Партійна система в сучасній Україні

     Місце партій в системі влади. До прийняття змін до Конституції України у грудні 2004 р., місце іроль партій в системі влади обмежувалась їх участю у виборах Президента та у виборах народних депутатів України. Партії могли мати власні фракції в Парламенті, проте, мали дуже обмежені можливості впливу на формування та діяльність органів виконавчої влади.

     Вирішальну  роль у формуванні уряду і спрямуванні  його діяльності відігравав президент, відповідно, уряди формувалися на позапартійній основі за “принципом професіоналізму”. З набуттям чинності змін до Конституції від 12 грудня 2004 р. політичні партії і виборчі блоки отримали право формування коаліції депутатських фракцій, а у складі коаліції – на формування уряду. Таким чином були створені безпосередні можливості для реалізації програм партій, які отримали підтримку на виборах, через вертикаль виконавчої влади.

     Після виборів 2006р. процес формальної партизації влади та політики в цілому сягнув найвищої за весь період незалежності України позначки: вперше всі найвищі посадові особи держави – Президент, Голова Верховної Ради і Прем’єр-міністр були лідерами (формальними чи неформальними) політичних партій. Перерозподіл повноважень між Президентом і Парламентом, надання парламентській коаліції повноважень з формування уряду значно підвищили важливість і “політичну ціну” посади прем’єр-міністра для політичних партій, що брали участь у парламентських виборах. Водночас, збереження посади Президента із сильними повноваженнями зумовило її важливість для політичних сил.

     Характер  політичного режиму. Характер політичного режиму в Україні протягом 1990-2010 рр. зазнавав змін, які, відповідно, впливали як на характер відносин між державою і суспільством, владою і опозицією, так і на можливості реалізації політичних прав і свобод громадян. [3, с. 5-29]

     Перший  етап еволюції партійної системи відбувався в умовах демократичного політичного режиму, відсутності тиску влади на опозицію, відносно рівних можливостей для політичної конкуренції та доступу різних політичних сил до ЗМІ. Це відкривало можливості для створення політичних партій різних спрямувань, активної діяльності опозиційних сил, насамперед, лівих.

     Другий  етап характеризувався концентрацією влади в руках Президента, зростанням тиску влади на опозицію, застосуванням адміністративногоресурсу на виборах, інформаційною блокадою опозиційних політичних сил.

     На  третій етап припадає значне наростання авторитарних тенденцій в діяльності влади, застосування для тиску на опозицію силових структур і контролюючих органів, прямого насильства щодо її представників, запровадженням політичної цензури у ЗМІ, масовим втручанням влади у виборчий процес з метою фальсифікації виборів. Цей етап характеризується найбільш масштабними та гострими акціями протесту за всю історію незалежної України. Масові акції протесту і громадські рухи 2000-2003 рр. сприяли посиленню впливу опозиційних політичних сил на суспільство, зростанню їх популярності, консолідації партій правоцентристського спрямування, а також налагодженню ситуативної взаємодії між ліво- та правоцентристськими політичними силами.

     Четвертий етап характеризується демократизацією  політичного режиму, зростанням рівня свободислова, значним покращенням умов для діяльності опозиції (за винятком першого та останнього періодів). Відповідно, політичні партії отримали можливості для вільної конкуренції, що призвело до стабілізації партійної системи, незважаючи на постійні політичні конфлікти і кризові явища. Відсутність у системі влади єдиного центру, з якого поширювались авторитарні тенденції, мало наслідком формування в партійній системі двох полюсів та її еволюції в напрямі моделі поміркованого плюралізму. Однак, відновлення авторитарних тенденцій в діяльності влади після перемоги лідера Партії регіонів В.Януковича напрезидентських виборах 2010 р. і зменшення ваги іншого полюсу партійної системи відкриває можливість для подальшої зміни її формату.

