Особливості реалізації методів виховання в школі для дітей з порушенням зору

Формування досвіду позитивних емоційних переживань, вищих духовних потреб, естетичних почуттів. Неправильне використання методів при виховання сліпих і слабозорих може призвести до появи в їхній поведінці споживацьких тенденцій

Правильна організація діяльності особистості та колективу

Підкріплення позитивних та гальмування негативних проявів особистості вихованців. у дітей з порушеним зором виникають труднощі, пов’язані з не можливістю адекватного сприймання дій та їх наслідків, емоційних реакцій оточуючих

Корекція свідомості дитини з порушеннями зору здійснюється за допомогою методів переконування, методів прикладу, педагогічних вимог

До методів різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань належить бесіда. Особливості проведення бесіди:  обґрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не надуманої;  формулювання запитань, які спонукали б до розмови;  спрямування розмови в правильному напрямку; залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків;  підсумки бесіди, формування на їх основі раціонального вирішення проблеми, яка обговорюється, прийняття конкретної програми дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми

Фронтальна бесіда з класом може проводить на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статеву, естетичну і інші. Але особливі труднощі виникають тоді, коли доводиться переконувати учнів у помилковості їх поглядів і переконань, неправильності їх поведінки. Тому педагогу слід знати різні прийоми, що сприяють підвищенню ефективності фронтальної бесіди. Одним з таких прийомів є розгляд допущеного учнем вчинку і оцінка його на фоні вже відомого всім випадку, який раніше одержав правильну оцінку колективу

Таким чином учні за аналогією оцінюють вчинок, сумнівів щодо його оцінки не має. Дослідження психологів переконують, що учні більш критично оцінюють дії і вчинки інших людей, ніж свої власні. Проведення в ході бесіди аналогій і співставлень подібних випадків позитивно впливає на них. Нерідко учні допускають погані вчинки, не задумуючись над тим, що в них проявляються їх негативні сторони. У такому разі говорять про характерне для учнів неправильне розуміння таких моральних понять, як товаришування, колективізм і дружба. Часом у ході фронтальної бесіди учні захищають свої помилкові погляди і переконання. У таких випадках педагог ніби погоджується з ними, приймає їх точку зору, але встановивши слабкі і суперечливі місяця в аргументації вихованців, спростовує їх помилкові судження [11, с. 162]

Метод прикладу: врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими групами; джерела для наслідування (товариші, батьки, вчителі, літературні герої); використання негативного прикладу у вихованні. Виховні функції прикладу різні: він може служити педагогу для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки.

Особливість виховного впливу прикладу полягає в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю. І чим ближчий і зрозуміліший учневі приклад, тим більша його виховна сила. Використання прикладу у вихованні вимагає врахування вікових і індивідуальних особливостей учнів. Одним з недоліків виховання на позитивному прикладі, який досить часто спостерігається в школі, є поверхове розкриття окремими вчителями суті прикладу, яке полягає в простому переліченні позитивних героїв художніх творів, кінофільмів, кращих учнів. Досвід переконує, що є потреба більш детально розкривати пропонований приклад для наслідування, образно показувати його позитивні якості, викликати в учнів захоплення ними і бажання наслідувати їх.

Негативні приклади використовуються, зокрема, тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність наслідування певних конкретних явищ. При використанні методів цієї групи необхідно: 1)  під час формування конкретних світоглядних понять, поглядів і переконань враховувати ту "базу", яка вже сформована у вихованців; 2) у процесі переконання впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу вихованців; 3) враховувати переконаність самого педагога; 4) наводити дітям приклади, близькі і зрозумілі їм; 5) домогтися, щоб учні не тільки зрозуміли вихователя, а й погодились з ним [10, с. 89]

Методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльності дітей з вадами зору. Дана група методів виховання передбачає організацію діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. До цієї групи методів належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправа привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій. Педагогічна вимога являє собою педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмування його дій і вчинків, якщо вони мають негативний характер. Поставлена учням вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною. З цією метою йому роз'яснюють суть вимоги, переконують його у необхідності її виконання, в користі від її виконання [8, с. 101]

Прийом довір'я базується на вірі в те, що в кожній людині є щось хороше, на що можна опертися і досягти істотних успіхів. Вимога у формі схвалення використовується в тих випадках, коли учень домігся певних успіхів, а похвала педагога спонукає його до поліпшення діяльності, сприяє появі почуття задоволення результатами цієї діяльності, почуття власної гідності. Вимога у формі натяку застосовується в основному тоді, коли для одержання бажаного результату потрібен незначний виховний вплив. Ним може бути жарт, докір, погляд або жест, звернений до одного або кількох членів колективу.

