Виявити особливості ставлення підлітків до своєї зовнішності

 

 

 

 

СТАВЛЕННЯ ДО ЗОВНІШНОСТІ У РІЗНІ ПЕРІОДИ ЖИТТЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

Курсова робота: 32 с., 31 джерело, 2 додатки.

Об'єкт дослідження: ставлення до зовнішності як психологічний феномен.

Мета роботи – виявити особливості ставлення підлітків до своєї зовнішності.

Методи дослідження: загальнонаукові: аналіз та синтез, узагальнення та систематизація; психодіагностичні; математична обробка даних.

 

Актуальність дослідження феномену ставлення до зовнішності не викликає сумнівів, що підтверджується його активним вивченням як вітчизняними, так і зарубіжними вченими. В цілому, вчені визнають, що сприйняття тілесної зовнішності і ставлення до неї значно впливають на емоційну і міжособистісну сфери життя людини, і, в цілому, задають динаміку протікання об'єктивних життєвих процесів. Незважаючи на зростаючу кількість чоловіків, стурбованих своєю зовнішністю, ставлення до неї як і раніше залишається найбільш актуальною проблемою для жіночого населення, і саме жінки різного віку, починаючи з пубертатного періоду, найчастіше стають жертвами дисфункціонального ставлення до неї. Тому найбільш актуальним на сьогодні є дослідження ставлення до зовнішності саме в період підліткового віку.

 

СТАВЛЕННЯ, ЗОВНІШНІСТЬ, ГЕНДЕР, ОБРАЗ ТІЛА, ПІДЛІТКОВИЙ ВІК, ОСОБИСТІСТЬ, САМОСТАВЛЕННЯ.

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП………………………………………………………………………...	4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СТАВЛЕННЯ ДО ЗОВНІШНОСТІ 7	6
1.1. Ставлення до зовнішності як психологічний феномен	6
1.2. Зарубіжні та вітчизняні підходи вчених до гендерних особливостей ставлення до себе і своєї зовнішності……………………………………….	11
1.3. Особливості самоствердження в підлітковому віці……………………	17
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАВЛЕННЯ ДО ЗОВНІШНОСТІ У ПІДЛІТКІВ 20	19
2.1. Організація та процедура дослідження…………………………………	19
2.2. Аналіз результатів  дослідження………………………………………..	21
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..	25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………	27
ДОДАТКИ……………………………………………………………………..	30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

У сучасному індустріальному суспільстві, в умовах вдосконалення технологій масових комунікацій та інтенсивного розвитку індустрії краси, активно розповсюджуються ідеї про перевагу красивих людей над некрасивими, нав'язуються нереалістичні шаблони, стандарти і переконання в тому, що успіх безпосередньо залежить від зовнішнього вигляду. Це змушує сучасних людей пред'являти до своєї зовнішності все більше вимог, у зв'язку з чим зростає відсоток незадоволених власним зовнішнім виглядом чоловіків і жінок. Наслідки незадоволеності зовнішністю можуть виражатися як в незначних коливаннях настрою, так і в серйозних патологіях. Особливого значення ця проблема набуває в підлітковому віці, адже емоційна нестійкість, різка зміна настрою, неадекватна і нестабільна самооцінка, пристрасне бажання бути і здаватися дорослим, душевна вразливість і невміння формулювати свої проблеми – це далеко неповний перелік властивостей підлітка, що заважають йому налагодити гармонійні стосунки зі світом і самим собою.

Значна кількість наукових праць присвячена вивченню впливу зовнішнього вигляду особистості на її сприйняття іншими людьми. У вітчизняній психології ці дослідження представлені в роботах В. Лабунської, Є. Белугіна, В. Панфьорова та ін. В зарубіжній – в роботах Д. Ланглуа, Н. Рамсі, А. Фейнголд та ін. Другий напрямок пов'язаний з вивченням порушень тілесного образу і харчової поведінки, що представлено в роботах С. Кеша, Т. Томпсона, С. Мосс, О. Скугаревського, О. Соколової, А. Дорожевця та ін.

У зв'язку з цим актуальність дослідження феномену ставлення до зовнішності не викликає сумнівів, що підтверджується його активним вивченням як вітчизняними, так і зарубіжними вченими, особливо в галузі соціальної та гендерної психології. В цілому, вчені визнають, що сприйняття тілесної зовнішності і ставлення до неї значно впливають на емоційну і міжособистісну сфери життя людини, і, в цілому, задають динаміку протікання об'єктивних життєвих процесів. Однак, незважаючи на неодноразові спроби побудувати модель, яка підходить для пояснення даного феномена, багато його аспектів лишаються не зрозумілими. Незважаючи на зростаючу кількість чоловіків, стурбованих своєю зовнішністю, ставлення до неї як і раніше залишається найбільш актуальною проблемою для жіночого населення, і саме жінки різного віку, починаючи з пубертатного періоду, найчастіше стають жертвами дисфункціонального ставлення до неї. Тому найбільш актуальним на сьогодні є дослідження ставлення до зовнішності саме в період підліткового віку.

