нормативно-правових документах. [№1]

   Отже, розглянувши історію становлення  реабілітаційно-педагогічної роботи з  підлітками я дійшла висновку, що в історії є певні пробіли в яких майже нічого не зазначається про розвиток даного питання, це було зумовлено, або конкретними заборонами в певні періоди часу, або певними особливостями та зацікавленістю іншими, на той час більш важливішими питаннями.

1.2. Понятійно-категоріальний апарат

            Зміна соціальних цінностей, що відбувається в період реформування політичного і соціально-економічного життя країни, позначається, зазвичай негативно, на настроях її населення. При цьому, як зазначають фахівці різних галузей, найбільш незахищеними виявляються літні люди, діти, підлітки. Проблеми виховання дітей і підлітків в сучасних умовах особливо загострюються. Це пов’язується з тим, що підлітки з деліквентною та девіантною поведінкою належать до так званої групи ризику. Найчастіше вони живуть у малозабезпечених, неповних або проблемних родинах. Незадовільне сімейне виховання обумовлює труднощі при навчанні у школі, конфлікти з педагогами, появу відхиленої поведінки, соціальну дезадаптацію. [№8]

       Для того, щоб розглянути дану тему якомога детальніше, необхідно дати визначення таким основним поняттям як, реабілітація, педагогічна робота, реабілітаційно-педагогічна робота, технологія, підлітки, поведінка, деліквентна поведінка, підлітки деліквентної поведінки. Отже, як науковий термін, слово реабілітація, вже давно увійшло в широкий вжиток. Його використовують у психології, соціальній педагогіці, юриспруденції, політології, спорті, медицині.            У сучасному словнику з педагогіки відомого науковця Е.С.Рапацевича пишеться, що реабілітація – це комплекс медичних, психологічних, педагогічних, технічних, професійних мір, спрямованих на відновлення, або компенсацію порушених функцій організму і працездатності, обмеженої життєдіяльності хворих, інвалідів, втрати близьких людей, соціальної дезадаптпції.[№9]

       Відома  дослідниця у галузі соціальної роботи Д.І.Звєрєва зазначає у своєму підручнику, що реабілітації притаманна соціальна підтримка та соціальний захист людей, які їх потребують. Виділяють декілька видів реабілітації – медичну, професійну, педагогічну. Реабілітація здійснюється на різних рівнях: індивідуальному, груповому, суспільному. На індивідуальному рівні здійснюють консультування, соціальний патронаж та індивідуальну допомогу та підтримку як у центрах соціальної реабілітації, так і за місцем проживання. Ефективні форми роботи на груповому рівні : тренінги, майстер-класи, обмін досвідом, участь у різних соціальних проектах. На суспільному рівні – масові акції, рекреаційні заходи, встановлення зв’язків з громадкістю через ЗМІ. Реабілітацію можна здійснювати як у спеціалізованих закладах, психолого-реабілітаційних центрах, кризових центрах, лікувальних та спеціалізованих навчальних закладах, так і при потребі за місцем проживання клієнта. До здійснення того чи іншого виду реабілітації залучають кваліфікованих фахівців. Також її доречно здійснювати із залученням до такої роботи волонтерів. [№11]