Створення інформаційної моделі конфлікту

З формули  видно, що конфліктна ситуація і інцидент незалежні один від одного, тобто  жодне з них не є слідством  або проявом іншого. Вирішити конфлікт – значить, усунути конфліктну ситуацію і вичерпати інцидент.

1.2. Стратегії вирішення  конфліктів

Багатовіковий досвід участі людей у різних конфліктах і їхньому вирішенні, незліченні спостереження за конфліктуючими сторонами, спеціальні наукові дослідження  та узагальнення дозволили вченим виділити основні стратегії поведінки під час конфлікту.

Р. Блейк  і Дж. Моутон називають п'ять таких стратегій: ухилення, згладжування, примус, компроміс і вирішення проблеми .

Ухилення. Ця стратегія має на увазі, що людина намагається уникнути конфлікту, тобто не потрапляти в ситуації, що провокують виникнення суперечностей.

Згладжування. Ця стратегія характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися, тому що «ми усі - одна щаслива команда, і не слід розгойдувати човен».

Примус. Тут переважають спроби примусити прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Той, хто намагається це зробити, не цікавиться думкою інших, він зазвичай поводиться агресивно і для впливу на інших використовує владу шляхом примусу. Згідно з Блейком і Моутон, «конфлікт можна взяти під контроль, показавши, що володієш най-сильнішою владою, придушуючи свого супротивника, вириваючи в нього поступку через право начальника».

 Компроміс. Ця стратегія характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але лише деякою мірою. Однак використання компромісу на ранній стадії конфлікту, який виник з важливого рішення, може перешкодити діагнозу проблеми і скоротити час пошуку альтернатив. Як відзначають Блейк і Моутон, «такий компроміс означає згоду, тільки щоб уникнути сварки, навіть якщо при цьому відмовляються від розсудливих дій. Такий компроміс - це задоволеність тим, що доступно, а не наполегливий пошук того, що є логічним на тлі явних фактів і даних» [10].

Вирішення проблеми. Це - визнання відмінності в думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін. Той, хто користується такою стратегією, не намагається досягти своєї мети за рахунок інших, а скоріше шукає найкращий варіант вирішення конфліктної ситуації. Обговорюючи цей стиль, Блейк і Моутон відзначають, що «...розбіжність у поглядах розглядається як неминучий результат того, що в розумних людей є свої уявлення про те, що правильно, а що ні. Емоції можна усунути лише за допомогою прямих діалогів з особою, яка має відмінний від вашого погляд.

Така  конструктивність у вирішенні конфлікту  сприяє створенню атмосфери щирості, настільки необхідної для успіху особистості і компанії в цілому» [10].

У складних ситуаціях, де розмаїтість підходів і точна інформація є істотними для ухвалення здорового рішення, появу конфліктуючих думок треба навіть заохочувати й управляти ситуацією, використовуючи стратегію вирішення проблеми.

1.3. Алгоритмізація та моделювання конфліктів

     Більшість методів, які застосовуються для діагностики   міжгрупових конфліктів, мають під собою більш сильну математичну основу, ніж методи діагностики між особистих конфліктів, де вважається достатнім використання тестових методик, соціометрії, експерименту. Це обумовлено насамперед тим, что саме між групові конфлікти вважались більш важливими по сукупності причин як соціальних, фінансових так і політичних. То му є сенс розглянути саме ці перевірені методи на предмет того, чи не можна їх використовувати в конфліктах особистих.

