Антон Семёнович Макаренко

середньою перспективами. Те, що ці перспективи педагог задавав не для

окремих особистостей, а для колективу, - теж дуже вдала  його знахідка. По-

перше,

це моделює  і відтворює реальні життєві  процеси, в яких дуже часто

людина виявляється  «закинутою» в екзистенційний соціально-подійовий потік.

По-друге, рухаючись від перспективи до перспективи, які, до речі, часто

бували дуже несхожими за своїм змістом, кожен  вихованець мав змогу

випробувати себе і досягти успіху в різних видах діяльності. Причому основна

мета цього  випробування – це не стільки знаходження власних «схильностей»

(на чому наголошують  сучасні дослідники), скільки розвиток особистісно-

ціннісних уявлень  про те, що здібності є динамічним утворенням, яке можна

розвинути тоді, коли життєва ситуація запропонує непередбачені  шкільною

програмою варіанти. За своїм розвивально-психологічним  потенціалом

педагогічна концепція  розвитку здібностей, яку розробив А.С. Макаренко, не

тільки сучасна, а й подекуди набагато перевершує ті сучасні напрямки, які

пропонують ранню  спеціалізацію і професіоналізацію здібностей. Його

перспективні  лінії – це випробувальний полігон, де ㍉㍉кожен・ окреслював зв’язок з

майбутнім через  ціннісний досвід успішних (чи неуспішних) діяльностей.

4. Гра, естетизація, «мажорний» тон. Одна з найбільших зваб, якій

піддаються немало сучасних педагогічних реформаторів і яка в кінцевому

підсумку зводить їхні зусилля нанівець, – це зваба вдосконалити навчально-

виховний процес через механічне перенесення  завдань і прийомів з вищих

ланок освіти, на нижчі. А.С. Макаренко як тонкий психолог розумів, що

існують закономірності вікового розвитку дітей і з ними потрібно не боротися,

а використовувати  їх, наповнюючи потрібним змістом  і формами. Критики

закидають великому педагогові надмірну схильність до воєнізації, забуваючи,

в які роки він працював. Панівна в тодішньому суспільстві романтизація

революції й  громадянської війни задавала тон  і наповнювала змістом потяг

дітей до гри. Що дає гра для розвитку здібностей? Передусім вона розвиває

емоційно-регуляційну  складову здібностей, або, як кажуть сучасні  дослідники,

емоційний інтелект. Можливість «переграти» забезпечує дітям ситуацію успіху

навіть після декількох невдач. В ігровій взаємодії формуються афілятивні

мотиви і соціальні емоції, розвивається воля і навички самоконтролю. Для

Макаренка було принципово важливим забезпечити естетичність у всіх сферах

дитячого життя:

у грі, в побуті, на виробництві. З погляду ситуаційної регуляції, естетичний

критерій –  це дологічний, доаналітичний критерій істинності. Якщо через

вікову обмеженість  розумового розвитку дитина ще не здатна зрозуміти

значимості того, що відбувається, то критерій краси  їй, як правило, вже

доступний. Не підлягає сумніву, що підтримання мажорного тону сприяло

розвитку загальної  активності дітей, було емоційною складовою  мотивації

розвитку. З іншого боку, мажорність вихованців Макаренка підкріплювалася

тим, що вони усвідомлювали  власний розвиток, позитивну динаміку своїх змін.

Усвідомлення  розвитку власних здібностей («коли  вчора ти не міг, не вмів, не

знав, а сьогодні – можеш, вмієш, знаєш») супроводжується вибухом

позитивних емоцій, які стають стимулом для подальшого самовдосконалення.

Проаналізувавши основні положення педагогічної системи А.С. Макаренка

з погляду розвитку здібностей, спробуємо виокремити те, що відповідає сучасним

уявленням про  розвиток здібностей. При цьому, гадаємо, варто спиратися не

тільки на теоретичні узагальнення самого Антона Семеновича, а й на його

практичну діяльність.

1. Системний підхід до педагогічного процесу, в якому розвиток особистості

розглядався як розвиток її здібностей у соціально значимих видах діяльності.

Спроби повторити  успіх А.С.Макаренка зазнавали  невдач здебільшого тому, що

його послідовники намагалися використати окремі елементи, а не систему в

цілому. Системна організація педагогічної діяльності базується на галілеївському

(за логікою)  постулаті про те, що особистість  розвивається на основі загальних

закономірностей, а не шляхом преформістського розгортання  в часі притаманних

їй властивостей чи схильностей.

2. Управлінсько-ситуаційний підхід до розвитку здібностей. Розуміючи, що

розвиток здібностей – це полідетермінований процес, усі  чинники якого

неможливо врахувати, А.С.Макаренко зосередив свої зусилля  на створенні

розвивального середовища, де б природовідповідно  діти могли вибирати одну чи

декілька діяльностей  з багатьох можливих і саморозвивалися  в них. Педагогічне

управління цією ситуацією, створення _______можливостей  для розвитку кожного –

безперечне досягнення виховної системи видатного педагога.

