Напрями вдосконалення регулювання відтоку капіталу з України

 

Продовження Таблиці 2.4.

 

     У 2009 р. зросли обсяги інвестування з  Російської Федерації – на 285,9 млн. дол. США, Нідерландів – на 196,2 млн. дол. США, Кіпру – на 158,9 млн. дол. США та Швейцарії – на 61,9 млн. дол. США [4]. Приріст іноземного капіталу у 2009 р. спостерігався у сфері фінансової діяльності – на 284,4 млн. дол. США, операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям – на 236,0 млн. дол. США, торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку – на 56,4 млн. дол. США, а також у промисловості – на 78,3 млн. дол. США. Найбільше інвестицій надійшло у промисловість – 8124,0 млн. дол. США (22,3 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну), зокрема у переробну промисловість – 6898,1 млн. дол. США, добувну – 1079,2 млн. дол. США, у фінансову сферу – 7439,1 млн. дол. США (20,4 %), сферу операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям – 3847,5 млн. дол. США (10,5 %), торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку – 3744,3 млн. дол. США (10,3 %) (рис. 2.1.) [4].

     

     Рис. 2.1. Галузева структура іноземних інвестицій в Україні на 01.01.2009р.

     У 2011 р. очікуються нові інвестиційні надходження: передбачається залучення майже 5 млрд. дол. США на реалізацію проектів з підготовки проведення в Україні чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Найбільшими іноземними інвесторами можна назвати такі компанії: Mittal Steel, Siemens, Volkswagen, Deutsche Telecom, Jabil Circuit and Electronics, Sony, Panasonic, Coca-Cola, Carlsberg, Kraft Foods, Nestle, Philip Morris, Raiffeisen Bank, Erste Bank, EFG Group, McDonalds, Metro Cash & Carry, Peterson та інші [6].

     Справді, сьогодні в Україні існує багато перешкод і проблем із залученням іноземних інвестицій, серед яких:

     – корумпованість влади. Іноземні вкладники  сподіваються, що українська влада  забезпечить максимальну прозорість інвестиційних схем;

     – жорстке оподаткування. В нашій  країні існує велика кількість різних видів податків, спостерігається несвоєчасність повернення податку на додану вартість, а також відсутність стабільності податкового законодавства;

     – складність реєстраційних, ліцензійних, сертифікаційних та митних процедур. Реєстрація іноземних інвестицій згідно з встановленими процедурами триває місяцями, а крім того, створюються нові види ліцензій і спеціальних дозволів та скасовуються пільги, які раніше існували;

     – відсутність чітких і простих процедур викупу й оренди землі для ведення господарської діяльності;

     – відсутність державного захисту  інвестицій. Інвестори вимагають  захисту своїх прав та інтересів  у судах, підвищення ефективності судової системи, створенням системи контролю за ухваленням судами відверто неправових, рейдерських рішень.

     Визначені Законом України “Про захист іноземних  інвестицій” від 19.03.1996 р. права іноземних інвесторів та гарантії захисту цих прав через відсутність дієвих законодавчих механізмів, здебільшого залишаються, на жаль, тільки деклараціями. А податкове і митне законодавство України не спрямоване на захист прав іноземних інвесторів, що є істотною відмінністю від законодавства європейських країн, яке передбачає зменшення податкового і митного навантаження на іноземних інвесторів.

     Крім  запропонованих загальнодержавних  заходів сприяння розвитку іноземного інвестування, прогнозується вихід з кризового стану в другому півріччі 2011 року банківської системи і відновлення валютного кредитування із зменшеними відсотками за позиками (із 12% до 8–9% річних).

 

      РОЗДІЛ 3

     ЗАКОРДОННІ  ВКЛАДЕННЯ В НАЦІОНАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ 
 

     3.1. Державне регулювання іноземних інвестицій 

     В Україні існують об’єктивні й  суб’єктивні фактори, які негативно впливають на процес іноземного інвестування, а саме:

     – залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, висловлюючи свою невпевненість у подальшому співробітниц-тві, подаючи запити щодо економічної політики уряду;

     – нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів;

     – повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансові організації при вкладанні коштів в інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам;

     – невирішеність питання щодо надання  у приватну власність земельних ділянок під об’єкти, що приватизуються;

     – темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;

     – низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятися на новостворених або реконструйованих із допомогою іноземного капіталу підприємствах;

     – невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами, надавати необхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іноземними інвестиціями.

     Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клімат, який спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій. Суттєвим чинником у виникненні в Україні нинішньої ситуації, пов’язаної з відтворювальними процесами, є недосконала фінансова, у тому числі податкова, політика.

     Помірковані інвестори усвідомлюють, що прибутковість капіталу після оподаткування визначають не лише законодавчо встановлена ставка податку на прибуток підприємства, а й спосіб обчислення цього прибутку, зокрема, нарахування амортизації, облік запасів, віднесення відсотка за кредит і збитків до складу виробничих затрат. Крім того, у багатьох країнах існують додаткові стимули інвестування, тобто зменшення оподатковуваного прибутку на суму капітальних затрат, і податкові інвестиційні кредити.