Отже, все вищезазначене і обумовило вибір теми курсової роботи «Ставлення до зовнішності у різні періоди життя».

Об'єкт дослідження: ставлення до зовнішності як психологічний феномен.

Предмет: особливості ставлення до зовнішності у підлітковому віці.

Мета роботи – виявити особливості ставлення підлітків до своєї зовнішності.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. Проаналізувати зарубіжну та вітчизняну літературу з проблеми ставлення до зовнішності як психологічного феномену.

2. Виділити наукові підходи щодо особливостей ставлення до себе і своєї зовнішності.

3. Розкрити сутність самоствердження в підлітковому віці.

4. Емпірично дослідити особливості ставлення до себе і своєї зовнішності у підлітків.

Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи: загальнонаукові: аналіз та синтез, узагальнення та систематизація; психодіагностичні: «Опитувальник самоставлення (ВЗГ)» В. Століна і С. Пантилеєва, «Опитувальник образу власного тіла (ООВТ)» О. Скугаревського; математична обробка даних.

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СТАВЛЕННЯ ДО ЗОВНІШНОСТІ

 

 

1.1. Ставлення до зовнішності  як психологічний феномен

 

 

Проблема самоставлення активно вивчається в психології з часів                            У. Джемса. У вітчизняній психології дослідження феномена ставлення людини до себе було покладено в працях  І. Кона, А. Леонтьєва, С. Пантелеєва, С. Рубінштейна, В. Століна, І. Чеснокової та ін. [8; 13; 23; 24].

У вітчизняній психології була розроблена теорія відносин О. Лазурським і В. Мясищевим, під якою розуміють самоставлення як ступінь усвідомлення і якість емоційно-ціннісного прийняття себе як ініціативного і відповідального джерела соціальної активності. Більш сучасне розуміння категорії «ставлення» запропонував О. Бодальов. Він розглядає «ставлення» як психологічний феномен, суттю якого є виникнення у людини психічної освіти, що акумулює в собі результати пізнання конкретного об'єкта дійсності, інтеграції всіх емоційних відгуків на цей об'єкт, а також поведінкових відповідей на нього [5].

Найбільш актуальною для теперішнього часу є концепція, запропонована вітчизняними авторами – В. Століним і С. Пантелеєвим. Ця заснована на ідеях О. Леонтьєва про діяльність, свідомість й особистість і, в першу чергу, на уявленні про особистісний сенс як один із основних складових свідомості [13; 23].

Автори даної концепції вважають, що ставлення до себе висловлює особистісний сенс «Я» для суб'єкта через усталені оцінки і почуття, що визначають ступінь відповідності «Я» суб'єкта його сенсоутворювальними мотивами [27], які задає соціальна ситуація його розвитку.

Ті автори (В. Столін, С. Пантелеєв, О. Соколова, І. Чеснокова та ін.), які розглядають феномен самоставлення як складний конструкт, підкреслюють, що його складові, утворюючи єдину систему, не існують ізольовано один від одного, а «вступають» в різні взаємозв'язки, які можна описати за допомогою трьох характеристик. Перша – ступінь інтегрованості компонентів самоставлення в єдину систему [23]. Друга характеристика взаємозв'язку компонентів ставлення до себе – їх диференційованість, яку С. Пантилеєв розуміє, як «розділеність» позитивних і негативних, оціночних і емоційних модальностей самоставлення [7]. Третя характеристика взаємозв'язку компонентів самоставлення – їх протипоставлення один одному [20].

Н. Рамсі стверджує, що багато авторів досі не готові прийняти той факт, що зовнішність і ставлення суттєво впливають на наше життя [18]. Проте, приблизно з середини 20 століття в психології почалося інтенсивне вивчення «тілесного досвіду», різних його проявів, в тому числі, феномена «ставлення до зовнішності».

Дану область досліджень описує досить великий набір понять («фізичне Я», «образ тіла», «схема тіла», «тілесність» та ін.). Багато авторів відзначають їх термінологічну і концептуальну сплутаність [8].

