Психосоматичної складової шкіряних хвороб

    Отже , було виявлено досить тісні  зв'язки психологічних проблем  із появою проявів їх на  шкірі людини. Проте сказати, що  детермінантою дерматологічних хвороб є відповідні психологічні конфлікти особистості однозначно не можливо. В данному випадку не можна не сказати про індивідуальні типологічні особливості кожної особистості. Доводиться дане положення дуже просто, адже не у всїх людей, що пребувають у стані конфлікту чи у стані емоційного напруження це проявляється у дерматологічних проблемах. Це залежатиме від сукупності певних факторів. Тут треба відповісти собі на декілька питань:

1. чому сааме у цієї людини конфлікт затронув шкіру;
2. чому ці реакції неадекватно сильні – алергічні.[7]

   І знову ми повинні звернутися до аналізу сімейних стосунків, аби зрозуміти витоки проблеми. Чому власне цьому приділяється така увага.Саме дитинству пацієнта. Важливим фактором для розуміння цього питання є те, що початок свого життя та знайомства зі світом дитина здійснює через батьків. Відповідно шкіра виконує важливу функцію у сприйнятті контактів з матір’ю і при недостатній їх кількості людина все подальше життя може неусвідомленими методами шукати реалізації свого потенціалу в отриманні тілесних контактів. У відповідь на природне прагнення до тілесного контакту дитина отримує відмову, з’являється агресія, яка проявляється на шкірі через неможливість користуватися енергією, спрямованою на тілесний контакт. Виникає захисна реакція – захворювання шкіри - щоб не  доторкалися, особливо до ділянок, певним чином пов’язаних з проблемою. Це власне і є короткою відповіддю на перше питання.

        Аналізуючи сутність другого  питання можна сказати ,що іде  накопичення негативної енергії. Часткове її скидання здійснюється лише за допомогою демонстративних реакцій на шкірі.[7]

       Звернемо увагу на психічні  чинники виникнення даних проблем  у людей, що вийшли з дитячого  віку,з метою прослідкувати процесуальну  динаміку впливу негативних емоційних станів на фізіологічне здоров’я людини.

        Для подальшого розгляду проблеми  треба зауважити наступне: кожна  людина від народження хорошої  думки про себе.  Це може  змінюватися лише під тиском  певних ситуацій і бути підкріплене  переоцінкою людини ставлення оточуючого світу до неї.

    Розглянемо основні типи конфліктів, що допоможуть нам зрозуміти  сутність питання.

1. конфліктна ситуація між батьками ,за якою спостерігає дитина. У більшості випадків вона відчуває свою провину за те ,що батьки не можуть порозумітися. У неї погіршується самооцінка, а у деякий випадках на тлі сімейних проблем дитина може не отримувати достатньо уваги, що призводитиме до вищезазначених механізмів виникнення дерматологічних хвороб. Дана модель порушених сімейних стосунків актуальна, коли дитина знаходиться у тому віці, коли вже здатна сама бачити динаміку таких конфліктів. Поява хвороби може виникати і в тому випадку, коли дитина ще тісно пов’язана з матір’ю, наприклад від моменту зачаття до народження. В цьому випадку переживання матері передаються дитині ще в утробі. Адже будь- яка конфліктна ситуація крім нервового напруження супроводжується фізіологічними змінами (може прискорюватися чи уповільнюватися обмін речовин, виділяються певні біологічно активні речовини). Звичайно, це не є найліпшими умовами для розвитку плода. Контактуючи в утробі з матір’ю плід на клітинному рівні отримує інформацію про те ,що його матір ,від якої він прямим чином залежить ,не відчуває себе у нормі, щось в її організмі змінилося  і він відповідно мусить на це реагувати.  Таким чином,  дитина хворою вже народжується. Лише коли вона починає сама формувати відносини із зовнішнім світом її стан може покращитися .Найчастіше такі діти народжуються із  діагнозом атопічний дерматит.
2. Постійне конфліктування з найближчими для певної особи людьми.  У даному випадку особливо хочеться наголосити на тих стосунках , які так чи інакше стосуються репродуктивної сфери людини.