     На  початку 1990-х рр. загальною тенденцією в країнах Центральної та Східної Європи було утворення так званих “правових анклавів” для іноземних інвесторів. Було гарантовано захист від змін законодавства, націоналізації, забезпечено репатріацію прибутків, а також надано податкові пільги. Україна також пішла цим шляхом. Так, Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” № 55-93, що набрав чинності у червні 1993 р., на п’ятирічний строк звільняв від оподаткування прибутки підприємств із кваліфікованими іноземними інвестиціями (фірми, у яких від 10 до 100% статутного фонду належали нерезиденту). Але Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що набув чинності з 01.01.1995 р., скасував податкові канікули для підприємств з іноземними інвестиціями, заснованих після введення цього Закону. Цей захід відповідає головним вимогам, що висуваються до податкової системи, яка має забезпечити: ефективність, тобто мінімізувати вплив оподаткування на використання ресурсів в умовах ринку; рівність, тобто зрівняти податкові зобов’язання всіх платників податку, а також простоту застосування. Впровадження однакових правил гри вважається ознакою стабілізації податкового законодавства, що може компенсувати іноземним інвесторам зростання податкового тягаря.

     Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні включає управління іноземними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та її учасниками. Серед шляхів залучення іноземних інвестицій особливе місце займає використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних фінансових корпорацій. При цьому збільшення загального обсягу іноземних інвестицій вбачається доцільним провести за рахунок прямого іноземного інвестування. У свою чергу, економічна доцільність прямих інвестицій залежить від багатьох чинників, зокрема:

     – прямі інвестиції мають бути спрямовані на заміщення імпорту готовою продукцією власного виробництва;

     – за рахунок таких інвестицій мають  також створюватись виробництва, орієнтовані на експорт;

     – у результаті одержання прямих інвестицій мають бути накопичені технологічний потенціал та управлінський досвід у важливих галузях економіки держави.

     Відповідно  до Закону України “Про режим іноземного інвестування”, для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Водночас, відповідно до Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” від 17.02.2000 р., фактично скасовано пільги щодо митного та валютного регулювання та справляння податків підприємствам з іноземними інвестиціями.

     Чинна податкова система має бути скоригована за такими основними позиціями: регламентація відносин між державою і платниками податків; стабільність податкової системи протягом фінансового року, її простота і доступність; відповідальність за ігнорування податкового законодавства; скорочення кількості податків і суттєве спрощення процедури їх збирання; загальне зниження податкового тягаря і захист вітчизняних виробників; посилення стимулювання капіталовкладень, інвестиційної та інноваційної діяльності; реформування амортизаційної політики; підвищення ролі майнового і земельного оподаткування, ресурсних платежів; реформування системи розподілу доходів; скорочення пільг. 

     3.2. Інвестиції капіталу та інвестиційний клімат України 

     Знання  щодо інвестицій стають більш насиченими. Якщо кілька років тому більшість українських чиновників розуміли інвестиції виключно як капітальні вкладення, що забезпечують ріст та оновлення основних фондів, а директори підприємств – як фінансову підтримку або безвідсоткові кредити, що не повертаються, то тепер їхні уявлення вже стали ближчими до класичного розуміння інвестицій як процесу створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу (економічна теорія), та як витрат, зроблених нині, щоб одержати зиск у майбутньому (фінансова теорія). Та й сам термін „капітал” уже не викликає негативних асоціацій, поступово охоплюючи не тільки основні засоби та товарно-матеріальні запаси, але й усі види активів, включаючи інтелектуальний капітал, частково обрахований як нематеріальні активи, та фінансові інструменти, що підтверджують боргові зобов'язання або корпоративні права (включно з правом купити чи продати свою частку власності).

     Інвестор  дедалі частіше сприймається не як закордонний спонсор, а як особа, що приймає рішення щодо довгострокового вкладення грошей та інших активів, які йому належать, для отримання доходу, матеріальних і нематеріальних зисків не раніше, ніж принаймні через один рік.

     Основними законами, які визначають правові, організаційні та фінансові умови функціонування і розвитку інноваційної та інвестиційної діяльності, є Закони України «Про інноваційну діяльність» та «Про інвестиційну діяльність». Необхідно відзначити, що основними інноваційними напрямами є нові та відновлювальні джерела енергії, машинобудування та приладобудування, хімічні технології, інформаційні технології. Одним із пріоритетних напрямів щодо забезпечення переходу до якісно нового рівня інвестиційної діяльності є інноваційний розвиток інфраструктури фондового ринку й виконання Державної програми розвитку Національної депозитарної системи України.

     На  сьогодні стан інноваційного розвитку характеризується:

     - дефіцитом фінансових ресурсів;

     - падінням платоспроможного попиту  на науково-технічну продукцію;

     - погіршенням якісних характеристик наукових кадрів і матеріально-технічної бази досліджень;

     - недоліками в процесі розробки  та виконання державних цільових  програм.