В рамках першого напряму тіло розглядають як «сховище Я», що володіє певними суб'єктивними межами. Почуття відмежованості себе від навколишнього світу було названо С. Фішером і С. Клівлендом «межами образу Я». На їхню думку, ступінь визначеності цих меж обумовлена ​​тим, наскільки чіткими, зрозумілими були установки і очікування у відносинах дитини зі значимими для нього дорослими.

Другий напрямок досліджень, також у межах зарубіжної клінічної психології, присвячений вивченню тіла як носія символічного значення. Наприклад, Т. Шаш розглядає істеричний симптом як спосіб комунікації між хворим та іншими (так біль, соматичні скарги починають виконувати комунікативну функцію) [23].

У вітчизняній науці дослідження «тілесного» також поклали початок формуванню окремої дисципліни – психології тілесності, яка, на думку                       О. Лаврової, доповнює галузь наукового знання про свідомість [15].

У сучасній психології виділяють три основні напрями досліджень феномена «зовнішність»: особливості сприйняття зовнішності іншими людьми (судження, що виносяться на основі зовнішності і вплив різних аспектів зовнішності на поведінку інших), психологію фізичних недоліків і, нарешті, дослідження тілесного образу, витлумаченого, в широкому сенсі, як самосприйняття зовнішності [25].

Нас найбільше цікавить третій напрямок, в рамках якого і прийнято вивчати ставлення до власної зовнішності. Тим не менш, висвітлимо стисло і два інших, оскільки вони в тій чи іншій мірі все ж стосуються вивченню даного феномена. Перший напрямок в зарубіжній психології представлено численними емпіричними дослідженнями, які зосереджені, в основному, на феномені фізичної привабливості людини та її впливу на інших людей.

У вітчизняній психології дана проблема найбільше освячена соціально-психологічним напрямком, а саме, «Психологією експресивної поведінки», і зосереджена, більшою мірою, на дослідженнях феномена «зовнішній вигляд» і його впливу на сприйняття одних людей іншими. Даний напрямок представлений, в першу чергу, працями В. Лабунської [14] та В. Панфьорова [20].

Зовнішній вигляд, на думку Є. Белугіна, слід розуміти як патерн поведінки, який функціонує в ситуації спілкування у зв'язку з необхідністю представляти себе іншому. На його інтерпретацію впливає комплекс характеристик ситуації спілкування, вбудованої в певний соціокультурний контекст [2].

В. Панфьоров також досліджує роль зовнішності в процесі соціальної перцепції, вважає, що у загальному випадку стереотипизацію можна представити як процес перетворення у свідомості суб’єкта, що пізнає шаблонів поведінки людей в еталони соціально-психологічних якостей особистості [14].

В межах даного напрямку автори дають суворе визначення феномену «ставлення до свого зовнішнього вигляду» (можливо, це єдине формалізоване визначення даного феномена), яке розуміють, як інтегральний соціально-психологічний феномен, є емоційно-насиченим компонентом ціннісно-смислової сфери суб'єкта, регулюючим його переживання, взаємини з соціальною реальністю, який впливає на оцінку свого життя, себе, своїх перспектив [21].

Другий напрям дослідження зовнішності – це психологія фізичних вад, яка є відносно новою галуззю і бере свій початок у психології здоров'я. Він зосереджений на пошуку факторів стійкості та вразливості людей з дефектами зовнішності (видимими відмінностями), факторів, що послаблюють і підсилюють дистрес, пов'язаний із зовнішністю, і, нарешті, факторів, які можуть допомогти фахівцям у даній галузі прогнозувати адаптаційні можливості людей, що мають вроджені чи набуті видимі фізичні вади [25].

Нарешті, найбільш значущий для нашої роботи напрямок, пов'язаний з вивченням тілесного образу. О. Соколова, провівши аналіз теоретичних робіт зарубіжних авторів, виділила три підходи до розуміння даного феномена [20; 21].

Відповідно до першого, «образ тіла» розглядають як результат активності певних нейронних систем і досліджують різні структури мозку. Фізіологи часто ототожнюють розглядання поняття зі «схемою тіла» (наприклад, в роботах                  Г. Хеда), яка означає модель тіла, побудовану виходячи з власних соматичних відчуттів. Психологи ж чітко розводять два ці терміни.

Представники третього підходу розглядають «образ тіла» як багатогранний феномен, під яким розуміють «складне комплексне єдине сприйняття, установок, оцінок, уявлень, пов'язаних із тілесною зовнішністю, із функціями тіла» [23, с. 22]. У рамках цього підходу П. Шильдер, автор терміну «образ тіла», визначає його як суб'єктивний просторовий досвід сприйняття тіла, який формується і трансформується в процесі спілкування з іншими людьми і включає в себе когнітивний, перцептивний і емоційний компоненти [13].