Перелік методів: 
Аналіз. Полягає в уявному розчленовуванні досліджуваного предмета на складові частини або ж виділенні ознак предмета для вивчення їх окремо як частини цілого. Наприклад, виділяються структурні елементи конфлікту, робиться аналіз поведінки опонентів -  мотивів, інтересів, позицій, стратегії, тактики тощо. 
Синтез. Метод пізнання, за якого відбувається уявне з’єднання складених елементів досліджуваного предмета і його властивостей, розчленованих у результаті аналізу, і вивченні цього предмета як єдиного цілого. У процесі синтезу розкривається місце й роль кожного елемента в системі, досліджується їхній прояв у предметі як єдність різноманітного. 
Індуктивний метод. Полягає в тому, що загальний висновок робиться з приватних посилок. Наприклад, результати вивчення окремих фрагментів, подій, фактів масштабного конфлікту індуктивно узагальнюються. На цій основі розкриваються загальні закономірності функціонування конфлікту. 
Дедуктивний метод. Полягає у виокремленні часткового висновку із загального положення. У цьому випадку ми від загального, абстрактного повертаємося знову до конкретного, часткового, але не до вихідного положення, а до збагаченого новими знаннями про це конкретне. 
Історичний метод. Полягає у вивченні процесу розвитку конфлікту, починаючи від його виникнення й закінчуючи завершенням. Історичний метод дозволяє вивчити ті конкретні умови й обставини, у яких зароджувався конфлікт, оцінити роль у його розвитку осіб та соціальних груп, проаналізувати на основі різних прикладів форми завершення подібних конфліктів. 
Логічний метод. Включає засоби та способи логічного опису й пояснення конфліктів, засновано на формах мислення й законах діалектичної та формальної логіки. Використання логічних засобів під час опису й пояснення конфліктів дозволяє уникнути помилок у визначенні напрямів запобігання їх виникненню, реалізувати логічно правильну процедуру розв’язання конфлікту. 
Узагальнення. Полягає в дослідженні властивостей, зв’язків і стосунків конфлікту, що характеризують не окремо взятий конфлікт, а цілий клас однорідних у даному відношенні конфліктів. Під час узагальнення важливо вміти виділяти одиничне, властиве тільки цій конфліктній ситуації, і загальне, притаманне цілому ряду конфліктів. 
Порівняльний метод. Припускає зіставлення ряду аспектів конфлікту та з’ясування подібності чи розходження їхніх проявів у різних конфліктах. У результаті порівняння встановлюються розходження в параметрах конфлікту, що дозволяє диференційовано керувати конфліктними процесами. 
Математичне моделювання із залученням сучасних засобів обчислювальної техніки дозволяє перейти від простого нагромадження й аналізу фактів до прогнозування та оцінки подій у реальному масштабі часу їхнього розвитку. Математичне моделювання конфліктів дозволяє замінити безпосередній аналіз конфліктів аналізом властивостей і характеристик їхніх математичних моделей. Наявність модельних описів дозволяє вивчити можливий розвиток ситуації з метою вибору оптимального варіанта їх регулювання. 
В математичну модель конфлікту включаються параметри та змінні його характеристики. Параметри моделі відбивають зовнішні умови та є умовно постійними характеристиками конфлікту, а змінні складові - це характеристики, притаманні конкретному дослідженню. Змістовний та операційний опис використовуваних змінних і параметрів - необхідна умова ефективності моделювання. Для дослідження конфліктів використовують такі типові математичні моделі: 
імовірнісного розподілу; 
статистичні дослідження залежностей; 
марківського ланцюга; 
моделі цілеспрямованої поведінки; 
теоретичні моделі; 
імітаційні моделі. 

1.4. Єдина теорія конфліктів

Єдина теорія конфлікту (ЄТК) - напрям теорії аналізу і вирішення конфліктів, що інтенсивно розвивається Петербурзьким дослідником В. А. Светловим з початку нинішнього століття[7].

     Основним  мотивом, що спонукав до розробки ЄТК, послужив той факт, що сучасна конфліктологія не відповідає жодній вимозі, що пред'являється до наукових теорій. Вона розділена на безліч нічим, окрім загальної назви, не зв'язаних один з одним приватних конфліктологій (політичну, економічну, юридичну і так далі), не має універсальних законів, точно обкресленого круга вирішуваних проблем і спеціалізованих методів їх рішення. Вона використовує поняття конфлікту, засноване на здоровому глузді; її висновки умоглядні і переважно не общезначні. Вона замкнута виключно на проведенні переговорів і посередництві, не маючи серйозного теоретичного обгрунтування цього виду діяльності. Вона ігнорує існування соціально-психологічних концепцій, що аналізують конфлікти в своїх спеціальних термінах, – теорії когнітивного балансу Ф. Хайдера, когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, структурного дисбалансу Ф. Харарі і їх багаточисельні модифікації і модернізації, що об'єдналися в даний час в один загальний напрям «Соціальний мережевий аналіз». Нарешті, вона нехтує не лише математичним обгрунтуванням своїх виводів, але і адаптованими для масового вживання методами і комп'ютерними програмами моделювання і аналізу конфліктів – класичною теорією ігор і її модифікаціями, теорією аналізу конфліктів К. Хайпеля і його групи, теорією драми Н. Ховарда і його однодумців.

У сучасній вітчизняній і зарубіжній конфліктології конфлікт визначається в основному шаблонно, саме як «зіткнення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів суб'єктів взаємодії» або як «найбільш гострий спосіб вирішення протиріч» . Неважко побачити, що обидва визначення логічно і теоретично некоректні. По-перше, ознака «зіткнення» не не є видовим (відмітним), оскільки властивий як конфліктним, так і безконфліктним системам. Завершення конфлікту – вирішення вихідного протиріччя, тобто перехід системи в протилежний до нього безконфліктний стан. Загальною причиною всіх подібних неточностей є явне або неявне ототожнення конфлікту з антагонізмом, що з точки зору універсальної моделі конфлікту представляє  логічну і теоретичну помилку.  ЄТК доводить, що характерною ознакою наявності конфлікту є виникнення в системі ефекту самоподавлення своєї активності. Іншими словами, система конфліктна, якщо її активність носить характер самоподавлення. На сьогодні Єдина теорія конфлікту тільки починає процес систематизації та узагальнення і потребує великої практичної та наукової роботи  особливо в частині математичного апарату та виведення закономірностей.