Це лише два типии міжособистісних конфліктів, з якими може стикатися людина.[8] і обидва можна віднести до так званих побутових конфліктів.  Але цікавим явищем для усвідомлення сутності деструктивних порушень особистості є внутрішньоособистісний конфлікт. Носій внутрішньоособистісного конфлікту — окрема особа. Вміст цього конфлікту виражається в гострих негативних пережваннях особистості, породжених її суперечливими прагненнями. Наприклад, в теорії психоаналізу З. Фрейда внутрішньоособистісний конфлікт виникає в результаті протиріччя між бажаннями «Воно» і «Понад-я» (інстинктивними спонуками і моральними відчуттями і вимогами).

     Ці конфлікти за своєю природою  і вмістом є багато в чому  психологічними і викликаються  протиріччям мотивів, інтересів,  цінностей і самооцінок особистості  і сопроводжуються емоційною  напругою і негативними переживаннями ситуації, що склалася. У загальній формі внутрішньоособистісний конфлікт можна сформулювати як проблему між реальним станом суб'єкта і його бажаним станом, між дійсністю і можливістю,  актуальним і потенційним. [8]

     Отже, ми це є ще одним доказом формування конфлікту на основі нереалізованого бажання. Але будь-який конфлікт -  це стресова ситуація для організму обох учасників(якщо їх два). І тут як зауважує Сельє [9] занадто сильна чи неадекватна реакція організму на стрес може викликати у людини органічні чи функціональні пошкодження. Ця теза стосується головним чином здатності фізіологічної реакції організму на стрес викликати хворобу. Ці хвороби носять назву хвороби адаптації,що доводить ,що вони в принципі є не стільки негативним, скільки регуляторним явищем для організму людини. У данному випадку шкірні хвороби виникають внаслідок неправильного позиціювання свого «Я» у навколишній світ, «хворій самооцінці».

      Роблячи невеликий висновок стосовно  проблематики психічних передумов  появи дерматологічних проблем, можна сказати ,що  демонстрація тіла для того, щоб отримати увагу, любов і схвалення, - іншими словами, ексгібіціонізм - використовується як знаряддя суперництва і викликає відчуття провини. Шкіра, використовувана як засіб ексгібіціонізму, стає об'єктом хвороби. [10] 
 

І.3 Шкіряні хвороби  старших школярів та підлітковий вік 
 

     Підлітковий період - це вік, коли хлопчики й дівчатка стають юнаками і дівчатами. Він  настає у віці 14-17 років і вважається в психологічному плані одним з найважчих і нестійких підліткових періодів.

     Підлітковий період хлопчиків і дівчаток характеризується різким гормональним сплеском. Провідне місце в гормональному пробудженні  грає щитовидна залоза - звідси збудженість, образливість, дратівливість, зміни настрою. Поступово активність щитовидної залози зменшується і на перше місце виходить партія статевих залоз. Поступово встановлюється гармонійність вигляду підлітка, дисонанс у роботі окремих залоз припиняється, статеві залози входять в помірний ритм - це зрілість підлітка.  

У невеликої  кількості дівчаток (5-8%) спостерігається  юнацьке збільшення щитовидної залози. Воно може протікати з пониженням чи підвищенням функції цього  органу. При цьому можуть спостерігатися дискомфорт, підвищена стомлюваність, схильність до запорів, поколювання в області серця й інші неприємні для дитини явища. У цьому випадку бажано показати дитину лікарю-ендокринологу.

     Батьки  відчувають, що дитина вступає у  складний період свого життя - період неконтрольованих емоцій, бунтарства і неусвідомлених бажань. У цей час великих змін сприйняття всього нового стає у підлітка більш досконалим і тонким, розвивається абстрактне мислення, підвищується концентрація уваги. Остаточно формується характер дитини, його індивідуальні якості. Підліткам притаманна буйна фантазія, самостійність, почуття справедливості, оптимізм, життєрадісність.  

Криза юнацького віку характеризується трьома основними ознаками:  

1. Відчуження  від світу дорослих і утвердження  себе як особистості.  

