Розвиток реалістичної сатири у творчості Дж.Свіфта

У четвертій частині, де Гуллівер потрапляє в державу розумних коней – гуїгнгнмів, Джонатан Свіфт по-своєму розглядає тут важливу для просвітників ідею «природної людини». Ця частина, таким чином, нагадує собою якийсь еволюційний природній експеримент, результати якого довелося оцінити Гулліверові.

Протиставлення здичавілих людей і коней, що «окультурилися», має сатиричний, гротескний характер.

Гуїгнгнми – це коні, але саме в них герой знаходить цілком людські риси: доброту, порядність, чесність. Простота у господарському влаштуванні, товариська приязнь і абсолютна щирість є типовими рисами взаємовідносин цих простих та благородних тварин. У мові гуїгнгнмів немає слів, що означають «брехня», «заздрість», «підступність» тощо.

У служінні гуїгнгнмів знаходяться злобні і мерзенні істоти – єгу. Єгу дуже схожі на людину, але по характеру і поведінці є породженням мерзоти. Поряд зі словом «єгу» оповідач обов’язково вживає епітет «мерзенний», «бридкий», «гидка істота».

Проте чудово прожити свої дні головний герой тут не може. Доброчесні і виховані гуїгнгнми виганяють його до єгу – тільки за те, що він ззовні схожий на них.

Гулівер повертається до Англії, щоб більше вже не здійснювати подорожей ніколи.

Так, у четвертій частині роману присутнє зображення ідеального суспільства. Гуллівер вважає, що лад, у якому живуть, наприклад, гуїгнгнми є ідеальним і вартий того, щоб його наслідували. Але хто ж буде брати за приклад устрій життя коней, коли людина є вищою істотою над усіма створіннями, не дивлячись на те, як вона здобула і використовує цю вищість.

Усі сатиричні образи, створені Свіфтом, є узагальненими, у них немає нічого випадкового і дуже часто вони виражають тільки найістотніші риси. Автор показав суспільство, розглянуте з різних позицій, у різних аспектах його стосунках з людиною.

Можна з впевненістю сказати,що за допомогою сатири і фантастичних прийомів Джонатан Свіфт висміяв у своєму творі буржуазне суспільство, його правителів, виступив з гострою критикою всього політичного і суспільного ладу сучасної йому Англії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Роман англійського письменника Джонатана Свіфта «Пригоди Лемюеля Гуллівера»о – гнівна сатира на державний устрій, громадські порядки і звичаї Англії ХVIII століття.

Спираючись на все вище сказане, можна зробити висновок, що в цій книзі письменник жорстоко висміює державний устрій, громадські порядки і звичаї сучасної йому буржуазно-дворянської Англії. Він викриває паразитизм і лицемірство панівних класів, жорсткість, корисливість і егоїзм багатіїв. 

 «Подорожі Гуллівера» воістину є узагальнюючою сатиричною картиною сучасної європейської дійсності. А вигадка Свіфта і його винахідливість невичерпні. У яких тільки ситуаціях не побував його Гулівер! Але за всіх обставин, комічних і жалюгідних, він ніколи не втрачає розважливості і холоднокровності – якостей, типових для середнього англійця XVIII століття.

Але часом спокійна, урівноважена розповідь Гуллівера розцвітає блискітками лукавого гумору, і тоді нам чується глузливий голос самого Свіфта, який от-от, та й вигляне з-за спини свого героя. А іноді, не маючи сили стримати обурення, автор і зовсім забуває про Гуллівера і перетворюється на суворого суддю. Він чудово володіє такою зброєю, як отруйна іронія і злісна сатира.

Прийоми сатиричного зображення у Свіфта надзвичайно різноманітні, діапазон їх виключно широкий. Серед засобів сатири у романі яскравою є гіпербола (зображення велетнів і Гуллівера у ліліпутів) і літота (навпаки), і, нарешті, постійним елементом розповіді є іронія, яка присутня майже у всьому. Іронія створює ніби двояке сприйняття кожного факту – пряме, буквальне й іронічне, яке відкриває істину. Іронічне сприйняття твору посилюється блискучою грою слів, каламбуром.

Отже, у своєму романі «Мандри Гуллівера» Джонатан Свіфт гостро висміяв ницість та безглуздість державних установ Англії, її законів та звичаїв, її претензій на світове панування.

Значення Джонатана Свіфта є великим не лише для англійської, а й для всієї європейської літератури. Він з тих мислителів, які порушують глобальні філософські питання людського існування, людської природи, життєвого призначення людини, сенсу її буття, саморозкриття особистості.