Культурологічна характеристика Гаіті

Сучасна архітектура представлена спорудами А. Мангоне, Р. Боссана і ін.

 

РОЗДІЛ 4 РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ

 

Гаїті поділяється на 10 департаментів.

Департаменти поділяються на 41 округ та 133 комуни.

Таблиця 4.1

Департаменти Гаіті

№	Департамент	фр.	г.к.	Площа, км²	Населення, 2003	Адм. центр
1	Артибоніт	L’Artibonite	Latibonit	4 895	1 070 397	Гонаїв
3	Гранд-Анс	Grand' Anse	Grandans	1 871	337 516	Жеремі
8	Західний	Ouest	Lwès	4 595	3 093 698	Порт-о-Пренс
4	Ніп	Nippes	Nip	1 219	266 379	Мірагоан
5	Північний	Nord	Nò	2 175	773 546	Кап-Аїтьєн
6	Північно-Східний	Nord-Est	Nòdès	1 698	300 493	Фор-Ліберте
7	Північно-Західний	Nord-Ouest	Nòdwès	2 094	445 080	Пор-де-Пе
2	Центральний	Centre	Sant	3 597	565 043	Енш
9	Південно-Східний	Sud-Est	Sidès	2 077	449 585	Жакмель
10	Південний	Sud	Sid	2 602	627 311	Ле-Ке

 

Рис 4.1 Адміністраивний поділ Гаіті

 

Артібоніт (фр. Artibonite Department) - один з десяти департаментів Республіка Гаїті. Адміністративний центр - місто Гонаїв. Площа - 4984 км ², і це найбільший департамент країни після департаментаЗападний. Населення в 2009 році становило 1571020 чоловік.

Центральний департамент Гаїті (фр. Le département du Centre) - один з 10 департаментів Гаїті.

Розташовується в центральній частині країни, на кордоні з Домініканської республікою. Є єдиним департаментом Гаїті, які не мають виходу до моря.

Площа становить 3487 км ², населення 678 626 осіб (станом на 2009 рік). Адміністративний центр - місто Енш.

Тут розташовується озеро Пелігр, що виникло в результаті будівництва ГЕС на річці Артібоніт. Ця ГЕС є найбільшою на Карибських островах.

Гранд-анс (фр. département de la Grand'Anse, Гаїті. Креольської. Grandans) - один з десяти департаментів Гаїті. Адміністративний центр - місто Жеремі.

У 2003 році з департаменту був виділений новий департамент Ніп з округами Мірагоан і Анс-а-Во.

Площа департаменту після поділу становить 1912 км ², населення 425 878 чоловік (2009 рік).

Північний департамент Гаїті (фр. Le département du Nord) - один з 10 департаментів Гаїті.

Розташовується на півночі країни.

Площа становить 2115 км ², населення 970 495 осіб (станом на 2009 рік). Адміністративний центр - місто Кап-Аїтьєн.

Наприкінці XVIII століття територія нинішнього департаменту була найродючішою областю Французького Гаїті, тут розташовувалися найбільші цукрові плантації, дана територія мала велике економічне значення. Район був оплотом багатих плантаторів, які хотіли більшої автономії для своєї території (особливо в економічному плані)

Тут починалася Гаїтянська революція. 22 серпня 1791 почалося повстання рабів. Протягом 10 днів раби взяли під контроль всю північну територію. У найближчі 2 місяці повсталими рабами вбито 2000 білих і знищено 280 цукрових плантацій.

У 1804 році Гаїті було оголошено незалежною державою. Тут відбувся розкол країни в 1811 році, когдаАнрі Крістоф оголосив північні території Королівством Гаїті і коронувався як король Генріх I. У 1820 році він покінчив життя самогубством. Незабаром після цього Жан-П'єр Бойє 26 жовтня 1820 захопив Кап-Аїтьєн, що позначило об'єднання Гаїті в єдину країну.

Північно-Східний департамент Гаїті (фр. Le département du Nord-Est, Гаїті. Креольської. Nòdès) - один з 10 департаментів Гаїті.

Площа 1805 км ², населення 358 277 (2009 рік). Адміністративний центр - місто Фор-Ліберті. Межує на сході з Домініканської республікою.