Дитина  прагне позначити межі свого «Я» у відносинах з іншими людьми. Чужу думку вона  вже не бере на віру, як це було 1-2 роки тому, дитина висловлює свою думку, навіть нічим не підкріплену, і намагається відстояти її всіма доступними способами. Підліток створює для себе свій власний світ, у нього є свої таємниці і переживання, свій погляд на дійсність. Він намагається не допустити в цей світ дорослих, вважаючи, що вторгнення до нього, - посягання на його індивідуальність, на його «Я».  

2. Протиставлення  себе оточенню, особливо сімейному.  

Підліток  намагається відгородитися від  батьків або просто дорослих за допомогою  викликаючої зачіски або екстравагантного одягу, він вибирає приятелів, яких батьки не схвалюють. Він домагається  визнання своєї неповторної індивідуальності, не відрікаючись від цінностей сім'ї та суспільства. Батьки, часто не розуміючи причин такої поведінки, кидаються з крайності в крайність: то виявляють надмірну суворість, то надто велику поблажливість. А найбільш правильне, що вони можуть зробити в ситуації, що склалася, це донести до своєї дитини в спокійній, доброзичливій обстановці ті відомості про статеве життя, які той чекає.  

3. Прагнення  до авторитетів, які є чужими  батькам.  

     Підліток  у віці 14-17 років вже не дитина, але він ще й не дорослий. Манери його змінюються швидше, ніж образ думок.

     У результаті фізіологічних і емоційних  змін увага підлітка звертається  на самого себе. Він може засмутитися  через найменший дефект у своїй  зовнішності, перебільшуючи його значення. Рухи його стають незграбними, тому що він не може ще управляти своїм новим тілом так легко, як раніше; так само важко йому керувати і своїми новими почуттями. Підліток стає дуже уразливим, болісно реагує на будь-які зауваження, він соромиться своєї незграбності, своїх веснянок, занадто довгих рук і ніг, найменшої похибки в одязі. Він намагається уникати представників іншої статі, а при спілкуванні з ними, щоб не показати сором'язливості і боязкості проявляє агресію. Це особливо часто проявляється у тих дітей, які протягом багатьох років спілкувалися лише з представниками своєї статі.  

Дуже  велике значення в розвитку позитивних рис характеру у підлітка має  навколишнє  оточення. [17]   

      Статеве дозрівання змінює структуру шкіри. Пори збільшуються і виділяють більше жиру. Від скупчення жиру, пилу і бруду утворюються вугрі та підвищується ймовірність розвитку інших шкіряних захворювань, прогресування атопічного дерматиту .

     Майже всі батьки вважають ,що шкіряні  проблеми їх дітей у підлітковому віці -  неминуче зло, вважаючи, що їх вилікує тільки час. Це неправильний підхід. Сучасні ліки в більшості випадків можуть дати поліпшення. Дитину, безумовно, необхідно показати лікарю або спеціалісту зі шкіряних захворювань, який вживатиме всіх заходів для поліпшення зовнішнього вигляду підлітка (що, в свою чергу, поліпшить його настрій) і для запобігання шрамів, які іноді залишаються.

     Існують також і загальні заходи, які вважаються дуже корисними. Енергійні фізичні  вправи, свіже повітря і прямі  сонячні промені покращують колір  обличчя багатьох людей.

      Важливим в даний період є психологічна підтримка, адже окрім проблем із шкірою, викликаних гормональними змінами, виникають і психологічні зміни і справитись самотужки дитині може бути надзвичайно складно.

      Як  зазначалось вище, шкіряні проблеми у підлітків є досить розповсюдженою проблемою, але слід не ігнорувати ті зміни , які привносять проблеми зі шкірою у життя підлітка і окрім медикаментозного коректування даних проблем включити також і психокорекційні методи лікування, включаючи і роботу з батьками ,особливо у випадках підліткового загострення нейродерміту. 

І.4 Резюме

     В теоретичному аналізі даної роботи були розкриті основні причини виникнення соматичних хвороб на основі патогенних психічних переживань, розкриті фундаментальні  принципи  психосоматичного підходу при дослідженні,  діагностиці і терапії.

      Розглянуті  основні причини виникнення шкіряних хвороб у підлітків та можливості їх корегування. 

                                  Розділ 2

Нейродерміт як психогенне  захворювання     

     Нейродерміт - захворювання, розвиток якого зумовлене складним сполученням алергологічних і психологічних факторів.