Виявити особливості ставлення підлітків до своєї зовнішності

Так, К. Томпсон, у чиїй концепції «тілесний образ» (що розуміється як самосприйняття зовнішності) практично збігається з базовою моделлю, в оціночному компоненті виділив дві складові: цінність тіла (ступінь задоволеності) і валентність (міра значущості тілесного образу для самооцінки) [25].

О. Скугаревський визначає «образ власного тіла» як складний конструкт, що включає в себе сприйняття людиною власного тіла (перцептивний компонент), чуттєве забарвлення цього сприйняття і те, як на його думку, оцінюють його оточуючі (оцінний компонент) [25].

Провівши порівняльний аналіз всіх розглянутих концепцій зовнішності в межах соціально-психологічного та клінічного підходів, ми прийшли до наступних висновків.

По-перше, конструкт «зовнішність» часто вживається як синонім конструкту «тіло» в тому сенсі, що зовнішність являє собою сукупність тілесних характеристик індивіда. На відміну від зовнішності, зовнішній вигляд, згідно соціально-психологічного підходу – це сукупність не тільки конституціональних, а й «соціальних» (зачіска, одяг, макіяж та ін.) і експресивних характеристик (міміка, жести). По-друге, в структурі образу тіла (образу зовнішності, концепції зовнішності) тільки один компонент є загальним для всіх розглянутих моделей – афективний, який являє собою, в першу чергу, задоволеність тілом (зовнішністю) та окремими його (її) характеристиками. Інші складові емоційного компонента різні в описаних моделях (соціально-компаративна оцінка, самооцінка, значимість зовнішності для загальної самооцінки, оцінка відповідності зовнішнього вигляду віковим, гендерним, рольовим особливостям, значимість тілесних якостей для загального ставлення до зовнішності та ін.).

«Тілесна зовнішність» виступає як один із об'єктів, по відношенню до якого у суб'єкта активуються різні когнітивні і емоційні процеси, зокрема, виробляються якісь установки, уявлення і оцінки по відношенню до нього, які в сукупності і складають «образ тіла». Під зовнішністю будемо розуміти «тілесну зовнішність», тобто сукупність тілесних (анатомічних) характеристик індивіда, які в сукупності є компонентами «фізичного Я» суб'єкта (нарівні з функціональністю тіла). Феномен «ставлення до своєї зовнішності» будемо розглядати як оцінний компонент «образу тіла», інтегральний компонент, який відображає емоції, почуття, оцінки, переконання з приводу своєї зовнішності.

1.2. Зарубіжні та вітчизняні підходи вчених до гендерних особливостей ставлення до себе і своєї зовнішності

Останнім часом все більша кількість дослідників звертається до так званої гендерної проблематики [2; 11; 12; 18; 29; 30]. В її основі – розведення понять «стать» та «гендер», пов'язаних з розмежуванням конституціональних і соціокультурних аспектів у розрізненні чоловічого і жіночого [3]. Термін «стать» описує біологічні відмінності між чоловіками і жінками, які визначаються генетичними особливостями будови клітин, анатомо-фізіологічними характеристиками і дітородними функціями. Термін «гендер» вказує на соціальний статус і соціально-психологічні характеристики особистості, які пов'язані з статтю і сексуальністю, але виникають у взаємодії з іншими людьми [6].

З часом стало зрозуміло, що не всі психічні властивості можна розділити за статевою ознакою, що призвело до виникнення сучасних гендерних концепцій, в яких маскулінність і фемінінність не є полюсами одного континууму, а незалежними вимірами. Так, індивіда будь-якої статі можна віднести до однієї з чотирьох груп: маскулінній (висока маскулінність при низькій фемінінності), фемінинній (висока фемінинність при низькій маскулінності), андрогенній (високі показники як за маскулінністю, так і за фемінінністю) і недиференційованій (низькі показники і за маскулінністю, і за фемінінністю).

