Механізм оподаткування доходів фізичних осіб та місце податку з доходів фізичних осіб у формуванні доходів бюджету

     Світова практики оподаткування доходів фізичних осіб виокремлює два підходи до оподаткування доходу сім’ї, обліку доходів і витрат домогосподарств, що відрізняються вибором одиниці оподаткування: індивідуальне (оподаткуванню підлягає дохід працюючого члена сім’ї, а відносно її непрацюючих членів установлюються суми, що забезпечують у мінімальному обсязі їх існування) та персональне оподаткування (визначається мінімально допустимий рівень життя домогосподарства, на основі якого розраховується неоподатковуваний мінімум, а оподаткуванню підлягає сума, що його перевищує, тобто вільні засоби, що припадають на кожного члена).

     Основною  позитивною характеристикою введення персонального оподаткування  в  Україні є те, що це сприятиме  підвищенню життєздатності сектору  домогосподарств, негативні умови функціонування якого запускають в дію механізм мультиплікатора, внаслідок якого забезпечується задоволення мінімально необхідних потреб шляхом відмови від задоволення інших [21].

     Оподаткування доходів фізичних осіб здійснюється з дотриманням критеріїв фіскальної ефективності та соціальної справедливості. Перший передбачає дієвість обраних механізмів фіску з метою реалізації фіскальних інтересів держави як суспільного інституту для задоволення індивідуальних і суспільних потреб, що оцінюється з точки зору: виконання державного бюджету та впливу на соціально-економічне становище в державі; пропорційної взаємозалежності норми оподаткування і величини податкових надходжень до бюджету; впливу зменшення номінальних доходів при сплаті податків на реальний дохід платників; залежності між нормою оподаткування у суспільстві та обсягом отриманих суспільних благ [12].

     Можемо  зробити висновок, що податок з доходів фізичних осіб є дієвою формою взаємовідносин між державою та її громадянами, яка здійснюється на основі примусового обов'язкового вилучення частини їх доходу для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 Елементи  податку з доходів фізичних  осіб 

     Дослідження суті податків нерозривно пов'язане з характеристикою понять, які прийнято у широкому розумінні називати елементами фіскально-економічної системи, а у вузькому, прикладному аспекті - елементами податку. Елементами податку є визначені законодавчими актами держави принципи побудови та організація стягнення податків, які відображають його соціально-економічну сутність.

     З моменту виникнення податкового  права, при формуванні законів враховуються різні елементи податків, так як законодавчо перелік елементів  податку не встановлено, а серед вчених фінансистів не має єдиної думки щодо їх складу. Для розкриття сутнісних характеристик податку з доходів фізичних осіб розглянемо наступні його елементи.

     Термін "платник податку" є найуживанішим  у фіскальній практиці. Фіскально-економічна діяльність держави розпочинається саме із встановлення платників, оскільки податкова служба держави має чітко знати, хто саме вносить той чи інший податковий платіж до бюджету, хто відповідає за зобов'язання перед державою [9].

     Оподаткування доходів громадян в Україні здійснюється відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р., який вступив в силу з 1 січня 2004 року.

     Платниками  податку згідно цього законодавчого акту є:

     - резидент, який отримує свої доходи  з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

     - нерезидент, який отримує свої  доходи з джерелом їх походження  з території України.

     Не  є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України  і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором [17].

     Умови справляння ПДФО передбачають співпадання  особи платника та носія податку.

     Податковий  агентом виступає юридична особа  або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати таким іншим фізичним особам.

     Нормальна податкова робота можлива у випадку  чіткого визначення об'єкта оподаткування. Останній має бути стабільним, піддаватися чіткому обліку, безпосередньо стосуватися платника, відображати саме його (платника), а не сторонніх суб'єктів, вплив на об'єкт оподаткування.

     Об'єктом  ПДФО, що сплачується резидентом резидента  є:

     - загальний місячний оподатковуваний  доход;

     - чистий річний оподатковуваний  дохід, який визначається шляхом  зменшення загального річного  оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного періоду;

     - доходи з джерелом їх походження  з України, які підлягають кінцевому  оподаткуванню при їх виплаті;

• іноземні доходи. 

     Об'єктом  оподаткування нерезидента є:

     - загальний місячний оподатковуваний  дохід з джерелом його походження з України;

     - загальний річний оподатковуваний  дохід з джерелом його походження  з України.