     Чинники соціального характеру

     Характер  основних суспільних поділів. Структуризація суспільства є важливим чинником, що впливає на формування та еволюцію партійної системи. Інтереси соціальних спільнот, що виокремлюються за різними ознаками (в разі їх (інтересів) усвідомлення відповідними спільнотами), викликають необхідність їх представництва на політичному рівні. Розбіжності між різними соціальними групами на підставі їх місця в соціальній структурі суспільства, відмінності їх статусних характеристик та ідентичностей є основою для утворення суспільних поділів.

     Відповідно, необхідність представлення цих відмінностей на політичному рівні, задоволення потреб та інтересів, що лежать в їх основі, зумовлює потребу у створенні політичних партій певного спрямування або врахуванні їх у діяльності існуючих політичних сил.

     Соціально-економічний  поділ. Внаслідок трансформаційних процесів, українське суспільство зазнало суттєвої соціальної поляризації. Найвищий вплив відповідного поділу на партійну систему спостерігався протягом другого етапу, проте, на третьому та четвертому етапах його актуальність знизилася, що відбилося у зменшенні рівня підтримки лівих партій. Такі зміни могли бути зумовлені:

     • певним підвищенням рівня життя  громадян підчас економічного зростання 2001-2007рр.;

     • розчаруванням громадян у можливостях  існуючих лівих партій ефективно  захищати їхсоціально-економічні інтереси;

     • відсутністю в Україні авторитетної соціал - демократичної партії, яка могла б обстоювати інтереси більшості громадян - найманих працівників, а також певною дискредитацією самоїсоціал-демократичної ідеології деякими партіями, які мають назви соціал-демократичних41;

     • трансформацією провідних політичних сил у напрямі “універсальних партій”, зростанням рівня популізму в їх передвиборних програмах (за принципом “усе – всім”);

     • активним використанням соціокультурного поділута відповідних гасел для уникнення необхідності визначення позицій з проблем, що торкались інтересів ФПГ (насамперед, питання вартості праці), і внесення відповідних вимог упередвиборні програми.[7,  с.2-43]

     Соціокультурний поділ. Відмінності між соціокультурними та ідейно-політичними орієнтаціями жителів різних регіонів України мають об’єктивний, історично зумовлений характер. [6, с.21] Протягом 1990-2010 рр. вони виявляли себе на політичному рівні через регіональні відмінності в політичних симпатіях громадян до різних політичних силі кандидатів на пост Президента України.

     Початком  актуалізації соціокультурного поділуможна вважати виборчу кампанію 2002 р., в рамках якої відбулося “накладення” двох ліній розмежування: за соціокультурними орієнтаціями та за критерієм ставлення до влади. Відповідно, в Західному та Центральному регіонах перемогу отримав опозиційний до влади блок В.Ющенка “Наша Україна”, основу якого становили політичні партії національно-демократичного спрямування, в Південному і Східному – більшу підтримку дістав провладний блок “За Єдину Україну!”, до якого належали центристські партії.

     Актуалізація  соціокультурного поділу “спростила”завдання політичних сил у наступних виборчих кампаніях. Мета консолідації власного електорату могла бути досягнута через апеляцію до питань, щодо яких у жителів різних регіонів були різні позиції. [9, с.3-38]

     Подальше  використання соціокультурного поділу провідними політичними силами знижуватиме ефективність представництва партіями соціально-економічних інтересів громадян, гальмуватиме процес створення загальнонаціональнихпартій. Накладення відповідного поділу на поділ “влада-опозиція” може посилювати конфліктний характер відносин між провідними політичними силами та в суспільстві загалом. Використовуючи відповідний поділ, політичні сили, по суті, виступають маніпуляторами суспільною свідомістю.

     Вплив з боку бізнесових і фінансових кіл

     Найбільш  загальною причиною, що зумовлює значний інтерес бізнесових кіл до політичних партій, в Україні, як і в інших перехідних країнах, є нерозмежованість політики (влади) та бізнесу. В різні періоди розвитку України від почату 1990-х років головними мотивами зацікавленості бізнесу в безпосередній участіу владі (або впливі на неї) була можливість її використання як бізнес-ресурсу.