Крім маскулінності і фемінінності, до гендерних характеристик відносять також термін «гендерна ідентичність», під якою розуміють усвідомлення себе пов'язаним з культурними визначеннями мужності і жіночності. Гендерна ідентичність є результатом інтеріоризації чоловічих і жіночих якостей у процесі взаємодії «Я» та інших і пов'язана з нашими уявленнями про свою стать [6]. Іншими словами, це один із аспектів самосвідомості, що описує ототожнення себе з певною статтю, ставлення до себе як до представника певної статі, освоєння відповідних її форм поведінки і формування особистісних характеристик. У зв'язку з гендерною ідентичністю у людини виникає цілісне уявлення про себе, формується сексуальна орієнтація і відбувається вибір сексуального партнера.

Уявлення про гендерну ідентичність в науці змінювалися з плином часу. На зміну традиційній думці про те, що чоловік повинен бути чоловіком, а жінка – жінкою (емоційною, загадковою, томною, слабкою, турботливою, хорошою матір'ю), прийшла концепція З. Фрейда, згідно з якою жінки заздрять чоловічій анатомії і тому їх характеризують пасивність і залежність, в той час як чоловіків – активність і прагнення до влади. Відхилення від ідеалу (наприклад, прагнення жінки до влади) вважалося проявом порушеної гендерної ідентичності [6].

Вважається, що найбільший внесок у дану концепцію внесла Сандра Бем, яка розуміла під цим конструктивне збалансоване поєднання в індивіді як чоловічих, так і жіночих рис. У ряді досліджень під її керівництвом відстежувалася поведінка індивідів різної гендерної статі у різних ситуаціях. У результаті С. Бем зафіксувала, що андрогінні індивіди демонструють маскулінні або фемінні якості залежно від ситуації (наприклад, проявляють залежність, коли на них чинять тиск, і турботу, коли грають з кошеням).

В цей же час індивіди, відносяться до однієї з соціальної статі, не демонструють форми поведінки, характерні для протилежної статі. У зв'язку з цим прийнято вважати, що андрогін дає людині більше свободи дій, дозволяє формувати стійкість до стресів і добиватися успіхів в різних галузях.

Більш пізніше визначення андрогінії як поєднання високих показників маскулінності і фемінінна належить Д. Спенс. Багато дослідників тривалий час підтримували цю ідею. Так, А. Сарджент у своїй концепції менеджменту стверджує, що ефективний лідер повинен брати найкращі якості від обох статей, інтегруючи чоловічі і жіночі якості для ефективного управління [17].

Після того, як популярність концепції андрогінії пішла на спад, американські дослідники М. Тейлор і Д. Холл провели метааналіз робіт, присвячених андрогінії і психологічному благополуччю особистості і прийшли до висновку, що це благополуччя забезпечується тільки маскулінною моделлю (тобто, переважанням маскулінних особливостей). Це пов'язано як з особливостями побудови інструментарію для діагностики гендерної ідентичності, так і з тим, що в сучасному, принаймні, західному суспільстві більш бажаними і більш нормативними для обох статей залишаються маскулінні якості (в тому числі і для дітей, починаючи з семи років), так як володіння ними пов'язано з отриманням більшого числа соціальних нагород. При цьому багато дослідників вказують на те, що одночасне володіння маскулінними і фемінінними рисами може спровокувати внутрішній конфлікт [1; 6].

В даний час гендерні дослідження охоплюють широке коло питань, зосереджених, в основному, на гендерних відмінностях. Нас, в першу чергу, цікавлять роботи, присвячені зв'язку гендеру та гендерної ідентичності зі ставленням до себе і до своєї зовнішності, оскільки ставлення до себе як до представника певної статі впливає і на оцінку себе як особистості.

Оскільки носіями гендерної ідентичності є чоловіки і жінки, найчастіше важко відокремити гендерні дослідження від досліджень статевих відмінностей, тому ми розглянемо релевантні нашій теми результати як перших, так і других.

А. Фейнголд, провівши метаналіз більше 130 досліджень, зробив висновок про те, що самооцінка чоловіків, в середньому, вище і більш стійка, ніж у жінок (за винятком підліткового віку), але досить незначно [21]. Те ж можна сказати і про гендерні відмінності. Відомі дані про те, що носії маскулінності характеризуються більш високими самооцінками, рівнем самоставлення і психічним благополуччям, ніж носії фемінінної ідентичності, в незалежності від статі. Ці відмінності можна пояснити більшою орієнтованістю традиційної європейської культури на чоловіків, ніж на жінок.

