Ефективність управління витратами на підприємстві

- Загальногосподарські (невиробничі) видатки здійснюються  з метою управління виробництвом. Відмінною особливістю загальногосподарських витрат є те, що вони не змінюються в залежності від зміни обсягу виробництва (продажів).

Розподіл  витрат на прямі і непрямі залежить від способу віднесення витрат на собівартість продукції.

4. Основні  і накладні. За техніко-економічним  призначенням витрати ділять на наступні групи:

Основні - витрати, які безпосередньо пов'язані  з процесом виробництва продукції  робіт, послуг (матеріали, заробітна  плата та нарахування на заробітну  плату робітників, знос інструментів і т. д.).

Накладні - витрати з управління та обслуговування виробничого процесу (загальновиробничі і загальногосподарські витрати).

5.Виробничі  та позавиробничі (періодичні  витрати, або витрати періоду). Виробничі витрати - це витрати,  що входять у собівартість  продукції. Це матеріальні витрати, і тому їх можна проінвентаризувати.

Позавиробничі витрати (періодичні) - це витрати, які  не можна проінвентаризувати. Розмір цих витрат залежить не від обсягів  виробництва, а від тривалості періоду. До таких витрат відносять комерційні та адміністративні витрати. Вони не проходять стадію запасів, а відразу впливають на обчислення прибутку.

Ринок не цікавить вартість підприємства, його цікавить вартість продукту. Сукупні змінні витрати (В) мають лінійну залежність від показника ділової активності підприємства, а змінні витрати на одиницю продукції (питомі змінні витрати - b) - величина постійна (рис.1.2.2).

Рис. 1.2.2. Динаміка сукупних (а) і питомих (б) змінних  витрат

Постійні  витрати - це витрати на заробітну  плату управлінського персоналу, амортизаційні відрахування приміщень заводоуправління, послуги зв'язку, відрядження та ін. управлінські витрати.

Постійні  витрати на одиницю продукції (питомі постійні витрати - а) знижуються ступінчасто (ріс.1.2.3).

 

Рис. 1.2.3. Динаміка сукупних (а) і питомих (б) постійних витрат

Для опису  ступеня реагування змінних витрат на обсяг виробництва використовують показник - коефіцієнт реагування витрат (К). Він характеризує співвідношення між темпами зміни витрат і темпами зростання ділової активності підприємства і розраховується за формулою:

К = Y / X,

де Y - темпи  зростання витрат,%;

 Х  - темпи зростання ділової активності (обсягу виробництва, послуг, товарообігу),%.

Різновидом  змінних витрат є пропорційні  витрати. Вони збільшуються тими ж темпами, що і ділова активність підприємства. Коефіцієнт реагування витрат при цьому буде дорівнює 1 (К = 1).

Витрати, що ростуть швидше ділової активності підприємства, називаються прогресивними. Значення коефіцієнта реагування витрат повинно бути більше 1 (К>1).

Витрати, темпи зростання яких відстають від темпів зростання ділової активності організації, називаються дегресивними. Значення коефіцієнта реагування буде лежати при цьому в наступному інтервалі: 0<К<1.

Отже, будь-які  витрати в загальному вигляді  можуть бути представлені формулою:

Y = А  + bX,

де Y - сукупні  витрати, крб. А - їх постійна частина, яка  не залежить від обсягів виробництва, руб.; b - змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції (коефіцієнт реагування витрат), грн.;X - показник, що характеризує ділову активність організації (обсяг виробництва продукції, наданих послуг, товарообігу тощо) у натуральних одиницях виміру. Графічно зміна витрат представлено на рис.1.2.4

Рис. 1.2.4. Динаміка сукупних змінних і постійних  витрат

Структура собівартості – це відношення (в %) окремих елементів затрат до їх загальної величини. В залежності від структури собівартості підприємства поділяють на:

• матеріаломісткі;
• фондомісткі;
• енергомісткі;
• трудомісткі;
• зі змішаною структурою собівартості.

Основними показниками структури собівартості є співвідношення затрат живої та машиної праці.

1.3. УПРАВЛІНСЬКИЙ  ОБЛІК ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ  ВИТРАТАМИ

Управлінський облік - це вид облікової діяльності, який характеризується збором, аналізом, підготовкою та надання інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень в області планування, контролю, організації та регулювання діяльності підприємства в цілому і його окремих підрозділів. Управлінський облік використовує дані виробничого обліку, в якому акумулюється інформація про витрати собівартості продукції.

У залежності від повноти включення різних груп витрат у собівартість продукції  виділяють два основні методи обліку витрат: облік по повній собівартості («абзорпшен-костинг»), званий також  урахуванням поглинених витрат, і  повної собівартості («директ-костинг»).

При обліку за повною собівартості в собівартість продукції включаються всі витрати  підприємства незалежно від їх розподілу  на прямі і непрямі. Поряд з  урахуванням по повній собівартості все частіше застосовують облік  за обліковою собівартості. У відповідності з цим методом на продукцію розподіляють не всі витрати підприємства, а тільки їх частину - змінні витрати, тобто змінюються пропорційно зміні обсягу випуску. Переваги обліку за усіченою собівартості полягає в наступному:

- Фінансовий  результат по всьому підприємства  і по окремих видах продукції  не залежить від вибору методу  розподілу постійних витрат, що  особливо важливо для підприємств  з широким асортиментом продукції; 

- Можливість  порівняння собівартості різних  періодів тільки в частині релевантних витрат; в результаті - зміна структури підприємства та пов'язані з цим нерелевантні, непідконтрольні витрати не впливають на результат порівняння;

- Увага  до характеру поведінки витрат  у залежності від обсягу.