Вимога у формі умови ставиться учням тоді, коли для виконання бажаної для них діяльності їм необхідно спочатку зробити щось інше. При цьому так поєднують види діяльності, щоб вони витікали одна з одної, щоб між ними був природний зв'язок (поправиш справи з навчанням, будеш займатися в оркестрі). Використовуючи цю форму вимоги, не слід цікаву для учнів справу перетворювати в "підкуп" заради того, щоб вони виконали вимогу. Вимога у формі недовір'я полягає в тому, що педагог усуває учня від виконання певного виду діяльності, тому що останній не виконав або погано виконав свої обов'язки. Ефективність такої вимоги залежить від авторитету педагога і наскільки вихованець дорожить його довір'ям і цим видом діяльності. Вимога у формі осуду полягає в негативній оцінці педагогом конкретних дій і вчинків учня і розрахована на гальмування небажаних вчинків та стимулювання позитивних. Осуд може проходити в колективі або наодинці з учнем і виражатися докором, закидом або проявом гніву чи обурення.

Найбільш різкою формою вимоги є погроза. Учня повідомляють, що при невиконанні розпорядження до нього будуть вжиті більш серйозні заходи виховного впливу. Погроза має бути обґрунтованою, а невиконання вимог повинно привести до реалізації погрози до кінця. Метод привчання має особливе значення у вихованні. Адже не завжди можливість і потреба очікувати до тих пір, поки учень свідомо буде виконувати вимоги режиму. Він повинен дотримуватись їх з першого дня перебування діяльності. Гальмуючі прийоми: паралельна педагогічна дія, наказ, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, розвінчання, прояв обурення, попередження, вибух. В індивідуальній роботі використовується прийом залучення учня до цікавої діяльності. Цікава діяльність захоплює вихованця, у ній він "забуває" свої погані потяги, в нього народжуються хороші прагнення, проявляються позитивні якості.

Суть прийому удаваної байдужості полягає в тому, що педагог завдяки своїй витримці робить вигляд, що нічого не помітив, і продовжує почату роботу. Вихованець здивований, що на його витівку не реагують, він не чекав цього, його задум провалився, він роззброєний, відчуває незручність і недоречність своєї поведінки, відмовляється від своєї витівки. 24. Методи стимулювання поведінки і діяльності Дана група методів виконує функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців. До цієї групи належать змагання, заохочення і покарання. Змагання, конкуренція, боротьба за існування, як і життя — вічні. Вони пружина розвитку. Змагання має характеризуватися об'єктивним порівнянням підсумків. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, учить перемагати. У його підсумках, як у фокусі, відображається вся багатогранність життя школи. Змагання змушує відстаючих підтягуватись до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи. Заохочення — це схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. У школі застосовуються такі заохочення, як подяка директора школи (за наказом), вміщення портрета на дошці відмінників навчання, нагородження грамотою, цінним подарунком золотою чи срібною медаллю по закінченні школи.

В цілому слід керуватися тим, що заохочення повинно бути заслуженим. При цьому враховуються не тільки результати діяльності, а й в основному те, наскільки учень сумлінно її виконав, скільки він вклав у неї праці, тобто ступінь його зусиль. Адже в учнів різний досвід і рівень розвитку, одним, одна і та ж справа, дається легко, а іншим набагато важче. Покарання — несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому. Покарання, як і заохочення, повинні використовуватися тільки як виховний засіб. До порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовуються такі покарання, усне зауваження, зауваження у щоденнику, зниження оцінки за поведінку.