Саме  тому ця робота – внесок в спроби по-іншому підійти до теорії конфліктів, створивши інформаційну модель між особових конфліктів на прикладі вивчення та алгоритмізації конфліктів в підліткових колективах.  

 

2. Емпірічне дослідження стратегій та тактики поведінки в підліткових групах

     2.1. Ескпериментальна  база дослідження

       Для вивчення типів поведінки учасників конфліктної ситуації нами було залучено до дослідження  56 учнів 9-11 класів Стахановської гімназії № 7  як прикладу довгострокового колективу і 68 підлітків (13-15 років), які відпочивали в дитячому оздоровчому таборі як прикладу короткострокових підліткових груп.

      

2. Опис методик та  результати досліджень наведені в додатках до даної роботи.

Для вивчення взаємин в підліткових колективах були використані різні методи дослідження: метод бесіди, анкетний метод, аналіз процесу і продуктів діяльності, тестовий метод . Серед методик найбільш результативними виявились: 

1.Соціометрія ( Додаток 2)

2. Стратегія поведінки в конфліктній ситуації К. Томаса, адаптований Н.В.Грішиною ( Додаток 3).

3. Діагностика міжособових стосунків Т. Лірі ( Додаток 4)

4. Тактика поведінки в конфлікті (Додаток 5) 

2.3.Особливості конфліктів в постійних та короткострокових колективах

Дослідження проводилося в чотири етапи. 

На  першому етапі (січень-травень 2009 рік): 

1)   визначена проблема дослідження,  сформовані цілі і завдання;

 2) Зроблені основні теоретичні викладки по теорії конфліктів

3) розроблена програма експериментальної роботи;

4) підібрані методики дослідження;

  На другому етапі (червень-липень 2009 рік) :

1) керівником  проекту здійснювалась практична работа по діагностиці та вирішенню конфліктних ситуацій, проведенню соціометрії та опитувань  на I-III змінах в дитячому оздоровчому таборі «Альбатрос» (Запорізька область, р. Генічеськ,  Арабатськая стрілка);

2) проводився аналіз ходу експерименту, уточнювалася робоча гіпотеза.

 На третьому етапі (серпень 2009 рік.) :

1. проводилася самостійна робота по діагностиці та вирішенню конфліктних ситуацій, проведенню соціометрії та опитувань серед дітей, відпочиваючих   в дитячому оздоровчому таборі «Альбатрос»

 На четвертому етапі (вересень – грудень 2009 рік)

1)проводилась самостійна робота по діаностиці та вирішенню конфліктних ситуацій, проведенню соціометрії та опитувань серед учнів Стахановської гімназії №7 (9-11 класи);

2)проводилася обробка і аналіз отриманих експериментальних даних; 

3) створювалась електронна база результатів дослідження та інформаційна модель конфліктів

4) розроблявся та впроваджувався на практиці тренінг «Конфлікт- модель-вирішення»

               Всі результати досліджень та обробки даних по означеним  методикам  зібрані у електронному вигляді та додаються на CD-диску (перелік надано у Додатку 8) 

 

3. Створення інформаційної моделі конфлікту

3.1. Інформаційний підхід  до вивчення конфліктів

Усі типи конфліктів належать до того класу  явищ, у саморозвитку й дослідженні  яких інформація відіграє ключову роль. 
Можна сформулювати вихідні вимоги, що забезпечують системність інформаційного аналізу конфліктів. Центральною регулятивною ланкою виникнення, розвитку й завершення конфлікту є моделі ситуації, що наявні у психіці учасників конфліктної взаємодії. Ядро конфлікту складає його об’єкт. Він має безліч характеристик. У кожного учасника конфлікту формується власне суб’єктивне уявлення про об’єкт конфлікту, його модель. Єдиним джерелом формування моделей об’єкта конфлікту є інформація. Учасники конфлікту поводяться не відповідно до реального об’єкта конфлікту, а спираючись на його інформаційні моделі. Закономірності формування моделей об’єкта конфлікту в опонентів надзвичайно важливі для розуміння причин боротьби між людьми. В учасників конфлікту формуються інформаційні моделі конфліктної ситуації в цілому; мотивів і можливих дій протилежної сторони в конфлікті; своїх мотивів і можливостей у конфлікті; уявлень інших людей про нього; цілей усіх сторін, що беруть участь у конфлікті, та ін.