     - доходи з джерелом їх походження  з України, які підлягають кінцевому  оподаткуванню при їх виплаті.

     Склад загального місячного оподатковуваного доходу (далі – ЗМОД) представлений в додатку А.

     Не  включаються до складу ЗМОД доходи:

• сума державної адресної допомоги, субсидій, дотацій, винагород та страхових виплат, які виплачуються відповідно з бюджетів, пенсійних фондів та фондів соціального страхування;
• сума коштів отриманих платником на відрядження;
• доходи отримані від цінних паперів, емітованих МФУ, виграшів у державну лотерею;
• суми виплат чи відшкодувань, що здійснюються неприбутковими організаціями (Червоного хреста, Чорнобильського фонду);
• аліменти, що виплачуються платнику податку;
• вартість безоплатного харчування, робочого одягу, взуття, що надаються платнику відповідно до Закону України «Про охорону праці»;
• дивіденди, які нараховуються на користь платника у вигляді акцій, емітованих резидентом;
• дохід одержаний особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спрощену систему оподаткування такого доходу;
• сума стипендій, що виплачуються з бюджету;
• інші види доходів, передбачені пунктом 4.3 статті 4 Закону.

     При нарахуванні доходів у вигляді  валютних цінностей, вартість перераховується  у гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, діючим на момент одержання таких доходів.

     При нарахуванні доходів у будь-яких не грошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою:  

     К = 100 / (100 - Сп),     (1.1) 

     де  К - коефіцієнт;

     Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на  момент нарахування. Вартість   такого   нарахування   визначається   виходячи   із   звичайної   ціни, збільшеної на суму податку на додану вартість та акцизного збору, якщо надається підакцизний товар.

     При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

     Сплата  кожного податку супроводжується вилученням частини вартості із власності окремого платника на користь держави. Такий грошовий потік забезпечується реальними джерелами сплати податку з доходів фізичних осіб: доходами платника податку, отриманими в різних формах від різних видів діяльності. В даному випадку джерело сплати податків буде безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування.

     Практика  затвердження податкових ставок є найскладнішою  та водночас найважливішою проблемою  податкового процесу. Рівень та механізм застосування ставок оподаткування має забезпечувати потреби фіску, не порушуючи при цьому соціальної, економічної, політичної гармонії суспільних інтересів. В Україні справляння ПДФО передбачає використання пропорційної системи оподатуквання.

     Метод пропорційного оподаткування доходів фізичних дає змогу встановити одну ставку, що застосовується щодо доходу, який перевищує відносно високий неоподатковуваний мінімум, а система середніх ставок забезпечує оптимальне співвідношення податкового тягаря для платників з різним рівнем доходів [9].

     Ставки  ПДФО диференційовані в залежності від виду отриманого доходу. Базовою є ставка податку у розмірі 15 %. З 01.01.2004 по 31.12.2006 року була встановлена тимчасова ставка податку 13 % [3].

     Розміри ставки ПДФО можна представити наступним чином: 

 
 
 
 
 
 
 

Розмір ставки ПДФО

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рисунок 1 – Розмір ставки податку з доходів  фізичних осіб

     До  елементів оподаткування як у  вузькому розумінні (власне як елемент  податку), так і в розумінні широкому (як елемент податкової системи) належать податкові пільги.

     Закон України «Про податок з доходів  фізичних осіб» передбачає 2 види податкових пільг: податковий кредит та податкові  соціальні пільги.

     Податковий  кредит - сума витрат, понесених платником податку резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів протягом звітного року, на суму яких дозволяється зменшення суми його загального оподатковуваного доходу.

     Платник має право включити до складу податкового  кредиту:

     1) частину процентів за іпотечним кредитом;

     2) суму коштів переданих у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям у розмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п'яти відсотків від суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;

     3) вартість середньої професійної або вищої освіти платника або члена сім'ї, але не більше суми місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень;

     4) суму витрат на лікування платника або члена сім'ї у розмірах, що не покриваються  виплатами з фонду загальнообов'язкового медичного страхування крім медичних витрат передбачених пунктом 5.3.4 статті 5.;

     5) суму витрат   на   сплату   страхових   внесків   по   довгостроковому страхуванню життя та недержавного пенсійного страхування;