Північно-Західний департамент Гаїті (фр. Le Département du Nord-Ouest) - один з 10 департаментів Гаїті.

Розташовується на півночі країни і з островом Тортуга є самим північним департаментом Гаїті.

Площа становить 2176 км ², населення 662 777 осіб (станом на 2009 рік). Адміністративний центр - місто Пор-де-Пе.

Південно-Східний департамент (фр. Le département du Sud-Est, Гаїті. Креольської. Sidès) - один з десяти департаментів Гаїті.

Площа 2034 км ², населення в 2009 році становило 575 293 осіб. Адміністративний центр - городЖакмель.

Південний департамент (фр. Le Département du Sud, Гаїті. Креольської. Sid) - один з 10 департаментів Гаїті.

Площа 2 654 км ², населення 704 760 чоловік (2009).

Адміністративний центр - місто Ле-Ке. У цьому департаменті найбільш велика частка гаїтян змішаної раси, а також арабів.

 

ВИСНОВОК

 

З часу утворення республікі'на Гаїті існували Фактично дві культупьт. дуже мало пов'язані між собою. Одна - культура більшості населення, трудящих мас.; Інша - культура еліти. Багатий фольклор гаїтянських селян, їх своєрідна музика, танці майже не мають ніякого відношення до того, що характеризує культуру панівного класу. Літератори, музиканти, актори - все, або майже все - вихідці з середовища еліти. Їх творчість набагато ближче до французької культури, ніж до гаїтянської. Адже навіть мову, на якому пишуть гаїтянські прозаїки і поети, незрозумілий більшості жителів Гаїті, література ж на креоли знаходиться ще в стадії зародження.

Народна музика Гаїті, пронизана африканськими мелодіями, повна експресії і динаміки, грає велику роль у побуті селян. На Кумб зазвичай робота йде під пісню, виконувану в супроводі барабанів і волинки. Характерна риса гаїтянської музики - вживання барабанів різного розміру і різної сили звуку. Інтерес представляють і гімни, пов'язані з культом воду; африканська основа відчувається в них надзвичайно сильно. До народного музичній творчості починають звертатися і музиканти-професіонали. Так, композитор Людовик Ламот побудував на народних мелодіях ряд відомих своїх творів.

Для розвитку живопису і скульптури дуже важливою подією було відкриття в 1943 р. «Центру мистецтва», де організовуються художні виставки. Гаїтяни, талановиті різьбярі по дереву, вишивальниці, виявилися дуже здібними і до живопису. Серед тих, хто приносить в «Центр» свої картини, багато селян, міських і робітників плантацій. Твори самоучок мали успіх не лише на Гаїті, а й за її межами, наприклад на Міжамериканській виставці в Сан-Паулу (Бразилія).

Отже, гаїтянська культура являє собою складний сплав з десятків традицій і звичаїв різних народів планети. Креольська культура, яскравим представником якої і є Гаїті, вважається яскравим поєднанням французьких і африканських впливів.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Богемская До.Латиноамериканское непрофесійне творчість (Гаитянский примітив імуралисти 60-х – 1970-х років). – У кн.: Мистецтво країн Латинська Америка. М., 1986.
2. Вацеба В. Я. Туристичне країнознавство. - Чернівці: Рута, 2003.
3. Весь світ в цифрах фактах: Довідник. - К., 2001.
4. Гонионский С.А.Гаитянская трагедія. М., 1974.
5. Країни Карибського басейну: тенденції економічного і соціально-політичного розвитку. М., 1985.
6. Латинська США і Кариби. Політичні інститути та процеси. М., 200
7. Мартинов М. В. Гаїті. М., 1969.
8. Экономическая география / В.П. Желтиков, Н.Г. Кузнецов, С.Г. Тяглов. Серия "Учебники и учебные пособия". Ростов н/Д: Феникс, 2001. - 384 с.
9. Орлёнок В.В., Курков А.А., Кучерявый П.П., Тупикин С.Н. Физическая география: Учебное пособие / Под ред. В.В. Орлёнка. - М., 2007.
10. Проблемы развития туризма. - М., 2005.

 

 

 

ДОДАТОК  - Карта Гаіті