Ці дані підтверджують результати дослідження A. Візгін, присвячені гендерним відмінностям у самоставленні чоловіків і жінок чотирьох статеворольових типів. Так, фемінні чоловіки (тобто володіють ідентичністю, що не відповідає їхній статі) виражають загальне негативне самоставлення, а також симпатії і повагу до свого антиподу (за результатами методики «не-Я»). Самоопис фемінінних жінок насичені негативними емоціями, але при цьому зв'язку з негативним самоставленням знайдено не було. Вони так само, як і фемінні чоловіки, визнають переваги свого антипода і симпатизують йому, однак при цьому приписують йому недостатню чутливість. Маскулінні чоловіки сприймають свого антипода слабким і тривожним. Для маскулінних жінок характерно позитивне самоставлення, яке носить захисний характер (надмірна самопохвала і гумор в самоописах) [22].

Ці результати підтверджують не тільки припущення про більш позитивне ставлення до себе маскулінних типів, але і про наявність внутрішніх проблем у андрогінів і тих, чия гендерна ідентичність не відповідає статевій ознаці.

Але результати деяких досліджень, в яких були використані методики, спрямовані на вивчення глибинних характеристик особистості, демонструють вищу впевненість у собі жінок порівняно з чоловіками. У той же час методики, спрямовані на вивчення уявлень про себе, показують, що чоловіки сприймають себе як більш впевнених, ніж жінки. Можливо, чоловіки компенсують невпевненість і низьку самооцінку уявленнями про впевненість у собі, оскільки в гендерних стереотипах про мужність закладені вимоги суспільства домагатися успіху, бути сильними і унікальними особистостями. У той же час жінки, згідно з дослідженнями С. Крос і Л. Медсон, прагнуть представити свої здібності як більш скромні, щоб не зачепити почуття інших людей. Можливо, цим пояснюється достовірно більш низька самооцінка жінок, вимірювана тими методиками, які спрямовані на вивчення уявлень про себе [21].

Говорячи про статеві відмінності у ставленні до своєї зовнішності, багато авторів сходяться на думці, що чоловіки в значно більшій мірі задоволені тим, як вони виглядають, ніж жінки. Проте в останні роки спостерігається зростання відсотка стурбованих своєю зовнішністю чоловіків. Особливо яскраво це виражено у гомосексуалістів, моделей і спортсменів [6]. І все ж для більшості жінок турбота про власну тілесну зовнішність залишається більш значущою проблемою, ніж для більшості сучасних чоловіків.

С. Бем пояснює цю тенденцію впливом лінз гендерної поляризації і андроцентризм на самосприйняття індивіда. Згідно з першою, в нашому суспільстві існує чіткий поділ людей на дві статі, що змушує кожну з них підкреслювати свою відмінність від протилежної. Чоловіки прагнуть виглядати якомога більш мужньо, жінки – як можна більш жіночне. У той же час лінза андроцентризму (центризму на чоловічому), відповідно до якої чоловіки у всьому перевершують жінок, посилює мотивацію чоловіків цінувати і позитивно сприймати своє чоловіче тіло. Жінки ж у зв'язку з цим відчувають амбівалентні почуття: з одного боку, вони прагнуть виглядати жіноче, підкреслюючи свою відмінність від чоловіків, з іншого – в силу лінзи андроцентризму – намагаються мінімізувати статеві відмінності, щоб не виглядати занадто по-жіночому. Це змушує їх амбівалентно ставитися до свого тіла, і, як наслідок, не приймати його. Таким чином, згідно з концепцією С. Бем, нелюбов жінок до своєї тілесної зовнішності обумовлена ​​прихованими приписами щодо статі і гендеру, які впроваджені в культуру, суспільні інститути і душі людей і проповідують чоловічу владу в сучасному суспільстві [21].