Найбільше покарання — виключення порушника із школи, коли він грубо і систематично допускає вчинки, які не дають йому права перебувати в шкільному колективі (злодійство, хуліганство тощо). Покарання є таких видів: а) пов'язані з накладенням додаткових обов'язків; б) пов'язані з позбавленням або обмеженням певних прав; в) пов'язані з вираженням морального осуду. Покарання застосовується таким чином, щоб воно викликало в учня переживання, почуття вини, збуджувало докори совісті і прагнення змінити поведінку, підвищувало в нього почуття відповідальності за свою поведінку, зміцнювало його дисциплінованість, несприйнятливість до негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

Умови підвищення виховної ефективності заохочення і покарання: 1) мають бути справедливими, враховувати міру вчинку; 2) не повинні бути частими; 3) використовуватися в міру їх зростання, від найменшого до найбільшого; 4) мати гуманний характер, не повинні ображати людську гідність. Методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу До групи методів контролю і аналізу ефективності виховного процесу належать: педагогічне спостереження, бесіда, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів громадсько-корисної роботи, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців. Ці методи спрямовані на виявлення рівня вихованості дитини, ступеня сформованості у неї суспільно значущих якостей. Висновки про результати виховної роботи та ефективність виховного процесу цілому формулюють на підставі спеціально дібраних критеріїв. Основними ознаками, за якими ми оцінюємо розвиток та рівень вихованості особистості дітей з порушеннями зору є:  стабільне ставлення до цінностей життя;  повторюваність позитивних дій та вчинків особистості;  чіткі результати дій та вчинків. Прийнято розрізняти такі рівні вихованості особистості: 1) дуже низький – характеризується негативним досвідом поведінки, яка з труднощами виправляється під педагогічним впливом. Самоорганізація та саморегуляція відсутні; 2) низький рівень – характеризується слабким проявом позитивного, ще нестійкого досвіду поведінки, спостерігаються зриви, поведінка регулюється в основному вимогами старших і зовнішніми стимулами, саморегуляція і самоорганізація інтуїтивні; 3) для середнього рівня властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції і саморегуляції, хоча активна позиція у ставленні до діяльності і вчинків товаришів ще не проявляється; 4) показником високого рівня є наявність стійкого позитивного досвіду поведінки, саморегуляції разом з проявом активної життєвої позиції. Рівень вихованості школяра можна з’ясувати і за такими показниками, як зовнішній вигляд, культура поведінки, самостійність у всіх видах діяльності, ставлення до навчання, культури, мистецтва, працелюбність [9, с. 87-88].

Отже, оптимальний вибір методу характеризується такими умовами: має органічно пов'язуватись з метою, яка стоїть перед вихователем; не слід універсалізувати якийсь із методів, має використовуватися система методів; вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховного заходу; залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховний вплив; обов’язково враховуються індивідуальні і вікові особливості учнів; враховується стан розвитку колективу, його динаміка, зрілість, організованість колективу; на ефективність методу впливає виховання і особистість вихователя.

Висновки по Розділу І

Аналізуючи особливості розвитку слабозорих дітей, вернути увагу на те, що вони (як і діти з іншими частковими дефектами) на відміну від дітей з тотальними порушеннями не завжди цілком усвідомлюють свій дефект. Внаслідок цього дитина невірно оцінює невдачі й труднощі у навчанні, грі, спілкуванні, нерідко вони стають причиною роздратованості, замкненості, негативізму. Тому дуже важливим є своєчасне виявлення часткового дефекту зорової функції у і створення для них спеціальних умов виховання і навчання.

Значна кількість слабозорих дітей потрапляє до спеціальних шкіл після кількох років перебування в загальноосвітній школі, де вони відчували певні труднощі. Ці діти не можуть оволодіти технікою читання або зрозуміти зміст прочитаного, розв'язати задачу або приклад. Те, що написано на класній дошці, зображене в таблицях, недоступне для їхнього візуального прийняття. Працездатність таких дітей нестійка через швидку втомлюваність від зорової роботи, тому в умовах звичайного шкільного режиму в них може статися перенапруження зору.

Учитель масової школи повинен своєчасно розпізнати слабо зору дитину, проконсультуватися з лікарем-офтальмологом про доцільність її подальшого навчання в масовій школі або направлення до школи для слабозорих.

Продовження навчання слабозорого в загальноосвітній школі без контролю з боку лікаря-спеціаліста може призвести до хронічної неуспішності, педагогічної занедбаності й подальшого погіршення зору. Така дитина потребує спеціального режиму, який виключає тривалі розумові й фізичні навантаження, різкі рухи і стрибки, нахили голови тощо.

Розділ ІІ. Особливості реалізації методів виховання в школі для дітей з порушенням зору.

2.1. Особливості та значення занять в роботі зі слабозорими дітьми в умовах  школи

Серед учнів шкіл для дітей з вадами зору спостерігаються стійкі патології різних органів і систем. Захворювання внутрішніх органів, нервової системи і хребта поєднуються з короткозорістю, порушенням акомодації [3, с. 64].