     Роль  і місце політичних партій в системі  формування та реалізації влади зумовлюють постійну зацікавленість бізнес-структур у їх використанні для реалізації своїх інтересів. Форми й масштаби впливу бізнесу на політичні партії та партійну систему в різні періоди  її еволюції, відрізнялися та зумовлювалися  такими чинниками, як рівень фінансової потужності самих бізнес-структур, характер політичного режиму, тип  виборчого законодавства, характер системи влади. Якщо протягом першого  етапу розвитку партійної системи  створення бізнес-структурами власних  “політичних проектів” мало епізодичний  характер, то на другому – явище  було досить поширеним, на третьому – всі провідні політичні сили тією чи іншою мірою перебували під впливом найбільш потужних. [11, с.15-17 ]

     Зовнішній чинник

     На  процес становлення партійної системи  України впливали й чинники зовнішнього  характеру, зокрема дії, рішення та позиції владних інститутів інших держав, міждержавних об’єднань, міжнародних організацій, а також –діяльність зарубіжних політичних партій, фондів, неурядових організацій, окремих політтехнологів та ін. Такий вплив різнився за своїми цілями, суб’єктамита об’єктами, формами та засобами, характером (ідеться насамперед про законний чи незаконний вплив). [10, с.4-29]

     Головні наслідки впливу зовнішнього чинника є наступними.

     Позитивні:

     • передача політичним партіям України  досвідуі практик партійного будівництва, партійної таелекторальної діяльності демократичних країн зрозвинутими партійними системами;

     • сприяння розвитку міжнародних контактівполітичних  партій України;

     • посилення матеріально-фінансової спроможності деяких політичних партій на початковому етапі партійного будівництва в Україні;

     • стимулювання влади України до дотримання демократичних принципів, політичних прав ісвобод громадян, зокрема, свободи опозиційної

     діяльності;

     • сприяння проведенню в Україні вільних  і чесних виборів, створенню рівних можливостейдля конкуренції різних політичних сил;

     • сприяння вдосконаленню парламентської діяльності політичних партій, підвищенню кваліфікації їх депутатського корпусу, ефективності діяльності Парламенту в цілому.

     Негативні:

     • порушення принципів рівності політичної конкуренції через висловлення відкритих симпатій до певних політичних сил чи кандидатіввід них;

     • використання певних політичних сил  України як засобу реалізації зовнішньополітичних цілейінших країн;

     • використання соціокультурного поділу українського суспільства з метою створення перевагдля політичних сил, які розглядаються в якостізазначених вище засобів;

     • привнесення в електоральний  процес маніпулятивних та “брудних”  політичних технологій;

     • зростання лідерського чинника  у виборчихкампаніях, посилення  тенденції доорієнтаціїпартій на “електоральну” модель.

     Таким чином, вплив зовнішнього чинника  можна оцінити як неоднозначний, при цьому протягом різних етапів баланс впливів позитивного/негативного  характеру змінювався. Більш безпосереднім  він був стосовно політичних партій та “оточення” партійної системи, скоріше опосередкованим – на власне партійну систему та її конфігурацію. Залежно від конкретної політичної ситуації, ті чи інші політичні сили мали можливість використовувати певні прояви зовнішнього впливу у своїх цілях.

     Висновки

     На  процес становлення багатопартійності  в Україні, формування та діяльність політичних партій, конфігурацію партійної  системи впливала низка чинників інституційного та соціального характеру.

     Ці  чинники перебували у взаємодії, в окремих випадках створюючи  кумулятивний ефект (наприклад, поєднання  змін у виборчому законодавстві  та місця партій в системі влади  у 2003-2004рр.), іноді – діяли у  протилежних напрямах (наприклад, прийняття  Закону про політичні партії мало сприяти створенню загальнонаціональних політичних партій, тоді як активне  використання соціокультурного поділу у виборчих кампаніях, навпаки –  спричиняло регіоналізацію їх суспільної підтримки).