Головна перевага обліку за системою «директ-костинг» полягає в поділі витрат на змінні і постійні. Це дозволить вирішувати такі найважливіші завдання управління витратами, як:

- Визначення  нижньої межі ціни продукції  або замовлення (відповідає змінних  витрат);

- Порівняльний аналіз прибутковості різних видів продукції;

- Визначення  оптимальної програми випуску  і реалізації продукції; 

- Вибір  між власним виробництвом продукції  або послуг та їх закупівлею  на стороні; 

- Визначення  точки беззбитковості і запасу  фінансової міцності підприємства та ін.

Однак, облік за усіченою собівартості характеризується рядом недоліків:

- Відсутня  розрахунок повної собівартості  продукції, необхідний згідно  законодавству; 

- Собівартість  запасів незавершеної і готової  продукції виявляється заниженою;

- Складність  поділи постійних і змінних  витрат.

Особливістю сучасної собівартості системи директ-костинг є використання стандартів (норм) не тільки за змінними витратам, а й по постійним, зокрема по перемінної частини постійних накладних витрат.

Облік витрат за системою «директ-костинг» грає найважливішу роль в управлінні витратами. 
 
 
 
 
 
 
 

2. МЕТОДИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ВИРОБНИЦТВІ

2.1. МЕТОДИ  ОПЕРАТИВНОЇ ДІАГНОСТИКИ ЯК ІНСТРУМЕНТ  УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Найважливішим аспектом керування витратами є зіставлення 
фактичних витрат з нормативами. Різниця між фактичними й 
нормативними витратами називається відхиленням. Відхилення розраховують окремо по кожному об'єкту обліку витрат: центру відповідальності, виду продукції, замовленню й ін. Ціль аналізу відхилень - визначення й детальна оцінка кожної причини, кожного фактора, які привели до виникнення відхилень, установлення відповідальності за що відбувся. Сучасне виявлення й аналіз причин відхилень дозволяє вчасно ухвалювати 
необхідні заходи щодо усунення небажаних і зміцненню сприятливих 
тенденцій.

Найважливішим інструментом тут є факторний аналіз, який 
дозволяє визначити, яка частина відхилення яким фактором викликана. З 
численних існуючих методів факторного аналізу на практиці частіше 
усього застосовується метод ланцюгових підстановок.

При використанні методу ланцюгових підстановок у формулу витрат "по 
ланцюжку" замість планових підставляють фактичні значення факторів. 
Різниця між, що вийшов у результаті такої підстановки значенням витрат 
і первісним їхнім значенням і є відхилення, викликане даним фактором.

На наступному кроці проаналізований фактор "закріплюють" на 
фактичному рівні й у формулу витрат підставляють фактичне значення 
наступного фактора - і так доти , поки у формулу витрат не підставлені 
фактичні значення всіх факторів.

Постановка  починається з кількісних факторів і закінчується якісними факторами.

Метод ланцюгових підстановок дає наступні формули відхилень фактичних 
змінних витрат від планових:

О (обсяг) = Q_ф * Н_п * Ц_п – Q_п * Н_п * Ц_п = (Q_ф – Q_п) * Н_п * Ц_п;

О (ціна) = Q_ф * Н_п * Ц_ф – Q_п * Н_п * Ц_п = Q_ф * (Ц_ф - Ц_п) * Н_п;

О (норма) = Q_a * Н_ф * Ц_ф – Q_п * Н_п = Q_ф * Ц_ф * (Н_ф - Н_п).

де О - відхилення; у дужках зазначений фактор, що викликав відповідне відхилення. 
Значення кожного відхилення залежить від порядку підстановки. Звичайно 
підстановку починають із кількісних факторів і закінчують якісними 
факторами: це збільшує значимість якісних факторів, оскільки 
відхилення, викликані сукупним впливом факторів при цьому ставляться на них "частку".

Для постійних  витрат відхилення розраховують по загальній сумі, причому кожний керівник відповідає за ту частину постійних витрат, на яку він реально може впливати:

О_пз = Х_ф – Х_п ,

де Хф, Хп - фактичні й планові постійні витрати. 
Відхилення за обсягом виробництва можна розбити на дві більші групи: 
відхилення по потужності й по ефективності. Відхилення по потужності:

О_м = (С_ф - С_п) * Ф_п ,

де Сф - вартість основних фондів (кількісний фактор); Ф - фондовіддача (якісний фактор). Відхилення по фондовіддачі:

О = С_ф * (Ф_ф - Ф_п).

Для контролю й аналізу відхилень на підприємстві може бути розроблений 
класифікатор можливих причин і можливих винуватців відхилень. 
Кожному відхиленню привласнюється п'ятизначний код: перші три цифри – код центру відповідальності, де виявлені причини, останні дві цифри - код 
винуватця відхилень.

2.2. АНАЛІЗ  ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВА

ВАТ "Донбасенерго" – це промислове підприємство, що спеціалізується  на випуску пересувних і стаціонарних джерел енергопостачання. Це виробництво є основним напрямком діяльності підприємства, також підприємство випускає товари народного споживання. У серпні 2005 року НПО "Енерго" засноване в АТ "Соломон", у які ввійшли: КЗПА – головне підприємство, СЄМЗ, РСУ-2. Засновники акціонерного товариства члени трудового колективу НПО "Енерго". Акціонерне товариство має самостійний баланс, розрахункового, валютний рахунку. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів.

Зовнішнє  середовище підприємства, як й в інших підприємств, через економічне середовище в країні можна вважати нестабільної. Трапляється, що укладені договори розривають із ініціативи покупця за якимись причинами; через неритмічність поставок підприємство не встигає виконати план і випускає продукцію пізніше покладеного строку, а це спричиняє пізній продаж і розподіл прибутку.