Фізіологічний післяпологовий період

   Особливої  уваги заслуговують деякі аспекти  ведення хворих із тромбофлебітичними  ураженнями. По-перше, у процесі лікування  вони потребують ретельного контролю за станом згортальної та протизгортальної систем крові. Для профілактики тромбоутворення породіллі показане якомога раннє вставання з ліжка і активна поведінка у післяпологовий період. Однак у разі розвитку тромбофлебіту надзвичайно важливе суворе дотримання ліжкового режиму. Це є основною умовою профілактики емболії. Показано бинтування кінцівок еластичними бинтами, дихальна гімнастика. Крім протизапальних, десенсибілізувальних, судинопротекторних засобів, вітамінних препаратів, застосовують антикоагулянти {обов'язково під контролем коагулограми).

   Вставати  з ліжка дозволяється лише  в разі нормалізації температури  тіла протягом тижня, зменшення  ШОЕ нижче за 30 мм/год і відсутності  ознак "повзання мурашок".

 ЛІКУВАННЯ ПІСЛЯПОЛОГОВИХ СЕПТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

1. Антибіотикотерапія  з урахуванням чутливості мікрофлори  та індивідуальної переносності  препарату. Використовують антибіотики  вузького (пеніциліни, макроліди, фузидин-натрій) та широкого (левоміцетин, тетрациклін, ампіцилін, аміноглікозиди, цефалоспорини, рифампіцин, тієнам) спектра дій.

2.   Сульфаніламідні  препарати, похідні нітрофурану, протигрибкові  засоби (етазол, сульфален, бактрим, діоксидин, фурацилін, фурагін, неграм, 5-НОК, флагіл, трихопол, ністатин, леворин).

3.   Інфузійна терапія. Із цією метою застосовують трансфузію донорської крові, препарати крові (альбумін, протеїн), поліглюкін, ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера-Локка, білкові гідролізати (амінокровін, аміназол), синтетичні амінокислоти, глюкозу з інсуліном, реополіглюкін, гемодез, антигістамінні препарати, аскорбінову кислоту, вітаміни групи В. Імунотерапія: стафілококовий анатоксин та гаммаглобулін, продигіозан, левамізол, тималін тощо.

4.   Стимуляція  лейкопоезу (метилурацил, пентоксил).

5.   Утеротонічна  терапія (окситоцин, мамофізин, пітуїтрин).

Сучасні додаткові методи лікування:

1.      Лазерне опромінення крові.

2.      Ультрафіолетове опромінення крові.

3.      Гемо- і лімфосорбція.

4.      Плазмаферез.

5.      Промивання або лаваж порожнини матки.

  Усі  ці методи застосовують комплексно, з урахуванням стану хворої  і якомога швидше від початку  захворювання. При післяпологових  інфекційних захворюваннях III-IV етапів  на перше місце виступає інфузійна  терапія, оскільки на фоні порушеного гомеостазу і тканинного ацидозу дія антибіотиків та інших лікарських засобів значно пригнічена. Окрім того, таким чином зменшується інтоксикація і проводиться підготовка до оперативного втручання. Терапія проводиться методом керованої гемодилюції. Введення великої кількості рідини (4—5 л при перитоніті і більше при септичному шоку і сепсисі) потребує форсованого діурезу, який здійснюється шляхом призначення в кінці інфузії сечогінних засобів.

   Інфузійну  терапію краще починати з низькомолекулярних  розчинів колоїдів (реополіглюкіну, желатинолю), які поліпшують реологічні властивості крові, перфузію тканин. Гемодез дає дезінтоксикаційний і діуретичний ефект. Введення його в дозі 5 мл/кг збільшує потік лімфи в 10 разів. Використовується свіжоцитратна або свіжозаготовлена кров (250-500 мл), яка зменшує гіпоксію й анемію, стимулює імунозахисні сили організму.

   Для  компенсації ацидозу вводять  розчин бікарбонату натрію.

Корекцію волемічних порушень поєднують з парентеральним уведенням білкових гідролізатів (амінопептииу, амінокровіну, гідролізину), суміші амінокислот із концентрованим розчином глюкози та інсуліну. У разі необхідності вводять олійні емульсії (ліпофундин). Паралельно для зменшення катаболізму призначають анаболічні гормони (неробол, ретаболіл) один раз на три дні, вітаміни групи В і С. Для нормалізації мікроциркуляції і профілактики ДВЗ-синдрому призначається гепарин по 500 ОД/кг, контрикал по 100 ОД/кг.

   Імунотерапія  включає застосування гаммаглобуліну, анти-стафілококової плазми, лейкоцитарної маси. Стимуляцію захисних сил організму проводять за допомогою біогенних стимуляторів (декарис, пенгоксил, метилурацил).

   Великого  значення набуває введення стимуляторів  ендогенного інтерферону (лаферон, циклоферон). Якщо виникає синдром  поліорганної недостатності, призначають серцеві глікозиди, АТФ, кокарбоксилазу. У разі виникнення септичного шоку з перших хвилин потрібно проводити ШВЛ 50% сумішшю кисню і повітря з позитивним тиском на кінці видиху 5 мм вод. ст. та вводити великі дози кортикостероїдів.

Якщо консервативні методи не дають ефекту або стан породіллі погіршується, то ставиться питання про оперативне видалення септичного вогнища – матки. При септичному шоку це має вирішальне значення і під прикриттям інфузійної терапії

 

 

 

 

Література.

 

 Бодяжина В.И., Жмакин К.Н. Акушерство. – М., 1989.

 

 Бодяжина  В.И., Жмакин К.Н., Кирющенков А.П. Акушерство. – М., 1986.

 

 Михайленко  Е.Т., Бублик-Дорняк Г.М. Физиологическое  акушерство. – К.,

1989.

 

 Г.М. Савельева  Акушерство.- М.:Медицина, 2008.-С.207-215.

 

 Серов  В.Н., Стрижаков А.М., Маркин С.А. Практическое  акушерство. – М.,

1989

 

 Э.К. Айламазян  Акушерство – СПб., Здоров’я, 2000. – С.555-566.

ИНТЕРНЕТ РЕСУРСИ: www.Alive-inter.net