Розвиток реалістичної сатири у творчості Дж.Свіфта

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Декабря 2014 в 19:51, курсовая работа

Описание работы

У історії європейського суспільства XVIII століття відомий як епоха Просвітництва. Діячі Просвітництва були не тільки письменниками, а й філософами та політичними мислителями.
Просвітництво об’єднало найрізноманітніші напрямки мистецтва, але у своїй роботі я зупинюся на літературі, зокрема на творчості Джонатана Свіфта, який прославив своє ім'я захоплюючим і дотепним романом «Мандри Гуллівера».

Содержание работы

Вступ……………………………………………………………………………..2
Розділ І ПРОСВІТНИЦТВО ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ…………….....4
І.1. Поняття просвітництва як літературного напряму……………….4
І.2. Сатира як засіб просвітницької критики…………………………..9


Розділ ІІ ДЖОНАТАН СВІФТ ЯК ПРЕДСТАВНИК ПРОСВІТНИЦЬКОЇ САТИРИ ………………………………………………………………………..13
ІІ.1. Джонатан Свіфт як представник просвітницької сатири…….....13
ІІ.2. Сатира у творі «Мандри Гуллівера»……………………………..17


Висновки……………………………………………………………………… 26
Список використаної літератури……………………………………………..28

Файлы: 1 файл

курсова.docx

— 67.99 Кб (Скачать файл)

У четвертій частині, де Гуллівер потрапляє в державу розумних коней – гуїгнгнмів, Джонатан Свіфт по-своєму розглядає тут важливу для просвітників ідею «природної людини». Ця частина, таким чином, нагадує собою якийсь еволюційний природній експеримент, результати якого довелося оцінити Гулліверові.

Протиставлення здичавілих людей і коней, що «окультурилися», має сатиричний, гротескний характер.

Гуїгнгнми – це коні, але саме в них герой знаходить цілком людські риси: доброту, порядність, чесність. Простота у господарському влаштуванні, товариська приязнь і абсолютна щирість є типовими рисами взаємовідносин цих простих та благородних тварин. У мові гуїгнгнмів немає слів, що означають «брехня», «заздрість», «підступність» тощо.

У служінні гуїгнгнмів знаходяться злобні і мерзенні істоти – єгу. Єгу дуже схожі на людину, але по характеру і поведінці є породженням мерзоти. Поряд зі словом «єгу» оповідач обов’язково вживає епітет «мерзенний», «бридкий», «гидка істота».

Проте чудово прожити свої дні головний герой тут не може. Доброчесні і виховані гуїгнгнми виганяють його до єгу – тільки за те, що він ззовні схожий на них.

Гулівер повертається до Англії, щоб більше вже не здійснювати подорожей ніколи.

Так, у четвертій частині роману присутнє зображення ідеального суспільства. Гуллівер вважає, що лад, у якому живуть, наприклад, гуїгнгнми є ідеальним і вартий того, щоб його наслідували. Але хто ж буде брати за приклад устрій життя коней, коли людина є вищою істотою над усіма створіннями, не дивлячись на те, як вона здобула і використовує цю вищість.

Усі сатиричні образи, створені Свіфтом, є узагальненими, у них немає нічого випадкового і дуже часто вони виражають тільки найістотніші риси. Автор показав суспільство, розглянуте з різних позицій, у різних аспектах його стосунках з людиною.

Можна з впевненістю сказати,що за допомогою сатири і фантастичних прийомів Джонатан Свіфт висміяв у своєму творі буржуазне суспільство, його правителів, виступив з гострою критикою всього політичного і суспільного ладу сучасної йому Англії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Роман англійського письменника Джонатана Свіфта «Пригоди Лемюеля Гуллівера»о – гнівна сатира на державний устрій, громадські порядки і звичаї Англії ХVIII століття.

Спираючись на все вище сказане, можна зробити висновок, що в цій книзі письменник жорстоко висміює державний устрій, громадські порядки і звичаї сучасної йому буржуазно-дворянської Англії. Він викриває паразитизм і лицемірство панівних класів, жорсткість, корисливість і егоїзм багатіїв. 

 «Подорожі Гуллівера» воістину є узагальнюючою сатиричною картиною сучасної європейської дійсності. А вигадка Свіфта і його винахідливість невичерпні. У яких тільки ситуаціях не побував його Гулівер! Але за всіх обставин, комічних і жалюгідних, він ніколи не втрачає розважливості і холоднокровності – якостей, типових для середнього англійця XVIII століття.

Але часом спокійна, урівноважена розповідь Гуллівера розцвітає блискітками лукавого гумору, і тоді нам чується глузливий голос самого Свіфта, який от-от, та й вигляне з-за спини свого героя. А іноді, не маючи сили стримати обурення, автор і зовсім забуває про Гуллівера і перетворюється на суворого суддю. Він чудово володіє такою зброєю, як отруйна іронія і злісна сатира.

Прийоми сатиричного зображення у Свіфта надзвичайно різноманітні, діапазон їх виключно широкий. Серед засобів сатири у романі яскравою є гіпербола (зображення велетнів і Гуллівера у ліліпутів) і літота (навпаки), і, нарешті, постійним елементом розповіді є іронія, яка присутня майже у всьому. Іронія створює ніби двояке сприйняття кожного факту – пряме, буквальне й іронічне, яке відкриває істину. Іронічне сприйняття твору посилюється блискучою грою слів, каламбуром.

Отже, у своєму романі «Мандри Гуллівера» Джонатан Свіфт гостро висміяв ницість та безглуздість державних установ Англії, її законів та звичаїв, її претензій на світове панування.

Значення Джонатана Свіфта є великим не лише для англійської, а й для всієї європейської літератури. Він з тих мислителів, які порушують глобальні філософські питання людського існування, людської природи, життєвого призначення людини, сенсу її буття, саморозкриття особистості.

 


Информация о работе Розвиток реалістичної сатири у творчості Дж.Свіфта