Особливий інтерес представляють нечисленні дослідження гендерних відмінностей у ставленні до свого тіла. Наприклад, М. Гіллен і Е. Лефковітц отримали дані про те, що маскулінні індивіди більшою мірою задоволені своїм тілом і менше стурбовані їм, чим фемінні [6]. До подібних висновків прийшли А. Фейнголд і Р. Мазеллі в ході мета-аналізу більше 222 досліджень, результатом якого стала впевненість у тому, що фемінні індивіди менше задоволені своїм тілом і вважають себе менш привабливими, ніж маскулінні індивіди. Показовим у даному відношенні є проведене О. Улибіною гендерне дослідження, в ході якого вона отримала наступні результати. Бажаність якостей, що приписуються чоловікові, значимо вище, ніж якостей, що приписуються жінці, у обох статей. Тоді не дивно, що на самооцінку як юнаків, так і дівчат позитивно впливає відчуття схожості з образом типового чоловіка і вираженість маскулінних якостей. При цьому, для самооцінки дівчат також виявляється значущим вважати маскулінні якості менш бажаними і бачити чоловіків менш маскулінними. Це, з одного боку, ще раз підтверджує високу цінність інструментального в сучасній культурі, з іншого, говорить про суперечливе ставлення жінок до гендерних характеристик своєї статі, відсутності якогось «образу типової жінки», що підтверджує гіпотезу С. Бем про вплив лінз гендеру на самоставлення жінок.

Отже, серед різноманіття концепцій заслуговує увагу концепція психологічної андрогінії С. Бем, Д. Спенс. Автори метааналізу М. Тейлор і Д. Холл вважали, поняття андрогінії зайвим, а оволодіння маскулінними та фемінінними рисами одночасно може викликати у особистості внутрішній конфлікт. У зарубіжній психології ґрунтовні дослідження стосовно розвитку образу фізичного Я припадають на середину минулого століття. Витоком щодо його пізнання стали результати досліджень С. Фішера та П. Шильдера, на основі яких було здійснено інтерпретацію понять «образ тіла», «схема тіла», «тілесне Я». Також значний внесок в дану проблему внесли А. Фейнголд і Р. Мазеллі, які в ході мета-аналізу прийшли до висновку, що фемінні індивіди менше задоволені своїм тілом і вважають себе менш привабливими, ніж маскулінні індивіди. Проблемі ціннісного ставлення до власного фізичного Я приділяли увагу російські та вітчизняні психологи. Так, О. Соколова сформулювала поняття образу фізичного Я, визначила ряд порушень схеми тіла та їх негативний вплив на самопочуття особистості підлітка.

1.3. Особливості самоствердження в підлітковому віці

Підлітковий вік – це найдовший перехідний період, який характеризується низкою фізичних змін. Це стадія онтогенетичного розвитку (від 11-12 до 16-17 років), яка характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле життя [31]. У підлітковому віці є актуальним питання гендерного самоствердження. Підліток, вибудовуючи свій новий образ – «Я», не обмежується пасивним засвоєнням гендерних норм і ролей, а прагне самостійно і активно осмислювати і формувати свою гендерну приналежність. Гендерне самоствердження підлітка – це складний процес ототожнення себе з певною групою людей, об'єднаних за статевою ознакою; це аспект самопізнання, що описує переживання людиною себе як представника певної статі. В підлітковому віці гормональні зміни призводять до нового почуття, що пов’язано з гендерною ідентичністю та гендерними ролями. Нерівномірність фізичного, гормонального та психосоціального розвитку примушує підлітка заново осмислити та оцінити свою гендерну ідентичність та всі її соматичні, психологічні й поведінкові прояви. В підлітковому віці конкретизуються й закріплюються уявлення про особливості гендерно-рольової поведінки. На підлітковий вік припадає початок усвідомлення себе як суб'єкта й об'єкта сексуальної взаємодії. Потужний викид статевих гормонів, фактично запускає процес тілесного дозрівання, пробуджує дрімаючі сили сексуального потягу, призводить до появи так званого періоду підлітково-юнацької гіперсексуальності. Він характеризується надмірною заклопотаністю питаннями статі, іноді тотальною еротизацію навколишнього світу, в якому бачаться тільки аспекти, що вказують на сексуальні прояви. Власна сексуальна активність підлітків носить чітко експериментальний характер, процес розуміння власних тілесних функцій, програвання множинних варіантів взаємодії з однолітками своєї і протилежної статі [10].