3. Провідна роль соціально-психологічних закономірностей розвитку

здібностей, на противагу діяльнісним. Широко відомий випадок, коли Антон

Семенович створив  «гурток для тих, хто не записався в жоден гурток», ілюструє

не сумнозвісну  проблему зайнятості, а глибоке розуміння  педагогом соціально-

психологічних засад розвитку здібностей. Коли у  соціальній групі є лише одна

провідна діяльність, то перемога в конкурентній боротьбі за визнання одних дітей

демобілізує активність інших. Потрібні інші соціальні групи та інші діяльності,

щоб здібності  розвивалися. Макаренко змоделював реальні життєві ситуації і

стосунки, висунувши  вимогу підбору педагогічного колективу з учителів, що

мали різні вікові, статеві і,навіть професійні характеристики.

4. Включення дітей у різні види діяльностей. На відміну від сучасної тенденції

до спеціалізації  здібностей А.С. Макаренко цілком свідомо домагався, щоб кожен

вихованець міг  досягти успіхів у різних діяльностях, формуючи таким чином

потенціал загальних  здібностей. Причому це стосувалося  не тільки

спеціальностей  виробничого циклу, які мав послідовно засвоїти кожен комунар, а

й специфічних  соціальних ролей і функцій у комунарському самоврядуванні.

Антон Семенович  відкинув аристотелівське світорозуміння про нібито властиву

людині схильність до однієї з півтора десятка існуючих тоді професій, будучи

впевненим у  безмежних можливостях людини і  в тому, що педагогіка має

орієнтуватися на підготовку дітей до життя в динамічному світі, в якому

виникають нові життєві обставини й нові професії.

5. Розуміння особистісної суті здібностей. А.С. Макаренкові вдалося

практично реалізувати  принципи взаємозв’язку розвитку здібностей і розвитку

особистості. Завдяки  своїй мудрій далекоглядності наперекір панівній у ті часи

прагматичній  утилітарності він по-новому підійшов до виконання непростого

педагогічного завдання: що ліпше – спеціалізувати дитину в тій сфері, в якій

проявляються  її схильності, чи дати змогу спробувати себе і в інших сферах.

Певні вміння, які  виникають у процесі розвитку здібностей, за звичай, не

зникають зовсім, коли людина береться за іншу діяльність. Вони, по-перше,

накопичуються як загальні, необхідні _______й для  інших діяльностей, складові

здібностей, по-друге, вони виходять за межі

власне діяльності, через референтних осіб включаються  в соціальний контекст

розвитку і  стають основою для особистісних якостей. Можна говорити й про

зворотний процес. Особистісні якості зрілої людини дозволяють їй вибірково

підходити до вибору діяльностей, здібності до яких вона хотіла б розвинути.

6. Визнання як метапотреба, яка визначає розвиток здібностей. Принцип

поваги до особистості  для А.С. Макаренка не абстрактний  педагогічний імператив

– він прямо  пов’язаний з розвитком здібностей. Поважати людину можна за щось:

за ті її вміння, досягнення, якими вона може бути корисна  для інших людей. Хоча

такий погляд досить незвичний і несподіваний для педагогічної парадигми, в якій

прийнято авансувати повагу, але він дуже точно відповідає реальним соціальним

стосункам. Розвинуті  здібності – підстава і для поваги, і для авторитету. «Ви

можете бути з ними дуже сухими, вимогливими до в’їдливості, - пише сам Антон

Семенович, характеризуючи причини авторитетності педагогів  серед вихованців,

- ви можете  не помічати їх, якщо вони стовбичать  у вас під рукою, можете навіть

байдуже ставитися  до їхньої симпатії, але якщо ви досконалі  в роботі, маєте

блискучі знання, вдачу, то… вони всі на вашому боці…» [6, т.3, 132]. Прагнення

до визнання – це метапотреба, яка спонукає людину до самовдосконалення, до

розвитку здібностей у всіх сферах життя.

7. Усвідомлення можливості розвитку здібностей як одного з основних

розвивальних  принципів, що звернений до суб’єктної активності людини,

прийшло до А.С. Макаренка через власний досвід. Причому, його уявлення про

розвиток здібностей цілком збігається з сучасними уявленнями про співдію

соціальних, діяльнісних і особистісних чинників у цьому процесі. Рефлексія

здібностей в  будь-яких видах діяльності й вироблення на цій основі системи само

оцінок з її як низькими, так і високими балами мають стати не основою для

особистісного рішення про те, які саме здібності відповідають перспективним

напрямкам особистісного  розвитку, а які потрібно розвивати. Завдяки праці зі

свого розвитку з молодого, недосвідченого педагога, в якому спочатку важко було

побачити схильність до педагогічної професії,

Антон Семенович  став майстром своєї справи. «А майстром може стати кожен,

якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме» [6, т.4, 294]. Створюючи

свою педагогічну  систему, А.С.Макаренко покладався не лише на актуальні

здібності своїх  вихованців, а й на той рівень, якого вони зможуть досягти в

майбутньому. М.Д. Ярмаченко зазначав, що «в комуні, як виношене і мудре